Зовнішньоекономічні зв’язки. Причини Першої світової війни

Японія

Німеччина

В останню третину ХІХ ст. населення Німеччини зросло з 35 до 50 млн осіб. Загальна чисельність промислових робітників зросла на третину. Цьому сприяло об’єднання Німеччини. Ліквідовувалися митні бар’єри, формувалося єдине господарське право, фінансова система – це єдиний внутрішній економічний ринок. Велике значення для інвестицій у промисловість мала 5-мільярдна контрибуція із Франції. Інженерно-технічна думка за якістю впроваджень поступалася лише американській. Як і у США, грандіозне залізничне будівництво стимулювало прискорені темпи розвитку гірничо-добувної та металургійної галузей промисловості. Держава здійснює структурну перебудову – розвивається електротехнічна, автомобілебудівна, хімічна галузі, кольорова металургія. Німеччина за короткий термін перетворилася в індустріально-аграрну державу (50 % становили промислові робітники). Темпи економічного зростання були найвищими серед країн Європи, товари були конкурентоспроможними. До початку ХІХ ст. Німеччина вийшла на друге місце у світі за обсягами промислового виробництва (її питома вага становила 16,5 %) та на третє місце – з вивезення капіталу.

Акціонерна власність починає формуватися із залізничного транспорту у 70-х р. ХІХ ст. У 80-х рр. існувало 418 акціонерних товариств, монополізація охопила всі галузі у вигляді картелів і синдикатів (300 – 1900 р., 600 – 1913 р.), у тому числі і військову галузь, 9 банків контролювали 85 % усіх капіталів. Тільки Німецький банк, активи якого оцінювалися у 3 млрд марок, був представлений у 200 промислових підприємствах.

Промислове піднесення в умовах, обмежених стратегічними сировинними ресурсами та територією, швидким зростанням населення та мілітаризацією економіки, підштовхувало монополістичні та урядові кола Німеччини до військової інтервенції, боротьби за перерозподіл світової колоніальної системи. У кінці ХІХ ст. Німеччина захопила Того, Камерун, Північно-Західну Африку, Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови.

До останньої третини ХІХ ст. Японія перебувала у стані самоізоляції від зовнішнього світу. Сьогунат (військові правителі) Токугава-Миновара з XVІІ ст., по суті, законсервували економічне та політичне життя країни. 80 % населення становили селяни. Японія була типовою аграрною країною, у якій панували феодальні дзайбацу (клани) та відповідна система господарства. Панівне становище посідали самураї (7 % населення).

1868 року імператор Мацухито започатковує процес модернізації суспільства, що отримав назву “революція Мейдзі” (Мейдзі – освічене правління). Революція здійснювалася одразу у кількох напрямах:

– адміністративна реформа передбачала централізацію імператорської влади через підпорядкування його уряду відповідних префектур;

– соціальна реформа передбачала ліквідацію феодальних привілеїв та створення трьох основних станів;

– освітня реформа передбачала реалізацію урядової програми розвитку системи загальної освіти;

– аграрна реформа передбачала викуп земель, формування державного фонду та надання частки землі селянам;

– упроваджувалося право приватної власності та свободи торгівлі, закріплені в буржуазно-монархічній Конституції 1889 року.

Реформи Мейдзі у ході буржуазної революції 1869 р. забезпечили розвиток індустріалізації. У Японії співпали одразу три економічні процеси – промисловий переворот, індустріалізація та монополізація.

За 10 років (1867–1877 рр.) збудовано більше 500 промислових підприємств. Згодом уряд передав ці взірцеві підприємства у приватну власність за низькими цінами. У ділову етику нових підприємців впліталися традиції самурайського кодексу честі. Розгортається приватне підприємництво, формуються картелі і синдикати. Промислове піднесення мало вражаючі темпи і продовжувалося 20 років. Було побудовано тисячі підприємств, протяжність залізниць зросла в 20 разів, обсяги сільськогосподарського виробництва зросли у 3,5 раза. З 1900 по 1913 роки темпи щорічного приросту японської економіки становили 12 %, у той час як у США вони становили 7 %, 4 % – у Німеччині та Франції, 2 % – у Великобританії. Зовнішня торгівля з 1870 до 1913 рр. зросла у 28 разів, зокрема експорт у 46,3 раза (600 млн ієн), імпорт, особливо сировини, – у 21,6 раза. З 1905 до 1913 рр. загальні капітальні вкладення в національну економіку досягли 4 млрд ієн, більш як половину із них становили інвестиції в розвиток промисловості та транспорту. Але промисловість давала лише 40 % національного прибутку. Частка робітничого класу становила усього 1,5–2 % від загальної кількості зайнятих.

