• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Державне регулювання та державна підтримка національного та розвиток міжнародного бізнесу(сам.вивч.).

Таблиця 1.2. Класифікація підприємств за певними ознаками

Таблиця 1.1. Етапи створення і реєстрації підприємства.

Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей).

1. Найменування та місцезнаходження фірми.

2. Загальні положення.

3. Предмет, цілі та напрями діяльності фірми.

4. Юридичний статус фірми.

5. Майно фірми.

6. Фонди фірми.

7. Виробничо-господарська діяльність.

8. Зовнішньоекономічна діяльність.

9. Прибуток фірми та його розподіл.

10. Відшкодування збитків.

11. Органи управління та контролю фірми.

12. Організація та оплата праці.

13. Компетенція та повноваження органів трудового колективу.

14. Облік та звітність.

15. Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Установчий договір— це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаютьсяпредмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, який містить такі розділи.

1. Преамбула.

2. Загальні положення договору.

3. Предмет договору.

4. Назва та місцезнаходження фірми.

5. Юридичний статус фірми.

6. Статутний фонд. Вклади учасників (засновників).

7. Права / обов'язки учасників (засновників).

8. Управління фірмою.

9. Майно фірми. Розподіл прибутку.

10. Порядок виходу зі складу учасників.

11. Форс-мажор.

12. Розв'язання суперечок.

13. Умови припинення (розірвання) договору.

14. Умови та строки набуття договором чинності.

15. Інші умови.

Колективний договір - угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником), що укладається (уточнюється) щорічно і не суперечить чинному законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) необ­хідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд. Статутний фонд— це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути: всі види майна — будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав — на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного за­сновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в заснов­ницьких документах.

Підприємство може бути створене:

Відповідно до рішення власника майна або вповноваженого ним органу, організації-засновника.

Унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством.

Через виокремлення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів і за згодою власника майна.

Державна реєстрація підприємства є обов'язковою юридичної дією при його створенні, за якою підприємство офіційно вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його реєстрації.

Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до державного реєстру підприємства країни.

Відповідно до законодавства України підприємство визнається діючим, стає юридичною особою з дня його державної реєстрації. Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається.

З іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Державна реєстрація підприємства здійснюється державною адміністрацією за місцем знаходження підприємства (у виконавчому комітеті міської, районної ради або в державній адміністрації за місцем знаходження, або місцем проживання суб‘єкта).

Законодавством визначені також органи,які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарювання. Так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом "Про банки і банківську діяльність". Фондова біржа підлягає державній реєстрації Кабінетом міністрів України. Етапи створення підприємства описані в таблиці 1.1.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи є розміщення (місцезнаходження) його постійно діючого керівного органу (правління, дирекція, адміністрація тощо).

Місцем проживання суб'єкта підприємницької діяльності є за­реєстроване в установленому порядку постійне місце проживання громадянина-підприємця.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи:

— рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

—статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-пра­вової форми підприємництва;

— реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

— документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

— документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (розмір ставок плати за реєстрацію суб'єктів підприємництва диференційований залежно від виду підприємства, а також від того, хто є засновником підприємства (юридичні або фізичні особи, для юридичних осіб – 10 неоподатковуваних мінімумів громадян; для фізичних осіб – 2 неоподатковуваних мінімуми громадян; у разі внесення певних змін, наприклад: назви або місця розташування – 30% від вартості реєстраційного збору). Одержані кошти за реєстрацію зараховуються до місцевого бюджету за місцем реєстрації);

---при необхідності для новостворюваного підприємства на земельній ділянці сюди входять також документи на право землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Громадяни (фізичні особи), які мають намір займатися підприєм­ницькою діяльністю без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів, дві фотокартки, документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являють документ, що посвідчує особу.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання одного із засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності й за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Для відкриття розрахункового рахунку у банку подаються такі документи: - заява про відкриття рахунку за встановленою формою;

- копія затвердженого статуту підприємства;

- копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

- заповнена банківська картка із зразками підписів і відбитку печатки підприємства.

