Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Мова і стиль дисертаційної праці

Дисертації на здобуття наукових ступенів доктора і кан­дидата наук як кваліфікаційні роботи мають характеризу­ватися не лише високим рівнем змісту, відповідною струк­турою, а й оформленням. Тому одночасно з написанням тек­сту дисертаційного дослідження здійснюється процес "її оформ­лення. Пошук оптимальної форми наукової праці відбу­вається на кожному етапі дослідження, а не лише на останньому.

Згідно з вимогами ВАК України оформлення дисертації має відповідати вимогам до робіт, які подаються до друку. Крім того, в дисертації необхідно стисло, логічно і аргумен­товано викладати зміст і результати досліджень. Оскільки ці вимоги досить високі, є сенс докладніше зупинитись на стилі викладу, оформленні дисертації в цілому і окремих її елементів.

Особливі вимоги висуваються до мови і стилю викладу матеріалу. Культура мови — один з найважливіших показ­ників культури здобувача наукового ступеня. Тому мові і стилю дисертації слід приділяти особливу увагу.

Науковий стиль викладу матеріалу має свої особливості. Коротко зупинимося на основних із них.

Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доказу істини, обґрунтуванню основних висновків дисертації. Не менше значення має смислова завершеність, цілісність і зв'язність думок. Для вираження логічних залежностей в мові є спеціальні функціонально-лексичні за­соби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін.), заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до ..., розгляньмо..., зупинимо­ся на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути... ), підсумок, висновок (отже, та­ким чином, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок..., підсумовуючи, слід сказати...). Засоба­ми логічного зв'язку можуть виступати займенники, прик­метники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вка­заний та ін.).

Для наукового тексту характерними є цілеспрямованість і прагматизм. Емоційні мовні елементи тут практично ви­ключаються. Ціну мають лише точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів відомості та факти. Це обумовлює точність їх словесного вияву і, отже, використання спеціальної термінології.

Володіння мовою спеціальності, основу якої становить впорядкована і стандартизована термінологія, — один з ос­новних показників наукового рівня здобувача. Через термін не тільки пізнається наукове поняття і логіка наукового мислення, а й логіка самої науки. Завдяки спеціальним тер­мінам стає можливим у короткій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Зазначимо, що науковий термін — це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Тому не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй, тер­мінологічну систему і прагне до встановлення точних од­нозначних термінів, що відповідають її сучасному стану. Не використовуються в науковому тексті професіоналізми, жар­гонні й побутові вирази.

Вельми специфічною є також фразеологія наукової про­зи, її функція, — з одного боку, визначити логічні зв'язки між частинами висловлювань ( можна навести результати..., як показав аналіз..., на підставі отриманих даних..., підсумо­вуючи сказане..., звідси випливає, що... та ін.), з іншого боку, в поширеній формі позначати певні поняття, виконуючи, по суті, роль термінів (інформатизація суспільства, документно-комунікаційна система та ін.).

Є також деякі особливості наукової мови, котрі суттєво впливають на мовностилістичне оформлення дисертаційного дослідження. Насамперед слід зазначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення та ін.).

У науковій прозі широко послуговуються відносними прик­метниками, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю вказувати достатні і необхідні ознаки понять. Як відомо, не можна утворювати форми сту­пенів порівняння відносних прикметників. У дисертаційному тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу відда­ють аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова "найбільш", "найменш".

Особливістю мови наукової прози є також прагнення уник­нути експресії. Звідси домінуюча форма оцінки — конста­тація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому біль­шість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильно замінити прикметник "наступні" займенни­ком "такі", який всюди підкреслює послідовність перераху­вання особливостей і прикмет.

Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті особливе інфор­маційне навантаження. Автори дисертаційних праць звичайно пишуть "проблема, яка розглядається", а не "проблема, яка розглянута". Ці дієслівні форми служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, закономірно­стях, встановлених раніше або в процесі даного досліджен­ня), вони використовуються також при описі ходу дослі­дження, доведення.

Широко вживаються також дієслівні форми недоконано-го виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше використовують дієслова умовного і майже ніколи — наказового способу. Часто послуговуються зворотними дієсло­вами, пасивними конструкціями, що обумовлено необхідні­стю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад, "У даній статті розглядаються...", "Передбачено виділити додаткові чинники...").

