• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦІЯ №3

Тема: Соціальна відповідальність у бізнесі.

Мета:ознайомитись з поняттям соціальної відповідальності у бізнесі, формуванням її концепції та основні підходи.

План:

1. Соціальна відповідальність як складова сучасної моделі бізнесу.

2. Формування концепції соціальної відповідальності у бізнесі.

3. «За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи.

1. Соціальна відповідальність як складова сучасної моделі бізнесу.

З огляду на новий характер економічної діяльності, пов’язаний з ризикованими технологіями та виробництвом, постає проблема відповідальності.

Соціальні й моральні зобов'язання компанії прийнято розглядати в парадигмі чотирьох рівнів відповідальності ділової організації:

Рівень економічної відповідальності відноситься до базової обов'язкової відповідальності, яку організація і її керівництво несуть перед власником (або власниками) і полягає в тім, щоб приносити прибуток, тобто виконувати своє основне призначення як інструмента бізнесу.

Рівень правової відповідальності – дотримання закону є обов'язком будь-якої організації, порушення якої спричиняє серйозні санкції з боку держави і його силових структур.

Рівень етичної відповідальності – полягає в погодженні моральних принципів суспільства й самої компанії. Погодженість відповідальності на цьому рівні – стає можливою якщо на неї не розповсюджується тверде формальне регулювання.

Рівень соціальної відповідальності – полягає в сприянні поліпшенню добробуту й підвищенню якості життя суспільства. Він перебуває на самій вершині піраміди відповідальності й не регулюється ніякими формальними або неформальними відносинами. Це – бажаний рівень відповідальності, що виправдовує соціальне існування організації.

Соціальна відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу:

1. Громадськість як головний замовник має разом із державними органами допомогти бізнесу усвідомити свою соціальну відповідальність та ефективно реалізувати її з використанням усього комплексу механізмів.

2. Держава на законодавчому рівні та на рівні місцевого самоврядування має створити такі прозорі та сприятливі організаційно-правові умови для бізнесу, які би реально стимулювали його соціальну відповідальність.

3. Бізнес має орієнтуватись на найбільш ефективні сучасні форми і методи реалізації соціальної відповідальності на внутрішньому, зовнішньому та суспільному напрямках через затвердження корпоративних етичних норм, впровадження систем управління якістю товарів і послуг, співпрацю із владою та громадськістю, наполегливе виховання власного персоналу.

Відповідальність бізнесу щодо вирішення соціальних проблем підтримують політичні і громадські інститути. Це те, що виходить за межі визначених законами вимог.

Серед аспектів соціальної відповідальності можна виділити основні :

· довгострокові перспективи в соціально зорієнтованому суспільстві;

· сприятливі умови для бізнесової діяльності, які сприяли б формуванню привабливого образу підприємця;

· зміна потреб, пов'язаних з бізнесом соціальні очікування сьогодні радикально змінилися і залучення компаній до вирішення соціальних проблем стає вкрай необхідним;

· наявність важливих ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем;

· моральні норми соціальної поведінки підприємця. Як член суспільства він повинен керуватися нормами моралі.

Варто зазначити, що ідея соціальної відповідальності бізнесу оформилася лише у другій половині минулого століття, а у 1999 році на Всесвітньому економічному форумі у Давосі було презентовано концептуальний документ глобального масштабу – «Всесвітня відповідальність».

Одним з визначень соціальної відповідальності бізнесу є, визначення, дане американським економістом Арчі Керролом: «Соціальна відповідальність бізнесу – це здатність компанії відповідати економічним, правовим та етичним очікуванням суспільства».

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого – бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності. Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соц. відповідальності звужує можливості успіху організацій.

Це дало змогу сформулювати «залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.

В Україні Кредитна спілка «Перше кредитне товариство» з 2006 року почала оприлюднювати свій соціальний звіт про втілення спілкою основних принципів етичного ведення бізнесу, соціальної та кадрової політики.

2. Формування концепції соціальної відповідальності у бізнесі.

Розрізняють три підходи до розуміння проблем соціальної відповідальності бізнесу й етики управлінських рішень:

1. Традиційний (вузько економічний) – сформульований лауреатом Нобелівської премії Мілтоном Фрідменом: оскільки ділові організації повинні служити інтересам своїх власників і тому що менеджери є всього лише найманими службовцями, то їхнє першорядне завдання полягає в тому, щоб вести бізнес відповідно до бажань власників. Звідси потреба щоб роль бізнесу полягала «у використанні його енергії й ресурсів у діяльності, спрямованої на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри... і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не прибігаючи до шахрайства й нечесності». Таким чином, вважається, що організація несе соціальну відповідальність, дотримуючись законів і запропонованих правил ведення бізнесу.

