Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Фінансовий потенціал

Для забезпечення ефективного виконання функцій ор­гани місцевого самоврядування наділяються відповідними май­новими та фінансово-бюджетними правами. Для цього форму­ються територіальні або регіональні фінанси, які включають місцеві (регіональні) бюджети АР Крим, областей, низових адміністративних районів, міст, селищ і сіл, а також прибутки підпри­ємств комунальної форми власності, які використовуються для вирішення регіональних проблем. Крім того, до регіональних фі­нансів входять також цільові фонди, які утворюються поза бю­джетом для фінансування деяких заходів, а також місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, на­приклад, цінних паперів. Регіональні фінанси забезпечують фі­нансування заходів, пов'язаних із соціально-культурним і кому­нально-побутовим обслуговуванням населення.

Формування регіональних фінансів є необхідною передумо­вою ефективного здійснення тут економічних та соціальних про­цесів. Поступово функції регулювання даних процесів перехо­дять від центральних органів законодавчої і виконавчої влади до місцевої адміністрації та органів місцевого самоврядування. Ефек­тивність використання місцевих фінансів значно залежить від на­явності в регіонах бюджетоутворюючих підприємств, ринку пра­ці, фінансової допомоги держави. Регіональним фінансам виді­ляються відрахування від державних податків, а також субвенції, тобто фінансові ресурси, які надаються з держбюджету на відпо­відні цілі ( наприклад, на розвиток охорони здоров'я й ін.). Тобто, чим більші обсяги місцевих фінансів, тим ефективніше можна їх використовувати, але за умови обов'язкового контролю за цим процесом з боку держави.

Територіальні (регіональні) фінанси можна охарактеризувати як сукупність фінансових (грошових) ресурсів, використовуваних для економічного і соціального розвитку територій. Основними джерелами формування регіональних фінансів є бюджетні кошти та кошти (прибутки) суб'єктів господарювання (підприємств, ор­ганізацій).

Місцеві фінанси включають:

а) місцеві бюджети, які приймаються бездефіцитно;

б) прибутки підприємств комунальної форми власності;

в) цільові фонди, які утворюються поза бюджетом для фінансування деяких заходів;

г) місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів.

Таким чином, регіональні фінанси — це система економічних відносин, що регулює розподіл і перерозподіл національного до­ходу, фонду грошових надходжень, які використовуються для економічного й соціального розвитку територій. За їх допомогою держава здійснює розвиток продуктивних сил, вирівнює рівні економічного і соціального розвитку територій, що склалися історично під впливом різних факторів. З цією метою розробля­ються регіональні програми соціально-економічного розвитку територій.

Основною частиною регіональних фінансів є місцеві бюдже­ти. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Прийнято закон України «Про бюджетну систему України», де визначено бюджетний устрій та його принципи, порядок скла­дання і виконання бюджетів.

Формування бюджетів залежить, у першу чергу, від розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей, податкової політики та розподілу фінансових ресурсів між центром і регіонами. Держава та органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти про­грами прискорених темпів розвитку в регіонах бюджетоутворю­ючих підприємств.

Регіональні бюджети — один з головних каналів доведення до населення кінцевих результатів виробництва. Через них суспільні фонди споживання розподіляються між окремими групами насе­лення. З цих бюджетів значно фінансується і розвиток галузей виробничої сфери, зокрема харчової та місцевої промисловості, комунального господарства, продукції і послуги яких є важливою складовою забезпечення життєдіяльності населення. Регіональні бюджети мають важливе значення у здійсненні загальнодержав­них економічних і соціальних задач, у першу чергу, в розподілі державних фінансових ресурсів на розвиток й утримання соціаль­ної інфраструктури суспільства.

Через територіальні (регіональні) фінанси держава активно проводить соціальну політику. Зокрема, здійснюється фінансу­вання в регіонах охорони здоров'я, освіти, комунального обслу­говування населення, будівництва та утримання автошляхів міс­цевого значення. Коло підприємств, що фінансуються, постійно розширюється. Зокрема, за рахунок місцевих бюджетів фінансу­ються вищі і середні спеціальні навчальні заклади, заходи з внут­рішньої безпеки та правопорядку, охорони навколишнього сере­довища тощо.

Бюджетні і майнові права, які надаються органам місцевої влади, дають їм можливість складати, розглядати, затверджува­ти й виконувати свої бюджети, розпоряджатися підприємства­ми, які знаходяться в їх підпорядкуванні, та отримувати від них доходи.

В основу розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи закладені принципи самостійності територіальних бюджетів, державної фінансової підтримки їх, територіального формування джерел їх доходу. Виходячи з цих принципів, доходи регіональних бюджетів формуються за раху­нок власних і регулюючих джерел доходу.

Дохідна частина регіональних бюджетів включає в себе:

І. Власні доходи.

1. Податки на майно.

2. Платежі за використання природних ресурсів, у тому числі земельний податок і орендна плата за землю.

3. Податки, збори та мито, включаючи місцеві податки й збори.

II. Регулюючі доходи.

1. Податок на прибуток підприємств комунальної форми влас­ності.

2. Податок з доходів фізичних осіб.

3. Дотації з державного і регіонального бюджетів.

4. Субвенції з державного бюджету.

5.Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами.

