• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тому для аудитора важливе значення у практичній роботі мають прийоми систематизації інформації як необхідної умови її узагальнення.

Питання 2 Класифікація інформаційного забезпечення аудиторської діяльності

Інформаційне забезпечення аудиту класифікують:

за професійною інформаційною комунікацією на:

- робоче (між членами аудиторської бригади);

- інформаційне пряме (дослідження інформації про стан об’єктів аудиту та зміни їх показників у динамічних процесах виробничої та фінансової діяльності підприємства);

- інформаційне непряме (вивчення інформації типу нормативно-правових актів, стандартів підприємства, що регламентують чи регулюють поведінку об'єкта аудиту, методичних вказівок, інструкцій щодо здійснення контрольно-аудиторських процедур, службове листування тощо);

- інформаційне опосередковане (вивчення даних про фінансово-господарську діяльність підприємств однієї галузі та зіставлення цих даних з даними контрольованого підприємства, наприклад, за офіційними даними державної статистики, за даними преси, телебачення тощо);

за ознакою пізнавальності на:

- нову інформацію, що відображає новизну запропонованого рішення або обґрунтовує причину недоліків, виявлених у процесі аудиту;

- релевантну - таку, що раніше була в аналогах, тобто в прототипі;

за змістом:

- законодавчу,

- планово-нормативно-довідкову,

- договірну,

- технологічну,

- організаційно-управлінську,

- фактографічну.

До законодавчого інформаційного забезпечення відносять закони і постанови, які прийняла Верховна Рада України, Укази Президента України, постанови уряду України, що регулюють питання господарської діяльності суб'єктів аудиторського контролю.

Планову інформацію аудитор отримує з перспективних і поточних планів, які розробляються й затверджуються безпосередньо на підприємстві. До цієї інформації слід також віднести бюджети (реалізації, витрат, прибутків; комерційний, виробництва, інвестицій та ін.).

Нормативна та довідкова інформація визначається за відповідними нормативними та довідковими документами, матеріалами.

Технологічна інформація являє собою відомості, що відображають різні аспекти технологій виробництва, технологічні умови експлуатації технічних засобів, якість виконання ними робіт та ін. До основних джерел технологічної інформації відносяться проектно-технологічна, технічна документація для застосування конкретної техніки.

До організаційно-управлінської інформації належать установчі документи суб'єкта аудиторського контролю, накази й розпорядження керівника, посадові інструкції та ін. Форма, зміст, види й призначення організаційно-управлінської інформації залежать від розмірів, типу, виду діяльності та структури підприємства, прийнятої організації й стилю управління на підприємстві.

Фактографічна інформація - це відомості, якими характеризують й оцінюють об'єкти аудиту за змістом й значенням фактів, що відбулися у фінансово-господарської діяльності, за фактичними даними, відображеними у первинних документах, облікових регістрах, бухгалтерській і статистичній звітності та інших джерелах інформації про діяльність підприємства.

Економічну інформацію класифікують за:

- способом відображення - на текстову, графічну, цифрову, алфавітну, табличну, алфавітно-цифрову, алфавітно-графічну (логічні схеми, графіки);

- повнотою – повна, неповна;

- достатністю - достатня, недостатня, зайва;

- насиченням даними - насичена, ненасичена, бідна

- корисністю для використання - корисна у конкретному випадку, некорисна, може бути корисною за відповідних умов;

- ознаками обробки - оброблена, оброблювана, необроблювана, необроблена;

- ступенем інформаційної деталізації об'єктів обліку - аналітична й синтетична;

- походженням - директивна, розпорядча, звітна;

- ознакою відношення до об'єкта аудиту – внутрішня та зовнішня;

- ознакою відношення до системи аудиту - вхідна. внутрішня й вихідна;

- стабільністю використання або зберігання – умовно-постійна й змінна.

За ознакою джерела походження відомостей, застосованих у процесі аудиту, їх можна поділити на інформації:

- оперативного, бухгалтерського, статистичного обліку й звітності;

- внутрішнього контролю, відомчого контролю, попереднього аудиторського контролю.

Залежно від ступеня доказовості інформацію можна класифікувати на доказову, що потребує додаткових підтверджень доказовості, й недоказову взагалі. Інформація, що міститься у первинних документах, у конкретних випадках може потребувати від аудитора, додаткової перевірки, наприклад, шляхом отримання додаткової інформації від дебіторів, а для підтвердження здійснення тих чи інших господарських операцій - від покупців, постачальників, банків тощо.

За ознакою ступеня деталізації даних інформацію слід поділяти на загальну й конкретну. Загальна економічна інформація відображається, наприклад, у бухгалтерській і статистичній звітності. Особливістю її є те, що вона не може слугувати абсолютно достовірним джерелом даних про об'єкти контролю. Конкретна інформація, що більш детально характеризує об'єкти аудиту, міститися, наприклад, у первинних документах (звіт, рахунок-фактура, довіреність, накладна, вимога, прибуткові й видаткові касові ордери). Такими документами безпосередньо відображаються конкретні господарські операції. Безумовно, що з первинних документів отримують найбільш достовірну інформацію про господарські факти, явища або процеси, що мають місце у діяльності підприємства.

За ознакою тривалості зберігання носіїв економічної інформації вона поділяється на види: тривалого зберігання, нетривалого зберігання, разового використання.

За способом формування інформацію, яку використовують в аудиторській практиці, слід поділяти на сформовану вручну, в напівавтоматичному режимі, автоматичному режимі.

Питання 3 Програмне забезпечення аудиту в комп’ютерному середовищі

Здійснення аудиту в комп’ютерному середовищі регламентується МСА:

МСА 401 "Аудит у середовищі комп'ютерних інформаційних систем";

МСА 1001 "Середовище ІТ: автономні персональні комп'ютери";

МСА 1002 "Середовище ІТ: онлайнові комп'ютерні системи";

МСА 1003 "Середовище ІТ: системи баз даних".

Згідно із МСА комп’ютерні інформаційні системи (КІС) – це середовище комп’ютерних інформаційних систем, наявне за умов застосування комп’ютера будь-якого типу або розміру в процесі оброблення суб’єктом господарювання фінансової інформації, значущої для аудиторської перевірки, незалежно від того, використовується цей комп’ютер суб’єктом господарювання чи третьою стороною.

