Історія розвитку активного туризму

Українські Карпати із середини 19 ст. стала місцем відпочинку та лікування людей Австро-Угорщини, Польщі, Чехословаччини. Розвитку активного туризму сприяло створення Австрійського альпійського союзу (1862р.), Австрійського туристичного клубу (1869), Польського Татранського Товариства [34].

Розвитку активного туризму в межах Карпатського регіону сприяла значна насиченість атрактивними об’єктами, зокрема бальнеологічних. З другої половини XIX століття в селі Поляна почали діяли цехи по розливу мінеральної води, відомої місцевим жителям уже понад 500 років тому. Мінеральну воду називали „Поляною квасовою” й „Лужанською” і вживали як столову воду. Про це згадують грамоти угорського короля ще в 1463 році. Згодом вона почала використовуватися для лікування деяких захворювань шлунку. Джерела знаходились у володінні графа Шенборна, який здавав їх в оренду лихварям.

З 1842 по 1911 рік „Поляна квасова” відзначалась 21 раз на міжнародних конкурсах як одна з найкращих мінеральних вод у Центральній Європі. Поряд з „Поляною квасовою” величезний попит на європейському ринку мала і „Лужанська”. Ця вода теж удостоєна багатьох дипломів та відзнак.

Ініціатива щодо організації туристичної діяльності на території Західної України належала провідним українським діячам того часу. У 20-х рр. XXст., зі зростанням чисельності аматорів пізнавального мандрівництва, перед його організаторами постала потреба об’єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації. Слід зауважити, що, хоча інтерес до власної історії в широких колах галицької громадськості існував завжди, туризм середини 20-х рр. мав більш розважальний і спортивний, аніж краєзнавчо-пізнавальний характер. Обмеженою була і територія проведення екскурсійного мандрівництва. Природничі мандрівки скеровувались майже завжди в гори, і то чи не виключно долиною Пруту та вздовж хребта Чорногори.[30]

Чорногірський масив має великий рекреаційний потенціал. Із середини 19 ст. вона стала місцем відпочинку та лікування людей не лише з Австро-Угорщини, пізніше Польщі та Чехословаччини, у складі яких різного часу була територія наших гір, а й з інших країн. Цьому сприяло створення Австрійського альпійського союзу, австрійського туристичного клубу Польського товариства Татранського. У 1876р. були створені відділи Польського товариства і на Прикарпатті: Станіславський в Івано-Франківському та Чорногірський у Коломиї, які проводили багато мандрівок по наших горах. Стараннями туристичних спілок налагоджено роботу зі спорудження притулків для туристів на Чорногорі, яка в межах Карпат за своєрідним рейтингом здавна посідала друге місце після Татрів.[22]

У 1878р. почав діяти перший на території Українських Карпат захисток для туристів в урочищі Гаджина на Чорногорі. Для цього використано одну з колиб пастухів з примітивними побутовими умовами. Двома роками пізніше Генріх Гоффбауер і Костянтин Сівацький обладнали до нього першу туристичну стежку, позначивши її, проте невідомо як вони її робили. Маркування туристичних шляхів кольоровими смугами, як це практикують сьогодні, Чорногірський відділ почав у 1904р. узявши на приклад татранський досвід. Уперши таким способом був позначений маршрут “Ворхта-Кукул-Козмеська-схроніско на Заросляку”, а в 1906р. встановлено дороговказ у долині Прута, де розходяться стежки на Говерлу і Шпиці.

Найближчими роками побудовано такі самі осередки для туристів в урочищах Заросляк під Говерлою (1879р., пізніше відбудований у 1911 та 1927роках) та Завоєла по долині Прута, на полонині Гропа (у південно-східному напрямі від г.Піп-Іван-1883р.) і під г. Смотрич(1900).Окрім названих, у міжвоєнний період притулки в Чорногорі діяли ще в кількох місцях: на полонині Маришевській (з 1937р.), на Яблуницькому перевалі (з 1932р.), під Куколом з боку Ворохти, на хребті Кострич, а з боку Закарпаття -на полонинах Рогнеська та Квасівський Менчл,під г. Гутин-Томнатик.

Відсутність організації краєзнавчо-туристичної діяльності негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки організовувалися стихійно, часто без відповідної попередньої наукової підготовки. Давався взнаки брак спеціально розроблених маршрутів. „Прогулянки ідуть зчаста без ніякого приготування, мандрівники не знають, на що звертати їм увагу, не можуть замітити різних важних пам’ятників природи чи Минувшини”,— писав про неорганізований туризм І. Крип’якевич.[34]

Вирішити всі ці проблеми можна було лише спільними зусиллями аматорів галицької старовини. Таким об'єднанням стало краєзнавчо- туристичне товариство “Плай”, засноване у жовтні 1924 р. у Львові. Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Янущ, Є.Пелснський та Ю. ІІолянський. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського

Товариство активно зайнялося розробкою планів туристично-екскурсійної діяльності. Свої завдання в цьому напрямку керівництво „Плаю” визначало як „ініціювання та ведення прогулянок і пропаганда туристики, спрямування прогулянок у цікаві під краєзнавчим оглядом околиці і місцевості, ведення курсів з обсягу мандрівництва. Члени товариства розпочали збирання матеріалів, необхідних для розробки екскурсійних маршрутів. Фізіографічні й етнографічні описи, історико-етнографічні матеріали, комплекти карт повинні були скласти окремий відділ V заснованій товариством бібліотеці. Планувалося збирати матеріали і під час мандрівок краєм.

