Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Контролю

Історія розвитку державного фінансового

Становлення та розвиток фінансового контролю в Україні до 90-тих років 20 сторіччя здійснювався під впливом політичних та економічних систем держав, у складі яких вона на той час знаходилась.

Ознаки системного підходу до фінансового контролю на території нинішньої України з’явились після скасування у Росії кріпацтва у 1861 році, що зумовило швидкий розвиток капіталістичних відносин в економіці, появу значної кількості нових суб’єктів господарської діяльності. Одночасно зросли обсяги фінансових операцій, пов’язаних з інвестиціями, придбанням і реалізацією продукції товарів та послуг.

Для отримання об’єктивної і повної інформації про їх обсяги та законність у держави виникла потреба у діяльності спеціально створеної для цього служби. Так у Росії наприкінці 1891- на початку 1892 р.р. була здійснена спроба створення інституту присяжних рахівників, якому доручалось проведення ревізій, експертиз, контроль за організацією бухгалтерського обліку, документування та збереженістю майна на приватних та громадських підприємствах. Положення про цей Інститут визначало принципи контролю (практичність, науковість, моральність), а також кваліфікаційні вимоги до присяжних рахівників і їх права. До складу присяжних рахівників на підставі закритого голосування могли бути включені особи із стажем самостійної роботи рахівником або викладачем рахівництва не менше 5 років і володінням крім основного знання не менше 3 спеціальними галузями рахівництва (Ф.Ф. Бутинець, С.В. Бердаш, «Контроль і ревізія», 2000; ст. 21). Проте ця спроба, як і ряд наступних щодо створення незалежного органу фінансового контролю не була реалізована і зазнала невдачі.

Вперше посада державного контролера була введена до складу Ради Міністрів Росії у 1905 році. Починаючи з цього часу почали виділятись асигнування на утримання службу державного контролю, які у 1915 році досягли 0,004 % загального обсягу видатків бюджету.

Тимчасовий уряд О. Керенського, який прийшов до влади в лютому 1917 р. значно розширив повноваження державного контролю та сприяв його реформуванню на основі принципів:

децентралізація і колегіальність;

здійснення попереднього розгляду та погодження кошторисів;

самостійність щодо призначення ревізії;

розширення прав щодо адміністративного впливу на порушників;

встановлення чинності постанов, прийнятих за результатами ревізій на рівні судових рішень.

В Україні, як і у Росії, у цей час у губерніях, повітах і волостях функціонували відповідні контрольні палати державного контролю.

У листопаді 1917 р. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) і Рада Народних Комісарів (РНК) затвердили положення про робітничий контроль.

Декретом Ради Народних Комісарів від 5 грудня 1917 р. створено Народний комісаріат державного контролю, до повноважень якого віднесено здійснення перевірок щодо виконання державного бюджету, нагляд за станом державного господарства та робочого державного апарату, проведення ревізії, складання висновків до проектів кошторисів, договорів, технічних проектів, а також попередня перевірка платіжних документів (до моменту їх оплати).

У 1918 р. Декретом РНК «Про центральну контрольну колегію та місцеві обліково-контрольні колегії та комісії» ліквідовано органи державного контролю, які існували до цього часу і створено нові.

Загальне керівництво контрольною діяльністю покладено на Центральну колегію державного контролю, а в губерніях та районах рядами створені обліково-контрольні колегії, які мали право перевіряти доцільність, правильність і закономірність фінансових операцій.

Одним із перших органів державного контролю в Україні був відділ контролю, створений у квітні 1918 р., який потім був реорганізований у Секретаріат Державного контролю, а дещо пізніше взагалі припинив свою діяльність у зв’язку з окупацією України іноземними військами.

У січні 1919 р. у складі Уряду України було створено відділ контролю, а згодом на його основі – Народний комісаріат державного контролю УССР, функціонування якого обірвалось у зв’язку із новими військовими діями на території України.

У 1920 р. Народний комісаріат державного контролю реорганізовано у Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції (НК РСІ), у складі якої було утворено інспекції за напрямами: фінансово-кредитну, народного господарства, лісозаготівельну, постачання, культурно-освітню, адміністративну, транспортну, військову. У губерніях і повітах створені відділи робітничо-селянської інспекції, а у волостях – осередки сприяння РСІ.

У 1923 р. прийнято рішення про злиття Наркомату робітничо-селянської інспекції з Центральною контрольною комісією (ЦКК) Російської комуністичної партії (РКП(б)) і створення об’єднаного контрольного органу ЦКК-НК РСІ, якому було надано статус органа державної виконавчої влади та віднесено до його компетенції практичне вивчення питань державного управління, підготовки пропозиції щодо змін у структурі державних органів, впровадження нових форм обліку. Проведення документального фінансового контролю було вилучене із переліку його функцій, а здійснення попереднього розгляду кошторисів, нагляду за виконанням бюджету покладено на Народний комісаріат фінансів (НКФ).

