• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Римське приватне право як частина загального права

ДОвідкові електронні ресурси

1. www.accreditation-decouncil.

2. www.bologna-berlin2003.de/pdf/bologna_declaration.pdf.

3. www.bologna-berlin2003.de/pdf/prager_kommunique.pdf

4. www.enga.net.

5. www.europa.eu.int/comm/education/recognition.

6. www.europa.eu.int/comm/education/sndex_en.html.

7. www.europa.eu.int/comm/socrates/ects.html#cl.

8. www.his.de/doku/abereich/ausland/proj/Eurostudent.

9. www.jointquality.org.

10. www.ingaahe.nl.

11. www.tspu.edu.ua/ресурси/кредитно-модульна система/

Стародавнього світу

Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ, який його створив, вийшло далеко за межі Риму і епохи, в яку було створено, а зародилося в далеких глибинах часу, коли Рим був ще невелич­кою общиною, що нічим не вирізнялася серед багатьох подібних їй общин в Італії.

На перших ступенях свого розвитку римське право характеризується станом злиття публічного і приватного права, виокремлення яких відбувалося поступово в ході історичного процесу. Підставами цього вважають: вивільнення особистості від її зв’язків із суспільними союзами (рід, сім’я тощо); посилення державної влади і зосередження в її руках функцій публічного права; перехід натурального господарства в грошове.

Розуміння права різне залежно від концепції праворозуміння.

В Стародавньому Римі відбувається поділ права на публічне та приватне. Класичне розмежування публічного і приватного права дав відомий римсь­кий юрист Ульпіан (кінець II - поч. III ст. н.е.), яке перейшло у наступні століття, який зазначав: «Публічне право є те, яке торкається положень держави; приват­не - стосується користі окремих осіб». Крім того Папініан зауважував «Публічне право не може бути змінено за згодою приватних осіб». В Законі ХІІ таблиць передбачалося «Якщо особа здійснює договір позики чи набуває у власність якусь річ, то її словесні розпо­рядження нехай будуть правом».

Оскільки кількість галузей за даним поділом скорочується лише до двох, кожна з них тим самим стає дуже широкою і об'єднує в собі по декілька галу­зей та інститутів права. Зокрема, до публічного права римляни відносили норми, які визначають будову держави, її органів, компетенцію установ і служ­бових осіб, акти, які виражають владний характер держави, наприклад акти, що передбачають покарання злочинців, стягування податків та ін. До приватного права відносили норми речового, спадкового, сімейного, зобов'язального права (всі вони здебільшого являють собою галузь цивільно­го права). У Римській державі до приватного права відносили норми, які закріплювали право власності і правове становище певних категорій осіб.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика публічного та приватного права

Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:

1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічного права, приватний — галузь приватного права);

2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немайнові);

3) метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у приватному — координації);

4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне — приватних осіб між собою).

До приватного римського права входили наступні системи:

1) jus civile - цивільне право. Давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян – квіритів, тому й отримало назву «квіритське пра­во»; розширення території стародавньої держави сприяло збільшенню жителів за рахунок іноземців-перегринів. Зазначені зміни сприяли застосуванню як норм цивільного права, так і норм іноземного права, до перегринів застосовувалися правові фікції[1]. З часом застосування запозичень призвело до виникнення загальнонародного права (або права народів).

2) jus gentium - право народів. Сприяло розвитку торговельного права на основі принципів вірності слову контрагента, добросовісності та справедливості; це право переважувало цивільне право рухливістю, відсутністю формалізму та національної обмеженості. Однак ще тривалий час системи іus сіvilе та іus gentium існували й розвивалися паралельно, впливаючи одна на одну, що спричинило виникнення такої системи правових норм, як преторське право.

3) jus praetorium - преторське право. Регулювало майнові відносини як між римськими гро­мадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми названих вище двох систем виявилися неспроможними врегулю­вати нові відносини; відображало найновіші соціальні зміни в римському суспільстві, передбачало спрощення багатьох процедур, містило чіткість і ясність правових приписів, було гнучким та надійним засобом захисту інте­ресів населення.

Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність названих трьох систем. Найбільш вдалим єдиним тер­міном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum - приватне право,яке є предметом нашого вивчення.

2. Основні риси римського приватного права

Основні риси римського приватного права:

- формалізм – порядок юридичної оцінки актів за їх формою; Це означало, що будь-який акт мав здійснюватися тільки за формою, розробленою і встановленою лише для нього, а зміст кожної проголошеної формули мав тлумачитись безпосередньо, виходячи із загально­прийнятого змісту слів. Будь -яка помилка у слові, жесті, кількості свідків робили акт недійсним у цілому.