При проведенні аудиту, як правило, використовуються наявні програми бухгалтерського обліку, юридичні бази даних, програми аналізу фінансово-господарської діяльності, деякі інші спеціалізовані програми.

Юридичних баз даних із законодавства у вигляді програм є декілька, а саме — Грант, Консультант Плюс, Юрисконсульт, Ліга: Закон. Ці програми виконують головну роль — дають змогу швидко відшукати, переглянути і роздрукувати потрібний нормативний документ із бухгалтерського обліку, оподаткування різних видів діяльності, правового регулювання підприємництва.

Аудитори широко використовують довідники різних ставок податків, банківських процентів, курсів валют, допустимі норми витрат на рекламу, представницьких, витрат на відрядження, розмірів мінімальної оплати праці, коефіцієнтів тарифної сітки та інших важливих свідчень.

Електронні таблиці - це найпростіший засіб, який дає змогу швидко провести розрахунки: у вигляді однієї таблиці подається журнал проводок, у вигляді другої - Головна книга, у вигляді третьої - баланс. Можна створити і проміжні таблиці: накопичувальні відомості операцій по рахунку, журнали-ордери. Відома також практика застосування електроннихтаблиць для аналізу підсумкової звітності підприємства.

Існує багато бухгалтерських програм, які здатні допомогти при проведенні аудиту. Такі програми мають певні характерні риси:

Простота. Складну і перевантажену програму дуже важко використовувати для цілей аудиту.

Швидкість. Програма повинна працювати швидко. Ця характеристика, в основному не залежить від швидкості комп’ютера: повільні програми працюють повільно на будь-яких комп’ютерах.

Гнучкість. Програма повинна швидко переналагоджуватися на підприємства, які мають іншу специфіку бухгалтерського обліку, наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, торговельні, виробничі підприємства і т. ін. Аудитору потрібен не тільки інструмент, й деякі варіанти налагодження, які надаються розробниками, інакше на цю роботу буде витрачатися невиправдано багато часу, оскільки іноді доводиться «відгадувати» алгоритми, реалізовані авторами програми.

Розвинений контроль операцій. Контроль повинен проводитися не в момент занесення інформації, а окремо, коли в цьому є необхідність. Принцип, необхідний аудитору, - контроль повинен бути «м’яким».

Різні форми звітів, які подають одну і ту ж інформацію, але з різних сторін, у різних розрізах. Відмовки робітників, що ту саму інформацію можна отримати, але в іншому вигляді, не приймаються, оскільки аудитор може мати власну думку про те, яка інформація і в якому вигляді може йому знадобитися.

Можливість сторнування операцій, оформлених неправильно. Аудитор повинен мати можливість отримати в програмі баланс, який був поданий у податкову інспекцію, якщо навіть у ньому були помилки, і, крім того, внести виправні записи, щоб отримати правильні баланс і підсумки.

Аудитору можуть бути потрібні також програми складання звітності, аналогічні тим, які вже використовуються в податкових інспекціях України. Підприємства, які використовують цю програму, можуть подавати баланс та інші звітні форми в податкові органи на дискеті. В таких програмах, як правило, є блок формально-логічного тестування введеної звітної інформації. Більше того, слід повідомляти користувачів про характер помилок і можливі дії щодо їх виправлення.

У сучасних умовах в Україні аудитори застосовують деякі російські комп’ютерні програми «ІТ – audit: Аудитор», «Экспресс-Аудит: ПРОФ» та ін.

Питання для самоконтролю:

1. Що розуміють під поняттям «інформаційне забезпечення аудиту»?

2. На які види поділя’ться інформація, що використовується в аудиторському процесі?

3. Від чого залежить структура, обсяг та зміст інформаційного забезпечення перевірки?

4. За якими ознаками класифікують економічну інформацію?

5. Які програми складають юридичні бази даних із законодавства?

6. З чого складаються довідники аудитора?

7. Для чого потрібні електронні таблиці?

8. Що містить класифікатор можливих порушень?

9. Які методи збирання аудиторських доказів використовує аудитор?

10. За яким розділом обліку дається опис контрольних процедур для виявлення можливих порушень або зловживань?

11. Що розглядає аудитор при перевірці контролю системи комп’ютерного обліку?

Тема 3 Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінки

Лекція 1 Методи аудиту фінансової звітності

План:

1 Метод аудиту

2 Методичні прийоми аудиту

3 Спеціальні прийоми дослідження об’єктів аудиту.

Питання для самостійної роботи:

1 Способи перевірки документів

Мета заняття: надання студентам теоретичних знань щодо методів аудиту фінансової звітності

Рекомендована література:

Основна:

1. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітні 1993 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №23.

2. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2006 року: Пер. З англ.. – К.: ТОВ «ІАМЦ АУ «СТАТУС», 2006. – 1152 с.

3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку / Уклад. В. Кузнєцов. – Х.: Фактор, 2009. – 416 с.

Додаткова:

4. Бондаренко Н.О., Понікаров В.Д., Попова С.М. Аудит суб’єктів підприємницької діяльності: Навчальний посібник. – Київ: центр навчальної літератури, 2004. – 300с.

5. Кузькін Є.Ю. Організація і методика аудиту: навч. посіб./ Є.Ю. Кузькін, М.М. Коваленко, Н.О. Бондаренко, В.Д. Понікаров; Харківський інститут фінансів УДУФМТ. – Х.: ХІФ УДУФМТ, 2009. – 232 с.

6. Н.Л. Шкіря, Т.Г. Нікульникова, Н.В. Залізняк. Аудит: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 224 с.

7. Пшенична А.Ж. Аудит: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.

Питання 1 Метод аудиту

Предметом дисципліни «Аудит» є методологія і методика аудиту.

То що ж таке методологія та методика аудиту?

Термін «методологія» грецького походження та означає «вчення про метод» або «теорія методу». Методологія займається теоретичними проблемами шляхів та засобів наукового пізнання, закономірностями наукового дослідження як творчого процесу. Методологія виникла на основі аналізу наукової діяльності вчених, загальних особливостей методів та засобів, які застосовуються під час наукового дослідження, їх порівнянні та систематизації. Тобто, методологія розкриває сутність наукової пізнавальної діяльності.

Термін «метод» теж грецького походження - від слова «methodos», що означає «дослідження», «шлях за будь-чим». Поняття «науковий метод» можна визначити як цілеспрямований підхід, шлях, за допомогою якого досягається певна мета, щось пізнається або вирішується. Метод представляє собою комплекс різноманітних пізнавальних підходів та практичних операцій, спрямованих на отримання нових знань.