Зразки своїх підписів на картці ставлять особи, які мають право першого і другого підпису на розрахунковому рахунку. Право першого підпису, завжди належить директору (голові) підприємства, другого підпису - бухгалтеру, а за його відсутністю, за рішенням директора, - особі, на яку покладається ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Картка із зразками підписів і відтиском печатки повинна бути завірена керівником організації-засновника або нотаріально. Після заповнення і оформлення вказані документи здають в обрану установу банку для відкриття рахунку. Перевіривши правильність заповнення документів, банк відкриває підприємству розрахунковий рахунок, проставляє його номер на оригіналі зареєстрованого статуту, скріплює підписом головного бухгалтера і відтиском гербової печатки банку, і в триденний термін банк зобов'язаний повідомити про це податкову інспекцію.

Перереєстрація суб'єктів підприємницького бізнесу здійснюється у порядку, встановленому для реєстрації.

Перереєстрація проводиться у разі зміни:

— форм власності, організаційної форми чи назви суб'єкта бізнесу,

— основних положень статуту.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства; у випадку невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства. Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів його недоцільності.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою підприємця, на підставі рішення суду, арбітражного суду у випадках визнання дій підприємця недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, засновницьким документам, а також при здійсненні нестатутної діяльності ( не повідомленням про зміну місця знаходження підприємства).

Окремі види підприємницької діяльності потребують спеціального дозволу (ліцензії).

Ліцензія -це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

8. Класифікація підприємств за різними ознаками, різновиди об‘єднань підприємств та господарських товариств.

Відповідно до форм власності в Україні, встановлених Господарським Кодексом України від 2003 р., можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи, з правом найму робочої сили (індивідуальне - на особистій власності фізичної особи та виключно його праці; сімейне - на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, що проживають разом і ведуть спільно своє господарство);

— колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

— господарське товариство;

— підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

— комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

— державне підприємство, засноване на державній власності.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однією з таких умов: підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 %) є держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.

1. Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

2. Приватнимиє підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили.

До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї).

Колективне- це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне - підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

3. За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни;

закордонні- капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

змішані- капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

4.Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємствоє власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи)- добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. ЇЇ перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товаристває об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністювважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має бути не менше суми, еквівалентної 1 мінімальній заробітній платі, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 50 % вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю— це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів.

Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а коли цих сум недостатньо — додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство.Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерні товариства бувають двох видів: публічне, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; приватне, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

5.Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба щолізингові підприємства.У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

6. Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми.Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.

Дочірнє підприємство (компанія)- юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційоване підприємствоє формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філіяне користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

7. З - поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні)підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

Розрізняють такі об‘єднання підприємств:

• асоціації— договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

• корпорації— договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми— тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни— статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

• виробничі об‘єднання -єдиний виробничо - господарський комплекс, до складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні організації та ін.;

• науково - виробничі об‘єднання (НВО) - об‘єднання різних господарських одиниць, але основною є сильна, науково - дослідна, проектно - конструкторська або технологічна організація;

• об‘єднання - за галузями, територіальними та іншими принципами. Усі об‘єднання є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахункові рахунки, печатку зі своєю назвою та інші реквізити.

• трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

• холдінги- інтегроване об'єднання, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання.

• фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

Порівняльна характеристика організаційно – правових форм бізнесу показана в табл.1.3.

Державне регулювання бізнесу - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу і ринку з метою забезпечення нормальних умов їх функціонування.

Потреба регулювання бізнесу сьогодні зумовлена цілями економіч­ної політики держави і передусім:

• поступовим переходом до ринкової економіки;

• підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтере­сам людей, створенням умов для вільної творчої праці;

• підвищенням престижу підприємництва й сумлінної праці;

• забезпеченням високої ефективності виробництва і діяльності підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу;

• створенням умов стабільного економічного зростання та ін.

