• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Процес фінансового контролю.

Процес соціального управління.

Соціальне управління як вид діяльності держави, його види, об’єкти та суб’єкти.

Державний фінансовий контроль як функція соціального управління

Особливістю соціального управління є те, що воно існує завжди там, де є спільна діяльність людей, бо цю діяльність слід організувати, координувати, а це є функціями, які виконують суб’єкти управління.

Соціальне управління – це дії, які мають організуючий вплив на діяльність людей і їх колективів у рамках тієї чи іншої соціальної системи та спрямовані на досягнення ними відповідної мети.

Соціальне управління здійснює вплив на поведінку відповідних колективів через свідомість людей. У той же час для досягнення узгодженості дій необхідна єдність волі людей. Управлінський, орга­нізуючий вплив здійснюється через волю і свідомість людей на їх поведінку, тобто соціальне управління забезпечує свідому цілеспрямо­ваність спільної діяльності суб’єктів.

Соціальне управління представляє собою відповідну систему, яка має структуру, під якою необхідно розуміти зв’язки між усіма її елементами. До таких елементів системи можна віднести: суб’єкти, об’єкти, обмін інформацією між ними. У соціальному управлінні сторонами виступають фізичні особи або колективи.

Суб’єкт – це той, хто управляє. Ним виступає окрема особа, або колектив, які можуть бути представлені посадовою особою, або органом управління.

Об’єктом є той ким управляють. Він також може бути індивідуальним або колективним.

При державному соціальному управлінні, функцією якого виступає фінансовий контроль, суб’єктом завжди є орган державної влади, а об’єктом може виступати як аналогічний орган влади, так і недержавні суб’єкти господарювання або окремі особи.

Уп­равління неможливе без інформації, яка пронизує весь його процес. Саме вона слугує правильному прийняттю відповідних рішень, постановки завдань, їх виконання та здійснення контролю за їх вико­нан­ням. До інформації пред’являються певні вимоги. Вона повинна бути якісною, змістовною, своєчасною, зрозумілою, повною та інше.

Інформація в процесі управління повинна йти від системи, яка управляє, до тієї, що управляється, і після її опрацювання повертатися назад, до системи, що управляє.

Інформація, що поступає до об’єкта управління містить в собі управлінський вплив і по суті є командною, в ній міститься що і кому, як і до якого часу необхідно зробити. Є і зворотна інформація, що поступає вже від об’єкта управління, та містить дані про те, виконано чи не вико­нано відповідне завдання, що містилося в управлінському рішенні.

Види соціального управ­ління виділяють за різними ознаками:

- За сферою суспільних відносин існує управління економікою, управління соціально-політичною сферою, управління духовною культурою та іншим.

- За способом взаємодії суб’єктів: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє управління здійснюється всередині самого апарату відповідного органу управління (наприклад, в системі органів державної податкової служби), а зовнішнє управління спрямоване на впорядкування іншої системи (наприклад, контроль органів фінансового контролю стосовно підконтрольних суб’єктів господарювання).

- За суб’єктом соціального управління: розрізняють управління державне і суспільне (громадське), а також приватне, сімейне. Суспільне управління полягає в тому, що воно здійсню­ється недержавними організаціями, які не мають владних повноважень, використовуючи у процесі управлінського впливу переважно переконання, на відміну від державного управ­ління, де державні органи з метою управління використовують примус.

Державне управління – юридично-владна форма державної діяльності виконавчо-розпорядчого характеру, що здійснюється органами державної влади в рамках чинного законодавства і спрямована на організацію та виконання завдань і функцій держави по керівництву сферами суспільного життя.

Загальні функції державного управління є основними, притаманні управлінню в будь-якій сфері, виконуються всіма суб’єктами державного соціального управління, хоча кожен з них має специфічні особливості, що визначаються межами його діяльності. Ці функції своєрідно втілюються в діяльності конкретних суб’єктів управління. Такими є функція пла­нування, прогнозування, регулювання, керування, організації, ко­орди­нації, контрольна. Контроль тісно пов’язаний з усіма загальними функціями управління і призначений для перевірки їх виконання, надання інформації про відповідність цих функцій завданням, що ставляться перед управлінням.