Аудит, як і кожна наука, має свій метод. В аудиті під методом розуміють систему основних підходів та способів дослідження фактів господарського життя, які відповідають предмету та завданням аудиту як галузі знань.

Способи аудиту – це сукупність прийомів та засобів, спрямованих на отримання об’єктивних та обгрунтованих знань про об’єкт, що досліджується.

Прийомконтролю – це якісно однорідна контрольна дія аудитора, спрямована на виявлення ступеня дотримання суб’єктом господарювання певних нормативних актів та положень.

Велика кількість прийомів контролю об’єднується в три групи:

- прийоми першої групи дозволяють визначити кількісний стан об’єкта (огляд, перерахунок, вимірювання, зважування, лабораторний аналіз тощо);

- прийоми другої групи дозволяють зіставити показники (фактичної наявності з реальними потребами і нормативами; фактичного використання у виробництві сировини і матеріалів до діючих норм; дані бухгалтерського обліку з інформацією, яка міститься в небухгалтерських документах та відповідних документах інших підприємств; результати конкретних замірів з обсягами робіт; фактичних показників з прогнозними та відповідними даними минулих періодів, з показниками аналогічних підприємств та середньо галузевими показниками; зміст господарських операцій з відповідними положеннями законодавства та інших нормативних документів, діючи на підприємстві системи управління з їх вітчизняними і зарубіжними аналогами тощо);

- прийоми третьої групи пов’язані з оцінюванням минулого, теперішнього і майбутнього стану об’єктів аудиторської перевірки. Ці прийоми є логічним завершенням процесу зіставлення, у ході якого застосовувалися перші дві групи прийомів.

Сукупність способів і прийомів, які дають можливість провести аудит системно, в найбільш доцільній послідовності, представляє собою методику аудиту.

Під методикою розуміють сукупність правил здійснення конкретного дослідження, послідовність інструментів, що використовуються при вивченні конкретних фактів.

Методика аудиту дозволяє визначити реальний кількісний і якісний стан об’єкта, які вивчаються; виявити відхилення фактичного стану об’єкта від норм та нормативів, планових та інших показників; оцінити ці відхилення за критеріями доцільності та законності.

Метод аудиторської діяльності базується на основних положеннях діалектичного методу пізнання і законів економічної теорії. Діалектичний підхід означає, що господарські явища (або факти господарського життя) повинні розглядатися з моменту їх виникнення та в процесі розвитку.

Питання 2 Методичні прийоми аудиту

В практиці аудиту використовують як загальнонаукові методичні прийоми, так і такі, які притаманні власно методу аудиту.

До загальнонаукових методичних прийомів відносять: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, аналогію, моделювання, абстрагуваня, конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз тощо.

Аналіз – прийом пізнання, який полягає у послідовному і упорядкованому розділенню об’єкта дослідження на складові частини й визначення їх змісту і суттєвих особливостей.

Синтез – прийом вивчення об’єкта дослідження шляхом поєднання різних частин, фрагментів, елементів в єдине ціле.

Індукція – прийом дослідження, при якому об’єкт вивчають поступово шляхом переходу від окремого до узагальнюючого.

Дедукція – прийом пізнання стану об’єкта від загального до окремого.

Аналогія – прийом вивчення, який дозволяє пізнати одні об’єкти на основі їх подібності з іншими.

Моделювання – прийом дослідження, при якому об’єкт замінюється на його модель, що має істотні прикмети оригіналу.

Абстрагування – це перенесення уваги від одних ознак об’єкта до інших, які зацікавили дослідника.

Конкретизація – прийом пізнання, при якому стан об’єкта досліджується за конкретними умовами його існування.

Системний аналіз – прийом вивчення, який дозволяє дослідження об’єкта як сукупності елементів, що утворюють систему.

Функціонально-вартісний аналіз – прийом вивчення об’єктів на стадії інженерної підготовки виробництва.

Окрім загальнонаукових в аудиті використовують також розрахунково-аналітичні методичні прийоми. Це:

- економічний аналіз –система приймів для розкриття причин зв’язків, які зумовлюють результати явищ і процесів;

- статистичні розрахунки - прийоми одержання величин і характеристик, яких нема безпосередньо в інформації підконтрольного підприємства (наприклад, ритмічність випуску продукції);

- економіко-математичні методи – прийоми, що використовуються при визначенні впливу факторів на результати господарських проектів з метою їх оптимізації

Питання 3 Спеціальні прийоми дослідження об’єктів аудиту

Спеціальні прийоми дослідження об’єктів аудиту містять прийоми документального контролю та прийоми фактичного контролю.

До прийомів документального контролю відносять:

1) формальну перевірку документів, яка надає можливість упевнитись у заповненні усіх реквізитів документів, що забезпечують їх юридичну силу;

2) арифметичну перевірку, що підтверджує (або не підтверджує) правильність кількісних і вартісних показників, розміщених у документах, облікових регістрах, звітності;

3) перевірку за змістом, тобто оцінку законності здійснених господарських операцій, їх доцільності, правильності віднесення операцій на рахунки і включення їх до статей балансу;

4) зустрічну перевірку, яка полягає у співставленні даних різних документів або зразків одного й того ж документа.

До прийомів фактичного контролю відносять:

1) інвентаризацію – перевірку фактичної наявності і стану об’єкту контролю, яка здійснюється шляхом перерахунку, вимірювання та реєстрації майна в натурі, а також порівняння отриманих даних з даними бухгалтерського обліку;

2) контрольний замір - встановлення фактичного обсягу виробництва, робіт, послуг;

3) контрольний запуск сировини та матеріалів у виробництво - проводиться в таких умовах, в такому порядку і в такій технологічній послідовності, в якій зазвичай здійснюються аналогічні процеси з метою визначення достовірності чинних норм і нормативів витрат сировини і матеріалів на виробництво продукції або обсягів будівельно-монтажних робіт;

4) лабораторний аналіз, який дозволяє встановити якісні характеристики сировини, матеріалів, готової продукції;

5) експертизу – дослідження спеціалістами різних галузей знань за дорученням аудитора документів, господарських операцій, якості виконаних робіт з метою їх правової, достовірної та об’єктивної оцінки.

