Наукова періодизація економічної історії

З часу виникнення історії господарства визначились різні підходи до наукової періодизації історії економіки. Зокрема, інституціонально-технологічний, історико-хронологічний, а також періодизація Ф. Ліста, Б. Гільдебранта та К. Бюхера, К. Маркса, В. Левитського, П. Мечникова, Е. Мейєра, А. Тойнбі, У. Ростоу.

У середині ХІХ століття німецький вчений Ф. Ліст сформулював п’ятистадійну модель періодизації економічної історії:

– стадія дикості, що містить палеоліт та мезоліт (від 1,5 млн р. до н. е. до 10 тис. р. до н. е.) із стадно-колективним способом життя та привласнюючим характером життєдіяльності людини;

– пастуша стадія, що включає протонеоліт та неоліт (від 10 – 8 тис. р. до н. е. до 5 тис. р. до н. е.) із родоплемінним способом життя та переходом від привласнюючого до відтворюючого характеру життєдіяльності людини;

– стадія землеробська, яка включає енеоліт, мідно-бронзову добу, ранній залізний вік та середні віки (від 5 – 4 тис. р. до н. е. до ХІІІ ст.) із сімейно-станово-державним способом життя та хліборобським характером життєдіяльності людини;

– стадія хліборобсько-мануфактурна, що містить пізні середні віки (від с. ХІІІ ст. до с. ХVІІ ст.) із станово-державним способом життя та землеробсько-ремісничим характером життєдіяльності людини;

– стадія хліборобсько-мануфактурно-комерційна, яка включає перехідний період від аграрного до індустріального суспільства (від с. ХVІІ ст. до с. ХІХ ст.) із станово-державним способом життя та промислово-землеробським характером життєдіяльності людини.

Представники тієї ж німецької економічно-історичної школи Б. Гільденбрант та К. Бюхер сформулювали тристадійну модель із поділом довжини шляху продукту життєдіяльності людини від виробника до споживача:

– стадія натурального (домашнього) господарювання із одномильною довжиною шляху продукту з поля або городу через млин і кузню до власної та панської садиби (до с. ХІІІ ст.);

– стадія грошового (міського) господарювання із довжиною шляху продукту в декілька десятків миль з поля чи майстерні через ринок за посередництвом купця до споживачів (до к. ХVІІІ ст.);

– стадія кредитного (народного) господарювання із довжиною шляху продукту у сотні і тисячі миль від виробників у метрополіях і колоніях за посередництвом купців і банкірів на фабрики і ринки Європи, а звідтіля до споживачів у метрополіях і колоніях (починаючи з ХІХ ст.).

Наукова періодизація розвитку світового господарства за К. Марксом ґрунтується на п’яти суспільно-політичних формаціях, в основі яких лежать відповідні форми власності на засоби виробництва, що визначають характер засобів виробництва та самого суспільно-політичного ладу:

– первісно-общинна формація (від 10 тис. р. до н. е. до VІ ст. до н. е.) із відсутністю приватної власності та класового поділу суспільства;

– рабовласницька формація (від V ст. до н. е. до V ст.) із приватною власністю на знаряддя праці й основну продуктивну силу та класовими рабовласницькими суспільними стосунками;

– феодальна формація (від VІ ст. до ХVІІІ ст.) із основним об’єктом приватної власності – землею як джерелом додаткового продукту і експлуатації та класовими феодальними суспільними стосунками на основі ренти;

– капіталістична формація (ХІХ ст.) із приватною власністю на засоби промислового виробництва та класовими капіталістичними суспільними стосунками на основі перерозподілу додаткової вартості.

Російський історик-економіст Л.І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема розвиток водних шляхів сполучення.

Англійський дослідник А. Тойнбі в основу періодизації поклав розвиток культури та релігії.

У 60-х роках ХХ ст. популярними стали теорії “індустріального суспільства“ французького соціолога Р. Арона і “стадії економічного розвитку” американського соціолога У. Ростоу. Свій розвиток вони отримали у теорії про постіндустріальне суспільство та інституціально-технологічному підході щодо періодизації економічної історії, за якими історія господарства поділяється на три великі періоди:

– аграрний або доіндустріальний (від Х ст. до с. ХVІІІ ст.) в основному з ручною землеробською працею (до 85 % працездатного населення);

– індустріальний (від ост. третини ХVІІІ ст. до ост. чверті ХХ ст.) із використанням машинної техніки і технології у промисловому виробництві (до 60 % працездатного населення);

– постіндустріальний (з ост. чверті ХХ ст.) із переважанням використання людської праці у сферах фінансових послуг, обробки інтернет-інформації, обслуговування населення та побуту, а також машин, роботів, комп’ютерної технології у виробництві (більше 65 % працездатного населення).

З погляду історизму, підходом до наукової періодизації історії економіки, який дає можливість відобразити основні події соцільно-економічного та політичного розвитку людства, проаналізувати його певні закономірності, на нашу думку, є історико-хронологічний підхід. Він передбачає такі основні періоди:

1) Архаїчний (від антропогенезу до 10 – 8 тис. р. до н. е.).Відбувається фізичне і розумове становлення та самоусвідомлення людини, без яких не може йтися про елементи праці. Розпочинається перманентний процес винайдення та вдосконалення знарядь праці, пристосування до природних умов, що невпинно змінюються. Життєдіяльність людини привласнююча, колективно-стадна.

2) Неолітичної революції (від 8 тис. р. до н. е. до 4 – 3 тис. р. до н. е.). Відбувається кардинальний, революційний перехід від привласнюючого до відтворюючого характеру життєдіяльності. Формуються нові галузі виробничої діяльності, відбувається поділ праці. Формуються основні соціальні інститути: сім’я, община, власність, право, держава, релігія.

3) Первісних цивілізацій та держав (від 5 тис. р. до н. е. до ХVІІІ ст. до н. е.). Формування традиційного характеру господарювання з провідною роллю землеробства і натурального господарства, позаекономічним примусом як засобом організації та привласнення суспільної праці.

З’являються перші адміністративно-господарські та юридичні документи, які висвітлюють та врегульовують особливості соціально-економічних відносин, зокрема – Єгипетські повчання фараонів, звід законів Вавілонського царя Хаммурапі, Древньоіндійські закони Ману та “Артхашастра”, філософські принципи конфуціанства.

У вище зазначених документах актуалізувалися такі питання:

- ролі держави та державного управління (абсолютна економічна влада держави; авторитарна влада уособлювалася із старшинством і мудрістю);

- власності та рабства (захист приватної власності; природність рабства);

- фіскальної системи та фінансів (основне економічне завдання держави – наповнення скарбниці; товарно-грошові відносини допускалися в тій мірі, яка не спричинятиме масового зубожіння вільних громадян);

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет і завдання історії економіки та економічної думки.	\|	Античний (від с. І тис. до н. е. до с. V ст.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.