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники "цей", "той", "такий". Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, "ці дані служать достатньою підставою для ви­сновку..."). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через неконкретність їх значення в тексті дисертацій, як правило, не використовуються.

Певні особливості має синтаксис наукової мови. Оскіль­ки вона характеризується логічною послідовністю, тут окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, всі ком­поненти (прості та складні), як правило, дуже тісно пов'язані один з одним, кожен наступний випливає з попереднього або є наступною ланкою в розповіді чи міркуваннях. Тому для тексту дисертації, який потребує складної аргументації і виявлення причинно-наслідкових залежностей, властиві складні речення різних видів з чіткими синтаксичними зв'язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності "завдя­ки тому, що", "тоді як", "тому що", "замість того щоб", "з огля­ду на те, що", "зважаючи на те, що", "внаслідок того, що", "після того, що", "в той час як" та ін. Особливо часто використову­ються похідні прийменники "протягом", "відповідно до...", "згідно з...", "у результаті", "на відміну від...", "поряд з...", "у зв'язку з..." та ін.

У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпо­рядковуючі конструкції відбивають причинні, часові, на­слідкові, умовні і тому подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Складносурядні ж речення використовуються для констатації; їх частини немовби нанизуються одна на одну, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого відносно незалежні і легко піддаються перегрупуванню. А це не влас­тиво для наукового тексту.

Безособові, неозначено-особові речення в тексті дисертацій­них робіт вживаються при описі фактів, явищ та процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, під­розділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілю­страціями.

Писемна наукова мова має й суто стилістичні особли­вості. Об'єктивність викладу — основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності по­відомлення. Завдяки таким словам інший чи той факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припус­тимий (треба гадати, очевидно), можливий (можливо, ймо­вірно).

Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловле­ної думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реа­лізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словоспо­лучень ("за повідомленням", "за відомостями", "як свідчить", "на думку", "за даними", "на нашу думку" та ін.).

Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, фактів, процесів майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. У науковій мові вже досить чітко сформува­лися певні стандарти викладення матеріалу. Так, експеримен­ти описуються звичайно за допомогою особових дієслівних форм на -но і -то (одержано, вирішено, проаналізовано та ін.).

Використання подібних синтаксичних конструкцій дає змо­гу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах необов'язкова.

Стиль писемної наукової мови — це безособовий монолог. Тому виклад звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зо­середжена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми пер­шої і зовсім не використовуються — другої особи займен­ників однини. Авторське "я" ніби відступає на другий план.

Нині стало неписаним правилом у дисертації замість "я" використовувати "ми" з огляду на те, що вираз суб'єкта ав­торства як формального колективу надає викладу більшої об'єктивності. Справді, вираз авторства через "ми" дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, на­укової школи чи наукового напрямку. І це цілком зрозумі­ло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник "ми" та його похідні як­найкраще передають й відтінюють ці тенденції.

Ставши фактом наукової мови, займенник "ми" зумовив цілу низку нових похідних словосполучень, наприклад, "на нашу думку". Проте нагромадження в тексті займенника "ми" справляє малоприємне враження. Тому автори дисертацій­них праць використовують й інші звороти без цього займен­ника, зокрема конструкції з неозначено-особовими речення­ми ("Спочатку проводять відбір об'єктів для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами еталонів..."). Аналогічну функцію виконує речення з безособовими дієпри-слівними формами на -но і -то ("Розроблено комплексний підхід до вивчення..."), в якому відпадає потреба у фіксації суб'єкта дії, що тим самим дає змогу уникати в тексті дисер­тації особових займенників.

Якостями, котрі визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність — одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значу­щості інформації, вміщеної в тексті дисертаційної праці. Недоречно вжите слово може суттєво викривити смисл на­писаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності.

На жаль, автори дисертацій не завжди досягають правиль­ного слововживання: недбало добираючи слова, спотворюють висловлену думку; припускаючись лексичних помилок, по­збавляють наукову мову точності та ясності.