2. Етичний підхід (так званих зацікавлених осіб) – сформульований професором соціології Пітером Друкером. Сутність цього підходу полягає у визнанні того, що організація в цілому має зобов'язання етичного характеру перед певними групами зацікавлених осіб – стейкхолдерами.В число стейкхолдерів, як правило, включають засновників, менеджерів, акціонерів (власників), постачальників, кредиторів, клієнтів, місцеві співтовариства, профспілки, державні регулювальні органи, професійні асоціації й співробітників. Це багатошарове суспільне середовище здатне істотно впливати на досягнення організацією її цілей, тому керівництву організації доводяться врівноважувати внутрішні чисто економічні цілі із соціальними, етичними й економічними інтересами стейкхолдерів. На практиці цей підхід є найпоширенішим (на розвинених ринках).

Наповнення терміна «stakeholder», або «зацікавлені особи» змінювалося протягом часу. А, отже, змінювалося і коло суб'єктів, які підпадають під вплив економічної та соціальної діяльності компанії за даною теорією. Спочатку це були групи, без підтримки яких організація припинила б своє існування, які включали акціонерів, робітників і службовців, покупців, постачальників, кредиторів і суспільство. Сьогодні ж прийнято вважати, що до «зацікавлених осіб» відносяться будь-які група або особа, які піддаються ідентифікації і які можуть вплинути на досягнення цілей організації або на які може вплинути досягнення організацією своїх цілей. В цьому розумінні «зацікавленими особами» є об’єднані спільними інтересами суспільні групи, урядові організації, профспілки, конкуренти, союзи, а також робітники і службовці, групи покупців, власники акцій та ін. Суть «теорії зацікавлених осіб» полягає у необхідності встановлення цілей фірми шляхом збалансування суперечливих запитів різних «зацікавлених осіб» в даній фірмі.

3. Соціально-етичний (стверджувальний підхід) – сформувався у 1960-ті-70-і роки під впливом філософсько-етичних поглядів ряду теоретиків: Курта Левина, Едгара Шайна, Генрі Минцберга та ін. Відповідно до цього підходу менеджери й співробітники організації відповідають за збалансування відповідності компанії спільним інтересам: економічним інтересам організації, інтересам стейкхолдеров і глобальним суспільним інтересам. Цей підхід затверджує, що організації повинні нести добровільні зобов'язання перед суспільством і направляти частину своїх ресурсів на його вдосконалювання.

У 20-их роках ХХ століття в американських ділових колах, широкого поширення отримала концепція «служіння», згідно з якою фірми повинні мати і інші цілі, окрім заробляння грошей. Діяльність, заради цих цілей, які не мають відношення до прибутку, була об'єднана одним поняттям ‑ «служіння».

Концепція «служіння» виявилась недовговічною (причиною цьому стали як її недостатня ясність і відпрацьованість, так і складне економічне становище в кінці 20-их років ) і поступово втратила свою популярність в ділових колах. Протягом наступних двох десятиліть їй на зміну приходить концепція «соціальної відповідальності», яка спочатку мала переважно теоретичний характер, а після другої світової війни поширилася в ділових колах. Основу сучасного підходу до соціальної відповідальності корпорацій заклала опублікована в 1953 р. книга американського економіста Г. Боуена «Соціальна відповідальність бізнесмена», де автор сформулював доктрину соціальної відповідальності, як обов'язок бізнесменів проводити ту політику, приймати ті рішення і слідувати тим напрямкам діяльності, які бажані з точки зору цілей і цінностей суспільства.

Більше того, в області соціальної відповідальності часто спостерігається свого роду «демонстраційний ефект». Іншими словами, яка-небудь фірма діє настільки достойним чином, що створює певну етичну тенденцію, якій слідують інші.

3. «За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи.

Моральний обов'язок полягає в тому, що необхідно вести себе соціально відповідально. Компанія є членом суспільства і тому норми моралі також повинні управляти її поведінкою. Подібно індивідуальним членам суспільства, компанія повинна діяти соціально відповідальним чином і сприяти укріпленню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть обхватити всі випадки життя, компанії повинні виходити із відповідальної поведінки, щоб підтримати суспільство, основане на упорядкуванні і законності.

Соціальна відповідальність має бути невід'ємним атрибутом сучасних підприємств. Якщо брати окремо Україну, то виходячи із ситуації, яка панує на сьогоднішній день (тобто взяти до уваги економічні, політичні проблеми), можна зробити висновок, що держава не в змозі вирішити і половину реально існуючих соціальних проблем та покращити суспільне життя самостійно. Компанії, які проявляють небайдужість, хай навіть формальну, обов'язково отримають зацікавленість з боку споживачів. Якщо підприємства надають свою допомогу виключно з прагматичної позиції, (а це, частіше за все так і буває), для створення позитивного іміджу, розкрутки тощо, а не виходячи із морально-етичних засад ‑ то це вже не є важливим, оскільки допомога надається, популярність і репутація підприємства росте вгору.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

1. Створюються сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Соціальні дії фірм поліпшують життя місцевого співтовариства або усувають необхідність державної участі. У довгостроковій перспективі вони можуть стимулювати прибуток, оскільки у споживачів, постачальників і місцевого співтовариства формується більш привабливий імідж компанії.