Починаючи з 1924 р. спеціально уповноваженим органом документального та наступного фінансового контролю виступає фінансово-контрольне управління Народного комісаріату фінансів, діяльність якого було спочатку поширене на союзний та республіканські бюджети, а через деякий час і на місцеві.

До відання фінансово-контрольного управління віднесено:

- проведення наступного документального контролю доходів і видатків державного бюджету;

- здійснення фактичної перевірки оборотів усіх грошових і матеріальних цінностей;

- подання для затвердження обов’язкових правил і форм фінансового обліку та звітності;

- здійснення раптових ревізій кас всіх відомств.

Проте фінансово-контрольне управління не мало право висувати об’єктам контролю обов’язкові до виконання вимоги, що призводило до низької ефективності контролю. У багатьох випадках виявлені порушення залишались не усуненими.

Нові економічні умови (індустріалізація, колективізація, плановість економіки, інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу) зумовили зростання ролі державного контролю. У 1926 р. фінансово-контрольне управління Народного комісаріату фінансів реорганізовано в Державний фінансовий контроль та його органи на місцях. Нова структура отримала значно ширші повноваження у сфері контролю які охопили:

контроль виконання союзного, республіканського і місцевих бюджетів;

діяльність Державного банку;

діяльність державних органів щодо використання бюджетних коштів;

нагляд за веденням обліку, звітності;

контроль збереженості коштів і матеріальних цінностей бюджетних установ;

складання ревізійних висновків.

Проте перевірка господарських операцій до компетенції Державного фінансового контролю не увійшла. Одночасно цьому органу було надано право видавати за результатами ревізій обов’язкові для виконання приписи та вживати заходи з відшкодування завданих збитків в установленому законодавством порядку.

Незважаючи на це, у 1930 р. з метою скорочення кількості контрольних органів та зменшення витрат на їх утримання Державний фінансовий контроль розформовано , а його функції передано ЦКК-НК РСІ.

Незважаючи на значний обсяг виконуваної роботи ЦКК-НК РСІ, не здійснювала регулярних документальних ревізій. Для виправлення ситуації 1932 р. створено фінансово-бюджетну інспекцію у складі Народного комісаріату фінансів, а також у складі обласних і місцевих фінансових відділів. Ця інспекція була уповноважена здійснювати ревізії державних установ та підприємств з використанням методів документального і фактичного контролю.

Через два роки, у 1934 р. ЦКК-НК РСІ ліквідується, а на її базі створюються дві нові комісії: Комісію радянського контролю при РНК СРСР з відповідними органами на місцях і Комісію партійного контролю при ЦК ВКП(б).

До компетенції Комісії радянського контролю віднесено нагляд за виконанням постанов і розпоряджень РНК СРСР, контроль за діяльністю державних установ, включаючи народний комісаріат фінансів та банки.

З метою забезпечення широкого охоплення щорічними документальними ревізіями та перевірками у січні 1936 р. у складі союзних та республіканських відомств, обласних виконкомів утворені підрозділи внутрішньовідомчого контролю за діяльністю підпорядкованих їм підприємств, установ і організацій.

У 1937 році замість фінансово-бюджетної інспекції, що підпорядковувалась відповідним фінансовим органом, створено Контрольно-ревізійне управління (КРУ) Народного комісаріату фінансів СРСР і його республіканські та місцеві органи. Важливими принципами такої реорганізації була вертикальна підпорядкованість та централізація управління створених органів контролю. Повноваження Контрольно-ревізійного управління були суттєво розширені і до їх складу було внесено проведення регулярних ревізій фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, а також виконання республіканських і місцевих бюджетів. Фінансування апарату КРУ здійснювалось за рахунок загальносоюзного бюджету, його вказівки, видані у межах компетенції, були обов’язковими для виконання всіма об’єктами контролю.

У 1940 році ліквідується Комісія радянського контролю та Комісія Головного військового контролю і на їх базі створюється Народний комісаріат державного контролю як вищий контрольний орган, на який було покладено здійснення контролю за обліком і витрачанням державних коштів та матеріальних цінностей, виконаннями рішень уряду державними громадськими та кооперативними організаціями.

У березні 1946 р. Народний комісаріат державного контролю СРСР реорганізовано в Міністерство державного контролю СРСР. Міністерству було надано право здійснення попереднього і наступного контролю за обліком, збереженням та витрачанням державних коштів, майна, а також складання відповідних висновків використання коштів державного бюджету.

Це міністерство мало право проводити ревізії та перевірки виробничої, господарської та фінансової діяльності в органах виконавчої влади та їх органах на місця, а також вимагати пояснень, довідок та копій документів; давати обов’язкові для виконання вказівки щодо усунення виявлених недоліків та порушень; вилучати оригінали документів, пов’язаних з фінансово-господарськими порушенням; накладати на посадових осіб, винних у завданні збитків, грошові стягнення для їх відшкодування (але не більше 3 місячних посадових окладів).

