Історії дослідження релігії

Коли виникли перші релігійні вірування ні дослідження релігії, ні її дослідників ще не було. Релігія тоді була точно такою, якою її уявляли перші віруючі люди, а їх уявлення були точними знаннями своєї релігії. Ці найдавніші, безпосередні, я б сказав – наївні – релігійні вірування адекватно фіксувалися в свідомості своїх віруючих, більш-менш адекватно записувалися в їх священних письменах. Це були безпосередні – теоретично неусвідомлені та безхитрісні – свідчення віруючих про свою релігію. В них немає ще й натяку на дослідження самої релігії, параметрів її зв’язку та змінюваності. Прикладом таких самосвідчень можуть бути легенди всіх первісних і стародавніх релігій. В них констатується лише зміст і характер релігійних вірувань без будь-якого пояснення самих себе. Релігійні легенди висвітлювали на свій лад, насамперед, явища навколишньої дійсності, "пояснювали" їх. Так, міф про періодичне мандрування богині землі Деметри в країну мертвих Аїд пояснював стародавнім грекам причину настання зими; райдуга для віруючих євреїв була знаком того, що бог Яхве згадав про свою обіцянку не наводити більше на землю потоп тощо.

З розвитком суспільства, а звідсіль – і його релігії появляються жерці, для яких знання релігії стають їх професійними знаннями, а задоволення релігійних потреб віруючих – їх професійною справою. Жерці систематизують і закріплюють існуючі до них релігійні явища; жерці узгоджують старі релігійні положення з новими умовами особистого та. суспільного життя віруючих; жерці дають релігійним уявленням та віруванням теоретичне виправдання і обґрунтування. З’являється богослов’я /теологія/.

І колись і зараз без знань характеру релігійності простих /масових/ віруючих, без знань їх святого письма /Біблії, Корану, Трипітаки, Кодзіки, Зенд-Авести/ не можна здобути адекватних знань про ту чи іншу конкретну релігію: християнство, іслам, буддизм, синтоїзм, зороастризм. Що ж стосується богослов’я, то воно здебільшого формує і теоретично обґрунтовує канонічність /ідеальну істинність, ідеальний взірець/ даної релігії. Але в богослов’ї вже є значний домішок лукавства жерців. Воно не завжди показує нам релігію такою, якою вона є насправді, а лише такою, якою її бачать жерці, або якою нам її показати хочуть жерці. До того ж в кожній релігії є різні напрямки богослов’я, різні богословські тлумачення.

Богослов’я це систематичний виклад і витлумачення релігійного вчення. Релігійні вчення також існують у формі віровчення і культу від інших релігійних світоглядів і руйнування із боку наукового світогляду.

Якщо розглядати релігієзнавство як систему наукових знань, що виводять походження релігії з глибинних надер суспільної теорії й практики, то релігійні теорії навпаки стверджують богопоходження суспільства і релігії. Суспільство в системі будь-якого розвиненого релігійного світогляду виступає, я к момент, результат прояву сутності Бога, його творчої природи і можливостей. Джерелом же релігійних вірувань проголошується богословами одкровення. Одкровення, це уявлення релігійних людей про повідомлення «істини», що виходять безпосередньо від Бога і відкривають його волю і промисел людям. Одкровення розглядається найбільш поширеними релігіями як вищий критерій правильності всіх оцінок, із якими людству доводиться стикатися у процесі життєдіяльності, як джерело віровчення. Зародившись ідея одкровення здобуває свій фундаментальний розвиток в тих релігійних системах, де існує розгалужена догматика і наявні значні богословсько-схоластичні традиції. В релігії признаються найрізноманітніші способи одкровення. Міфи давніх релігій звичайно подають одкровення як пряму появу божества перед віруючими і безпосереднє висловлювання ним своєї волі, своїх вказівок щодо діяльності і вчинків людей. Іноді одкровення замальовується як явище не самого Бога, а лише його голоса (згідно із Біблією Ягве із Моісеєм), до того ж на підтвердження божественності голоса іноді видаються божественні «знамення» (Біблія розповідає, що промова Бога супроводжувалась явищами вогню або повітряного стовпа). Часом, згідно із релігійним вченням, божество з’являється віруючим або посилає їм свого вісника, ангела, не на яву, а у вісні. (Так через архангела Гаврііла Бог сповіщає діві Марії про зачаття і народження нею божественного сина через Святого духа). Іноді, за віруваннями релігійних людей, божество сповіщає свою волю особливим чином, розуміння якої можливо тільки жерцями: Зевс, шелестом листя свого священного дума, Аполон – через точку зору оракули. Віруючі також вважають, що одкровення може бути дано богом у формі письмового текста. Так, по Біблії, відомі заповіді (десятислов’я) були накреслені Ягве на кам’яних плитах (скрижалях) і у такому вигляді передані Мойсею. Коран, за ортодоксальним вченням Ісламу, також «предвічний», тобто існував вічно, і переданий Аллахом людям через пророка Мухамеда. Врешті-решт, одкровення згідно з релігійними уявленнями, може бути дано людям через пророків, вищих церковних ієрархів і праведників, угодників, святих, проникнутих божественною благодаттю (особливим даром і довір’ям Бога).

Згідно з енциклікою папи одкровення дозволяло переліченим вище релігійним діячам говорити «все те і тільки те, про що говорив їм Бог».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Релігія як предмет наукового дослідження	\|	Релігія: сутність та явища.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.