Релігія в життєдіяльності особи та суспільства

Релігія є важливою і невід’ємною складовою частиною культури людства. На історичну арену люди виходять уже з релігією. Видатний історик і християнський богослов 3-4 століття Лактанцій писав: "Подивіться на обличчя землі. Ви знайдете міста без укріплень, табуни без пастухів, людей без одежі, простори без живих істот. Але ви не знайдете жодного роду, племені чи народу без релігії!" Релігія складає органічну і невід’ємну частину історії людства. Її так же не можна відокремити від історичних доль людей, як не можна відокремити рибу від води, птаха від повітря, а органічні хімічні сполуки від живого організму. Про неї можна забути, від неї можна абстрагуватися, але вона завжди реально існує у всіх історичних процесах.

Без знання релігії немає повного і завершеного знання про все наше минуле, в тому числі і про зміст і суть нашої культурної спадщини. Релігія часто-густо визначала напрям історії та перебіг подій в житті народі, виступала чинником їх піднесення чи занепаду. Нерідко лише знання релігії допомагає нам відрізнити особливості одного народу /племені, нації, мешканців регіону/ від іншого. Без знання релігії нам стає недоступною культура і історія населення, наприклад, Індії чи Китаю, католицької Польщі чи шиїтського Ірану, ламаїстського Тибету чи анімістичної Ботсвани. І в сучасних умовах без знання релігії того чи іншого народу ми не знаємо і не розуміємо душу і сутність цього народу, ментальність людей цього народу.

Що означає знати релігію? Це, загалом, означає знати систему релігійного світогляду. Але у ставленні до релігійного світогляду є дві категорії людей. Люди, які мають релігійний світогляд, є носіями релігії, являються віруючими. Вони бачать і знають свою релігію, так би мовити, зсередини. Люди невіруючі або віруючі інших релігій та віросповідань можуть знати релігію /чи дану релігію, дане віросповідання/ зі сторони, з точки зору зовнішніх спостерігачів. Безумовно, бачення релігії "зсередини" і "зі сторони" не можуть бути адекватними. На підставі цього інколи мовиться: "Для того, щоб знати релігію /християнство, іслам, іудаїзм, буддизм/ або якесь віросповідання / православ’я, лютеранство, п’ятидесятництво, мормонство/, для цього потрібно самому стати віруючим даної релігії". Але подібна думка хибна. В будь-якій релігії немає нічого такого, що було б недоступним для розуміння. В справі розуміння розум всемогутній. Не все відомо людському розуму – є ще безодня непізнаних розумом речей і явищ. Це – з одного боку. А з другого – розум не може замінити собою все на світі. Він може зрозуміти, що таке страва, будинок, гроші, музика, бог, але ні в якому разі розум не може замінити собою страву, будинок, гроші, музику чи бога. Коли розум пояснює нам, що таке страва, а я зрозумію, що таке страва, то це ще не означає, що я наївся; коли я знаю, що таке будинок, то це ще не означає, що в цьому знаному будинку можна мешкати... Призначення розуму давати нам розуміння, і з своїм призначенням розум загалом справляється. Великий раціоналіст всіх часів і народів, філософ з великої літери Гегель писав: "Розум поборює навіть брами пекла!" Завдяки розуму ми не лише можемо знати духовний світ інших людей, в тому числі їх релігійні вірування, – він навчив нас знати психологію навіть безсловесних тварин. Ми, наприклад, знаємо як бачить світ муха своїми циліндрово-сітчатими очима; а мурахи – ультрафіолетові світові хвилі, яких ми не бачимо; знаємо психологію божевільного, алкоголіка, злодія, подвижника тощо. І для того, щоб все це знати, зовсім немає потреби самому ставати мухою, мурахою, божевільним, алкоголіком, злодієм, подвижником чи віруючим. Різниця у ставленні до пізнання релігії віруючим і невіруючим полягає лише в тому, що для першого, віруючого, релігія є його особистим світоглядом, а звідсіль – і духовною основою його особистості ,джерелом смисложиттєвих ідеалів, джерелом суб’єктивної мотивації вчинків і діяльності тощо, а для другого, невіруючого чи інаковіруючого, знання релігії це – перш за все засвоєння інформації, канал до скарбниці загальнолюдської культури, пі знання духовного світу значної частини людства, в тому числі і своїх сучасників.

Аж до початку ХІХ століття релігійний світогляд неподільно панував у суспільній свідомості; в масі населення віруючі складали 99, а то і більше процентів. Згідно ж сучасним дослідженням, що про водилися у всіх точках земної кулі, зараз у світі віруючі та схильні до релігійного світогляду складають 2/3 наших сучасників. Решту – 1/3 населення земної кулі – складають невіруючі, тобто ті, що мають нерелігійний світогляд, точніше – не визнають існування бога, як живої істоти, що стоїть над світом, керує ним, спілкується з людьми через їх молитви, відгукується на їх прохання, втручається в події тощо Серед цієї третини населення більшість складають ті, які просто не цікавляться релігійними проблемами: богом, потойбічним життям, спасінням душі, чудесами тощо. Люди ж, які свідомо заперечують існування бога, виступають проти віри в бога, релігії тощо, називають себе атеїстами. Частина цих атеїстів веде наступальну боротьбу з релігією і вірою в бога. Їх називають войовничими атеїстами.

