Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






КУЛЬТУРА ДОХРИСТИЯНСЬКОЇ РУСІ

ТЕМА 3

ТЕМА 2

Евристичні питання і творчі завдання

Періодизація української культури

Виокремлюють сім періодіврозвитку української культури:

1. Від витоків до прийняття християнства (культура східнослов’янських племен дохристиянської доби).

2. Культура княжої доби (Київська Русь і Галицько-Волинське князівство).

3. Період литовсько-польської доби (з монголо-татарської доби до початку війни 1648 р.).

4. Козацько-гетьманська доба (середина XVII – кінець XVIII ст.).

5. Період «неволі і переслідувань» культури (від зруйнування гетьманщини до початку ХХ ст.):

а) кінець XVIII ст. – 50 рр. ХІХ ст. – становлення нової культури;

б) 60 – 90 – і рр. ХІХ ст. – входження української культури в світовий культурний процес;

в) початок ХХ ст. – утвердження української культури як національної.

6. Період «нового поневолення» - кінець 30 – 80 рр. ХХ ст.

7. Сучасний період (починаючи з 80 – років ХХ століття).

З погляду історії культури поняття «культура» вживається для характеристики історичних епох чи пам’яток, суспільств чи регіонів, народів.

Предметом курсу «Історія української культури» є низка культурних явищ, пов’язаних із територією України від найдавніших часів до сучасності.

для самостійної роботи студентів

1. Що таке антикультура, безкультур’я?

2. Чому поділ на матеріальну і духовну культуру є умовним?

3. Як співвідносяться поняття «культура» і «цивілізація»?

4. У чому полягає зв’язок менталітету й культури?

ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

 

Як правило, початок історії української культури пов`язують із княжою добою, хоча це не зовсім правильно. Українська культура мала глибокі корені. На думку багатьох дослідників, зародження культури як такої слід віднести до часів палеоліту.

Однак питання про витоки української культури є на сьогодні дискусійним. Це значною мірою пов’язане з браком археологічних даних та інших достовірних джерел інформації. Тому і зараз не існує чіткої концепції щодо історичних подій, які відбувалися на території сучасної України, і процесів доби Великого переселення народів, у яких брали участь слов’янські племена. Наслідком цього є відсутність одностайної думки щодо виникнення давньої культури в докиївську добу. До того ж, неспростовна раніше теорія про спільну пракультуру слов’ян зараз теж підлягає сумнівам.

На наших землях люди селилися з найдавніших часів. На Дністрі, у Криму, на Донбасі, на Харківщині й у Закарпатті вчені знайшли сліди перебування людини (пралюдини) ашельської епохи ( млн. – 150 тис. років тому).

Як вказує С.Плачинда, на початку ХХ століття видатний український етнограф Федір Вовк розкопав у с. Мізин (Чернігівщина) велике селище мадленської доби (ХХV – VIII тисячоліття д.н.е.). Учений знайшов залишки кількох будинків, старожитності: ножі, вістря для списів, орнаментовані браслети з сонячною та місячною символікою, статуетки жінки, голки (вказує на розвиток ткацтва).

Після закінченняльодовикового періоду (на межі палеоліту й мезоліту, 10-11 тис. років тому) на територію сучасної України прийшли общини первісних мисливців.

Пам’яткою культури цього періоду є Кам’яна Могила, що знаходиться у Мелітопольському районі Запорізької області. У печері виявлено більше тисячі малюнків різного часу, на яких зображено 15 видів тварин.

У добунеоліту (в Європі – 6 –3 тис. до н.е.) культури людей, що мешкали на території сучасної України, розподілилися на два типи:

§ автохтонну (корінну) мисливську

§ пришлу землеробську (з Подунав’я).

В епохуенеолітуземлі сучасної України почали розподілятися на зони трьох господарських типів:

§ трипільська землеробська культура (Правобережжя);

§ ямна культура (степовий південь), розвинене скотарство, кочівники;

§ середньостогівська культура ( 4-3 тис. до н.е.), у лісах і лісостепах, мисливці, риболови, скотарі.

Найбільшого розвитку досягла трипільська культура (назва походить від с. Трипілля Київської області, де і було знайдено залишки культури у 1986 р.).

Зображення на ритуальному трипільському посуді

 

Трипільська культура занепадає приблизно у 2000 р. до н.е. Носії цієї культури частково залишили ці землі, оскільки відбувся наступ індоєвропейських народів, частково змішались з ними. Нові народи прийшли зі Сходу. Індоєвропейці частково осідали на цих землях, частково продовжували кочувати.

