• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сутність стратегії управління

Класифікація стратегії підприємства

Стратегія як явище та інструмент розв’язання проблем. Стратегія як процес та стратегія як результат. Ототожнення стратегії з позицією на ринках. Дві основних концепції стратегії – філософська та організаційно-управлінська. Підходи до стратегії відомих економістів А. Томпсона та І. Ансоффа. Стратегія як стрижень, навколо якого концентруються всі види виробничо-господарської діяльності. Узагальнена сутність стратегії. Фактори, що найбільш суттєво впливають на зміст стратегії.

У суспільстві тривалий час вивчають і аналізують стратегію як явище та інструмент розв’язання проблем, оскільки люди хочуть знати: що їм необхідно робити на даному етапі, а також у довгостроковій перспективі; як хоча б частково керувати процесами, що відбуваються на підприємстві. Для розв’язання цих проблем були створені:

1. Концепція стратегічного управління – в теоретичному плані.

2. Різні варіанти побудови системи стратегічного управління – на практиці.

Запозичення категорії «стратегія», як уже зазначалося, з військового лексикону, пояснюється тим, що підприємства в розвинених країнах опинилися в умовах, близьких до воєнних дій. Це сталося наприкінці 50-х років XX століття і було пов’язано із насиченням ринку та зростанням конкуренції, в результаті чого, щоб вижити, було потрібно боротися. Відтоді теорія й практика стратегічного управління просунулися далеко вперед.

На сьогодні досить багато місця в економічній літературі займає питання відносно сполучення або розділення підходів до визначення «стратегії як процесу» і «стратегії як результату» (кінцевого орієнтиру).

В першому випадку для визначення стратегії потрібно відповісти на такі питання:

1. Хто ми є? Де ми знаходимося? (положення А).

2. Якими ми бажаємо бути? Куди ми йдемо? (положення Б).

3. Коли і як ми досягнемо наших цілей? (тобто перейдемо із положення А в положення Б).

Визначення стратегії як результату пов’язано з ототожненням мети та стратегії і зумовлено необхідністю встановлення конкретних орієнтирів для проведення стратегічної діяльності. У цьому контексті розрізняють наступні підходи:

1. Стратегія ототожнюється з позицією на ринках, із заходами, що дають змогу зміцнити конкурентну позицію та збільшити частку на «своїх» ринках, вести боротьбу за завоювання нових ринків. Даний підхід найбільш розповсюджений.

2. Стратегія розглядається як зразок, до якого прагне наблизитись підприємство. Найбільш часто за зразок беруть процвітаючу фірму, аналізують її позитивні сторони діяльності й намагаються скористатися вивченим досвідом. Для прикладу, подібний підхід використовувала у свій час японська фірма «Камацу», що вивчала діяльність американської фірми «Котерпіллер». «Котерпіллер» охоплювала на той час до 70 % світового ринку сільськогосподарських, транспортних, будівельних та інших видів техніки. В сучасному виробництві «Камацу» став головним конкурентом свого «зразка», витісняє його з ринків.

3. Стратегія як мета управління – ідеальна модель підприємства, де реалізується бачення його керівників і власників і яка побудована з використанням SWOT- аналізу.

4. Стратегія у вигляді філософії, якою має керуватися організація, а саме: позиція, спосіб життя, що не дає зупинитися на досягнутому, а орієнтує на постійний розвиток; інтегрована частина менеджменту, яка дозволяє усвідомити майбутнє; відтворювана цінність, що дає змогу досягти найкращих результатів; мислення, інтелектуальні вправи, які потребують спеціальної підготовки, навичок і процедур.

5. Стратегія – це шаблон логічної, послідовної поведінки, що свідомо чи стихійно складається на підприємстві.

6. Стратегія – найважливіший елемент самовизначення підприємства чи організації. У цьому контексті вона тісно пов’язана з характеристиками та особливостями організаційної культури, має всі її переваги й недоліки, дає змогу більш грунтовно формулювати соціальні стратегії загалом і елементи соціальних напрямків у стратегіях іншого типу.

Можна виокремити дві основні концепції стратегії – філософську та організаційно-управлінську.

Філософська концепція наголошує на загальному значенні стратегії для підприємства.