Основними податками, зборами та надходженнями, які включають місцеві податки і збори, є:

· надходження за адміністративні штрафи й санкції;

· збори за реєстрацію підприємств, громадських організацій, банків та їх філіалів;

· транспортний податок;

· податок на рекламу;

· збір за право на торгівлю;

· реєстраційний збір з фізичних осіб, які займаються підпри­ємницькою діяльністю;

· збір від угод, що здійснюються на товарних біржах і при продажу та купівлі валюти;

· збір примусового стягнення коштів автомобільною інспек­цією;

· ліцензований збір за право виробництва і торгівлі спиртови­ми напоями та пивом;

· надходження від ліцензування окремих видів діяльності;

· податок на майно, яке переходить у спадок або в подарунок;

· дохід від приватизації об'єктів муніципальної власності;

· дохід від продажу землі;

· дохід від продажу конфіскованих та безхазяйних квартир;

· земельний податок і орендна плата за землі сільськогоспо­дарського призначення, включаючи сільськогосподарські угіддя в складі лісового фонду;

· земельний податок та орендна плата за землі ^сільськогос­подарського призначення;

· доходи від централізації засобів земельного податку й оренд­ної плати за землі сільськогосподарського призначення, землі міст та інших населених пунктів;

· платежі за користування надрами;

· лісові податки, в тому числі орендна плата і плата за землі лісового фонду;

· плата за воду, яку використовують промислові підприємства з водогосподарських систем;

· плата за нормативні та понаднормативні викиди і скиди шкідливих речовин, розміщення відходів.

Регіональні органи влади заінтересовані у власних джерелах доходів. Це вимагає від них проявляти господарську ініціативу, залучати внутрішні й зовнішні інвестиції для розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей і виробництв, інновацій та сучас­них технологій, створення робочих місць, добиватись збільшення доходів у бюджет.

Основними напрямами збільшення доходної частини бю­джету є:

· розвиток бюджетотутворюючих галузей, тобто зростання ВВП і на підставі цього бази оподаткування;

· вихід з тіні виробництва й легалізація прихованого прибутку та його оподаткування.

Основними статтями видатків місцевих (регіональних) бю­джетів є:

I. Фінансова підтримка галузей господарського комплексу:

1. промисловості і будівництва;

2. сільського господарства та рибальства;

3. транспорту та дорожнього господарства;

4. житлово-комунального господарства.

II. Фінансова підтримка соціально-культурних заходів:

1. освіти;

2. культури і мистецтва;

3. охорони здоров'я;

4. соціальної політики.

III. Управління.

IV. Правоохоронної діяльності.

V. Інших видів.

Провідне місце у видатках в більшості регіонів займає фінан­сування галузей господарства, в тому числі промисловості, будівництва, сільського господарства і рибальства, транспорту, доро­жнього та житлово-комунального господарства, зв'язку. На дру­гому місці знаходяться витрати на соціально-культурні заходи, зокрема на освіту, культуру, мистецтво, охорону здоров'я та фіз­культуру, соціальну політику. Видатки на управління й утриман­ня правоохоронних органів займають менше 10 % і є найменши­ми.

Бюджетні ресурси — також важливе джерело фінансування інвестиційних проектів, але їх роль впродовж останніх років значно зменшилася. При цьому, економічне зростання в період 2000—2007 рр. підтримувалося переважно за рахунок бюджет­них коштів. Скорочується частка коштів місцевих бюджетів у структурі інвестицій в основний капітал, яка не перевищує 3— 4 %. Дві третини капіталовкладень в економіку регіонів фінансу­ється за рахунок власних коштів підприємств. Таким чином, економічне зростання в Україні профінансовано переважно за рахунок внутрішніх державних джерел, але цих інвестицій не­достатньо.

Якщо внутрішніх регіональних інвестицій не вистачає, за­лучаються іноземні інвестиції. В інвестуванні української еко­номіки беруть участь підприємницькі структури понад 100 країн. Найбільші інвестиції в економіку регіонів України ма­ють розвинуті країни світу (США, Нідерланди, Німеччина, Ве­лика Британія) та Росія. Високу питому вагу мають інвестиції з офшорних зон (Кіпру, Віргінських островів, Ліхтенштейну) та інших країн. Але розраховувати на прямі іноземні інвести­ції, темпи приросту яких впродовж останніх років є нестабіль­ними, як на рушійний фінансовий фактор економічного зрос­тання в регіонах у найближчій перспективі, не варто. Вони здійснюються переважно в галузі, що динамічно розвиваються і мають суттєві темпи зростання чи відрізняються швидким обігом коштів.

Понад половина всіх інвестицій у 2007 р. вкладалася в під­приємства промисловості, зокрема в харчову промисловість та переробку сільськогосподарської продукції, машинобудуван­ня й металообробку, хімічну і нафтохімічну промисловість, паливну промисловість, будівництво та промисловість буді­вельних матеріалів. Серед непромислових галузей економіки активно інвестуються в регіонах внутрішня торгівля, транс­порт і зв'язок, фінанси, кредит, страхування та пенсійне забез­печення.

Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є регіони з високим рівнем економічного розвитку та наявністю великих міст, зокрема Києва у Центральному районі, Дніпропетровська і Запоріжжя в Придніпровському районі, а також Одеси і Львова відповідно в Причорноморському та Карпатському ра­йонах.

 


Читайте також:

  1. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  2. Алгоритм формування потенціалу Ф2
  3. Аналіз трудового потенціалу
  4. Баланс надходження коштів організації (оперативний фінансовий план) на 20__ р.
  5. Барометрична формула. Розподіл Больцмана частинок у зовнішньому потенціальному полі
  6. БІОЕЛЕКТРИЧНІ ПОТЕНЦІАЛИ
  7. Біоелектричні явища в тканинах: будова мембран клітини, транспорт речовин через мембрану, потенціал дії та його розповсюдження.
  8. Будь – які зміни популяції є результатом порушення рівноваги між її біотичним потенціалом та опором довкілля.
  9. Бюджет як основний фінансовий план держави
  10. Бюджет як фінансовий план
  11. Бюджет як фінансовий план держави
  12. Бюджетний потенціал




Переглядів: 751

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Науково-технічний потенціал | Інноваційно-інвестиційний потенціал.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.