Потреба державного регулювання бізнесу випливає з об'єктивно властивих державі економічних функцій, основними з яких є такі:

• стратегія і тактика економічного розвитку, визначення цілей та пріоритетів здійснення структурної перебудови економіки;

• розробка і затвердження правових основ економіки;

• регулювання економічної діяльності, спрямованої на вирівнювання сукупного попиту і пропозиції;

• захист конкуренції як основного регулюючого механізму ринкової економіки;

• розробка антимонопольного законодавства та здійснення контро­лю за його реалізацією;

• перерозподіл доходів, спрямованих на усунення невідповідності їх розмірів, що властиво ринковій системі (програми допомоги, регулювання цін тощо);

• фінансування суспільних благ та послуг (благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, музеїв, бібліотек тощо);

• регулювання зовнішньоекономічних відносин та ін.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути:

- прямими,тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими- що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

З метою виконання своїх економічних зобов'язань держава вико­ристовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення зако­нодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розвиток бізнесу: розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких структур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспроможної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

Органи державного управління будують свої відносини з підприєм­цями, використовуючи:

• податкову і фінансово-кредитну систему, яка встановлює ставки податків і відсотків по державних кредитах; податкові пільги; ціни та правила ціноутворення; цільові дотації; валютний курс;

• розміри економічних санкцій;

• державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, со­ціальні, економічні та інші норми і нормативи;

• науково-технічні, економічні, соціальні, державні та регіональні програми;

• договори на виконання робіт і поставок для державних потребу

Мета державної підтримки бізнесу - створення однакових умов для всіх суб'єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими сферами суспільного виробництва. Особливо такої підтримки потребує дрібний та середній бізнес.

Державна підтримка бізнесу здійснюється:

• на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані та недобудовані об'єкти і споруди, обладнання, що не використовуються), необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

• сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інфор­маційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;

• здійснює початкове упорядкування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх у кредит підприємцям;

• стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технологій, інноваційну діяльність освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям кредити та залучає кошти іноземних та національних інвесторів.

Підтримку підприємництва, малого та середнього бізнесу здійсню­ють державні органи управління, які мають спеціальні служби, органи регіонального та місцевого управління і державної адміністрації (на сьог. день є 200 тис. малих підприємств).

До особливостей міжнародної бізнесової діяльності українських підприємств слід віднести:

1. Знання міжнародного законодавства.

2.Виробництво конкурентоспроможної продукції, якої потребує міжнародний ринок.

3. Володіння повною інформацією про стан на світових ринках.

4. Можливості здійснення експорту, силу конкурентів, ціни, платоспроможність покупців та ін.

5. Використання і розширення потужностей тих підприємців, продукція яких користується попитом на міжнародних ринках.

6. Формування асортименту, впровадження нових технологій, скорочення витрат із врахуванням експортного потенціалу.

7. Чіткість виконання договірних зобов'язань, дотримання вимог і правил домагатися щодо зростання іміджу України на світовому ринку.

8. Засвоєння організаторами бізнесової зовнішньоекономічної діяльності цивілізованих країн, маркетингової справи, форм і методів діяльності, принципів співпраці і сумлінного виконання зобов'язань.

9. Правила ліцензування, мита, санітарних норм, вимоги до пакування і маркування, а також на правила міжнародних валютних відносин.

Вивчаючи ринок країни, у яку здійснюватиметься експорт, потрібно:

- вивчити зовнішньоекономічну політику держави, до якої експортуватимуться товари, знати торговельні угоди і контракти з Україною;

- оцінити свій експортний потенціал, визначивши конкурентоспроможність своєї продукції, асортимент свій і конкурентів;

- визначити силу конкуренції (сильна, середня, слабка), вимоги до якості, стандартів, монополізації ринків;

- вивчити форму продажу і ціни на ринку, ефективність дії реклами, наявність потенційних покупців, форми і методи захисту внутрішнього ринку;

- вивчити митні закони щодо вивозу товарів і митні закони країни, куди заплановано їх вивозити, отримати ліцензії у державних службах;

- визначити банки і форми розрахунків за експортні товари, знайти надійних посередників і укласти з ними угоди;

- вивчити процедуру експортування товарів за кордон, курс валют, оплату агентів, рівень ризику;

- вибрати сегменти ринку із врахуванням національних, кліматичних, вікових, професійних, економічних особливостей покупців;

- визначитись із ціновою політикою, враховуючи конкурентну спроможність товару, потребу утримати сегмент ринку чи розширити його, надання бонусних, сезонних та інших скидок.

Читайте також:

1. II Державна дума
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
5. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
6. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
10. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
11. Автоматичне регулювання.
12. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.

Переглядів: 888