6) технологічний контроль – контроль інженерної і технічної підготовки виробництва;

7) хіміко-технологічний контроль – контроль якісних характеристик виробів і сировини тощо.

До прийомів фактичного контролю можна також віднести спостереження (систематичне, цілеспрямоване сприйняття дій, поведінки посадових і матеріально відповідальних осіб підприємства-замовника), службове розслідування (перевірку додержання посадовими особами, робітниками та службовцями нормативно-правових актів, які регулюють службові відносини).

Усі перелічені прийоми фактичного контролю ще називають органолептичними методичними прийомами.

Важливе місце при аудиторській перевірці посідають методичні прийоми узагальнення та реалізації результатів перевірки, до яких відносять:

- групування недоліків –систематизація та узагальнення недоліків і порушень нормативно-правових актів;

- аналітичне групування – прийоми статистичних групувань за однорідністю ознак підконтрольних об’єктів та виявлених недоліків (наприклад, таблиці аналізу факторів, які негативно впливають на показник);

- cлідчо-аналітичне обгрунтування – спосіб одержання аудитором доказів недоліків і порушень законодавства, розмірів завданих матеріальних збитків (наприклад, одержання пояснювальних записок; вилучення первинних документів, які містять докази порушень);

- систематизований виклад недоліків в аудиторському висновку – узагальнення результатів аудиту;

- прийняття рішень за результатами аудиту – вплив суб’єкта, що перевірявся, на об’єкт перевірки (застосовують при розробці наказів, розпоряджень за результатами аудиту).

Питання для самоконтролю:

1. Що таке методологія та методика аудиту?

2. Що розуміють під способом аудиту?

3. Що розуміють під прийомом контролю?

4. На чому базується метод аудиторської діяльності?

5. Які загальнонаукові методичні прийоми використовують в практиці аудиту?

6. Що входить у склад спеціальних прийомів дослідження об’єктів аудиту?

Тема 3 Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінки

Лекція 2 Критерії оцінки фінансової звітності

План:

1 Ознаки та критерії оцінювання фінансової звітності

2 Вибір методів і прийомів оцінки фінансової звітності

Питання для самостійної роботи:

1 Складові аудиторської оцінки фінансової звітності у зарубіжній аудиторській практиці

Мета заняття: надання студентам теоретичних знань щодо критеріїв оцінки фінансової звітності

Рекомендована література:

Основна:

1. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітні 1993 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №23.

2. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2006 року: Пер. З англ.. – К.: ТОВ «ІАМЦ АУ «СТАТУС», 2006. – 1152 с.

3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку / Уклад. В. Кузнєцов. – Х.: Фактор, 2009. – 416 с.

Додаткова:

4. Бондаренко Н.О., Понікаров В.Д., Попова С.М. Аудит суб’єктів підприємницької діяльності: Навчальний посібник. – Київ: центр навчальної літератури, 2004. – 300с.

5. Кузькін Є.Ю. Організація і методика аудиту: навч. посіб./ Є.Ю. Кузькін, М.М. Коваленко, Н.О. Бондаренко, В.Д. Понікаров; Харківський інститут фінансів УДУФМТ. – Х.: ХІФ УДУФМТ, 2009. – 232 с.

6. Н.Л. Шкіря, Т.Г. Нікульникова, Н.В. Залізняк. Аудит: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 224 с.

7. Пшенична А.Ж. Аудит: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.

Питання 1 Ознаки та критерії оцінювання фінансової звітності

За допомогою різних методичних прийомів аудитор оцінює стан ресурсів, чинність господарських операцій, достовірність економічної інформації, що виходить за межи господарюючого суб’єкта (в т.ч. і фінансової звітності), цілеспрямованість організаційних структур, методів, функцій управління, тобто оцінюється стан усіх об’єктів аудиту.

Таким чином, змістом усіх без винятку аудиторських процедур є оцінка, тобто правильне сприйняття суттєвих сторін об’єктів аудиторської діяльності.

Головною проблемою в досягненні мети аудиту – оцінюванні фінансової звітності замовника – є вирішення питань: на що спрямувати роботу аудитора, адже в завдання аудитора не входить підтвердження абсолютної точності всіх бухгалтерських записів і реєстрів.

Перелік ознак оцінювання фінансової звітності є основою для визначення способів і прийомів, які ефективно використовуються при перевірці певного об’єкта аудиту.

До ознак аудиторського оцінювання відносять:

Критерії– це оцінювання, за допомогою якого можна визначити відповідність звітності попередньо встановленим нормам, правилам та показникам.

Завдання – деталізують головну мету аудиту, відображають її складові. Завдання аудиту – це збирання достовірної вихідної інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання і формування на цій основі висновків про його реальний фінансовий стан.

Напрями – характеризують спрямованість аудиторської перевірки, тобто вказують, на перевірку яких об’єктів аудитор спрямовує свою діяльність (система бухгалтерського обліку, внутрішній контроль).

Вимоги – умови, яких обов’язково необхідно дотримуватися під час проведення аудиту, правила та вимоги до свого аудитора; правила складання фінансової звітності клієнта.

Підходи– сукупність способів та прийомів, за допомогою яких аудитор здійснює перевірку фінансової звітності, вирішує певні завдання.

Передумови – являють собою події, інформацію, які виникають до проведення аудиту і існують незалежно від нього.

Принципи бухгалтерського обліку – правила, якими слід керуватися під час вимірювання, оцінювання та реєстрації господарських операцій і під час відображення їх результатів у фінансовій звітності. При оцінюванні фінансової звітності замовника аудитор повинен керуватися чинною законодавчою та нормативною базою: Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» й П(С)БО.

В аудиторській практиці ознаками при оцінюванні фінансової звітності прийнято вважати: повноту, оцінку, фактичну наявність, належність, правильність відображення, законність, обережність, постійність, відповідність.

Стосовно фінансової звітності зміст названих ознак такий.

Ознака «повнота» - ознака перевірки відображення усіх активів і пасивів у повному обсязі, аналогічно, наприклад, основних засобів, матеріальних запасів. Аудитор повинен розібратися й упевнитися, що у балансі контрольованого підприємства усі активи й зобов'язання відображені належним чином.

За повнотою критеріями можуть бути твердження: «повністю» або «не повністю» у балансі фактично відображені окремі активи, наприклад, оборотні активи, довгострокові фінансові інвестиції.