За ознаками ставлення до релігії крайні групи віруючих /релігійні фанатики/ і країні групи невіруючих /войовничі атеїсти/ протилежні і ворожі одна одній. Проте між ними є ряд перехідних підгруп, існує опосередкований перехід з однієї в другу. Симпатії населення в цілому постійно коливаються то в бік релігії, то в бік безрелігійності. Все це сказане графічно можна зобразити у вигляді ось такої схеми-дуги:

Групи населення за ознакою ставлення до релігії

Групи віруючих /100%/	Байдужі до релігії 30 – 90 % населення	Групи невіруючих /100%/
Проповідники та фанатики	2 – 10 %	2 – 10 %	Войовничі атеїсти
"Практикуючі" віруючі	15 – 30 %	15 – 30 %	Переконані атеїсти
Пасивні віруючі	60 – 80 %	60 – 80 %	Пасивні невіруючі

Серед віруючих, як і серед невіруючих, можна знайти освічених і неосвічених, молодих і старих, культурних і безкультурних, чоловіків і жінок, одним словом – представників усіх верст населення. Але скрізь спостерігається певна статистична закономірність, що зумовлюється рядом об’єктивних причин: віком, статтю, соціальним станом, традицією, сімейним вихованням тощо. Так, віруючі – це люди переважно старшого та похилого віку; відірвані від постійної роботи в установі чи на підприємстві; з порівняно нижчою освітою і не займаються самоосвітою; пасивні тощо. Невіруючі – це найбільш активна частина населення; більшість із них мають спеціальну середню або й вищу освіту; найбільш трудоспособна і ефективно працююча частина населення.

В силу цілого ряду причин проблема ставлення до релігії то актуалізується, то відсовується на маргінальні позиції соціального та культурного життя; стосунки між віруючими то загострюються, то затухають. За цих умов симпатії байдужих до релігії схиляються то в бік релігії, то в бік атеїзму і цим самим йде підсилення тієї чи іншої сторони. В спокійних же, конформістських, нормальних умовах в групі віруючих фанатики та активні проповідники релігії складають 2 – 10%. Такий же процент войовничих атеїстів серед невіруючих. "Практикуючі" віруючі – це та група релігійних людей, які систематично "практикують" свою релігійність: регулярно /хоча б раз на тиждень/ ходять до церкви чи на молитовні збори своєї громади, уміють молитися, знають обряди та віровчення своєї релігії, дотримуються їх у своєму повсякденному житті. Таких серед віруючих від 15 до 30 відсотків. Якщо, наприклад, серед жителів міста Києва віруючі складають 20%, то їх в тримільйонному місті має бути 600.000 чоловік. За підрахунками спеціалістів, для задоволення своїх релігійних потреб кожна тисяча віруючих повинна мати свій храм або молитовне приміщення. Коли б всі віруючі кияни були "практикуючими", то їм потрібно було б 600 храмів. І оскільки серед віруючих "практикуючих" лише 20%, то їм вистачило б 120 крамів. Насправді ж в Києві всі релігії та віросповідання мають всього 40 храмів та молитовних будинків, в жодному з яких в святкове богослужіння не буває по 1.000 молящих. Отже, регулярно "практикуючих" віруючих в Києві – всього біля 1,5% від усього населення міста. Решта віруючих – це пасивні віруючі. Вони відвідують молитовні збори своєї релігійної громади лише "з нагоди" хрещення дітей, вінчання, похорон та великих свят, як-от: Пасхи, Різдва, Трійці, Престолу тощо.

15-30% переконаних атеїстів мають стійкі атеїстичні переконання, живуть згідно цих переконань, не поступаються релігійним звичаям, тобто – не хрестять своїх дітей, не хоронять за церковним обрядом своїх родичів, під час релігійних свят працюють тощо. Пасивні ж атеїсти, що складають 60 –80% невіруючих не ходять до церкви, але можуть приймати участь в релігійних святах і обрядах, бути кумами на хрестинах, ведуть себе пасивно і щодо релігії і щодо атеїзму.

В нашій країні проблема ставлення до релігії набула зараз суспільного значення. Частина пасивних чи боязливих віруючих почала надолужувати промашки минулого і публічно демонструвати свою релігійність. У них виникла потреба в релігії для вирішення за її допомогою своїх світоглядних проблем, або проблем використання релігії для досягнення своїх нерелігійних – політичних, матеріальних, суспільних, моральних тощо – цілей. Поряд з цим виникла мода на релігію. В публічні ігри стали включатися питання з історії та змісту релігії. Стало престижним похизуватися хрестиком на шиї, виголосити цитату з Біблії, доречно і недоречно виголосити якесь квазірелігійне словосполучення. І в той же час сплило на поверхню наше загальне невігластво, що його не соромляться демонструвати письменники, журналісти, політичні діячі щодо змісту самої релігії. В цих умовах достовірні знання про релігію набувають не лише культурологічного, а й соціального значення.