У 1948 р. для працівників цього Міністерства були введені персональні (спеціальні) звання (головний державний контролер, головний, старший, молодший державні контролери 1,2,3 рангів), формений одяг та знаки розрізнення.

У 1956 році місцеві органи КРУ Міністерства фінансів СРСР (до 1946 р. – Народного комісаріату фінансів) передано у відання міністерств фінансів союзних республік. Майже одночасно з цим в Україні створено у складі Мінфіну України Контрольно-ревізійне управління.

Як і в попередні часи, одним з головних принципів побудови контрольно-ревізійної системи була сувора централізація управління з фінансуванням за рахунок союзного бюджету.

Контрольно-ревізійне управління Мінфіну СРСР очолював начальник управління, якого призначала Рада Міністрів СРСР за поданням міністра фінансів СРСР.

Управління контрольно-ревізійною роботою в Україні здійснював головний контролер-ревізор, який призначався міністром фінансів СРСР та підпорядковувався безпосередньо начальнику КРУ Мінфіну СРСР. КРУ Мінфіну УРСР здійснювало фінансовий контроль за виконанням державного бюджету, правильним та економічним витраченням бюджету і власних коштів підприємствами, організаціями та установами союзного, республіканського та місцевого підпорядкування. Воно мало право вимагати надання документів бухгалтерського обліку та звітності, планів, кошторисів, пояснень, довідок і отримувати від кредитно-фінансових установ необхідні відомості, пов’язані з операціями об’єктів контролю; давати керівникам підприємств, організацій та установ, що ревізується, вказівки щодо усунення виявлених порушень, обов’язкові для виконання.

На підставі наданих повноважень КРУ Мінфіну України 1956 по 1992 роки проведено більше 522 тис. ревізій і перевірок, якими встановлено нестач, незаконних видатків, привласнень коштів і матеріальних цінностей на суму 2,6 млрд. крб., донараховано і стягнення платежів на суму близько 15 млрд. крб.

У зв’язку з розпадом СРСР, починаючи з 1991 року, в Україні розпочалось формування власної фінансової системи, а відповідно і системи фінансового контролю. У зв’язку з цим Міністерство фінансів УРСР реорганізовано у Міністерство фінансів України. До його компетенції, крім інших завдань віднесено удосконалення методів фінансового і бюджетного планування, фінансування звітності і системи контролю за витрачанням бюджетних коштів, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю.

Відповідно до Указу Президента України від 11.12.91. «Про утворення Державного митного комітету України» створено центральний орган державного управління у галузі митної справи – Державний митний комітет України. Законодавчою основою його діяльності стали Закон України «Про митну справу в Україні», «Про Єдиний митний тариф», «Митний кодекс» та «Положення про Державну митну службу України», якими на Державну митну службу покладено контроль за додержанням законодавства про митну справу та здійснення комплексного контролю за валютними операціями.

Державну податкову службу України було створено рішенням Ради Міністрів УРСР від 12.04.90. № 70. 4 грудня 1990 р. прийнято Закон України «Про державну податкову службу в Україні», яким до компетенції податкових органів віднесено здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством.

У зв’язку з прийняттям 26.01.93. Верховною Радою України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» значних змін зазнав перелік основних завдань і функцій, які покладались на контрольно-ревізійну службу до цього часу. Якщо раніше КРУ було наділено правом перевіряти будь-яке підприємство, установу чи організацію, то згідно із ст. 2 згаданого Закону «Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів…».

Ревізія та перевірки на підприємствах і організаціях, що не отримують кошти з бюджетів або державних валютних фондів можуть проводитись лише за постановою прокуратури чи слідчого, винесеною під час розслідування кримінальної справи.

Однією із складових фінансової системи та системи державного фінансового контролю є Національний банк України.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» Національний банк є особливим органом державного управління, на який покладається, крім інших, функції банківського регулювання та нагляду, організації та здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами.

Згідно із ст. 98 Конституції України та Законом України «Про Рахункову палату» у 1997 р. створено Рахункову палату – орган фінансового контролю за використанням коштів Державного бюджету України, що діє від імені Верховної Ради України. Крім того Рахункова палата здійснює «Парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів і частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій” (Закон України від 17.01.02. «Про внесення змін до ст. 98 Конституції України»).

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг створена як спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг згідно з Указом Президента України від 11.12.02. № 1153/2002 «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України».

Згідно з «Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» на Комісію покладається здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законності у цій сфері.

Комісія має право здійснювати інспектування фінансових установ, проводити перевірки щодо правильності застосування страховиками Законодавства України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи фінансового контролю.	\|	Контрольні повноваження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.