Мета дослідження – це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат.

Завдання дослідження (основні й неосновні, додаткові) визначають необхідну поетапність вирішення поставленої проблеми. Це допомагає дослідникам контролювати і узагальнювати результати, які отримують на різних етапах дослідження, не відхилятися від головного і не втрачати з полю зору другорядного.

Наступним кроком методологічного розділу програми є теоретичне уточнення і соціологічний аналіз основних понять.

Вихідне теоретичне знання про проблему дослідження формується як гіпотетичне. Гіпотеза – це наукове припущення, в якому знання носить вірогідний характер і придатне для роздумів про незрозуміле, неясне, що стало предметом дослідження і яке висувається для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ, процесів, яке треба підтвердити, або спростувати. Гіпотеза є своєрідним прогнозом очікуваного розв’язання завдань. І хоч прогноз може і не виправдатися, це не зменшує цінність гіпотези. Її роль у соціологічному дослідженні дуже важлива. Вона слугує з’єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження.

Гіпотези поділяють на описові (припущення щодо структурних і функціональних зв’язків досліджуваного об’єкта), пояснювальні (уявлення, про причинно-наслідкові залежності у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються і вимагають експериментальної перевірки), прогнозові гіпотези (містять припущення, які розкривають тенденції та закономірності цього об’єкта).

Другий розділ програми соціологічного дослідження починається обґрунтуванням вибірки, тобто вибору тих людей, серед яких буде проводитися дослідження. На етапі збирання первинних матеріалів суб´єкт соціологічного дослідження повинен з´ясувати кількісні та якісні параметри об´єкта, уточнити, хто є носієм інформації, скільки таких носіїв треба обстежити, щоб отримати реальну картину соціальної реальності. У практиці емпіричних досліджень, якщо об´єкт кількісно невеликий (не перевищує 300—500 одиниць), можна вдатися до суцільного обстеження, опитавши, наприклад, усіх респондентів або проаналізувавши всі номери визначених часописів тощо.
Але соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об´єктом досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч людей, що мешкають у різних регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти. Тому дослідник, дбаючи про якість, достовірність майбутніх результатів, повинен ретельно підійти до вибору найоптимальніших методів. Адже суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані під час перепису населення, проведення референдумів). Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.
Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об´єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.
Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостереження», «репрезентативність», «помилка репрезентативності» тощо.
Генеральна сукупність — обмежений територіально і в часі об´єкт дослідження.
Визначення генеральної сукупності передбачає конкретизацію характеристик об´єкта, його найважливіших суттєвих ознак, які піддаються фіксації.
Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.
Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками.
Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.
Такими елементами є поселення, підприємства, різноманітні спільноти.
Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.
Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціальні групи.
Для побудови вибірки конкретного соціологічного дослідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, можна переносити на генеральну сукупність); дібрати тип вибірки, найбільш адекватний меті й завданням дослідження; визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого — економним, забезпечуючи оперативне отримання якісної інформації.
Визначення якості вибірки означає оцінку її на предмет репрезентативності щодо всього об´єкта дослідження.
Репрезентативність вибірки — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.
Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї.
Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні види конкретно-соціологічного дослідження	\|	Основні способи формування вибіркової сукупності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.