Ознака «оцінка» - ознака вивчення оцінки активів і зобов’язань протягом року відповідно до прийнятої на початку звітного року облікової політики, зокрема, вивчення за методами оцінки. Такими методами оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей є середньозважені їх вартості, метод ФІФО (метод бухгалтерського обліку запасів товарно-матеріальних цінностей за ціною партії, що надійшла чи виготовлена першою, списання також починається з першої партії).

При перевірці слід визначитися щодо правильності оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) протягом усього звітного періоду, постійності застосовуваних методів оцінки: за обліковими, договірними цінами, за фактичною і середньозваженою вартістю, ФІФО, і т. ін. Особливо слід звернути увагу на можливі помилки при переоцінці запасів ТМЦ у випадках дооцінки або уцінки, бо тут правильність є ризиковою. За даною ознакою аудитор може здійснити оцінку стану об'єкта контролю за такими критеріями: «оцінений правильно», «оцінка завищена», «оцінка занижена» і т. п. Крім того, можна використати й кількісну оцінку.

Ознака «фактична наявність» - одна з найбільш важливих оцінок запасів ТМЦ. При перевірці й оцінці запасів ТМЦ слід пересвідчитися в наявності конкретних найменувань запасів, що відбиті у звітності. Такі перевірки належать до зони високого ризику. Обліковуватися можуть ТМЦ, ще не отримані від постачальників, але за них рахунки попередньо сплачені. Критерії: запаси «фактично повністю в наявності», «фактично частина відсутня», «у наявності не обліковані запаси» і т. п.

Ознака «за належністю» служить для визначення, чи всі ТМЦ, що відбиті в обліку, в дійсності належать клієнту, тобто визначаються майнові права клієнта на ТМЦ. За цією ознако критерії оцінки: «належать клієнту», «не належать клієнту».

Перевірка за ознакою «правильність відображення» визначає правдивість, точність відображення запасів ТМЦ у звітності на відповідну дату складання бухгалтерської звітності тощо, як і відображення у балансі активів чи зобов'язань. Аудитор у звітності має пересвідчитися, що відображення конкретних ТМЦ виконане у відповідних строках, графах чи розділах фінансової звітності. Як ознака вона має показати правильність відображення в обліку початкових залишків, відповідність відображення ТМЦ по групах, по строку зберігання, по тих, що не використовуються, правильність відображення їх у бухгалтерській звітності та у всіх інших документах, наприклад, у цехових.

За цією ознакою критерії оцінки: запаси ТМЦ на підприємстві чи в обліку відображені «правильно», «неправильно».

За ознакою «законність» здійснюється перевірка законності придбання, використання, реалізації товарно-матеріальні цінностей, операцій з основними засобами, фінансових операцій, правильності оформлення самих операцій, розрахунків з бюджетами відповідно до чинних законодавчих чи інших нормативних актів. Для оцінки використовуються критерії: «законно», «незаконно», «з порушенням таких-то законодавчих актів».

За ознакою «по обережності» здійснюється перевірка, наприклад, обліку передбачуваних операцій. Такими, зокрема, є облік передбачуваних витрат або втрат сировинних ресурсів за звітний період. До таких належить відображення в обліку природного убутку маси плодоовочевої продукції, фактично не встановлених повністю втрат матеріалів у результаті аварій, стихійного лиха. Виконана переперевірка й оцінка її результатів може здійснюватися за критеріями «принцип обережності витримано», «принцип обережності не витримано».

Відповідно до ознаки «постійність» перевіряється, наскільки дотримується у необхідних межах вибрана підприємством облікова політика відносно запасів товарно-матеріальних цінностей, вплив стану й забезпеченості у них на задану безперервність виробництва, господарювання підприємства в цілому. Це саме можна сказати щодо інвестицій, збуту продукції. Критерії оцінок: «постійність забезпечена», «постійність не забезпечена».

Згідно з ознакою «відповідність» перевіряється, наприклад, дотримання меж облікового періоду. Так, операції з основними засобами, матеріалами, тарою, МШП (малоцінними та швидкозношуваними предметами) мають бути віднесені й відбиті в обліку у тому періоді, коли здійснені. Якщо попередня оплата за закуплені ТМЦ здійснена наприкінці року, а отримані вони у наступному році, то й обліковуватися вони повинні з наступного року. Критерії оцінки за ознакою: «відповідність витримана», «відповідність не витримана».

В аудиторській практиці аудитори можуть самостійно розробляти подібні критерії та методики їх застосування

Питання 2 Вибір методів і прийомів оцінки фінансової звітності

Ознаки і критерії оцінювання аудитором фінансової звітності є підставою для визначення:

- методів і прийомів аудиту в цілому (загальнонаукових та методів і прийомів, притаманних аудиторській перевірці);

- методів і прийомів, які найбільше підходять для перевірки за певною ознакою і критерієм (наприклад, ознака фінансової звітності – повнота з відповідним критерієм);

- методів і прийомів залежно від об’єкта аудиту (наприклад, об’єкт аудиту – вид, в який входять матеріальні, трудові та фінансові ресурси);

- методів і прийомів, які найбільш доцільно використовувати під час перевірки конкретного об’єкту аудиту (наприклад, при перевірці запасів).

Аудитор, вирішуючи питання щодо вибору методів і прийомів аудиту в цілому, може обрати метод аналітичної перевірки звітності та балансів. За допомогою прийомів аналізу вивчається відповідність даних синтетичного та аналітичного обліку зведеним відомостям (балансу), що відображають здійснені факти. Тобто, аудитор шляхом розкладання загальних даних на часткові (аналітичні) вивчає та порівнює їх. За допомогою цього прийому аудитор отримує детальну інформацію про суми, які його цікавлять в звітності.

Лабораторний аналіз проводять тоді, коли визначити якісні ознаки сировини матеріалів, готових виробів, виконаних будівельно-монтажних робіт іншими прийомами контролю неможливо. Метою такої перевірки є уточнення їх суттєвих характеристик і отримання на цій основі якісно нової інформації. Взяття проб або зразків здійснюється з участю аудитора та оформлюється актом за підписами всіх присутніх. Результати лабораторного аналізу у вигляді відповідного документу додаються до звіту аудитора.