Землеробська культура поступово стає домінантною. Традиції землеробства розвиваються в межах

§ білогрудівської і

§ чорноліської культур (2 тис. до н.е.).

Дослідники відносять ці культури до праслов’яно-балтійських.

Білогрудівська культура виникла на правому березі середнього Подніпров’я (на території колишньої трипільської культури) приблизно у ХVІ – ХІІ ст. до н.е., пересувалася до Лівобережжя. Білогрудівці, як і трипільці, зводили великі городища, оточували їх земляними валами.

У IX – VII ст. до н.е. панує чорноліська культура. Пам’ятка цієї культури – залишки городища у сучасній Кіровоградській області (верхів’я ріки Інгулець).

Ця культура припинила своє існування у зв’язку із нашестямкіммерійців.

Пізніше на наші землі прийшли скіфи (скити) – у VІІ ст. до н.е. Конкретних доказів щодо походження скіфів на сьогодні немає. Більшість дослідників вважають їх іраномовним народом.

Скіфська культура займала територію від Алтаю до Середземного моря. Відомості про скіфів здебільшого знаходимо в античних джерелах. Від самих скіфів ніяких писемних джерел не залишилось, невідомо навіть, чи були вони писемними.

Одним із перших про скіфів писав Геродот (його робота мала назву “Історія”, скіфам він присвятив окрему книгу). За описами Геродота, територія Скіфії майже цілком відповідає території сучасної України. Той же Геродот виділяє дві групи скіфів: “царські скіфи” (кочівники), “скіфи – орачі”. Саме “орачів” вважають предками слов’ян. Геродот поділяв територію Скіфії на 8 регіонів (відповідно до 8 племен).

Приблизно водночас зі скіфами на нашу територію приходятьгреки. Оселяються у Причорномор’ї. Найбільше місто – Ольвія (поблизу сучасного Миколаєва). Греки садили виноградники, ловили рибу, торгували з місцевим населенням.

У IV – III ст. до н.е. у Скіфію вторглисьсармати (савромати) – найближчі родичі скіфів. Сармати поступово витіснили скіфів у Крим. Були витіснені і землероби. Частина скіфів-землеробів оселилась на Нижньому Подунав’ї, де вони заснували сім міст (часто їх називають Малою Скіфією). А кочівники-скіфи у Криму заснували нову столицю (називають її Неаполь Скіфський). Ольвія занепала.

Сармати розривають зв’язки наших земель з античним світом. Тому про них в античних джерелах майже не сказано. Згадуються лише напади таких їх племен, як язиги, роксолани, аорси.

Після завоювання грецьких колоній на узбережжі Чорного моря римлянами поступово відновлюються зв’язки між населенням наших земель і античним світом.

Серед населення сучасної України частково поширюється християнство. Найбільше – у Північному Причорномор’ї (сюди висилали у копальні християн, скажімо, римського папу Климента).

Центрами християнства стають Ольвія (відбудована римлянами), Тірас (сучасний Акерман), Пантікапей (сучасна Керч), Херсонес (на території сучасного Севастополя). На території сучасної України християнство теж поширювалось, але переважна більшість населення зберігала язичницькі традиції.

Протягом першого тисячоліття н.е. сучасні українські землі були ареною Великого переселення народів. Тут проходили алани, готи, гунни,авари, булгари, угри. Вони витісняли корінне населення у лісові райони. Часто тубільці самі приєднувались до походів завойовників. Народи асимілювались.

Проте основними заняттями місцевого населення залишалось осідле скотарство і землеробство. Як свідчать дослідження, племена, що мешкали на наших землях, були готові до утворення держав, аналогічних “варварським королівствам” Західної Європи. Високорозвиненими були

зарубинецька(І ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.)

черняхівська (ІІ – ІV ст.) слов’яни

київська (VІ - VІІІ ст.) культури

Перетворитись на державні утворення цим племенам заважали войовничі нападники.

Зарубинецька і черняхівська культури характеризуються виплавкою заліза, ковальством, гончарством, ткацтвом. До того ж, черняхівська культура засвідчує початок формування писемності (основа – грецький і латинський алфавіти). Черняхівська культура занепадає під впливом гуннів.

Войовничих слов’ян історики V – VІ ст. називають антами(племена від території сучасної Молдови до лісостепового Лівобережжя). Їх назву пов’язано ізпеньківськоюкультурою, відгалуженням якої була київськакультура. Центром антів було Правобережне Подніпров’я, на початку VІ ст. вони досягли вже узбережжя Азовського і Чорного морів.

Південно-західних слов’ян називали склавінами. Слов’янські племена перегруповуються, змішуються зі слов’янами й неслов’янами, з’являються нові імена, в тому числі руси. Перші згадки про них з’явилися у кінці VІІІ - на початку ІХ ст. у творах житійної християнської літератури в Криму. Там русів (росів) називали нападниками, грабіжниками.