§ 2. Місце вивчення релігії в системі підготовки інтелігента - спеціаліста вищої кваліфікації

Коли люди створювали писемність, то в своїх найперших і найдавніших піктографічних, клинописних, ієрогліфічних і буквених записах вони викладали перш за все зміст своїх релігійних вірувань. Перші прообрази шкіл були школи, в яких вивчали релігію. Згодом засновниками справжніх шкіл, університетів та академій були релігійні організації. Ці освітянські та наукові заклади поступово заповнювалися вивченням нерелігійних, світських /"мирських"/ предметів, але релігійні науки /богослов’я, теологія/ довгий час займали в них домінуюче і по кількості і по значенню місце. В них з богослов’я розпочиналася і богослов’ям завершувалася освіта. Так, в заснованій київським братством та митрополитом Петром Могилою в першій половині ХVII століття вищій школі протягом довгого часу не було завершального курсу з теології, а тому він не мав статусу повного вищого навчального закладу, статусу Академії, і називався лише Колегіумом /Києво-Могилянський Колегіум/.

В царській Росії аж до 1917 року включно 80% загальноосвітніх шкіл – це були школи церковнопарафіяльні. Протягом трьох-чотирьох років навчання в них навчали дітей читати, писати і рахувати по правилам чотирьох дій арифметики, а вся решта навчального часу була присвячена вивченню слов’янської мови, молитов, богослужіння тощо. В решті шкіл обов’язково викладався Закон божий, а священик-законовчитель був наглядачем, своєрідним релігійним комісаром, в школі.

В більшості сучасних країн, в тому числі і країн розвинених, місцеві загальноосвітні школі організовано за територіально-віросповідною ознакою, знаходяться на утриманні і під цілковитим контролем церковнопарафіяльних рад. У всіх цих школах, зрозуміло, викладається Закон божий, вся освіта носить віросповідний характер. Віросповідна ознака навіть в країнах Заходу має для громадянина більше значення, аніж будь-яка інша. При першому знайомстві з людиною її питають не про національність, не про професію, не про місце народження чи соціальне походження, а про її релігійність:"А якої ви релігії дотримуєтесь?". Обиватель там і думки не допускає, що хтось може не дотримуватись жодної релігії, бути невіруючою людиною...

Безумовно, в таких умовах всі люди добре знають свою релігію та всі її складові.

Після звершення Жовтневої революції 1917 року в освітніх закладах нашої країни перестали викладати Закон божий, перестали вивчати релігію. Новій владі хотілося, щоб таким чином люди скоріше забули релігію. Якщо ж десь за кошти держави і вивчалася релігія, то вона вивчалася лише з єдиною метою – для підвищення ефективності критики релігії, подолання "релігійних пережитків". 3 цією ж метою вже в 1964 році у всіх вузах Радянського Союзу було введено курс "Основи наукового атеїзму". Від студентів вимагалося не лише знати марксистський атеїзм, а й повністю поділяти його погляди. Тоді вважалося не припустимим, щоб студент міг знати основи наукового, марксистського, атеїзму і бути віруючою людиною; неможливим поставити позитивну оцінку за знання з марксистської філософії чи наукового атеїзму віруючому студенту. Віруючих намагалися не допустити у вуз, під різними приводами вигнати з вузу.

Зараз всі випускники іноземних вищих навчальних закладів глибоко знають релігію. В більшості країн світу релігія вважається основою світоглядного, гуманітарного, культурологічного та патріотичного виховання. В розвинених країнах Заходу вона вивчається у коледжах, тобто у тих загальноосвітніх школах, які готують учнів до вступу у вищий навчальний заклад. Отже, такий студент приходить у вуз уже з наявними у нього знаннями того циклу наук, який у нас називається гуманітарним і суспільствознавчим: історії, мови, філософії, мистецтва тощо. У вузах же для них читаються курси з релігії факультативно – за вибором. В такому разі студент з ряду запропонованих йому курсів /з релігії, філософії, історії, мовознавства, літератури, мистецтвознавства тощо/ вибирає декілька, щоб набрати "бали", з них атестується у вузі. На факультетах гуманітарного чи суспільствознавчого циклу /філологічних, історичних, психологічних, педагогічних, культурологічних тощо/ читається обов’язковий курс загального релігієзнавства та ряд спецкурсів, як-от: Біблієзнавство, філософія, релігії, історія релігії, психологія релігії та подібні їм. В ряді вузів Заходу вивчається курс марксистського атеїзму, а в папській Григоріанській академії є навіть кафедра Наукового атеїзму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА	\|	Релігієзнавство як наука

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.