Спеціальні функції, тобто такі, які властиві тому чи іншому суб’єкту управління, формуються на основі загальних, набувають специфічних рис, на основі особливості конкретного суб’єкта чи об’єкта. Так, якщо взяти загальну функцію соціального управління – таку як конт­роль, – то вона, відповідно, конкретизується, й існує не контроль взагалі, а фінансовий, адміністративний контроль тощо. Фінансовий контроль виступає однією із спеціальних функцій державного соціального управління.

При наділенні суто контрольною функцією окремих органів держаної влади, то в даному випадку контроль необхідно розглядати, як спеціальну функцію управління. Якщо контроль таких органів здійснюється у сфері утворення, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, то в даному випадку говориться про фінансовий контроль. Її реалізують органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, органи державного казначейства, Рахункова палата та інші суб’єкти фінансового контролю.

Контроль охоплює всі сторони діяльності об’єктів, що управляються. Жодної мети неможливо досягти, якщо постійно не слідкувати за тим, наскільки виконане відповідає поставленим завданням. В зв’язку, з цим виникла необхідність створення контролю у сфері виконання зобов’язань по сплаті податків, зборів, обов’язкових платежів, використанні бюджетних коштів та іншого.

Що стосується систему фінансового контролю, то її складають суб’єкти, об’єкти контролю, підконтрольні суб’єкти господарювання, предмет контролю, нормативно-правова база, процес здійснення фінансового контролю.

Поняття суб’єкти контролю є найбільш широким, тому що охоплює всі органи, які здійснюють фінансовий контроль та контрольні служби створені на підприємствах, установах та організаціях, а також недержавні контрольні структури (аудиторські фірми, банки). В окремих випадках, суб’єктами контролю виступають спеціалісти, які мають необхідні знання та залучаються до проведення контролю

Підконтрольними суб’єктами є підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи місцевого самоврядування на яких поширюються контрольні повноваження.

В різних випадках, один і той же суб’єкт може бути як контролюючим, так і підконтрольним по відношенню до іншого суб’єкта.

Об’єктом фінансового контролю виступає фінансово-господарська діяльність, а точніше грошові процеси, які при цьому здійснюються суб’єктами господарювання, бюджетними, фінансово-кредитними установами та іншими підприємствами, установами та організаціями, які здійснюють фінансову діяльність.

Предметом контролю виступають первинні документи, звіти, декларації, кошториси та інші документи які відображають надходження, зберігання та витрачання грошей і матеріальних цінностей, самі гроші, матеріальні цінності.

Одним із невід’ємних елементів системи контролю виступає нормативна база. На сьогодні, відсутній єдиний нормативно-правовий акт, який врегульовував би всі питанні здійснення фінансового контролю, а тому контрольні норми містяться в різних за своєю юридичною силою нормативних актах.

Процес державного соці­ального управління можна розглядати як сукупність самостійних, послідовних етапів або стадій, під час яких здійснюється цілеспрямований упорядкувальний вплив на суспільні відносини в сфері управління.

Державне управління здійснюється у вигляді процесу соціального управління, який складається з системи управлінських дій, об’єднаних в стадії:

– підготовка управлінського рішення

– при­йняття управлінського рішення

– виконання управлінського рішення

– пе­ревірка виконання управлінського рішення

Належне виконання управлінського рішення залежить від його логічності, реальності та відповідності іншим вимогам.

Першочерговим етапом, що здійснюється на першій стадії є збір необхідної інформації, що дає уявлення про проблему, яку необхідно вирішити. Потім дана інформація аналізується, що дає можливість відділити корисну інформацію від непотрібної, усунути недостатність інформації, перевірити її достовірність тощо.

Коли у суб’єкта управління склалося повне уявлення про про­блему, яку необхідно вирішити, він починає розробляти різноманітні варіанти рішень. Таких варіантів може бути безліч, серед яких вибирається найбільш досконалий.