- урочистість форми акта підкорена в римському праві цілому рядуправил, які виходять одне з одного. Так, укладення угоди включає кілька урочистих дій, кожна з яких виражає певну чітко окреслену думку. Мета цих дій — справити найсильніше враження на оточуючих, а тому угода, якщо вона почалася, не може бути перервана і має своїм предметом породження тільки одного відношення;

- консерватизм та прогресивність. Консерватизм – це прихильність до старого, його обстоювання. Така риса пов’язана з з бажанням підкреслити непорушність права рабовласницької держави, яким був Рим, незмінність існуючого устрою, а звідси неприпустимість будь-яких новел, які б становили загрозу для цього ладу. Римський народ виховувався в дусі беззаперечного вшанування закону, віри в його вічність і непохитність. Ппрогресивнсть. Прогресивність полягала в бажанні правників заповнити прогалини в праві. Водночас римські юристи не знали, а краще сказати, не ба-жали вносити зміни або відміняти положення старого законодавства, щоб не поширювати думку про можливість зміни права. Вони приймали новий закон, який існував разом із старим;

- формальна рівність всіх вільних громадян, що не виключало принципу індивідуалізму (захист інтересів рабовласників, голів родин тощо);

- справедливість; Цельс: «право – це мистецтво доброго та справедливого»; Ульпіан – «право дозволяє відрізняти справедливе від несправедливого і коли право протирічить справедливості, то має переважати останнє;

- висока культура правотворчості та високий рівень юридичної техніки (формулювання, категорії);

3. Рецепція римського права

Рецепція(лат. receptio – відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння)- це відродження шляхом впливу високорозвиненої системи права, яка існувала раніше, на менш розвинену правову ситему.Рецепції права відбувалися вминулому і відбуваються в умовах сьогодення, що пов’язано з циклічністю цивілізаційного розвитку суспільства.

Історія права свідчить про те, що саме римське приватне право було предметом неодноразових рецепцій, наприклад, в Україні це відбулося при кодифікації цивільного законодавства на початку ХХI ст.

Рецепція римського приватного права — це процес відродження й пристосування загальних положень та засад цього права окреми-ми правовими системами в умовах певних суспільно-економічних відносин.

Види рецепції:

- пряма (рецепція грецького права в Римі) та похідна (опосередкована) (рецепція кодексу Наполеона);

- явна (рецепція римського права в Візантії) та прихована (латентна) (рецепція римського права в СРСР).

Форми рецепції:

- вивчення в навчальних закладах як юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правників;

- вивчення римського права як надбання культури;

- дослідження, аналіз та коментування римських юридичних джерел;

- безпосереднє застосування норм та положень римського приватного права;

- використання норм позитивного римського приватного права (джерел) як зразка для створення нормативних актів;

- використання римсько-правової методики створення нормативних актів чи практики їх реалізації;

- сприйняття та використання принципів, ідей та категорій римського приватного права.

Типи рецепції римського приватного права: візантійська та західноєвропейська. Варто зауважити, рецепція у ЗахіднійЄвропі стосувалася двох систем права— континентального та англо-саксонського.

Вчені-правники визначають наступні етапи західноєвропейської рецепції римського приватного права:

I етап— раннє та пізнє середньовіччя(V—початок ХIIст.ст. );

II етап— формування права«нової Європи» (ХII–ХVIIIст.ст.);

III етап— кодифікація законодавства Франції та Німеччини у ХІХ ст.;

новітня рецепція— удосконалення національно-правових системі створення нового права Європи (кінець ХХ— початок ХХІ ст.ст.).

Оцінюючи загальну тенденцію розвитку цивільного права Украї­ни до XIX ст., можна відзначити досить значний вплив римського приватного права і визначити її як часткову і похідну рецепцію у формі запозичення зако­нодавчих рішень інших країн. Частковою вона називається тому, що сприймаються не всі, а частина ідей та рішень. Похідною - бо сприйняття римсь­кого права відбувається не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи права, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.

З проголошенням незалежності України постало питання про формуван­ня власної національної правової системи, яка має грунтуватися на принципово нових засадах. Україна, зберігаючи надбання минулого, розбудовуючи влас­ну демократичну правову державу, зберігаючи добросусідські відносини з народами колишнього Союзу, поступово інтегрується у європейську спільно­ту як її повноправний член. У своїх численних нормативних актах Україна повертається до таких гуманістичних цінностей, як правове забезпечення су­веренітету особи, встановлення гарантій її прав, зрівняння правового становища особи і держави, створення умов, за яких особа може вільно розпоряджатися своїми правами, крім випадків, прямо передбачених у законі. Спостерігається часткова, проте вже не латентна, рецепція римського приватного права, що виявляється у визнанні права приватної власності і розширенні кола речових прав, розширенні прав учасників договірних відносин, прояві ними приватної ініціативи, вільного розсуду під час укладання договорів тощо.

Отже, римське право – найважливіше і найяскравіше явище серед прав усіх часів. Воно значно вплинуло на розвиток цивільного права багатьох країн світу, а також на формування і розвиток правових систем країнах Європи, зокрема романо-германської системи права.

[1] Правові фікції (лат. вимисел, вигадка) - загальновизнані і зафіксовані в нормах права припущення про існування певних явищ і процесів, тоді як насправді вони відсутні.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Вступна частина
3. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
4. II Основна частина
5. II Основна частина
6. II Основна частина
7. II частина.
8. II. Основна частина
9. II. Основна частина
10. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
11. III Заключна частина
12. III Заключна частина

Переглядів: 2689