Організаційно-управлінська концепція стратегії пов’язана з конкурентними діями, заходами та методами проведення стратегічної діяльності на підприємстві.

Стратегія – це план дій у конкретній ситуації, що залежить від вчинків опонентів. Відомий спеціаліст із стратегічного управління А. Томпсон поєднує планові засади стратегії з поведінковими аспектами підприємства.

У фундаментальній праці І. Ансоффа «Стратегічне управління» наводиться наступне визначення: «За своєю сутністю стратегія є переліком правил для прийняття рішень, якими організація користується у своїй діяльності».

Узагальнюючи, основними особливостями та характеристиками стратегії є:

1. Дає визначення напрямків і шляхів досягнення цілей, зміцнення, зростання та забезпечення виживання підприємства в довгостроковій перспективі на основі концентрації зусиль на певних пріоритетах.

2. Постійно уточнюється в процесі діяльності, чому має сприяти добре налагоджений зворотній зв’язок.

3. Є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підприємства, способом досягнення синергії.

4. Є основним змістовним елементом діяльності вищого управлінського персоналу.

5. Являється способом встановлення взаємодії фірми із зовнішнім середовищем.

6. Через багатоцільовий характер діяльності підприємства має складну внутрішню структуру, тобто можна ставити питання про формування системи стратегій у вигляді стратегічного набору.

7. Є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, які системно характеризують напрямки розвитку підприємства.

8. Дає змогу налагодити ефективну мотивацію, контроль, облік та аналіз, виступаючи як стандарт, котрий визначає успішний розвиток та результати.

9. Виступає фактором стабілізації відносин на підприємстві.

Кожен процес чи явище в оптимальному випадку можуть надати не більше того, що є в їхньому потенціалі. Стратегія – дуже ефективне для підприємства творіння, проте вона не панацея від всіх його негараздів. Тому необхідно чітко розуміти, чого неможливо очікувати від стратегії.

Від стратегії не можна чекати:

1. 100%-го передбачення майбутнього, котре у поточному періоді забезпечить прийняття тільки правильних рішень.

2. Обов’язкового виживання підприємства в довгостроковій перспективі (проте відсутність стратегії зменшує ймовірність виживання підприємства).

3. Негайного результату.

4. 100%-го виконання всіх стратегічних настанов.

5. Забезпечення необхідними за кількісними та якісними характеристиками ресурсами за низькими цінами саме тими постачальниками, що були заздалегідь вибрані.

6. Визначення переліку дій та етапів розробки стратегії для всіх без винятку суб’єктів господарської діяльності.

7. Продажу товарів у запланованих обсягах.

Стратегія не повинна бути:

1. Простою агрегацією продуктових, ресурсних і функціональних планів.

2. Ідеєю лише вищого управлінського персоналу.

3. Заміною здорового глузду та інтуїції.

4. Розробленою та виконаною в умовах конфлікту.

5. Планом наперед зазначеного обсягу тексту.

6. Переліком сухих стандартних форм і документів, де втрачається основна ідея існування та розвитку підприємства.

7. «Вилитим у бронзі» планом, який треба виконати за будь-яких умов і будь-якою ціною.

Фактори, що найбільш суттєво впливають на зміст стратегії у ринковій економіці:

1. Потреби клієнтів.

2. Наявність необхідних ресурсів.

3. Можливості використання власних і залучених капіталовкладень.

4. Наявність можливості та період впровадження необхідних нововведень різних типів.

5. Тип і масштаб використання сучасних інформаційних технологій.

6. Рівень діючої технології та можливості її модифікації.

7. Кадровий потенціал.

Недостатньо обґрунтована стратегія має наступні недоліки:

1. Неповне врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, використання необгрунтованих гіпотез і недостовірної інформації.

2. Передбачення однобічного розвитку без резервних стратегій і запасних варіантів.

3. Орієнтація на вузьке коло питань, що не охоплюють всієї системи стосунків підприємства та особливостей його діяльності.

4. Ототожнення стратегії і тактики діяльності.

5. Відсутність навичок стратегічної діяльності (це проявляється у відсутності відповідних розділів стратегічних планів) [43].

Підсумовуючи, подолання недоліків стратегій пов’язано з усвідомленням багатоплановості і багатоаспектності самого поняття «стратегія».

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 1379