Наступною є стадія прийняття управлінського рішення, на якій необхідно встановити форми (способи) звітності про його виконання, оскільки суб’єкт управління повинен мати повну, конкретну, достовірну зворотну інформацію про об’єкт управління.

Рішення повинне бути конкретним, чітким, ясним, лаконічним, оскільки його виконання залежить від того, як його зрозуміли. Необхідною вимогою рішення є його доброякісність. Доброякісним слід вважати таке рішення, практичний ефект якого відповідає поставленій меті.

Від належної підготовки та прийняття управлінського рішення залежить як його виконання, так і здійснення контролю за виконанням.

Після прийняття рішення, воно доводиться до відповідних виконавців. Для успішної реалізації рішення необхідно вчинити певні дії з метою організації його виконання. Зокрема, необхідно виробити план дій, визначити послідовність їх здійснення. Якщо виконавців декілька, то слід розподілити обов’язки між ними, скоординувати їх дії для досягнення єдиної мети. Одним із головних завдань суб’єктів соці­ального управління є організація виконання управлінського рішення. Організовуючи таке виконання, суб’єкт повинен надавати всіляку допомогу об’єкту управління, проводячи різноманітні консультації, наради, збори тощо. Важливе значення має матеріально-технічне забезпечення виконання управлінських рішень. Обґрунтоване і своєчасне фінансування сприятиме належному виконанню рішень. При виконанні рішення велике значення набуває квалі­фікація виконавців, чи можуть вони вирішувати зазначені завдання.

Управлінське рішення можна вважати виконаним, коли об’єкт управління вчинив всі необхідні дії, а результати передав до суб’єкта управління.

Завершує процес соціального управління – стадія контролю. Вона є необхідною, оскільки за наслідками її здійснення дається висновок про належність виконання рішення.

Конт­роль існує на всіх стадіях державного управління, займаючи особливе місце в управ­лінському процесі, а також виступає як самостійна стадія. У випадку, коли контроль не пов’язаний з конкрет­ним рішенням, він виступає в якості функції державного соціального управління, яка дозволяє не лише виявити, але й запобігти помилкам і недолікам у роботі суб’єк­тів та об’єктів управління. Якщо контроль пов’язаний з конкретним рішенням і здійснюється перевірка його виконання, то він виступає у якості заключної стадії управлінського процесу.

Органи фінансового контролю здійснюють свою управлінську діяльність у формі процесу. Оскільки їх діяльність полягає у перевірці виконання фінансово-господарських зобов’язань, то даний процес соціального управління можна визначити як процес фінансового контролю.

Процес фінансового контролю – впорядкована в рамках чинного законодавства і підпорядкована загальним правилам, діяльність органів фінансового контролю спрямовану на перевірку дотримання фінансово-правових норм підконтрольними суб’єктами за допомогою спеціальних методичних прийомів і способів та фіксацією відповідних результатів в офіційних документах.

Процес фінансового контролю складається з стадій. До основних слід віднести наступні стадії: планово-підготовча; встановлення фактичних обставин справи та узагальнення результатів; підготовка та прийняття рішення за результатами контролю; контроль виконання рішення прийнятого за результатами контролю.

На стадії планування і підготовки до фінансового контролю визначаються суб’єкт контрольної діяльності, підконтрольний суб’єкт, форми і методи проведення фінансового контролю.

Підставою проведення фінансового контролю є план, який містить систему контрольних дій. В деяких випадках плани складаються спільно кількома органами фінансового контролю. Якщо цього зробити неможливо, то з метою уникнення дублювання в діяльності контролюючих органів, відбувається погодження планів між тими органами, які здійснюють контроль на одному підконтрольному суб’єкті.

Керівник контролюючого органу приймає відповідне рішення (розпорядження, наказ), в якому зазначається кому доручається проведення контролю, вказується найменування підконтрольного суб’єкта, характер контролю, дата його початку і закінчення, виписується направлення на перевірку. Позапланові перевірки та ревізії проводяться на підставі рішення суду.

