Поняття про сприймання

Види відчуттів

Класифікація відчуттів може здійснюватися по-різному. Головними ознаками для виділення класів (видів) відчуттів виступають розміщення рецептора, характер рецептора та модальність відчуття.

За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:

• екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;

• проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м´язах, сухожиллях і суглобних торбах;

• інтероцептивні (органічні), що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

За ознакою характеру рецептора також виділяють:

• фоторецепцію - чутливість до світла (зорові відчуття);

• хеморецепцію - чутливість до певних речовин (нюхові, смакові відчуття);

• аудіорецепцію - чутливість до звукових коливань (слухові відчуття);

• механорецепцію - чутливість до механічної взаємодії (відчуття дотику, болю, рівноваги);

• терморецепцію - чутливість до температури (температурні відчуття).

• За ознакою модальності (цей розподіл відчуттів є найбільш широко розповсюдженим), виділяють такі види відчуттів, як зорові, органічні, вібраційні, вестибулярні, слухові, нюхові, смакові, відчуття дотику; ці види розгалужуються на підвиди.

Різноманітні відчуття відображають різноманітні (окремі) властивості предметів і явищ. Сприймання будується на чуттєвих даних відчуттів. В ході сприймання відбувається узгодження і об´єднання відчуттів в цілісні образи речей і подій. Але сприймання разом з тим не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, що входять в його склад. В кожне сприймання входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і - у відомому сенсі - також почуття і емоції з його приводу. Відображаючи об´єктивну дійсність, сприймання робить це не пасивно, не мертвенно-дзеркально, тому що в ньому водночас заломлюється все психічне життя конкретної особи, що сприймає.

Сприймання - цілісне відображення предметів і явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. В подальшому цими образами оперують увага, пам´ять, мислення, емоції.

Відчуття і сприймання тісно пов´язані між собою. І те, і інше є чуттєвим відображенням об´єктивної реальності, існуючої незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи почуттів: в цьому їх єдність. Але сприймання - усвідомлення чуттєво даного предмету або явища; в сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, цими відношеннями створюються осмислені ситуації, свідками і учасниками яких ми є; тоді як відчуття - відображення окремої чуттєвої якостіабо недиференційовані та незапредметнені враження від навколишнього світу. В цьому відношенні відчуття і сприймання розрізняються як дві різні форми або два різноманітних відношення свідомості до предметної дійсності. Відчуття і сприймання, таким чином, єдині і різноманітні.

На питання: що раніше? - чи відчуття передує сприйманню так, що сприймання будується на відчуттях, або первинно дане сприймання, і відчуття виділяється в ньому, -єдино правильною відповіддю є: відчуття передує сприймання, і сприймання передує відчуттю. Відчуття, як компонент сенсомоторної реакції, передує сприйманню: генетично воно первинне; воно є там, де немає ще сприймання, тобто усвідомлення чуттєво даного предмету. Разом з тим відчуття виділяється в результаті аналізу даного сприймання. Цей аналіз не заперечує реального буття абстракції і не є штучною операцією дослідника в лабораторних умовах, а реальна пізнавальна діяльність людини, що в сприйманні предмету або явища виділяє його якості. Але виділення якості - це вже свідома аналітична діяльність, що припускає абстракцію, віднесення, класифікації. Відчуття, таким чином, - це і дуже елементарна, і дуже висока «теоретична» діяльність, що може включати і відносно високі ступінь абстракції і узагальнення. В цьому його аспекті воно виділяється на основі сприймання і припускає мислення.

Як в одному, так і в іншому випадку відчуття - це не тільки чуттєвий образ або, точніше, компонент його, але також діяльність, або компонент її. Будучи спочатку компонентом сенсомоторної реакції, відчуття стає після цього утриманням свідомої пізнавальної діяльності, направленої на відповідну якість предмету або явища.

Оскільки зміст сприймання може залежати від різноманітних факторів, як суб´єктивних, так і об´єктивних, то виникає питання про адекватність сприймання.

Основою становлення сприймання як вищої психічної функції і сприймання як поточного процесу служить активний рух, причому йдеться не тільки про наявність моторної компоненти для нормального функціонування аналізаторних систем, а і можливості активного пересування усього організму в цілому. Іншою істотною умовою формування адекватного образу є зворотний зв´язок. Якщо його немає, то навіть за наявності активного руху органу, що сприймає, взаємозв´язок між сигналами рухового і інших аналізаторів не встановлюється.

Для правильного сприймання, окрім активності і використання зворотного зв´язку, обов´язковим є також виконання наступних умов:підтримання певного мінімуму інформації, що надходить в мозок із зовнішнього та внутрішнього середовища (значення цієї умови переконливо демонструється в дослідженнях, зв´язаних з сенсорною і перцептивною депривациєю), і збереження звичної структуризаціїцієї інформації (наприклад, попадання в новий ландшафт призводить до порушень не тільки сприймання, але може порушити протікання і інших психічних функцій). За межами звичного середовища існування неадекватність буде зберігатися до того часу, доки сприймання не налаштується до нових умов за допомогою зворотного зв´язку.

Картина світу метелика, змії, людини різні, хоча кожна з них цілком адекватна. Зрозуміло, що абсолютна адекватність, взагалі говорячи, недосяжна. Критерієм істинності чуттєвого відображення, як і всякого іншого відображення, служить ступінь успішності або неуспішності практичної діяльності та поведінки, що визначає адаптивність до умов середовища кожного окремого організму і виживання виду взагалі.

Життєва практика змушує людину перейти від ненавмисного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання вже перетворюється в специфічну «теоретичну діяльність». Теоретична діяльність спостереження включає аналіз і синтез, осмислення і тлумачення сприйнятого. Таким чином, зв´язане первинно в якості компоненту або умови з будь-якою практичною діяльністю, сприймання, нарешті, з форми спостереження переходить в більш-менш складну діяльність мислення, в системі якої воно набуває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямку, сприймання дійсності переходить в зв´язане з художньою діяльністю створення образів та естетичне споглядання світу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Закономірності відчуттів. Їхні характеристики	\|	Властивості сприймання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.