Організаційна структура релігії

В) Релігійні почуття, як показник щирості в релігії.

Б) Релігійний культ як елемент релігії.

А) Концептуальний елемент релігії.

У вітчизняній літературі цей елемент часом називають вірою в надприродне, міфологічним елементом, релігійними ідеями, уявленнями, ідеологією. Цей елемент включає в себе всі ті частини релігії, які є безпосередньо продуктом інтелектуальної сфери психіки індивіда і викладається за допомогою слова. Іншими словами кажучи, концептуальний елемент релігії – це все те, що сама релігія говорить про себе. Сюди відносять релігійні уявлення, ідеї, ідеали, поняття, судження, ідеали міфи та сказання. Без них не може відбуватися осягнення віруючим своєю релігії, та передачі інформації про неї іншим, упродовж спілкування. Вивчення релігії власне і зводиться до встановлення у всіх їх складових і проявах концептуального змісту. Якщо ж в певних речах, поведінці, переживаннях людини не прослідковується релігійний концептуальний зміст, то в них не видно нічого і власне релігійного. Тому цей елемент релігії носить назву концептуальний – від латинського слова conseptus (тобто думка, зміст думки).

Перший елемент релігії в широкому його розумінні його як такого притаманний і іншим духовним феноменам. Унікальність і специфіка концептуального елемента релігії полягає у тому, що він обов’язково тією чи іншою мірою покликаний виразити собою віру в надприродне, або, принаймні, щось органічно пов’язати із ним. Якщо ж уявлення, судження, ідеали не виявляють ніякого зв’язку із надприродним, то в них немає нічого і власне релігійного. Без віри в надприродне не існувала, не існує, і не може існувати жодна релігія.

В склад релігії входить неосяжна кількість концептів. Кожен з них відіграє різну роль. Одні є головними і визначальними, інші є тільки наслідками перших; одні є неодмінно властивими кожній релігії, інші – випадкові для тієї чи іншої конкретно-історичної форми релігії, або взагалі відсутні в ній витоки, що існують в одній (або декількох) релігіях і цілком відсутні в інших. («Ренкарнація»(перевтілення) брахманізму, буддизму відсутнє у християнстві ісламі, іудаїзмі).

Ряд вироблених релігією ідей зустрічається у мистецтві, їх використовують для виразу змісту окремих філософських положень, витлумачення наукових істин. Втім, поза релігією, її концепти набувають іншої тональності та забарвлення, стають метафоричним виразом, педагогічним або художнім прийомам. Якщо в інших духовних явищах ідеї надприродного підштовхують людину до аналогічних дій, то в релігії тільки до прямих. Тут віруючий не повинен сприймати свого бога алегорично, а має прагнути до встановлення з ним родильних зв’язків. Саме цього вимагає природа релігійних ідей, внутрішня логіка яких невпинно веде віруючого до певних дій до культу.

Це другий за підрахунком, але не за значенням основний елемент релігії. Якщо перший – концептуальний елемент можна позначити внутрішня, змістовну сторону релігії, то релігійний культ є її зовнішня сторона, видимим виразом. В склад культу входять молитви, обряди, свята, жертвоприношення, церемонії, богослужіння, культові предмети та дії з ними, ритуали по відношенні до одежі, їжі, поведінки. Тобто до другого елемента релігії відносять не тільки певні дії але і предмети нерозривно пов’язані з ними. Отже, до другого елемента релігії відносять речі, дії та умовності, які виступають ознакою надприродного.

У всіх історично – давніх релігіях, культу належить важливе місце. Адже у процесі історичної еволюції конкретної релігії неминуче накопичується і ускладнюється культ, стає для неї невід’ємною органічною компонентою, без якої не може існувати релігія. Навіть ті релігії та течії, що на початкових етапах своєї ґенези не мали розгалуженого культу і, більш того, взагалі заперечували його, як це ми бачимо на прикладі раннього християнства, раннього ісламу – с плином часу самі починають завзято розвивати культ, відкидаючи з-за цього свої попередні протикультові теоретичні положення.

Постійне зростання ваги культу в структурі релігійного комплексу в процесі встановлення і розвитку конкретної релігії пояснюється тим, що широкому запалу простих мирян більш доступні не хитросплетіння релігійних догматів, а конкретні міфи, певні дії. Саме в них їм легше угледіти ознаки своєї дійсно щиросердної релігійності.

Студенту варто пам’ятати, що релігійні ідеї та обряди у своїй сукупності та діяльній цілісності не вичерпують собою всю релігію, їх формат не може умістити все істотне цього духовного феномену. Якщо перший елемент релігії є тією чи іншою мірою наслідком осягнення віруючим надприродного, то саме визначення його «реальності» і суб’єктивного сприймається і знаходить свій зовнішній вираз через цілий ланцюг позаінтелектуальних психічних процесів, головним чином і в першу чергу через почуття. Взагалі ж сфера людських почуттів набагато ширша, багатша, різноманітніша і важливіша в цілому, аніж відносно вузька сферах діяльності інтелекту. Активно, вивчаючи різноманітні сторони психіки людини сучасні науковці дійшли до думки, що навіть в аспекті інформативності особистий внесок інтелекту вимірюється тільки тисячними долями стосовно усієї здобутої інформації. Почуття наповнюють всі психічні акти людини і через суб’єктивно відтворені мотиви вплітаються в їх діяльність.

Неминучими є почуття в комплексі сприйняття і прояву релігійного феномену. Релігійні почуття значною мірою а ніж релігійний концептуальний елемент та обрядовість постають безпомилковим показником і мірилом релігійності людини, індикатором життєвості віри. Так, наприклад, невіруючий може за певних обставин виконувати приписи релігійного культу, бути добре обізнаним із схоластичними традиціями певної релігії знати її Святе письмо, проте він завжди буде відрізнятися від віруючого відсутністю релігійних почуттів.

Отже, поряд із концептуальним елементом та культом, повинен існувати іще один елемент, який виявляв би, наскільки щиросердно і відверто віруючий сприймає їх; релігійні почуття саме і виступають такою складовою що засвідчує приверженість віруючого релігії. Т.ч. вони (почуття) свідчить і про об’єктивне сприйняття віруючими надприродного як об’єктивної реальності. Релігійні почуття принижують собою всі сторони релігійного життя; вони оживлюють «букву» релігійних догматів, одухотворяють обрядові дійства.

Богослови та ряд філософів релігійні почуття оголошують унікальними та біологічно властивими людині. В тім сучасний розвиток науки про психіку створює тезу біологічної впорядженості релігійних почуттів, переконливо доводячи, що навіть біологічно властиві людині почуття трансформуються суспільною практикою і протікають якісно відмінно від їх проявів у тваринному світі. Релігійні почуття це звичайні людські почуття, які пов’язані з визнанням реальності існування надприродного. Специфіка релігійних почуттів полягає не в їх суб’єктивно психологічному змісті, а в їх спрямованості об’єкту. Ним є надприродне в тій чи іншій формі.

В опитувані теми «Сутність релігії» важливим постає виявлення їх організаційної структури. Вона найрізноманітніша, в кожній релігії своя. Проте в ній є: по-перше – широкий запал простих віруючих (миряни і вірні), і, по-друге – ті, для кого відправлення релігійного культу та задоволення релігійних потреб стало професійною, а часто і спадковою справою – духовенство (жерці, священики, пастори). У кожній релігії духовенство організовано за ієрархічною ознакою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Релігія: сутність та явища.	\|	Функції релігії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.