Побудова організацій. (Організаційні структури управління:ОСУ).

Організаційна структура управління – упорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв’язки і забезпечують керівництво організацією.

До організаційної структури управління належать:

- ланки управління на кожному його рівні;

- розміщення, зв’язки та підпорядкованість ланок;

- права, обов’язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і конкретних функцій менеджменту;

- чисельний і професійно-кваліфікаційний склад працівників;

- ступінь централізації та децентралізації функцій менеджменту.

Структури управління:

1.Лінійна організаційна структура управління складається із взаємо підпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки, де кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру, а всі зв’язки з вищими рівнями управління відбуваються через нього. Переваги цієї структури полягають у простоті, чіткості, зрозумілості взаємовідносин ланок і працівників управління. Але оскільки вона вимагає високої компетентності керівництва з усіх питань, то може використовуватися тільки у відносно простій системі організації, де постійними є умови, завдання і функції менеджменту.

2.Функціональна організаційна структура управління передбачає чітку ієрархію органів, які забезпечують виконання кожної конкретної функції управління на всіх рівнях. Керівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які виконують відповідні спеціалісти. Недоліком функціональної структури є те, що управлінський процес розривається на окремі слабко пов’язані між собою функції, при цьому можливе їх дублювання. Навіть якісне виконання функцій не долає цього недоліку, тому цю структуру використовують дуже рідко.

3.Лінійно-штабна організаційна структура управління. За цієї структури при лінійних керівниках створюють штаби (служби), що спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій. Правами прийняття управлінських рішень вони не наділені, а лише сприяють розробленню конкретних положень у межах властивих їм функцій управління. Саме ці положення забезпечують підготовку якісних управлінських рішень, які традиційно приймає лінійний менеджер і передає їх для виконання.

4.Лінійно-функціональна організаційна структура управління. За цієї структури функціональні служби уповноважені управляти роботою служб нижчого рівня, які виконують певні конкретні функції. Делегуються при цьому не лінійні, а функціональні повноваження.

5.Бюрократичні організаційні структури управління. На початку ХХ ст. німецький соціолог Макс Вебер запропонував концепцію бюрократії як своєрідну нормативну модель, ідеал, назвавши її модель раціональної (традиційної) бюрократії. Особливості даної моделі:

- чіткий поділ праці, що забезпечує формування висококваліфікованих спеціалістів;

- ієрархічність рівнів управління, за якої нижчий рівень контролюється вищим;

- наявність взаємопов’язаної системи формальних правил і стандартів;

- формальна безособовість, згідно з якою офіційні особи виконують свої обов’язки;

- домінування кваліфікаційних вимог під час формування штатів організації.

Недоліками цієї моделі є негнучкість, неадекватне реагування на нові рішення, зміни та конфліктні ситуації.

6. Дивізійні організаційні структури управління. Їх використовують в організаціях із широкою номенклатурою продукції (послуг), у яких швидко змінюються споживачі, а також у міжнародних організаціях. Серед дивізійних виділяють продуктові, споживчі і територіальні організаційні структури управління. Згідно з продуктовою організаційною структурою управління керівнику делегують повноваження щодо управління певним типом продукції. У його підпорядкуванні перебувають і керівники вторинних служб ( виробничої, технічної, служби збуту тощо). Недолік цієї структури управління полягає в збільшенні витрат у зв’язку з можливим дублюванням робіт, пов’язаних з виробництвом різних видів продукції.

Споживча організаційна структура управління орієнтована на споживача. До неї належать підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення виробничих потреб певних груп споживачів.

Територіальна організаційна структура управління формується за географічним розташуванням підприємства.

7. Адаптивні організаційні структури управління. На відміну від бюрократичних вони здатні швидко пристосовуватися до змін у навколишньому середовищі. Існує чотири основних типи адаптивних організаційних структур управління: проектні, матричні, програмно-цільові та координаційні.

Проектні організаційні структури управління створюються для розв’язання конкретних завдань. Найчастіше вони концентрують зусилля на одному завданні.

У матричній структурі управління члени проектної групи підпорядковані як керівнику проекту, так і керівникам функціональних відділів, де вони працюють постійно. Вона сприяє зменшенню витрат на проектні роботи, оскільки використовує наявні робочу силу, техніку, приміщення та транспортні засоби.

У програмно-цільових організаційних структурах управління постійно змінюються роль і місце керівника програми, тобто керівник змушений пристосовуватися до нових умов, цілей і завдань. А стиль його керівництва повинен забезпечити ефективність управління за умов постійних змін напрямів діяльності, строків реалізації програм та виконання робіт.

Координаційну організаційну структуру управління використовують за умов одночасної реалізації великої кількості програм. Функції керівника делегують менеджерам-кураторам служб або функціональним блокам, що складаються з кількох служб.

8. Конгломератна організаційна структура управління формується за рахунок поєднання різних типів організаційних структур.

Вертикальний поділ організації супроводжується виникненням проблем централізації і децентралізації управління. Організації, керівники яких залишають за собою більшу частину повноважень щодо прийняття управлінських рішень, називаються централізованими.

У децентралізованих організаціях повноваження розподіляються на нижчих рівнях управління. Ступінь децентралізації характеризується:

- кількістю рішень, які приймають на нижчих рівнях управління;

- важливістю рішень;

- наслідками рішень, які приймають на нижчих рівнях управління;

- організацією контролю за роботою підлеглих.

Децентралізація за своєю сутністю є делегуванням вищим керівництвом керівникам нижчого рівня своїх повноважень. Перевагами децентралізації є швидкість прийняття рішень, гнучкість, зручність і обґрунтованість управлінських дій, невеликі витрати, можливість застосування морального фактора. До недоліків належать імовірність неприйняття рішень, відсутність єдності поведінки менеджерів, ризик втрати контролю в процесі управління. З метою усунення недоліків, пов’язаних із децентралізацією організацій, використовують інтеграцію управління – процес об’єднання зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур, графіків, ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність та особливості функції організування.	\|	Тема 3. Мотивування та контроль як функції менеджменту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.