Європейська валютна система.

Європейська валютна система (ЄВС) - це визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Іспанія, а пізніше Ісландія, Португалія, Греція.

ЄВС базується на трьох основних елементах : спеціальній європейській валютній одиниці; механізмі валютних курсів та інтервенцій; механізмі кредитування.

З моменту створення і до 1 січня 1999 року спеціальною європейською розрахунковою одиницею був визнаний ЕКЮ - спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва. Він використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, як розрахункова і кредитна одиниця між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економічним потенціалом країн (їх часткою у сукупному ВНП та товарообігу країни)

З 1 січня 1999 р. в Європі почав діяти Економічний і валютний союз з введенням в обіг єдиної для Євросоюзу валюти - євро. Остаточний список держав, які готові до впровадження євро, був затверджений главами держав і урядів країн на саміті 2 травня 1998 р.у Брюсселі. Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з
15 країн Європейського Союзу - Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від вступу Англія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічними показниками.

Отже, з 1 січня 1999 р. євро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети будуть введені в обіг лише з 1 січня 2002 р.

Механізм валютних курсів та інтервенцій базується на двосторонніх центральних курсах, щодо яких встановлюються допустимі межі коливання. Країни-члени ЄС зобов’язані підтримувати коливання валютних курсів у межах +- 2,25%, за винятком італійської ліри, коливання якої можуть досягти +- 6%. Після кризи 1993 р. межі коливання розширились до 15% для усіх валют, крім німецької марки і гульдена, для яких зберігся рівень +-2,25%. Підтримують валюти в цих межах за допомогою валютних інтервенцій центральних банків.

Інтервенції центральних банків для підтримання двосторонніх валютних курсів в межах допустимих коливань повинні проводитись у валютах-учасницях. Але, оскільки центральні банки не тримають у своїх портфелях валюти країн ЄС, то вони змушені в рамках ЄВС погоджувати взаємні найкороткостроковіші кредитні лінії без обмеження сум. Залік зустрічних вимог проходить через Європейський фонд валютного співробітництва. Центральні банки зобов’язані депонувати в цьому Фонді 20% своїх золотовалютних запасів і їм надається еквівалентна вартість в європейській валютній одиниці. Якщо після інтервенції є залишки, то про це повідомляється Фонду, який проводить кліринг цих сальдо.

Механізм кредитування визначає умови надання кредитної фінансової допомоги тим урядам, котрі відчувають фінансові труднощі у підтримуванні ринков

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Світова валютна система: поняття, основні елементи, етапи становлення.	\|	Вартість валюти та валютний курс.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.