Поступова мілітаризація економіки країни та посилення поліцейського режиму зумовили зростання військових витрат (40 % від усіх підприємств). На початку ХХ ст. Японія стала на шлях колоніальної агресії. 1894 року – війна з Китаєм, 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна, 1910 року анексовано Корею.

Напередодні Першої світової війни Японія залишалася аграрно-індустріальною країною, 60 % населення концентрувалося в сільському господарстві.

Утворення індустріального суспільства завершилося формуванням на початку ХХ ст. світового ринку та світового господарства як сукупності господарств, зв’язки між якими здійснювалися за допомогою зовнішньоекономічних відносин. Передумовами формування світового господарства були:

– розвиток машинної індустрії;

– розвиток засобів зв’язку;

– міжнародний поділ праці;

– утворення колоній.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виробництві певних товарів для потреб світового ринку. Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі в ньому, країна може підвищити ефективність своєї національної економіки. Це зумовлено такими можливостями міжнародного поділу праці:

1) країна обирає таку спеціалізацію, яка дає змогу найраціональніше використовувати свої ресурси, отже, збільшувати загальний обсяг виробництва;

2) країна зосереджується на створенні товарів і послуг, виробництво яких коштує менше, і відмовляється від виробництва продукції, яку дешевше виробляти в інших країнах;

3) участь у міжнародному поділі праці країни стимулює розвиток науки і техніки, упровадження нових технологій, підвищення якості продукції.

У ХІХ ст. Англія була ”майстернею світу”, спеціалізувалася на виробництві та продажу іншим країнам машин і устаткування. Упродовж 1845–1870 рр. експорт машин зріс у 10 разів. У 1890 році Англія вивозила машин на 103 млн дол.; Франція – на 11,8 млн дол. Німеччина експортує сільськогосподарські машини, залізничне устаткування, картоплю, спирт, цукор, товари хімічного виробництва. Франція експортує текстильні машини, шовкові і суконні тканини. Бельгія вивозить зброю, інструменти, Австро-Угорщина – метал, цукор, хміль, колонії – прянощі, каву, каучук, бавовну. З 1896 р. розпочався перелом у світовій торгівлі. Якщо у ХІХ ст. промтовари обмінювалися на сировинні продукти, то у ХХ ст. переважає експорт фабрикатів з Європи і США.

З переходом до імперіалізму посилюється циклічність розвитку капіталістичного господарства, більш глибокими стають економічні кризи. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. поглиблюється нерівномірність у розвитку окремих країн, загострюються міждержавні суперечності. Найвищі темпи розвитку економіки мали відносно молоді держави – США та Німеччина, які розділили провідні позиції у світі за обсягами промислового виробництва і випередили Англію та Францію. У цілому завершувався період євроцентризму. З 1900 до 1913 р. частка Європи у світовому виробництві зменшилася з 65,9 до 61,2 %, у той час як частка США невпинно зростала – з 19,1 до 21,5 %.

Загострення міждержавних суперечностей зумовлювалося станом розподілу світових ринків збуту та джерел сировинних ресурсів. На 1914 рік загальний обсяг колоніальних володінь становив 85 млн кв. м з чисельністю населення 560 млн ос. Колоніальні володіння Англії і Франції набагато перевищували за розмірами та багатством колонії Німеччини і США (Англія – 33,5 млн кв. м із населенням – 393,5 млн ос.; Франція – 10,6 млн кв. м із населенням – 55,5 млн ос.; Німеччина – 2,9 млн кв. м; CША – 0,3 млн кв. м). Значну частку сировинних ресурсів провідні країни завозили з колоній (Великобританія – 36 %, Франція – 58 %, Німеччина – 56 %, США – 53 %). Поки розподіл світу не був завершеним, капіталістичні країни знаходили вихід у захопленні нових колоніальних володінь. Але у кінці ХІХ ст. “вільних“ територій вже не було. Розпочинається боротьба за переділ світу. Формуються військово-політичні угруповання: 1873–1878 рр. – Союз трьох імператорів (Німеччина, Росія, Австро-Угорщина), 1882 р. – Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), 1891–1894–1907 рр. – Антанта (Англія, Франція, Росія). Розпочинаються імперіалістичні війни, військові конфлікти та захоплення. 1881 року Франція окупувала Туніс, 1882 року – Англія – Єгипет, а згодом – Судан. Франко-китайська війна 1883–1885 рр. завершилася створенням Індокитаю (Камбоджа, Лаос, В’єтнам) під протекторатом Франції. Поразкою для Росії завершилася російсько-японська війна 1904–1905 рр. У 1912 – 1914 рр. загострюється криза на Балканах.