Ще одна необхідна якість наукової мови — її ясність. Ясність — це вміння писати доступно і дохідливе. Практи­ка показує, що особливо багато неясностей виникає там, де автори замість точних кількісних значень використовують слова і словосполучення з невизначеним або занадто уза­гальненим значенням. Дуже часто автори дисертацій пишуть "та ін.", не знаючи, як продовжити перелік, або вводять до тексту словосполучення "цілком очевидно", коли не можуть викласти інших аргументів. Звороти "відомим чином" або "спеціальним методом" нерідко засвідчують, що автор у пер­шому випадку не знає яким чином, а в другому — який саме метод.

Здебільшого порушення ясності викладу викликане на­маганнями окремих авторів надати своїй праці уявної нау­ковості. Звідси і зовсім непотрібна наукоподібність, коли простим усім добре відомим предметам дають ускладнені назви. Причиною неясності висловлювання може стати не­правильне розташування слів у реченні.

Нерідко доступність і дохідливість називають простотою. Простота викладу сприяє тому, що текст дисертації читаєть­ся легко, думки автора сприймаються без ускладнень. Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність. Не слід також плутати простоту із загальнодоступністю наукової мови. Популяризація тут виправдана лише в тих випадках, коли наукова праця призначена для масового читача. Голов­не у мовностилістичному оформленні тексту дисертації по­лягає в тому, щоб її зміст за формою викладу був доступний для того кола вчених, на яких ця праця розрахована.

Стислість — третя необхідна й обов'язкова якість нау­кової мови. Реалізація цієї якості означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мот­лоху. Кожне слово і вираз служать тут тій меті, яку можна сформулювати так: не тільки якомога точніше, а й якомога стисліше донести сутність справи. Тому слова і словосполу­чення, які не несуть смислового навантаження, мають бути повністю виключені з тексту дисертації.

Багатослів'я, або мовна надмірність, найчастіше вияв­ляється у вживанні зайвих слів. Щоб уникнути багатослі­в'я, необхідно передусім боротися із плеоназмами, коли до тексту вповзають непотрібні слова. Вони свідчать не тільки про мовну недбалість її автора, а й часто вказують на не­чіткість його уявлення про предмет дослідження або на те, що він просто не розуміє точного сенсу слів, узятих із чу­жої мови.

До мовної надмірності слід віднести вживання без потре­би чужомовних слів, які дублюють українські і тим самим невиправдано ускладнюють вислів.

Інший різновид багатослів'я — тавтологія, тобто повто­рення одного й того ж іншими словами. Багато дисертацій переповнено повтореннями однакових або близьких за зна­ченням слів.

Окрім лексичних форм багатослів'я в дисертаціях трап­ляються і стилістичні вади, серед яких переважають канцеля-ризми, що засмічують мову, надаючи їй казенного відтінку. Особливо часто канцеляризми потрапляють у наукову мову через недоречне використання так званих прийменникових сполук, позбавляючи її емоційності і стислості (у справі, по лінії, за рахунок, в частині).

Буває, що в дисертаціях виникає необхідність перелічити у певній послідовності технологічні операції, трудові прийо­ми тощо. У таких випадках звичайно використовують складні безсполучникові речення, в першій частині яких містяться слова із узагальнюючим значенням, а в наступних — такі, що за пунктами конкретизують зміст першої частини. При цьому рубрики переліку будуються однаково, подібно до од­норідних членів з узагальнюючими словами. Порушення однаковості рубрик у переліку — доволі поширений недолік мови багатьох дисертацій.

При написанні дисертації необхідно додержуватись єдності термінів і визначень понять. Для цього інколи на початку дисертації подається перелік термінів і їх позначень, а та­кож абревіатур.

Вченим радам надається право повертати роботи, неохай­но оформлені, з граматичними помилками і грубими стилі­стичними огріхами.


Читайте також:

  1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
  2. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
  3. Адаптація працівників.
  4. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
  5. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
  6. Акти з охорони праці в організації.
  7. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
  8. Алкоголізм і безпека праці.
  9. Аналіз ефективності діяльності працівників банку
  10. Аналіз і оцінка стану охорони праці
  11. Аналіз оплати праці
  12. Аналіз продуктивності праці




Переглядів: 1398

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Типові помилки у викладенні результатів дисертації | Загальні вимоги до оформлення дисертації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.