Якщо у аудитора виникає сумніви щодо обсягів виконаних будівельних, монтажних і ремонтних робіт, то він використовує спосіб фактичного контролю - контрольний обмір цих робіт Такий обмір проводиться безпосередньо на об’єкті. Цей спосіб фактичного контролю дозволяє встановити фактичний обсяг і вартість виконаних робі, перевірити правильність їх відображення в актах приймання робіт і нарядах робітників, а також правильність списання матеріалів на проведення цих робіт. Результати контрольного обміру заносяться до відомості перерахунку вартості робіт до контрольного обміру, що попередньо готується на підставі документів за рахунками замовників.

Для виявлення зловживань і розкрадань, повністю підроблених документів чи бухгалтерських записів за операціями, які в дійсності не проводилися, а також невідображення фактично здійснених операцій в окремих документах чи регістрах, аудитор використовує такий спосіб перевірки документів, як зіставлення бухгалтерських операцій. Цей спосіб полягає у зіставленні між собою будь-якої задокументованої інформації, яка відображає одну і ту ж господарську операцію.

Питання для самоконтролю:

1. Що є змістом усіх без винятку аудиторських процедур ?

2. Що таке критеріїоцінювання фінансової звітності?

3. Що деталізують завдання оцінювання фінансової звітності?

4. Напрями оцінювання фінансової звітності характеризують …?

5. Вимоги оцінювання фінансової звітності – це?

6. Під підходамидооцінювання фінансової звітностірозуміють …?

7. Передумови оцінювання фінансової звітності – це?

Тема 4 Аудиторський ризик і оцінювання системи внутрішнього контролю

Лекція 1 Аудиторський ризик

План:

1 Сутність аудиторського ризику та його складових

2 Визначення поняття помилки та шахрайства

3 Сутність та оцінка рівня суттєвості помилок у фінансовій звітності

Питання для самостійної роботи:

1 Чинники, що впливають на властивий ризик

Мета заняття: надання студентам теоретичних знань щодо аудиторського ризику

Рекомендована література:

Основна:

1. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітні 1993 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №23.

2. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2006 року: Пер. З англ.. – К.: ТОВ «ІАМЦ АУ «СТАТУС», 2006. – 1152 с.

3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку / Уклад. В. Кузнєцов. – Х.: Фактор, 2009. – 416 с.

Додаткова:

4. Бондаренко Н.О., Понікаров В.Д., Попова С.М. Аудит суб’єктів підприємницької діяльності: Навчальний посібник. – Київ: центр навчальної літератури, 2004. – 300с.

5. Кузькін Є.Ю. Організація і методика аудиту: навч. посіб./ Є.Ю. Кузькін, М.М. Коваленко, Н.О. Бондаренко, В.Д. Понікаров; Харківський інститут фінансів УДУФМТ. – Х.: ХІФ УДУФМТ, 2009. – 232 с.

6. Н.Л. Шкіря, Т.Г. Нікульникова, Н.В. Залізняк. Аудит: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 224 с.

7. Пшенична А.Ж. Аудит: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.

Питання 1 Сутність аудиторського ризику та його складових

Поняття аудиторського ризику визначено МСА 400 «Оцінка ризиків та внутрішній контроль».

Аудитор повинен достатньо розуміти системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю, щоб ґрунтовно спланувати аудит та розробити ефективний аудиторський підхід. Аудитор повинен також використовувати своє професійне судження для того, щоб оцінити аудиторський ризик та розробити аудиторські процедури для забезпечення зменшення цього ризику до допустимо низького рівня.

Аудиторський ризик –це ризик того, що аудитор висловить невідповідну аудиторську думку у випадку, коли фінансові звіти містять суттєво викривлену інформацію. При цьому за неправильною звітністю буде подано хибний аудиторський висновок.

Ризик аудиту має три складові частини:

властивий ризик;

ризик контролю;

ризик невиявлення.

Властивий ризик - це здатність залишку за певним бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій до суттєвих перекручень показників фінансової звітності замовника, або здатність до перекручень за цими показниками у комплексі із перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що до них не були застосовані заходи внутрішнього контролю замовника.

Властивий ризик являє собою всі можливі ризики, пов’язані з діяльністю замовника. Тобто це всі помилки та некоректності, які можуть бути допущені внаслідок функціонування підприємства, що перевіряється, як в цілому, так і окремих його систем. Ризик виникнення таких помилок пов’язаний з дією як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, таких, як:

загальна організація і структура підприємства;

характер бізнесу та складність операцій клієнта, що потребує використання роботи експерта;

політика управління та господарювання;

кадрова політика та чесність управлінського персоналу;

кваліфікація працівників і неналежне виконання ними своїх обов’язків тощо.

Ризик контролю- це ризик того, що перекручення залишку за певним рахунком (або класом операцій), які б могли виникнути і бути суттєвими, окремо або разом із викривленням залишків на інших рахунках, не можна буде виявити за допомогою систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю замовника.

Система бухгалтерського обліку- це заходи і записи підприємства, з допомогою яких бухгалтерські операції оформлюються в реєстрах бухгалтерського обліку. Така система збирає, аналізує, класифікує, записує, підсумовує і надає інформацію про операції.

Система внутрішнього контролю- це всі внутрішні правила та процедури контролю, запроваджені керівництвом для забезпечення стабільного й ефективного функціонування підприємства, дотримання внутрішньої господарської політики, збереження та раціонального використання активів, точності і повноти бухгалтерських записів, своєчасної підготовки фінансової інформації, запобігання фальсифікаціям.

Тобто ризик контролю полягає в тому, що системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю на завжди можуть функціонувати настільки ефективно, щоб помилки, які можуть трапитися в залишку за певним бухгалтерським рахунком або у певній категорії операцій, могли бути своєчасно попереджені, викриті та виправлені персоналом замовника.

Ризик невиявлення помилокполягає у тому, що аудиторські процедури за сутністю, проведені аудитором, не завжди можуть виявити викривлення залишку за певному рахунку (або класом операцій), які можуть бути суттєвими, окремо або разом з викривленнями залишків на інших рахунках.

Властивий ризик та ризик контролю не залежать від аудитора, він не може на них вплинути, вони існують незалежно від аудитора і є результатом діяльності замовника незалежно від проведення аудита. Але за ризик невиявлення помилок аудитор несе повну відповідальність тому, що цей вид аудиторського ризику є наслідком виконаної аудитором роботи.

