• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

До зон охорони пам’яток належать: охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару.

Лекція 13. Зони охорони пам’яток як механізм збереження історичної забудови

Зони охорони встановлюються навколо пам’яток містобудування, архітектури, історії, садово-паркового мистецтва, внесених до Державного реєстру у відповідності з Законом України «Про охорону та використання пам’яток історії і культури» (2000 р.). Вони встановлюються з метою:

- збереження пов’язаного з пам’ятками оточуючого середовища;

- збереження ролі та значення пам’яток в архітектурному та природному середовищі;

- забезпечення охорони пам’яток від дії негативних природних і техногенних факторів.

Зони охорони являються формою захисту пам’яток засобами

регулювання оточуючого їх середовища. Вони регламентують архітектурну та містобудівну діяльність в середовищі навколо пам’яток, визначають його допустимі перетворення і характер використання.

Наявність зон охорони пам’яток направляє реконструкцію міст і сприяє:

- збереженню традиційного характеру середовища пам’яток та їх органічному включенню в сучасне архітектурне оточення;

- максимальному використанню композиційних і пейзажно-видових якостей пам’яток.

Зони охорони забезпечують диференційоване збереження ролі пам’яток в оточуючому середовищі:

- охоронні зони– в найближчому, тісно пов’язаному з пам’яткою міському середовищі:

- зони регулювання забудови – у віддаленому міському середовищі:

- зони охоронюваного ландшафту – у віддаленому природному середовищі.

Охоронні зони зберігають ансамблеві зв’язки пам’яток.Зони

регулювання забудови і охоронюваного ландшафту – зберігають переважно візуальні та планувальні зв’язки пам’яток.

В охоронній зоні нова забудова за вишиною, розмірами в плані, масштабністю повинна повністю відповідати параметрам історичної забудови.

Охоронна зонавключає ділянку історичної забудови, ландшафтів, вільних територій, які представляють характерне історичне середовище пам’яток, а також цінні оглядові точки і зони. Якщо декілька пам’яток розташовані на невеликій відстані одна від одної так, що їх окремі охоронні зони є суміжними і навіть частково співпадають, необхідно виділяти єдині комплексні охоронні зони(ансамблі площі Свободи та історичного ядра в місті Харкові тощо).

Охоронні зони визначаються на всіх територіях історичних ареалів міст, крім історико-культурних заповідників, що мають більш високий статус і забезпечують необхідний рівень охорони пам’яток.

Межі зон регулювання забудовинавколо пам’ятки визначаються її роллю в композиції та образі міста (силуеті, панорамах, видах), а також межами композиційно-видового впливу пам’ятки в поселенні. Зона регулювання забудови повинна охоплювати:

- пов’язані з пам’яткою ділянки історичної забудови і розпланування;

- території, на які розповсюджується композиційно-видовий вплив пам’ятки;

- місця її огляду та території, що оглядаються разом з нею в цінних пейзажах і видах;

- ділянки, на яких необхідно регулювати висоту нової забудови задля збереження цінних видів і пейзажів.

У межах великих об’єднаних зон регулювання забудови можуть бути виділеними підзони з різним режимом використання території (наприклад, у місті Харкові в межах Нагірної частини центру та Подолу виділена підзона суворого режиму реконструкції).

Межі зони охоронюваного ландшафтувизначаються територією візуально-пейзажних зв’язків пам’яток з природними складовими оточуючого середовища і встановлюються з урахуванням природних та планувальних рубежів. У зону охоронюваного ландшафту повинні бути включені природні утворення, які представляють характерне середовище пам’яток, а також ті, що відіграють важливу роль у цінних пейзажах, що включають пам’ятки (наприклад, гірські хребти Ліван та Антиліван навколо всесвітньо відомого архітектурного ансамблю в місті Баальбек).

У великих і складних зонах охоронюваного ландшафту можуть визначатися межі підзон з різним режимом використання території.

Проект історичних зон міста (рекомендації та обов’язкові умови його реконструкції) включає:

1. Текстову частину (пояснювальну записку, що складається з трьох основних розділів: історичного нарису формування міста, аналізу просторової структури та забудови міста та пропозицій щодо збереження історико-культурного спадку міста. Кожний розділ ілюструється відповідними документами, графічними матеріалами і фотографіями).

