• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Донауковий етап розвитку соціологічної думки про працю

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ ПРО ПРАЦЮ

1. Донауковий етап розвитку соціологічної думки про працю

2. Класичний період становлення соціологічної думки про працю

3. Період індустріальної соціології

4. Розвиток вітчизняної соціології праці

Література: 1,3,8,10,14,16,20,21,26,27.

У цілому, як історію виникнення і розвитку соціології взагалі, так і історію розвитку соціології праці можна поділити на чотири етапи :

1) донауковий;

2) класичний період становлення;

3) період індустріальної соціології;

4) розвиток вітчизняної соціології праці.

На першому етапіформуються загальні передумови соціології (Сократ, Платон, Арістотель, Сміт, Дж. Локк, Клод Гельвецій та ін.). У цей період було введено поняття праці взагалі. Робляться спроби створення теорій про працю, які належать Демокріту, Платону, Арістотелю.Є чимало матеріалів , що свідчать про їх намагання розтлумачити сутність праці, явищ і процесів, пов'язаних з нею. Проте наука на той час обмежувалася фіксацією подій у просторі й часі і не вникала в глибинні механізми їх виникнення.

Так, давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт вивчав значення поділу праці для розвитку суспільства і наукового знання, трудову діяльність та деякі явища, пов'язані з нею. Надзвичайно цікаві його думки стосовно сутності й механізму виникнення суспільства, походження і розвитку людини, місця і ролі в цьому праці.

Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і розвитку людини, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам.

Видатний давньогрецький філософ Платон займався питаннями структуризації суспільства, він першим установив закон "гармонічного розмаїття праці", згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильності до праці і розмаїття видів праці. Саме розмаїття потреб є сильним імпульсом соціального розвитку, появи різних форм соціальних взаємодій, відносин. Потреби людей обумовили, на думку Платона, появу міст-полісів.

За Платоном , спеціалізація праці є необхідною умовою поліпшення якості продукту праці. І чим довше працівник спеціалізується у своєму ремеслі, тим кращі успіхи він матиме. Тому Платон уважав доцільним пожиттєве закріплення працівника за певною професією.

Значно досконалішим є вчення учня Платона – Арістотеля.

Арістотель вважав, що сенс життя людини полягає в досягненні вищого блага через діяльність . Не самі властивості людини роблять її кращою , це досягається через розумну діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються.

Арістотель започатковує знання про соціальне управління та його завдання , про спосіб життя. Він вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розглядаючи їх як невід'ємні складові життя людини.

Розглядаючи цінності, Арістотель людське життя характеризує як вищу цінність, доброчинність розміщує на найвищому місці шкали цінностей.

На думку Арістотеля, людина є "істотою політичною", тобто такою, яка не може існувати поза полісом, поза межами суспільства.

Іншою невід'ємною властивістю людей він вважав соціальну нерівність. Арістотель класифікував громадян полісу за майновим станом на клас надто заможних, клас украй нужденних та проміжний або серединний клас. У кількісній перевазі останнього він убачав гарантію суспільної рівноваги та злагоди.

Арістотель надавав великого значення спілкуванню, через нього люди тільки й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині стати ''суспільною істотою'', тобто набути тих якостей, які споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються професійні та інші особливості.

Сократ теж досліджував процес спілкування і особливого значення надавав мовленню.

Його спілкування з людьми було активним, причому він не передавав знання в готовій формі, а лише допомагав співрозмовникові самому дійти істини. Майстерність Сократа вести дискусію полягала не в тім, що він завжди знав відповідь на питання, а в тім, що філософ міг переконати опонента, що той її також не знає.

Багато цінних міркувань про особистість, вплив на неї з метою виховання, а також про самовплив у процесі самовиховання, було висловлено стародавніми китайськими мислителями (Конфуцій, Сюнь-Цзі).

Розвиток соціологічних знань у середньовіччі пов'язаний з іменами Аврелія Августіна, Франческо Петрарки, Бенедикта Спінози, Джона Локка, Клода Гельвеція та ін.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
11. Аналіз опрацювання помилок
12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ

Переглядів: 1466