Аудиторський ризик можна розрахувати за такою моделлю:

АР = ВР*РК*РН,

де АР – загальний аудиторський ризик;

ВР – властивий ризик;

РК – ризик контролю;

РН – ризик не виявлення.

Ступень аудиторського ризику за цією моделлю ґрунтується на експертній оцінці аудитора. Наприклад, якщо аудитор, оцінюючи попередньо програму аудиту, визначив, що властивий ризик замовника становить 50%, ризик контролю 70% і ризик не виявлення -10%, то розрахунковий ризик аудиту становить:

АР = 0,5 * 0,7 * 0,1 = 0,035 (або 3,5%).

Якщо рівень припустимого ризику для аудиторської фірми становить 5%, то для цієї конкретної перевірки такий рівень аудиторського ризику можна вважати задовільним.

Розмір оцінки аудиторського ризику може не тільки виражатися у відсотках, коефіцієнтах, абсолютному числовому значенні, а й визначатися аудитором усно: “низький”, “середній”, “високий”, що часто застосовується на практиці.

Питання 2 Визначення поняття помилки та шахрайства

При перевірці об’єктів аудиту аудитор повинен оцінити виявлені помилки або шахрайство. МСА 240 «Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів» визначає поняття помилки та шахрайства.

Згідно із МСА 240 помилка – це ненавмисне викривлення інформації у фінансових звітах, включаючи пропуск загальної суми або розкриття, наприклад, такої інформації:

- помилка під час збирання або обробки інформації, яка є основою для фінансових звітів;

- неправильна облікова оцінка з недогляду або помилкове тлумачення фактів;

- помилка у використанні принципів бухгалтерського обліку щодо вимірювання, визнання, класифікації, надання або розкриття інформації.

У відповідності до МСА 240 шахрайство – це навмисні дії однієї або кількох осіб з управлінського та найвищого управлінського персоналу, працівників замовника або третіх сторін, які використовують обман для отримання нечесних або незаконних переваг.

Аудитор розглядає випадки шахрайства, які належать до таких типів навмисних викривлень:

викривлення, що є результатом неправдивої фінансової звітності;

викривлення, що є результатом незаконного привласнення активів

Неправдива фінансова звітність – це звітність, яка містить навмисні викривлення, пропуск загальних сум або така, яка має за мету введення в оману її користувачів.

Неправдива фінансова звітність може охоплювати:

введення в оману, тобто маніпулювання, фальсифікацію, навмисні виправлення облікових записів або первинних документів, котрі є основою складання фінансової звітності;

викривлення або навмисний пропуск у фінансових звітах подій, господарських операцій чи іншої суттєвої інформації;

навмисне неправильне застосування облікових принципів вимірювання, визнання, класифікації, надання чи розкриття інформації.

Маніпулювання обліковими записами – це навмисне використання неправильних бухгалтерських проводок або сторнуючих записів з метою викривлення даних обліку та звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів та записів – це оформлення наперед неправильних або фальсифікованих документів бухгалтерського обліку й записів у регістрах бухгалтерського обліку.

Незаконне привласнення активів – це такі дії, які включають крадіжку активів підприємства (наприклад, розтрата, сплата підприємством грошових коштів за неотримані товари або за ненадані послуги тощо). Незаконне привласнення активів, як правило, супроводжується фальшивими обліковими записами або документами для приховування факту нестачі активів.

При виявленні фактів помилок або шахрайства аудитор повинен у письмовому вигляді повідомити про це керівництво (власників) замовника.

Питання 3 Сутність та оцінка рівня суттєвості помилок у фінансовій звітності

Рівень суттєвості помилок – це таке граничне значення помилки бухгалтерської звітності, починаючи з якого кваліфікований користувач цієї звітності позбавляється можливості робити на її основі правильні висновки і приймати правильні економічні рішення (6, с.65).

При оцінці суттєвості використовують два підходи: кількісний і якісний.

З якісної точки зору аудитор повинен використовувати своє професійне судження для того, щоб визначити, мають чи не мають суттєвий характер відзначені в ході перевірки відхилення порядку здійснення господарських і фінансових операцій від вимог нормативних і законодавчих актів. З кількісної точки зору аудитор повинен оцінити, чи перевищують рівень суттєвості виявленні відхилення кожне окремо і в загальній сумі.

Кількісна оцінка може здійснюватись із використанням відносних і абсолютних показників. Багато спеціалістів важають, що використання абсолютних показників для оцінки суттєвості недопустиме, оскільки не можна встановити одне значення у грошовому виразі як універсальне для всіх клієнтів аудиторської фірми.

Серед кількісних підходів до оцінки суттєвості найбільше поширення отримало використання відносних показників. Ця оцінка встановлюється у відсотках до обраної базової величини.

У світовій аудиторській практиці встановленні таки рівні суттєвості помилок до відповідної бази:

Балансовий прибуток - 5%.

Валовий обсяг продажу без ПДВ – 2%.

Валюта балансу – 2%.

Власний капітал – 10%.

Загальні витрати підприємства – 5%.

Прибуток перед оподаткуванням – 5-10%.

Поточні активи – 5-10%.

Загальна величина активів – 5-6%.

Поточні пасиви 5-10%.

При цьму загальна сума помилок не повинна мати відхилення більше ніж на 20% від значення рівня суттєвості з 1 по 5 статті розподілу. Існують також певні особливості визначення рівня суттєвості помилок відносно п.п. 6-9. Аудитор може розділити межу суттєвості між статтями розподілу, наприклад, поточні активи –

а) готівкові грошові кошти;

б) рахунки дебіторів;

в) запаси товарно-матеріальних цінностей.

Після цього аудитор визначає, за якими статтями необхідно розширити обсяги аудиторських процедур та вибірки.

Питання для самоконтролю:

Який МСА визначає поняття аудиторського ризику?

Що таке властивий ризик?

Під ризиком контролю розуміють …?

Ризик не виявлення – це …?

За який вид ризику аудитор несе майнову відповідальність?

Що таке рівень суттєвості помилок?

Тема 4 Аудиторський ризик і оцінювання системи внутрішнього контролю

Лекція 2 Оцінювання системи внутрішнього контролю

План:

1 Сутність системи внутрішнього контролю

2 Процедури внутрішнього контролю

Питання для самостійної роботи:

1 Чинники, які впливають на ризик контролю та ризик не виявлення

Мета заняття: надання студентам теоретичних знань щодо оцінювання системи внутрішнього контролю

Рекомендована література:

Основна:

1. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітні 1993 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №23.

2. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2006 року: Пер. З англ.. – К.: ТОВ «ІАМЦ АУ «СТАТУС», 2006. – 1152 с.

3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку / Уклад. В. Кузнєцов. – Х.: Фактор, 2009. – 416 с.

Додаткова:

4. Бондаренко Н.О., Понікаров В.Д., Попова С.М. Аудит суб’єктів підприємницької діяльності: Навчальний посібник. – Київ: центр навчальної літератури, 2004. – 300с.

5. Кузькін Є.Ю. Організація і методика аудиту: навч. посіб./ Є.Ю. Кузькін, М.М. Коваленко, Н.О. Бондаренко, В.Д. Понікаров; Харківський інститут фінансів УДУФМТ. – Х.: ХІФ УДУФМТ, 2009. – 232 с.

6. Н.Л. Шкіря, Т.Г. Нікульникова, Н.В. Залізняк. Аудит: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 224 с.

7. Пшенична А.Ж. Аудит: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.

Питання 1 Сутність системи внутрішнього контролю

Сутність системи внутрішнього контролю визначена у МСА 400 «Оцінка ризиків та внутрішній контроль».

Система внутрішнього контролю – це політика і процедури (заходи внутрішнього контролю), прийняті управлінським персоналом суб’єкта господарювання для забезпечення збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам і виявлення їх, точності й повноти облікових записів, своєчасності підготовки достовірної фінансової інформації.

Система внутрішнього контролю включає середовище контролютапроцедури контролю:

а) середовище контролю,де відбуваються операції–це заходи і записи, які характеризують загальне ставлення, обізнаність і дії керівництва і власників підприємства до діючої системи внутрішнього контролю та її важливості для суб’єкта господарювання. Середовище контролю впливає на ефективність характерних процедур контролю. Жорстке середовище контролю разом, наприклад, із заходами посиленого бюджетного контролю й ефективного функціонування внутрішнього аудиту можуть суттєво доповнити конкретні процедури контролю. Проте жорстке середовище саме по собі не забезпечує ефективності системи внутрішнього контролю.

Дофакторів середовища контролю відносять:

- організаційна система - розподіл обов’язків між керівництвом підприємства, кваліфікація і компетентність керівництва підприємства, взаємний контроль за роботою управлінського персоналу;

- система документації та інформації – правильність документального оформлення господарських операцій, відображення їх в облікових регістрах; попередня нумерація бланків документів; можливість швидкого пошуку необхідної інформації тощо;

- матеріальні засоби захисту – наявність спеціально обладнаних приміщень, сейфів, огорож, сигналізації, охорони, вказівних знаків, що дає певну гарантію збереження активів підприємства; застосування системи кодів, паролів та інших засобів несанкціонованого доступу до інформації на персональних комп’ютерах;

- штат – політика підприємства стосовно кваліфікації і компетентності фахівців; процедури приймання на роботу (найкраще – на конкурсній основі); заходи щодо підвищення кваліфікації персоналу і розмір оплати; перевірка виконання покладених обов’язків;

- система спостереження – заходи щодо перевірки системи контролю

б) процедури контролю – система методичних дій, які здійснюються управлінським персоналом при проведенні контрольних функцій.

До процедур контролю належать:

- періодичне зіставлення, аналіз і перевірка рахунків;

- перевірка арифметичної точності записів;

- контроль умов функціонування та використання комп’ютерних інформаційних систем, зокрема, підтримання контролю над періодичними змінами комп’ютерних програм, доступ до бази інформаційних даних;

- введення і перевірка контрольних рахунків і перевірочних облікових реєстрів за рахунками;

- порядок проходження та затвердження документів (графік документообороту);

- зіставлення прийнятих внутрішніх правил з вимогами законодавчих актів та зовнішніми джерелами інформації;

- порівняння загальної суми наявних грошових коштів, вартості цінних паперів і товарно-матеріальних запасів із записами в облікових реєстрах;

- порівняння і аналіз фінансових результатів діяльності підприємства з показниками фінансового плану (прогнозу).

Через існування звичайних обмеженьнаявні системи обліку і внутрішнього контролю не можуть дати аудитору докази того, що поставлені перед внутрішнім контролем завдання виконано.

Існують такі звичайні обмеження:

- вимоги керівництва, які складаються з того, що витрати на внутрішній контроль не можуть перевищувати корисний ефект від його функціонування;

- можливість припущення помилки якоюсь службовою особою з причин необачності, неуважності, неправильного судження і неправильного розуміння законодавства, норм і правил через те, що більшість процедур внутрішнього контролю скеровані на звичайні, а не на неординарні операції;

- можливість уникнути проведення заходів внутрішнього контролю шляхом змови членів керівництва або співробітників з персоналом підприємства і третіми особами;

- можливість нехтування принципами внутрішнього контролю особами, відповідальними за забезпечення внутрішнього контролю;

- можливість проведення неадекватних процедур внутрішнього контролю через несвоєчасне врахування змін певних обставин.

Розробляючи аудиторський підхід, аудитор бере до уваги попередню оцінку ризику контролю (в поєднанні з оцінкою властивого ризику), щоб визначити відповідний ризик невиявлення, який може бути прийнятим для тверджень у фінансових звітах, та щоб визначити характер, час і обсяг процедур по суті.

У процесі аудиторської перевірки фінансових звітів аудитора цікавить лише та політика й ті процедури в системах бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, які стосуються тверджень у фінансових звітах. Розуміння відповідних аспектів систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю (поряд з оцінкою властивого ризику й ризику контролю та іншими думками) дає аудитору змогу:

а) визначити типи можливих суттєвих викривлень, які могли б у фінансових звітах;

б) урахувати фактори, які впливають на ризик суттєвих викривлень;

в) розробити відповідні аудиторські процедури.

Питання 2 Процедури внутрішнього контролю

Кожна процедура контролю реалізується за окремими операціями. Процедури контролю можна розподілити на кілька категорій.

Читайте також:

1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. Iсторичне значення революції.
6. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
7. Ocнoвнi визначення здоров'я
8. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
9. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
10. Автоматизація процесу призначення IP-адрес
11. Адреса аудитора.
12. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості

Переглядів: 1450