Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Поняття і види договорів.

Лекція № 7 ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДОГОВОРУ

Література

Питання до самоконтролю

Основна:

1. Платонов В. Н., Олимпийский спорт / Платонов В. Н., Гуськов С. И Учебник (в 2 кн.). –К: Олимпийская литература, 1994.

Додаткова:

1. Воробйов П. Г. На славу спорту в ім’я честі / Воробйов П.Г., Фірсель Н.Й. – К.: Веселка, 1976. –264с.

2. Хавин В. Н. Все об олимпийских играх / Хавин В. Н. 2 изд. , доп. - М. :Физкультура и спорт, 1979. - 607 с.

План

1. Поняття і види договорів

2. Поняття контракту та його види

3. Зміст договору

4. Укладення договору

Договір — двостороння угода, в якій висловле­но волю двох сторін, спрямована на досягнення певного пра­вового результату — виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків. Іншими словами, договір є угодою двох або кіль­кох осіб про здійснення певної правової дії або про утриман­ня від здійснення певної дії.

Більшість договорів — двосторонні правочини, в яких дві сторони є контрагентами угоди, також багатосто­ронні договори.

Предмет договору — яка-небудь дія, бездіяль­ність або відмова від здійснення дії. Договір — це вольовий акт. Він не може виникнути всупе­реч волі сторін, однак це саме акт, дія, внаслідок якої вини­кає зобов'язання, одна із підстав виникнення зобов'язань. Однак не будь-який договір породжує зобов'язання, хоч пе­реважна більшість є основою для виникнення зобов'язань. Поняття зобов'язання ширше, ніж поняття договору: зо­бов'язання виникають (крім договорів) також з деліктів/

2.Контракти як формальні угоди визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом. Система контрактів була замкнутою, через що тривалий час не визнавалися ними угоди, не передбачені приватним правом.

Пакти — це неформальні угоди, тобто саме ті, які були правовою формою ділового життя за межами кола контрак­тів. Вони не мали позовного захисту і безумовного юридич­ного значення: тут покладалися лише на совість контрагентів, на їхні моральні якості, а не на припис норми позитивного права.

Невиконання пакту не тягло юридичної відповідаль­ності. Проте з розвитком ремесел, торгівлі римська юридична практика змушена була визнати за деякими пактами силу контрактів, надавши їм позовного за­хисту.

Контракти поділялись на види за різними підставами.

1. Залежно від процедури укладення договорів, Гай розрізняв чотири види зобов'язань, що випливали з контрактів шляхом: передачі речі; проголошення пев­них слів (усно) ; написання певних слів — ; до­сягнення угоди , інномінальні, або ж безіменні контракти.За своєю юридич­ною природою вони наближалися до реальних контрактів.

2. Критерієм класифікації контрактів слугував також сту­пінь вимог до їхньої «формалізації». У докласичному рим­ському праві перевагу надавали букві догово­ру, а не його суті. Навіть якщо в договорі було допущено по­милку, яка перекручувала його зміст. Наочно це видно на прикладі закону Аквілія закон передбачав, відповідальність за неодмінної умови: якщо шкода заподіяна тілом тілу, матеріальним предметом матеріальному предмету. От­же, якщо чужого раба було вбито палицею, відповідальність наставала, а якщо раба заморювали голодом, — то ні. Вже пізніше преторська практика поширила відповідальність і на ті випадки.

За цим самим критерієм розрізнялися й угоди: — правочини суворого права і правочини доброї совісті. Перші були властиві до­класичному праву, другі — праву класичному, коли при тлу­маченні правових норм виникає тенденція більшого врахуван­ня змісту, що надає йому перевагу перед буквою.

3. Залежно від розподілу прав і обов'язків розрізняли од­носторонні та двосторонні договори, так само як і зобов'я­зання, що виникали з них. Договори, в яких одна сторона ма­ла тільки право, а інша — тільки обов'язки, називалися одно­сторонніми (наприклад договір позики), а договори, в яких кожна із сторін мала права й обов'язки, — двосторонніми. Права й обов'язки розподілялися між сторонами не завжди рівномірно. Існували договори, в яких права й обов'язки розподілялися між сторонами рівномірно, тобто права й обов'язки однієї сторони відповідали обов'язкам і правам іншої. Їх називали синалагматичними (наприклад договір ку-півлі-продажу). У свою чергу синалагма була доконаною (як­що зобов'язання були взаємними від початку) або недокона-ною (якщо зобов'язання спочатку були односторонніми, а потім стали взаємними. Наприклад, безоплатний договір до­ручення породжував обов'язки довірителя компенсувати ви­трати повіреного, якщо такі мали місце).

4. За критерієм оплатності розрізняли договори платні, коли майнову вигоду мають обидві сторони (наприклад при купівлі-продажу), і безоплатні, коли вигоду має тільки одна сторона (наприклад, безпроцентна позика, позичка).

Умови дійсності договорів

Не кожна угода ставала договором. Юридичну чинність вона набувала лише за умови додержання обов'язкових ви­мог: вільного волевиявлення сторін, правосуб'єктності сто­рін, відповідної форми волевиявлення, визначення предмета договору, реальності виконання дій, що становлять предмет договору.

