• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Корисність в економічній теорії та проблема її виміру

Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної корисності.

Корисність в економічній теорії та проблема її виміру.

ТЕМА 2. ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ ТА ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА

Мета: надати студентам знання щодо сутності корисності, її граничного значення та поведінки споживача.

Питання для самостійної роботи:

1 Модель споживання набору благ

Перелік літератури:

Основна:

1 [1. С. 151 – 199].

2 [2. С. 94 – 179].

3 [3. С. 22 – 33].

4 [4. С. 26 – 57].

Додаткова:

5 [5. С. 19 – 32].

6 [6. С. 44 – 52].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Теорія поведінки споживача – це частина економічної теорії, присвячена дослідженню поведінки окремих споживачів. Вона вивчає сукупність взаємозв’язаних принципів і закономірностей, керуючись якими споживач формує і реалізує свій план споживання різноманітних благ, орієнтуючись при цьому на максимальне задоволення своїх потреб в умовах певних обмежень.

Прийнято вважати, що споживачі на ринку поводяться раціонально, тобто намагаються досягти максимального результату при обмежених можливостях. Головним обмеженням для будь-якого споживача є розмір його доходу. Тому він змушений постійно здійснювати вибір із великої кількості благ, запропонованих на ринку, намагаючись придбати найкращий набір благ із доступних йому в межах доходу.

Звичайно аналіз поведінки споживача здійснюється в три етапи:

- вивчення уподобань споживача;

- визначення бюджетних обмежень, які споживач відчуває;

- вибір, який здійснює споживач з урахуванням перших двох обставин.

В ході цього аналізу припускається, що «середній» споживач виходить із наступних принципів:

- раціональність – бажання скористатися власними доходами з максимальною корисністю;

- обмеженість грошових доходів – так зване бюджетне обмеження;

- власна система уподобань і цінностей – суб’єктивне уявлення кожного покупця про корисність благ;

- численність видів споживання – кожен споживач прагне спожити безліч різноманітних індивідуальних благ;

- ненасиченість – споживач прагне мати більшу кількість благ.

Виходячи з останнього принципу, більшість випадків споживчого вибору зводиться до прийняття рішень, які мають прирісний характер (рішення вжити на одне благо більше, ніж звичайно). Але існує модель споживчої поведінки, згідно з якою приймається рішення типу «або все, або нічого» (меншість випадків).

Нажаль, споживачі не завжди дотримуються принципів раціональної поведінки. Існують такі моделі їхньої поведінки, які визначаються впливом на споживача смаків, уподобань та інших суб’єктивних факторів. Враховуючи це, економісти виділяють декілька типів нераціональної споживчої поведінки:

- спекулятивна(таке, що викликається інфляційними очікуваннями);

- незапланована(під впливом капризу, хвилинного бажання тощо);

- соціально зумовлена поведінка, що містить:

ефект приєднання (купувати все те, що купує більшість);

ефект сноба (купувати те, що більшість не купує, виділитися);

ефект Веблена (купувати найбільш коштовні, престижні речі).

Перед кожним споживачем звичайно постають три питання:

- що купити? – для відповіді треба з’ясувати корисність блага для споживача;

- скільки коштує? – для відповіді треба дослідити ціну блага;

- чи достатньо коштів, щоб здійснити покупку? – для відповіді треба визначити дохід споживача. Ці проблеми – корисність – ціна – дохід – і складають зміст теорії поведінки споживача. Споживач, виходячи на ринок, має за мету придбати деяку кількість товарів або послуг, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивість товарів задовольняти потреби та приносити задоволення.

Потреби – це стан незадоволення, який споживач хотів би змінити, або стан задоволення, який він прагне зберегти. Потреби поділяють на:

- фізичні (матеріальні) – їжа, одяг, взуття, житло, товари і послуги побутово-господарського призначення;

- інтелектуальні – освіта, підвищення кваліфікації, товари і послуги культурного призначення;

- соціальні – умови праці, зв’язок, транспорт, охорона здоров'я, соціальна інфраструктура.

Потреби задовольняються за допомогою благ. Благо – матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби. Блага поділяються на:

- не економічні (вільні) – це ті, за користуванням якими платити непотрібно, але вони є в необмеженій кількості (наприклад, повітря);

- економічні – це ті, для споживання яких необхідно сплатити їх вартість. Економічні блага в свою чергу поділяються на довготермінові, які передбачають багаторазове використання (автомобіль, книги, електроприлади, тощо), та ті, що призначені для разового використання (хліб, напої, сірники). Серед благ виділяють взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементарні). До субститутів відносяться не тільки споживчі блага та виробничі ресурси, а й послуги транспорту (потяг – літак – автобус), сфера відпочинку (кінотеатр – цирк). Економічні блага також можуть бути поділені на нинішні та майбутні, прямі (виробничі) та непрямі (невиробничі).

Корисність (utility) – це здатність економічного блага задовольняти потреби, або це задоволення, що отримує людина від споживання того чи іншого блага. Походження терміна «корисність» пов’язують з ім’ям англійського філософа і соціолога Дж. Бентама (1748-1832), засновника суспільного руху утилітаризм. Корисність – поняття виключно індивідуальне, те ,що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як анти благо (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст Микола Христофорович Бунге (1823-1895) пропонував використовувати термін "годность" (придатність). "Потреба в наркотичних речовинах, – писав він, –безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум та гашиш корисні для курців, –вони лише годні як речовина для наркотичного сп’яніння" А французький економіст Шарль Жид пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував також відомий американський економіст та статистик І. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині. Сьогодні це поняття відбиває суб’єктивну оцінку індивідом ступеня бажаності того чи іншого блага незалежно від того, чи сприяє його споживання об’єктивно розвитку певного суб’єкта чи завдає йому шкоди. Разом з тим корисність формується під впливом об’єктивних обставин. Корисними можуть бути лише доступні для споживача блага. Визначаючи для себе цінність даного блага, споживач звертає увагу на його корисність (чим вище корисність блага, тим більше споживач згоден за нього сплатити) і запас в економіці (великі запаси блага знижують його цінність для окремого споживача, обмеженість блага – її підвищує). Корисність в економічній теорії виступає як мета споживання, а під благом розуміють будь який об’єкт споживання, що надає стійке і передбачене задоволення споживачеві, а, отже, підвищує рівень його добробуту. Основи теорії корисності було закладено такими видатними економістами як Г. Госсен, У.С. Джевонс, К. Менгер тощо. Вони використовували для характеристики результату того, що зроблено в трохи більшому або трохи меншому обсязі прикметник граничний («маржинальний»), а в економічному аналізі – граничні величини. Саме їх вважають засновниками напрямку економічної теорії під назвою маржиналізм.

Звичайно виділяють два основних підходи до визначення корисності:

- кількісний підхід (кардиналістський) – відповідає першому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях К. Менгера, Ф. Візера, О. Бем-Баверка, а пізніше і А. Маршала. Заснований на кількісному вимірюванні корисності блага в умовних одиницях – ютилах. В рамках кількісного підходу однією з концепцій є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

- порядковий підхід (ординалістський) – відповідає другому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях Ф. Еджуорта, В. Парето, Дж. Хікса, Є. Слуцького тощо. Заснований на порядковому вимірювання корисності, тобто споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.

Читайте також:

1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
2. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
3. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
4. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
5. Акціонерна власність в економічній системі
6. Альтернативні теорії вартості
7. Альтернативні теорії капіталу
8. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
9. Альтернативні теорії максимізації
10. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
11. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
12. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.

Переглядів: 2530