2.Зміна потреб й очікувань. Пов’язані із бізнесом соціальні очікування змінилися з 60-х років. Щоб зменшити розрив між новими очікуваннями й реальним відгуком компаній, їх залучення у рішення соціальних проблем стає й очікуваним, і необхідним.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги в рішенні соціальних проблем. Оскільки бізнес має у своєму розпорядженні значні людські і фінансові ресурси, йому варто було б передавати їхню частину на соціальні потреби.

4. Моральне зобов'язання поводитися соціально відповідально. Компанія є членом суспільства, тому норми моралі також повинні управляти її поводженням. Подібно до індивідуальних членів суспільства, компанія повинна діяти соціально відповідальним образом і сприяти зміцненню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть передбачити всі випадки життя, компанії повинні виходити із відповідального поводження, щоб підтримувати суспільство, засноване на законності.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу максимізації прибутку. Направлення частини ресурсів на соціальні потреби знижує вплив принципу максимізації прибутку. Компанія веде себе в найбільшій мірі соціально відповідально, зосереджуючись тільки на економічних інтересах і залишає соціальні проблеми державним організаціям і службам, благодійним інститутам тощо.

2. Витрати на соціальне залучення. Засоби, направлені на соціальні потреби, для підприємства є витратами. В результаті, ці витрати переносяться на споживачів у вигляді підвищення цін.

3. Недостатній рівень звітності перед суспільством. Оскільки керівників не обирають, вони не є безпосередньо підзвітні широкій громадськості. Ринкова система добре контролює економічні показники компаній і погано ‑ їх соціальну задіяність. До тих пір поки суспільство не розробить порядок прямої відповідальності йому компаній, останні не будуть брати участь в соціальних діях, за які вони не вважають себе відповідальними.

4. Недолік вміння вирішувати соціальні проблеми. Персонал любої компанії краще всього підготовлений до діяльності в сферах економіки, ринку і техніки. Він позбавлений досвіду, який дозволяє робити значні вклади в рішення проблем соціального характеру.

Висока соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній, і навпаки ‑ нехтування нею звужує можливості їх успіху. Це дало змогу сформулювати «залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу з користю для суспільства, ризикують втратити її. Втім, деякі українські бізнесмени, не знаючи цього закону, доходять аналогічних висновків.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організації.

По-перше, виникає потреба визначити відповідні пріоритети стосовно кожної базової сфери діяльності: виробництва, маркетингу, інформаційних зв'язків, корпоративної філософії тощо.

По-друге, істотно змінюються основні функції менеджменту щодо планування, організації, комплектування штатів, мотивації, керівництва, комунікацій, контролю.

По-третє, принципових змін зазнає сама філософія бізнесу, яка еволюціонує відповідно до інноваційних ідей та явищ постійно поновлюваного світового співтовариства.

Окреме місце займає погляд релятивістів на проблему соціальної відповідальності. Позиція релятивізму ‑ етика «відносна» і залежить від особистих, соціальних і культурних обставин, у яких перебуває людина й організація.

Розрізняють чотири різновиди релятивізму:

1. Наївний релятивізм – людина у ситуації вибору керується якимось стандартом, однак ніхто не в праві виносити моральний вирок щодо дій іншої особи. Дії обумовлені безліччю факторів і той, хто формулює етичне судження не завжди здатний урахувати їх усі.

2. Рольовий релятивізм – поведінка людини багато в чому обумовлена ситуацією і її соціальною роллю. Наодинці із собою людина може дотримуватися одних принципів, однак у соціальній ситуації, вона може притримуватися інших: керівник повинен співвідносити свої особисті почуття й інтереси компанії. Засуджуючи дії варто розглядати ситуацію й роль, але не особистість людини.

3. Соціальний релятивізм – дії часто обумовлені нормами групи або груп. Організації, їхні власники, менеджери й службовці, як правило, схильні поводитись так само як прийнято в інших подібних організаціях, пояснюючи своє поводження в термінах «галузева практика», «клубні правила», «професійні норми поведінки» або загальноприйнята практика», знімаючи c себе в такий спосіб індивідуальну відповідальність.

4. Культурний релятивізм – не існує універсальних моральних стандартів, на підставі яких можна було б судити про моральні й етичні норми іншого суспільства. Прихильники культурного релятивізму як правило розглядають проблеми поводження людини в чужих культурах, конфлікт культур, питання культурної адаптивності та ін. [1].

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття «соціальна відповідальність бізнесу».

2. Назвіть основні аргументи на користь соціальної відповідальності бізнесу.

3. Назвіть основні аргументи проти соціальної відповідальності бізнесу .

4. На ваш погляд, чи має бізнес обов'язки перед суспільством?

5. У багатьох західних фірмах існують спеціально розроблені «етичні кодекси», які являють собою основні моральні цінності й правила поведінки. Якби ви очолили велику фірму, то які правила й цінності включили б у її етичний кодекс?

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 692