РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

ВСТУП

Вищі навчальні заклади готують висококваліфікованих фахівців з тої чи іншої галузі суспільного життя. Але не лише фахівців. Зі стін вищого навчального закладу виходять інтелігенти: люди високої духовної культури; люди, що своїм прикладом і словом поширюють серед свого народу вищі досягнення світової та національної культури; люди, зусиллями яких і зараз твориться культура. Саме вищі навчальні заклали формують той прошарок населення, який зараз прийнято називати елітою нації.

Серед різноманітних елементів духовного багатства інтелігента домінуюче місце належить засвоєній спадщині минулого. "Засвоєна" /"за - своє - на"/ – це означає зроблена своєю власністю; в нашому випадку: "стала власністю інтелігента", його баченням і відчуттям світу. Без засвоєної ним спадщини минулого випускник вищого навчального закладу - та не лише він, а кожен! – виявиться позолоченою бездушною і пустопорожньою посудиною. А чим же іншим стане, з дозволу сказати, "інтелігент" без наповнення його духовного світу скарбами, які успадковані всім людством від Піфагора, Архімеда, Галілея, Ньютона, Ейнштейна і Стіва Хокінга; Платона, Аристотеля, Бекона, Декарта, Григорія Сковороди, Гегеля, Маркса, Ніцше, Вернадського і Сартра; Моцарта, Паганіні, Джузеппе Верді, Чайковського, Веделя, Лисенка, Леонтовича; Рафаеля, Мікеланджело, Пікассо, Сальвадора Далі, Рєпіна, Врубеля; Шекспіра, Гетте, Достоєвського, Шевченко, Лесі Українки; без рідної мови, побуту і звичаїв свого народу?!

Правда, засвоєння різноманітних сторін духовної спадщини минулого відбувається не лише засобами вищої освіти. Практично, своєю значною мірою вона до і поза вищим навчальним закладом засвоюється засобами сімейного /"з молоком матері"/, дошкільного і шкільного виховання; шляхами наслідування /"роблю, як інші"/ та самовиховання /"творю себе сам"/. Але саме у вищих навчальних закладах для всього цього існують найбільш сприятливі умови. Тут студент – людина у розквіті своїх фізичних і психічних сил! – має можливість пізнати сутність культури, зрозуміти алгоритм складних культурологічних процесів, набути здібностей самостійно оцінювати різні складові культурного життя. Лише при наявності всього цього може бути сформованим духовний світ інтелігента,еліти нації, бо лише за цих умов людина зможе серед незліченної кількості, нерідко – протирічливих і протилежних один одному елементів культури, обрати потрібні для свого особистого духовного життя компоненти; активно /а не пасивно/, послідовно /а не стихійно/, самостійно /а не під диктат якихось чужинних чинників/ і творчо /а не споживацьки/ формувати свою власну особистість.

Вся культура має світоглядний зміст, бо вона показує нам увесь світ очима проникливої людини, показує місце людини в цьому світі, її призначення та смисл життя. Сама ж культура, як відомо, всіма своїми коріннями входить в світогляд, виростає на його ґрунті. Завдяки своєму світогляду, творець будь-якого елементу бачить світ глибше решти людей і показує цій решті своє бачення. Сприймаючи бачення того чи іншого діяча культури /художника, вченого, пророка/, ми підіймаємося на його рівень і самі бачимо світ очима таланта, генія, прозорливця. Слід сказати, що культура не лише проростає на ґрунті світогляду; вона пропонує нам свої також світоглядні плоди. Більше того – висловимося більш категорично: вся культура в цілому і у всіх своїх елементах має лише і тільки світоглядний зміст; живить лише наш світогляд. Якщо якийсь елемент культури не має в собі світоглядного змісту, то це і не елемент культури; якщо світоглядний зміст якогось явища культури не дає мені особисто цього світоглядного бачення, то це явище культури для мене особисто і не існує. Японська ікебана, християнський іконопис, індуїстські ритуальні жести як явища культури існують лише для тих, хто має змогу прилучатися до того світоглядного змісту, який в нього вкладено творцями.

Світогляд творців культури минулого, як і народу, нації, був здебільшого світоглядом релігійним. Отже, щоб поживно скористатися плодами культурної спадщини, потрібно знати той ґрунт, на якому вона проростала, тобто – потрібно знати релігію. Таким чином знання релігії та її складових / Біблії, віровчення, богослужіння, обряди свого народу тощо/ відкриває нам двері до адекватного розуміння левової частки культурної спадщини, а звідсіль – до свідомого і плідного засвоєння тієї ж культурної спадщини. Окрім цього релігія сама являється явищем культури, одним з її важливих елементів і має своє власне значення і свою власну цінність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типологія політичних партій і партійних систем.	\|	Релігія в життєдіяльності особи та суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.