На початку ХХ ст. сферою зростання суперечностей стали зовнішноьоторговельні відносини між провідними державами. З 1896 до 1913 рр. світовий товарообмін збільшився у 2,4 раза і перевищив темпи зростання виробництва. Провідною торговельною країною світу була Англія. Частка торгівлі та транспорту у національному доході становила на 1801 р. – 17 %, 1871 р. – 22 %, 1907 р. – 27,5 %. Із 49 млн т світового водотоннажу флоту на частку англійського припадало 21 млн т. Разом з тим характерною рисою англійської торгівлі у цей час є формування негативного торговельного балансу. Імпорт у двічі переважав над експортом, але в цілому доходи від процентів на капітал, вкладений за кордоном, за посередницькі торговельні та банківські операції, фрахт та страхування морської торгівлі, користування морськими портами зростали. Тому платіжний баланс, що включав усі види розрахунків з іншими державами був незмінно активним. Активну конкуренцію на світовому ринку Англії становили США та Німеччина.

Швидке зростання виробництва у США супроводжувалося значним розширенням експорту. З 1870 до 1913 рр. вивіз товарів збільшується у 6,5 раза. 1876 року вартість експорту американських товарів вперше перевищила вартість імпорту, торговельний баланс стає позитивним. Швидкими темпами збільшувалося вивезення товарів основних галузей індустрії – вироби машинобудування, кораблі, паровози, нафта, мідь. США намагаються закріпитися на внутрішніх ринках європейських країн. Так, з 1877 до 1900 рр. вартість експорту до Англії зросла з 346 млн до 534 млн дол., до Німеччини – з 58 млн до 187 млн дол., до Франції – з 45 млн до 83 млн дол.

Позитивні тенденції щодо швидкого зростання економіки Німеччини зумовили збільшення вартості зовнішньоторговельного обороту. З 1850 до 1913 рр. він зростає з 10,6 млрд марок до 20,7 млрд. Збільшується водотоннажніть флоту з 982 тис т у 1871 році до 3 млн т у 1913.

Особлива боротьба між провідними капіталістичними країнами світу розгорнулася за стратегічні ресурси. Найважливішим економічним ресурсом на початку ХХ ст. стала нафта. Крім США (Каліфорнія, Пенсільванія, Техас) та Росії (Поволжя та Азербайджан), важливим осередком нафтовидобувної промисловості став регіон Перської затоки, що перебував під протекторатом Англії. Німецька нафтопереробна та автомобільна промисловість залежали від постачань нафти із зовнішнього ринку, тому Німеччина, намагаючись прорватися до Перської затоки, ініціює і субсидує будівництво залізниці Берлін – Стамбул – Багдад. США, оголосивши Західну півкулю зоною власних економічних інтересів, практично усунули своїх конкурентів від експлуатації селітрових ресурсів Південної Америки.

Таким чином, суперечності економічного характеру між провідними країнами світу стали причиною Першої світової війни, яка продовжувалася з 1 серпня 1914 до 11 листопада 1918 р. У війні брали участь 38 держав з майже мільярдним населенням, що становило 67 % усього населення світу. Загальні втрати трудових ресурсів становили: 10 млн ос. загинули та 10 млн ос. померли від важких ран і ушкоджень. Загальні збитки оцінювалися у 200 млн дол. (за рахунок цих коштів можна було збільшити у 2 рази заробітну плату робітникам). Національне багатство Європи зменшилося на третину. У зв’язку з війною на 16 млн ос. зменшилася народжуваність, а населення Європи на 1919 р. зменшилося на 36 млн. Розпалися Австро-Угорська, Російська та Турецька імперії. На їхньому місці постали молоді буржуазні держави – Австрія,Угорщина, Чехія, Польща, Румунія, Італія. У Росії владу захопили більшовики.

Тема 5.2. Економічна думка в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

План

1. Виникнення та сутність маржиналізму (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Б. Кларк, В. Парето, Л. Вальрас).

2. “Податкова держава“ Й. Шумпетера.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Франція	\|	Альфред Маршалл, Джон Бейтс Кларк, Вільфредо Парето, Леон-Марі Еспрі Вальрас).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.