Питання про походження русів і зараз не вирішено.

Варіанти:

§ були варягами з пруського узбережжя Балтійського моря;

§ нащадками роксолан чи аорсів;

§ нащадками рутинів чи русів;

§ нащадками реліктів індо-арійської доби з Приазов’я і т.д.

Вважається, що руси мали 2 центри:

§ південно-східний (південь і схід сучасної України);

§ північно-західний (полабсько-новгородський).

Невідомо, чи були роси (руси) народом, чи соціальною верствою. До того ж, тодішні історики змішують росів, русів, рутенців, а це могли бути різні народи.

Північ і Чорне море з’єднувались Дніпром. Саме уздовж нього виникають перші суто слов’янські міста. Слов’янські племена, що мешкали біля Дніпра, розвиваються, об’єднуються навколо міст.

“Повість врем’яних літ” називає такі слов’янські племена ХІ ст.: поляни, древляни, дреговичі, полочани, сіверяни тощо. Українці, на думку дослідників, походять від полян, сіверян, деревлян, дулібів, уличів, тиверців, хорватів.

“Повість врем’яних літ” також розповідає про заснування Києва Києм, Щеком і Хоривом. Саме Київ стає центром нової держави.


 

 

Культура Київської Русі постала на ґрунті матеріальних і духовних здобутків народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли цю землю.

Безпосередньо Київська Русь успадкувала певну місцеву культуру східних слов’ян (як і неслов’ян), що складали її етнічне ядро (перш за все, полян і деревлян). Культура ця змінювалась, поширювалась за рахунок контактів з іншими народами, розширення території держави тощо.

Історики виділяють 5 етапів існування Київської Русі:

1 етап(до 882 р.) утворення держави навколо Києва: поляни, северяни, деревляни, дреговичі, полочани; можливо словени;

2 етап(882-911 рр.) прихід до влади Олега (можливо, із варягів);

3 етап(911-1054 рр.) розквіт Русі, успішна боротьба з печенігами, варягами, Візантією; об’єднані майже всі слов’янські племена. Хрещення Русі;

4 етап(1054-1093 рр.) зародження елементів розпаду держави;

5 етап(1093-1132 рр.) посилення феодальної влади інших князів (не київських), період феодальної роздрібленості (з 1132 року).

Господарство Київської Русі.Існує декілька назв на позначення сільського поселення Київської Русі: погост (мир), свобода (слобода), село.

У часи заснування держави на зміну мотикам приходять знаряддя, що орють землю за допомогою худоби. З’являється трипільна система землеробства. Вирощували пшеницю, жито, овес, ячмінь, просо. Хліб вирощували як яровий, так і озимину.

Населення займалось скотарством, полюванням, рибальством, бджолярством. З’являється виробництво заліза, ковальство.

Якщо приблизно до ХІІ ст. на території Русі існували лише городища, то пізніше з’являються так звані “вотчини”. Центром вотчини був княжий двір з хоромами та будівлями для слуг, бояр, наявні помешкання холопів, смердів тощо. Управителями були тіуни та огнищани.

З розвитком торгівлі та ремесел у державі з’являються міста – Київ, Чернігів, Переяславль тощо. У містах були наявні такі ремесла: ковальство, слюсарництво, зброярство, обробка металів, гончарство, обробка шкіри, кравецтво. Центром міста був торг, де реалізовували цю продукцію. У великих містах існували спеціальні подвір’я для “гостей” – торговців з інших країн.

Київська Русь мала жваві торгівельні зв’язки з Візантією і Хазарією, певною мірою – зі Скандинавією. Незважаючи на це, найбільшу популярність на Русі мали товари, вироблені місцевими майстрами. Саме ці товари зустрічаються найчастіше при археологічних розкопках.

Релігія.Давні слов’яни за своїми віруваннями були язичниками. Первісна релігія була “нічим, як тільки почитанням природи, котре на тім полягало, що первісний чоловік наділяв цілу природу життям і чувствами, подібними до своїх власних...” (І.Франко).

Культура Київської Русі не була однорідним явищем. Держава займала величезну територію від Чорного до Білого моря, була населена різними племенами. Кожне з цих племен могло мати свої вірування, відмінні від інших. З цим певною мірою пов’язана та плутанина, що виникла при дослідженні слов’янської міфології (наприклад, називають різних богів, надаючи їм однакові функції, або один і той же бог наділений різними властивостями). До того ж, християнська церква протягом століть намагалась знищити усе, пов’язане з язичництвом (і в першу чергу матеріальні пам’ятки тієї культури). Крім того, давні слов’яни, скоріше за все, не мали писемності, не будували храмів, тобто їх віра не знаходила матеріального втілення.