30 червня 1931 р. на спільній нараді представників “Плаю”, „Українського студентського спортового союзу”, спортклубу “Стріла” станіславського туристського гуртка „Чорногора” краєзнавче товариство „Плай” було визнане центральним координувальним органом у справах організації крайового туризму. Плани товариства передбачали організацію екскурсій на закордонні землі, населені українцями. З метою вивчення можливостей таких мандрівок представник „Плаю” К. Паньківський їздив на Буковину і в Закарпаття. Крім краєзнавчо-туристичного товариства „Плай” на західноукраїнських землях були й інші туристичні організації.

У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава сформувала організаційний комітет для створення товариства „Чорногора”, до якого увійшли С. Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинський, В.Янович та ін. 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися загальні збори, де було прийнято статут товариства „Чорногора” й обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою товариства став С. Стеблицький, а у Виділ увійшли Я.Грушкевич, І. Стасинець, Л. Гаяновський, Й. Білинський, В. Янович.

У 1914 р. туристичне товариство „Чорногора”, як і решта товариств, припинило свою діяльність у зв’язку з початком першої світової війни. Після її закінчення на теренах Східної Галичини, як свідчать першоджерела, туристично-краєзнавчий рух знову відроджується, зокрема він „поширився і набрав організованіших форм з 1920-х рр.”.

Товариство „Чорногора” співпрацювало з українським туристично-краєзнавчим товариством „Плай”, будувало туристичні притулки та домівки, зокрема на полонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі та на перевалах „Рижі” й „Столи”, встановлювало дороговкази та маркувало синіми й жовтими кольорами маршрути з Осмолоди через Горгани до Татарова, утримувало штатних працівників (гірську сторожу, в обов’язки якої входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків, та провідників, які були зобов’язані проводити туристів по маршруту і відповідали за їхню безпеку). Члени товариства мали право брати участь у Загальних зборах товариства та його заходах бути обраними до Виділу, носити посвідчення та відзнаку товариства, користуватися матеріалами бібліотеки, спорядженням і туристичними домівками та притулками [21].

На території сучасної Закарпатської області в 20 ст. значного імпульсу в розвитку активного туризму надало створення Рахівського відділу Клубу Чехословацьких туристів. Результатом його діяльності було створення мережі туристичних притулків, зокрема, побудова туристичного притулку на полонині Менчул Квасівський на висоті 1314 м вище р.м. Даний об’єкт функціонував від 1932 року і надавав послуги з розміщення для 50-60 осіб.

На висоті 1200 м вище р. м. функціонував туристичний притулок „Wegerova Chata”, який знаходився в будинку чесько-словацького Інспекторату Карпатських полонин. Також було створені декілька інших туристичних притулків на шляхах до головних вершин Чорногірського хребта.

В 1932 році в Рахові почав функціонувати сезонний (1 червня-30 вересня) туристичний притулок розрахований на 52 особи. В підніжжях Чорногори у с.Богдан було створено декілька туристичних притулків Клубу чехословацьких туристів: Rosenthaluv (4 місця), лісництво (10 місць); в с. Луги при злитті потоків Говерла і Бальзатул (13 місць). В 1935 році було створено туристичний притулок „Говерла” (20 місць), під г. Говерла, який знаходився у будинку Делімітаціної комісії.

Крім будівництва притулків і закування туристичних шляхів значну роль в пропагації активного туризму досліджуваної території відігравало друк і поширення туристичної інформації. У післявоєнний час видання туристичних путівників по Чорногорі було обмеженим, серед них вирізняється буклет “На Говерлу”. Вийшла також низка фрагментарних туристичних карт для походів у горах, однак вони вміщували мало інформації, а крім того, були спотворені, що неодноразово призводило до блукання туристичних груп. По Чорногорі – найвищому і найцікавішому масиві України - не видано жодного окремого путівника, який би впевнено орієнтував у туристичному поході. Серед туристських схем останніх десятиліть лише на одній - “По Гуцульщині”, масив Чорногори показаний майже повністю; на інших схемах, немовби дотримуючись безглуздої традиції, поряд з повністю чи майже повністю відображеними сусідніми гірськими масивами, позначені лише периферійні частини Чорногори [21].

У 1993 р. вийшов путівник Юрія Сітницького “Мандрівки по Карпатам”, у якому, поряд з детальними описами туристичних маршрутів, на ведено орографічні схеми різних регіонів наших гір. І нарешті впродовж останнього року картографічне видавництво “Укргеодезкартографія” розпочало поквадратний випуск топокарти масштабу 1:50000 найвищої частини Українських Карпат, що стало довгоочікуваним поступом у картографічному забезпеченні галузі туризму в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особистість у пошуках сенсу життя. Сенс життя та щастя	\|	Три основні задачі на відсотки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.