2. Графічну частину, що складається з схеми історичного ареалу міста; схеми зон охорони пам’яток (М 1:200 – 1:5000), схеми особливих умов та обмежень забудови.

3.Ілюстративну частину (загальноміські панорами; анотований фотоальбом з зображенням цінної з історико-художньої точки зору забудови міста, її попереднього та сучасного стану). Цей матеріал може бути також представленим у вигляді картотеки чи паспортів пам’яток архітектури та інших цінних споруд.

4. Додатків, що включають список пам’яток, які підлягають охороні.

Затверджений «Проект зон охорони пам’яток архітектури» є обов’язковим вихідним матеріалом для розробки генерального плану історичного міста.

Таким чином, «Проект зон охорони історичного міста» є тим документом, в якому зведені всі основні данні щодо історії міста, характеру та сучасного стану його архітектурно-просторової композиції і забудови. В ньому також наведені пропозиції щодо комплексу заходів, направлених на збереження і розвиток історико-художніх якостей міста.

Проектом визначається, насамперед, головна ідея – принциповий підхід до питання охорони та використання спадщини історичного міста, що заключається у встановленні характеру та об’ємів мір по збереженню пам’яток і меж можливої реконструкції. Цей підхід диктується конкретними умовами даного міста – цінністю та ступенем збереженості його архітектурно-художньої спадщини, комплексністю цінного історичного середовища, характером ландшафту тощо.

У випадках, коли в наявності добра збереженість міської структури, місто може розглядатись як єдиний комплексний пам’ятник архітектури та містобудування. В таких випадках намічається задача комплексної охорони і відновлення складеної системи міста в цілому. Така задача передбачає:

- збереження планувальної схеми ядра міста та масштабу його елементів, що склався історично;

- збереження об’ємно-просторової архітектурної організації міського ансамблю (місць розташування містоформуючих ансамблів, ведучих домінант, їх взаємозв’язків по відношенню до оточуючої забудови та природного середовища, їх ролі в загальноміській композиційній побудові);

- збереження архітектурно-художнього колориту забудови міста (як основних ансамблів і домінант, так і ділянок історичної масової забудови, що збереглися);

- збереження міського ландшафту як найважливішого вихідного фактора формування міського ансамблю, що обумовлює його індивідуальність та живописність;

В містах, де історичне середовище збереглось фрагментарно і не може бути відновленим як єдине ціле, здійснюється охорона окремих історичних зон та фрагментів міського середовища.

Нарешті, в тих містах, де переважає сучасна планувальна система і забудова, передбачається охорона та реставрація окремих пам’яток, ансамблів і комплексів.

Література: [1, 13, 15, 17, 18, 19, 21, 22]

Лекція 14. Методичні підходи до реконструкції центрів історичних міст

Аналіз архітектурно-містобудівної практики останніх десятиліть показує, що вторгнення в історично сформоване середовище центрів історичних міст часто породжує конфліктні ситуації. Численні реконструктивні заходи призводять до радикальних змін традиційного вигляду міського середовища, що складався століттями.

При цьому слід зазначити, що повністю запобігти трансформації історичного містобудівного середовища неможливо. Адже місто, що активно розвивається, ніколи не являлось завершеною, назавжди зупиненою у своєму русі системою. В ньому існує декілька просторових систем, воно зазнає постійних змін і завжди стоїть перед дилемою: старе чи нове; те, що народжується, чи те, що відходить, залишити чи знищити.

До радикальних змін традиційного історичного середовища міст приводили і реконструкції європейських столиць, проведенні у XVII–XIX століттях , і реалізація проектів перепланування міст Російської імперії в XVIII столітті. Тому метою реконструкції історичного міського середовища повинно бути максимальне збереження найбільш цінних елементів і ансамблів та їх візуальної, композиційної, функціональної взаємодії.

Не вирішує цю проблему і тотальна стилізація нової забудови під історичні зразки, що складають характерну забудову історичного міського середовища. Адже в такому випадку спотворюється уява про реально збережене середовище, відбувається підміна реального художнього надбання, що залишилось нам в спадок від минулих поколінь, сучасними “муляжами”.

