Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Туристична справа в Росії та Україні

 

Етапи розвитку туризму в Україні.

1. Первинною формою туризму з IX до XIX ст. було мандрівництво. Україна пізнавала світ – і світ пізнавав Україну. Часто на заваді цьому процесові ставали війни та інші суспільні катаклізми, однак до кінця XIX ст. українці встигли зробити чималий внесок в географічні дослідження земної кулі (В. Григорович-Барський, Ю. Лисянський – співучасник навколосвітньої подорожі І. Крузенштерна, В. Ржевуський, М. Пржевальський, М. Миклухо-Маклай та ін.).

2. Просвітницький період (кін. XIX ‑ поч. XX ст.) став часом виникнення перших туристських організацій на території Російської та Австро-Угорської імперій. Характеризувався окремими прикладами використання екскурсій, походів, подорожей, насамперед з метою освіти і збирання науково-географічної і краєзнавчої інформації про різні райони і рідний край. Тоді ж розпочинається активне рекреаційне освоєння Криму, Карпат. Туризм і екскурсії значною мірою сприяли виконанню соціальних програм. Тому не випадково найактивніше їх використовували демократичні прошарки населення й інтелігенція ‑ з метою вивчення національно-культурного надбання українського народу, його історії, традицій (Я. Головацький, І. Вагилевич, О. Партицький, І. Нечуй-Левицький, І. Франко та його син П. Франко ‑ засновник «пластового» руху на Галичині).

3. Підприємницький етап почався з розвитком капіталізму на українських землях. Формується туристська інфраструктура – ресторани, готелі, транспортна мережа, активізується туристський ринок, в якому виділяються два основних сегменти ‑ елітарний туризм заможних прошарків і екскурсійний, рекреаційний туризм інтелігенції. З'являються численні туристські фірми, бюро, компанії, клуби, товариства. Перша світова війна загострила економічні і соціальні протиріччя й мобілізувала всі ресурси для мілітаристських цілей.

4. Післяреволюційний організаційно-централізований етап включає міжвоєнний (1918-1939) і повоєнний (1945 - кін. 60-х рр.). У 1922 р. Україна увійшла до складу СРСР. У 20-ті рр. туристсько-екскурсійну роботу в Україні проводили: Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосвіти УРСР (ЕВМ, 1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, 1928-1929 рр.), АТ Укртур (1926-1930). На західноукраїнських землях, що перебували тоді під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії, туристсько-краєзнавчою діяльністю займалися товариства «Плай» і «Чорногора». В період «українізації» туристський рух особливо активізується, проте з часом він повністю підпорядковується централізованій системі управління туризмом, що характеризувалася домінуванням ідеологічних функцій над господарськими. З виникненням АТ «Радянський турист» (1928), а згодом Товариства пролетарського туризму (ТПТ, 1929 р.) почалася монополізація туризму. У повоєнний період швидкими темпами йшло відновлення зруйнованої туристської інфраструктури, вдосконалювалася система управління. Проте розвиток туризму відбувався здебільшого екстенсивно – за рахунок включення нових ресурсів і територій. В СРСР склалася система трьох монопольних туристських структур: ВАТ «Інтурист», ТЕУ (Туристсько-екскурсійне управління, з 1962 р. ‑ Центр, рада з туризму) ВЦРПС, БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ, філії яких працювали й в Україні. Так формувалася найбільша і найдешевша в світі матеріальна база соціального і самодіяльного туризму. Одночасно до кінця цього періоду в туризмі загострилися суперечності, насамперед через неможливість задоволення рекреаційних потреб усього населення за умови збереження низьких цін на відпочинок. Це призвело до необхідності переходу до нової форми організації і планування туризму, заснованої на системі соціальних нормативів, що і стало суттю наступного етапу.

5. Адміністративно-нормативний етап (1969-1990) співпадає з періодом розквіту радянського туризму. Посилюється міжнародний туристський рух. Лідером серед туристських організацій СРСР стало ВАТ «Інтурист». В У країні велику роботу проводила Українська республіканська рада з туризму і екскурсій. Зусиллями БММТ «Супутник» набув величезного розмаху молодіжний туризм. Цей період відзначався швидкими темпами розвитку соціального туризму, й одночасно – ще швидшим відставанням якості обслуговування від стандартів індустрії туризму зх. країн. Спроби стимулювати розвиток туризму адміністративними заходами тільки загострили наявні протиріччя. До позитивних підсумків цього періоду варто віднести зростання інтересу науки до проблем туризму, створення системи рекреаційного проектування, початок формування нової професійно-кваліфікаційної структури і системи безперервної підготовки кадрів туристської сфери. Наприкінці періоду стала очевидною неможливість вирішення завдань інтенсифікації і підвищення якості туристського обслуговування в рамках адміністративно-командної системи і необхідність широкого використання економічних методів.

6. Перехідний етап (з 1991). У ньому проявилися деякі нові тенденції розвитку національного туристського господарства в умовах економічних реформ:

а) зміна структури рекреаційних потреб і початок сегментації туристського ринку;

б) перехід від монопольного до багатоукладного туристського господарства; активний розвиток малих і середніх туристських підприємств;

в) перехід до використання природних ресурсів і культурної спадщини на основі економічних відносин;

г) перехід від адміністративного регулювання функцій туристського господарства до економічного стимулювання туристського ринку на новій законодавчій основі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. №616 було створено Державний комітет України по туризму (з 2000 р. - Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До 1995 р. в системи соціального туризму проходить деструктуризація. 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про туризм», що став важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності. У 1996 р. розпочинає свою діяльність Національна рада по туризму, в 1997 р. затверджено Програму розвитку туризму в Україні на 1997-2005 рр., того ж року Україну прийнято дійсним членом ВТО, а в 1999 р. у Сантьяго (Чилі) – обрано до керівного органу ВТО (Виконавчої ради).

Вивчення періодизації розвитку туризму в зіставленні з історичним перетворенням України допоможе правильно оцінити можливості подальшого вдосконалювання окремих галузей туристської індустрії, укаже найбільш ефективні шляхи з туристичних кадрів (зокрема , за фахом 0504 «Туризм») і, що особливо важливо, забезпечить наукову базу розробки адекватних юридичних норм для подальшого розвитку українського туризму.


Читайте також:

  1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  2. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  7. Адміністративне судочинство в Україні
  8. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
  9. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
  10. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
  11. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
  12. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Періодизація світового туризму | Розвиток туризму на сучасному етапі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.