1. Вільне волевиявлення сторін.

Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки за договором. Вона має бути взаємною, двосторон­ньою і спрямованою на досягнення певної мети. Однак для укладення договору однієї внутрішньої волі недостатньо. Во­на недоступна для інших, а для договору необхідно саме її зовнішнє виявлення, притому в такій формі (або в такий спо­сіб), що доступна для сприйняття і розуміння іншими особа­ми. Іншими словами, якщо продавець ба­жає продати будь-яку річ, він мусить висловити свою волю в такий спосіб, щоб- її правильно сприйняли інші особи. Отже, воля укласти договір повинна бути висловлена зовні в певній об'єктивній формі — волевиявленням. Воля може виявлятися усно, пись­мово тощо. Сучасна правова доктрина виходить з того, що воля може бути висловленаповедінкою, жес­том, мімікою, а в деяких випадках навіть мовчанням або за допомогою так званих конклюдентних дій. Наприклад, по­купець, зайшовши в тютюнову лавку, кладе гроші на прила­вок.

Ідеальним є договір, в якому збігаються воля і спосіб її ви­явлення. Неправильне уявлення однієї сторони в договорі про вияв­лену зовні волю іншої сторони, яка спонукала останню на певне волевиявлення, називається помилкою . Питан­ня про юридичні наслідки помилки вирішуються залежно від вини особи, що неправильно виявила свою волю. За наявності вини особа вважалась зв'язаною зазначеним зобов'язанням, а за відсутності юридичних наслідків помилки не встановлюва­лось.

Розрізнялися помилки істотні та неістотні. До істотних належали помилки: а) у характері правочину; в неправильній оцінці договору;

б) у предметі — помилка контрагента у самому предметі договору (наприклад, продається один земельний наділ, а по­купець думає про інший); якщо помилка стосується власти­востей предмета, то дійсність договору залежала від того, наскільки ця властивість вплинула на сутність предмета (на­приклад, вазу купляли як золоту, а вона виявилася бронзо­вою); в) у особі контрагента — помилка ви­знавалася істотною і договір визнавався недійсним, якщо особистість контрагента мала істотне значення для другої сторони.

Помилка у мотивах укладення договору вважалася не­істотною, й оспорювання договору в таких випадках не до­пускалося.

Волевиявлення сторін має бути абсолютно вільним і усві­домленим. Виявлення волі, яка настала внаслідок обману, насильства чи примусу, вважалося неналежним, а згадані об­ставини називали вадами волі.

Обман навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання до волевиявлення на шкоду власним майновим інтересам. Правочин, здійснений під впливом обману, не визнавався абсолютно недійсним. Він мав певні юридичні наслідки, проте особі, що виявила волю під впливом обману, надавався позов для визнання договору недійсним і стягнення за­подіяних збитків, що настали внаслідок обману. Волевиявлення однієї сторони може здійснитися під при­мусом іншої. Примус може полягати у фізичному насильстві або у психологічному впливі — погрозі. Римське право визнавало правочин, здійснений під приму­сом, дійсним, пояснюючи це тим, що «хоча і під тиском, але ж волю висловив» . Пізні­ше правознавці дійшли висновку, що воля, виявлена під ти­ском, не є справжньою. Того, хто застосував примус, присуджували до відшкоду­вання завданих збитків. При відмові добровільно виконати рішення суду його присуджували до відшкодування заподія­них збитків у чотирикратному розмірі.

2. Правосуб'єктність сторін. Необхідна була здатність до волевиявлення. Правоздатності були позбавлені раби, а також підвладні особи, як нездатні укладати договори від свого імені. Істотно обмежувалися в цій здатності особи, що не мали статусу римського громадя­нина, вимагалась також і діє­здатність, якої не мали малолітні й неповнолітні, душевно­хворі .

3. Необхідна форма волевиявлення — укладення договорів у формі, що приписувалась законом. Недодержання її роби­ло договір недійсним.

4. Визначення предмета договору. Римське приватне право поділяло зобов'язання на визначені та невизначені. У визна­чених предмет був ясний і чіткий, не викликав сумнівів; у не-визначених — предмет окреслювався загальними ознаками (наприклад, продаються речі із спадкового майна Клавдія).

Залежно від виду речей, які могли бути предметом договору, розрізняли родові зобов'язання і зобов'язання. Якщо предмет зобов'язання визначений родо­вими ознаками, тобто предметом договору була родова річ, — це родове зобов'язання, якщо ж індивідуально-визначена річ, то й зобов'язання індивідуально-визначене. Родове зобов'язання — різновид невизначених зобов'я­зань, оскільки його предмет визначався родовими ознаками.

5. Реальність виконання дій, що становлять предмет до­говору. Договір вважався дійсним, якщо його можна було ви­конати: немає зобов'язання, якщо його предмет неможли­вий .


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові поняття
  12. Базові поняття про класифікацію медичної техніки




Переглядів: 2596

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Олімпійці Львівщини | Укладення договору .

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.219 сек.