Згідно з Віденським меморандумом, підписаним UNESKO, ICOMOS (міжнародною радою з питань пам’яток і визначних міст) та ICCROM (міжнародним центром досліджень у сфері реставрації культурних цінностей) від 20 травня 2005 року по відношенню до історичних міст ставиться така вимога: “Виходячи з базового визначення, містобудування, сучасна архітектура та збереження історичного міського ландшафту повинно уникати будь-яких форм псевдоісторичного проектування, оскільки воно заперечує і історію, і сучасність. Один історичний погляд не повинен виключати інші, бо історія повинна лишатися читабельною, а безперервність культурного розвитку є ключовою метою якісних втручань”.

У відповідності з чинним законодавством розробці проектів реконструкції окремих містобудівних елементів історичних міст, що розташовані в межах історичних ареалів, передує обов’язкове історико-містобудівне обґрунтування.

Воно повинно включати:

1. Виявлення та всебічну оцінку пам’яток архітектури, історії і культури та зв’язаних з ними територій.

2. Визначення форм містобудівної охорони історичного надбання, оптимальних режимів реконструкції і сучасного використання пам’яток.

3. Виявлення всіх елементів історико-культурної спадщини та визначення їх архітектурно-художньої і містобудівної цінності.

4. Виділення ділянок з характерними сполученнями елементів історико-культурного надбання, визначення градоформуючого потенціалу центру міста.

5. Визначення можливого впливу спадщини на сучасну містобудівну діяльність.

В залежності від цінності історичного надбання, його градоформуючої ролі вибирається тип розвитку планувальної структури історично сформованого центру на підхід до проекту його реконструкції:

1. Реконструкція в межах історично сформованого центру міста з пристосуванням його структури до сучасних вимог.

2. Територіальне розміщення історичного центру з будівництвом на прилеглих ділянках нових громадських комплексів.

3. Створення нового центруна відстані від історичного центру, за яким зберігається лише частина загальноміських функцій.

Передумовою максимально обґрунтованої перебудови локальних містобудівних елементів міста є методичний підхід, що передбачає наявність загальної стратегічної лінії реконструкції. Таким документом може являтись генеральна схема реконструкції міста, розроблена на основі матеріалів генерального плану міста.

За принципом включення частин в ціле, малих територіальних одиниць в більш крупні розробляються програми реконструкції окремих секторів історичної забудови (наприклад, комплексні програми реконструкції “Спадщина”, “Житловий фонд”, “Громадська забудова”, “Транспорт”, “Інженерна інфраструктура”, тощо).

Мета таких програм – співставити заходи , передбачені проектом планування з наявними ресурсами, виділити головні напрями і засоби, що забезпечують вирішення проблеми.

Наприклад, програма по збереженню та використанню цінної історико-культурної спадщини в складі проекту реконструкції центру історичного міста повинна включати:

1. Оцінку стану спадщини на певний період часу та обумовлені цим проблеми.

2. Перелік науково-дослідних і проектних робіт по збереженню і використанню надбання.

3. Обсяг необхідних реконструктивних заходів.

4. Потребу в ресурсах для реалізації заходів.

5. Розробку структури управління реалізацією програми.

Аналіз проектного досвіду показує, що цикли корегування головних планів та проектів детального планування складають десять-п’ятнадцять років. Тому, для забезпечення безперервності процесу реконструкції центру доцільна така схема з організації розробки та реалізації проектів:

1. Розробка проекту першої черги будівництва з терміном реалізації 10 років, після чого проводиться коригування проекту.

2. Розробка пропозицій по етапу подальшого розвитку (друга черга) до закінчення розрахункового строку.

3. В кінці розрахункового строку (або, при певних обставинах, раніше)чинна стратегія розвитку центра міста знов коригується і розробляється новий проект реконструкціїна першу та другу чергу.

Література: [1, 5, 13, 15, 17, 19, 20, 21, 22]

Читайте також:

1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
2. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
3. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
4. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
5. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
7. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
8. Автоматичне регулювання.
9. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
10. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
11. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
12. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби

Переглядів: 4644