В подальшому, вивчаються документи, що стосуються контролю, розробляється програма. Підготовчий етап закінчується виїздом контролера (контрольної групи) на підконтрольний об’єкт для виконання завдань передбачених програмою.

Направлення на перевірку є необхідним документом для допуску контролюючої особи для проведення контролю.

Суб’єкт підприємницької діяльності може зобов’язати контролюючих суб’єктів зробити відповідний запис в журналі реєстрації перевірок. Ведення таких журналів рекомендовано указом Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.98 №817/98 з метою недопущення несанкціонованих перевірок. Порядок ведення журналів регулюється Порядком ведення журналу реєстрації перевірок, затвердженого наказом Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10.08.98 №18.

Керівник підконтрольного суб’єкта має право перевірити наявність відповідних повноважень особи, що здійснює перевірку, до початку перевірки, в тому числі зателефонувавши до відповідного контролюючого органу.

Ведення журналів для суб’єктів господарювання не є обов’язковим, але якщо він є в наявності, то відмова представника контролюючого органу зробити в ньому запис служить підставою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт такої відмови суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючий орган, в якому працює такий представник.

Встановлення фактичних обставин справи – друга стадія процесу фінансового контролю. На ній відбувається співставлення результатів фактичного виконання з наміченими цілями та з дотриманням чинного законодавства. Під час встановлення дійсного стану справ, використовуються різні форми і методи контролю. Тільки усестороннє і глибоке вивчення питань, що підлягають контролю дозволить зробити правильну оцінку діяльності підконтрольного суб’єкта господарювання і допоможе уникнути помилок.

Дані отримані в результаті контрольних дій потребують узагальнення та систематизації. Результати проведення контролю оформляються документом, який має назву акт або довідка. При їх складанні, з великої кількості фактів необхідно відібрати основні, реальні і документально обґрунтовані, які потім будуть використані при прийнятті рішення за результатами контролю.

Стадія прийняття рішення за результатами проведеного контролю є однією з найбільш відповідальних, адже дослідження фактичних обставин справи по відношенню до неї носить підготовчий характер. У рішенні дається оцінка дій підконтрольного суб’єкта господарювання та створюються умови для притягнення до юридичної відповідальності винних осіб.

Заключною стадією процесу фінансового контролю є перевірка виконання рішення прийнятого за результатами проведених контрольних дій, аналізі отриманих від нього відповідей, контролі за усуненням виявлених порушень та інших недоліків. У разі виявлення несплати відповідних сум та не усунення недоліків, органи фінансового контролю вживають заходи по безспірному списанню коштів з рахунків або звертаються з позовом до суду, а також вживають інші примусові заходи.

Поряд з основними стадіями, можна виділити додаткові, що відбуваються при наявності необхідних для цього підстав. До таких стадій можна віднести: оскарження дій та рішень органів фінансового контролю; проведення повторного контролю.

Наявність права на оскарження передбачає звернення представників підконтрольного суб’єкта безпосередньо зі скаргою до органу фінансового контролю, що прийняв таке рішення або вчинив протиправні дії, або до суду.

У виняткових випадках, вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність даних фінансового контролю шляхом перевірки документів обов’язкової звітності суб’єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим органом. У разі порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування стосовно посадової особи, що проводила перевірку, може бути також прийнято рішення вищестоящим органом щодо проведення повторної перевірки.

Це не єдина класифікація стадій процесу фінансового контролю. В літературі зустрічається як більша, так і менша кількість стадій. Оскільки фінансовий контроль є правозастосовною діяльністю, то кожний автор на основі загальних стадій правозастосування формулює власні стадії здійснення фінансового контролю.

1.3. Фінансовий контроль – інститут фінансового права

Поняття фінансового контролю як інституту фінансового права, його місце в системі права.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
3. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
4. II. Поняття соціального процесу.
5. IV. Питання самоконтролю.
6. IV. План навчального процесу.
7. Iзобаричний процес
8. Iзотермiчний процес
9. Iзохоричний процес
10. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
11. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
12. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.

Переглядів: 5692