Саме тому в наш час жодна із пропонованих реконструкцій системи давньослов’янських вірувань (скажімо, концепція М.Костомарова чи С.Плачинди) не є остаточно доведеною.

Писемність існувала у слов’янських землях ще в дохристиянську добу, проте пам’яток не збереглося (вони виконувались чи у вигляді вузликового письма, чи на бересті або дощечках). Слов’яни довго не мали власної абетки, писали грецькими або латинськими буквами.

У 863 р. до Моравії візантійським імператором були відправлені брати Кирило й Мефодій з метою проповідування християнства. Кирило перед від’їздом створив слов’янську азбуку і разом із братом переклав з грецької декілька церковних книг.

На сьогодні точно не доведено, яку саме азбуку створив Кирило: кирилицю чи глаголицю (більшість вчених вважають, що глаголицю, а кирилиця нібито була створена у Болгарії наприкінці ІХ століття).

Кирилиця складалась із 43 літер, 24 з яких були грецькими, інші були створені спеціально для передачі слов’янських звуків

До ХІ-ХІІ ст. кирилиця і глаголиця вживались паралельно, а потім глаголиця зникла.

Глаголиця за алфавітним складом, розташуванням літер, назвами їх та звучанням майже повністю співпадала з кирилицею, проте істотно відрізнялась від неї формою букв. Вона існувала в основному у південно-західних слов’ян (Хорватія).

Збереглося декілька глаголичних пам’яток: Київські листки, Зографське Євангеліє.

Літературних пам’яток дохристиянської Русі сьогодні не існує. Зразком дохристиянської літератури є лише ”Велесова книга”, хоча автентичність цього твору викликає сумніви у багатьох вчених.

Одна із дощечок Велесової книги

 

Популярними були усні фольклорні твори.

Архітектурадохристиянської Русі представлена житловими й оборонними спорудами. Слов’яни будували свої житла з місцевих матеріалів, спираючись на давні традиції (ще з трипільської доби). У лісостеповій зоні для будівництва служили дерево і глина.

Кам’яних будівель практично не було. Виняток становили кам’яні язичницькі святилища Прикарпаття (які будувались аж до кінця ХІІ ст, незважаючи на християнські традиції). Також будівництво кам’яних споруд було розвинене в Криму і на сході сучасної України (але суто слов’янськими ці землі не були).

Якщо у VІ ст. Йордан писав про країну “лісів і болот”, то вже у Х ст. було відомо приблизно 20 міст, у ХІІ ст. - приблизно 200, а перед монголо-татарською навалою – близько 300. Найбільша увага при забудові міст приділялася Києву.

У період становлення Київської Русі типовою формою поселення стає “город”: огороджене місто з групою селищ навкруги. Споруди, як уже згадувалось, були насамперед дерев’яні. Будинки заможних людей називали “хоромами”.

Слов’янська дохристиянська скульптура представлена дерев’яними ідолами. Вони, як правило, були чотириликими. Відомим є Збруцький ідол, датований ІХ – Х ст. Його було знайдено біля с. Гусятин у ріці Збруч (приток Дністра). Вважається, що його було скинуто у воду після прийняття християнства.

Збруцький ідол

 

Інших язичницьких ідолів не знайдено, оскільки після прийняття християнства будь-які пам’ятки язичницької культури знищувались.

Музичне і театральнемистецтво сягають народних землеробських свят і обрядів (купало, кривий танець). Князі та інші заможні люди тримали при дворах професійних співаків та акторів.

Значна частина акторів мандрувала. Їх називали скоморохами. Вважається, що це явище було запозичене у Візантії, але в Русі набуло суто національних ознак.



Читайте також:

  1. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  2. Бондарихінська культура
  3. Варіанти акультураційних стратегій
  4. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах
  5. Витоки української культури. Культура Київської Русі.
  6. Всемирная история: учебник для вузов / под ред. Г.Б. Поляка, – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 2000. – 496 с.
  7. Г. Культура.
  8. Господарство первісних племен на території Українських земель. Трипільська культура
  9. Давньоєгипетська культура
  10. ДЕМОКРАТИЧНЕ ВРЯДУВАННЯ І КУЛЬТУРА МИРУ: НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС
  11. Ділова культура як культура нової соціальної спільності
  12. Дніпро - донецька культура




Переглядів: 3410

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ментальність – основа відмінностей культур | ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА КУЛЬТУРУ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.