Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сутність поняття комунікативний менеджмент.

Т.2. Основні теоріїта моделі комунікацій. 2 год

Конспекти лекцій Лекція Т. 1. Методологічні засади комунікативного менеджменту.

ПЛАН

1. Сутність поняття комунікативний менеджмент.

Місце комунікативного менеджменту в теорії і практиці управління.

Філософські, соціально-психологічні та економічні засади комунікативного менеджменту.

2. Основні категорії комунікативного менеджменту: інформація, комунікація, спілкування, взаємодія, комунікативні впливи, комунікативний процес, комунікативна компетенція, комунікативна культура, комунікативні технології.

3. Поняття про взаємозв’язок комунікації та спілкування, соціальної й міжособистісної взаємодії.

4. Структурні функції комунікацій.

5. Сучасне розуміння функцій комунікативного менеджменту за А.Брудним, Л.Карпенко: контактна, інструментальна, синдикативна, інформаційно-трансляційна, спонукальна, інтегральна, координаційна, перцептивна, амотивна, здійснення впливу, контролю, самовираження.

Успіх діяльності організації значною мірою залежить від конструктивності взаємодії з зовнішнім середовищем, з найбільш активними його компонентами. Це, насамперед, контактні аудиторії, кожна з яких сприяє досягненню організацією своїх цілей, або перешкоджає цьому. Аудиторія - це одержувачі повідомлення (об'єкт комунікації). Не існує організацій, у яких не було б комунікаційних проблем і необхідності в їх професійному розв'язанні.

Теоретики маркетингу пропонують розглядати три типи контактних аудиторій:

- бажані, шукані аудиторії - у них зацікавлена сама організація (налаштовані позитивно ЗМІ, вкладники, кредитори, страхувальники, виборці);

- доброзичливі аудиторії - їхній інтерес і ставлення до організації позитивний (інвестори, спонсори);

- небажані аудиторії - ті, чию увагу менш за все хотіла б залучити до себе організація (податкова інспекція, критично налаштовані ЗМІ, рекет).

При такому підході до аналізу навколишнього середовища організація повинна постійно, уважно і наполегливо працювати з кожною з названих груп контактних аудиторій: яку залучити до співробітництва, а яку тримати на відстані, пильно відслідковуючи її діяльність. Таким чином, немає організацій, у яких не було б комунікаційних проблем і необхідності в професійному вирішенні цих проблем. Це означає, що комунікаціями треба : керувати, тобто здійснювати цілеспрямований регулюючий вплив.

Керувати комунікацією - це значить:

- визначати цілі комунікації;

- визначати шляхи досягнення цих цілей (стратегічні плани);

- планувати з урахуванням ресурсів і ситуацій конкретні дії, спрямовані на досягнення цілей (тактичні й оперативні плани);

- організовувати реалізацію розроблених планів;

- координувати дії безпосередніх виконавців планів і рішень;

- систематично контролювати хід реалізації планів;

- коригувати процес, виходячи з конкретних результатів комунікації.

Уся сукупність дій і заходів, перерахованих вище, називається комунікаційним менеджментом. Комунікаційний менеджмент - професійна діяльність, спрямована на досягнення ефективної комунікації як всередині організації, так і між організацією і її зовнішнім середовищем.

В основі комунікаційної політики лежить прагнення організації самостійно генерувати і просувати інформацію про себе.

Мета комунікаційного менеджменту — підвищення ефективності економічної системи, формування і використання усіх видів її капіталу шляхом організації комунікативного простору — формує відповідні завдання:

· відбір і акумуляція інформації із зовнішніх по відношенню до цієї економічної системи джерел;

· класифікація, трансформація, забезпечення доступності інформації;

· поширення і обмін інформацією як усередині системи, так і поза нею;

· пошук ефективних способів, інструментів і механізмів інтегрованої комунікації;

· втілення фірмової комунікації в продуктах, послугах, документах, базах даних і програмному забезпеченні;

· створення, оцінка і використання нематеріальних активів.

Комунікаційні проблеми організації безпосереднім чином пов'язані з її ж комунікаційними потребами. До них відносять як потреби в інформації (нових відомостях, що зменшують невизначеність знань щодо об'єкта, який цікавить), так і власне комунікаційні потреби- потреба в спілкуванні, ефективному зворотному зв'язку, зімкненні навколо організації її прихильників.

Діяльність рекламного відділу, прес-служби, служби зв'язку з громадськістю і пресою можна розглядати як різні форми або технології комунікаційного менеджменту.

Від того, наскільки професійно поставлений в організації зв'язок зі ЗМК, залежить, як сприймає організацію громадськість.

Якщо організація ставить перед собою мету забезпечити не тільки своєчасне якісне інформування аудиторії, але і домогтися визначеного рівня взаєморозуміння і співробітництва з різними соціальними групами й організаціями, їй варто починати з виявлення комунікаційних проблем. Першим етапом роботи, як звичайно, є збір інформації про внутрішнє і зовнішнє середовище організації.

Інформація про цілі, задачі, структуру, технології, персонал і керівництво дає представлення про стан внутрішнього середовища організації.

Із зовнішнього середовища організації важливо добути дані про економічну, політичну, соціально-культурну ситуацію, про стан взаємозв'язку з ключовими контактними аудиторіями - політичними партіями, громадськими організаціями, правоохоронними органами, медичними установами, будівельними і торговими фірмами, страховими компаніями, податковими службами, безробітними, пенсіонерами, жіночими і молодіжними організаціями, пресою.

Зібрана інформація піддається аналізу з метою виявлення критичних факторів у зовнішньому і внутрішньому середовищі. На основі такого аналізу виробляються рекомендації, що потім лягають в основу комунікаційної політики організації.

Виходити варто з того, що призначення комунікаційної служби в тому, щоб сприяти досягненню взаєморозуміння в самій організації, співробітництва з іншими організаціями та всією громадськістю. А засобом досягнення цієї мети є інформування громадськості. Для цього необхідно виконати, як мінімум, три умови:

- забезпечити широке й адекватне інформування як усієї громадськості, так і окремих спеціалізованих:

- організувати ефективний зворотний зв'язок з групами, яким надається інформація;

- залучити громадськість до участі в процесі обговорення і прийняття рішень, пов'язаних з інтересами різних соціальних груп.

Щоб виконати названі умови, варто виявити так звані базові інформаційні потреби жителів регіону задоволення яких вони очікують від органів влади.

Без попереднього задоволення цих інформаційних потреб будь-які акції влади, розраховані на взаємопорозуміння з громадськістю, і тим більше, на її підтримку, приведуть лише до марної витрати засобів і сил. Влада, в свою чергу, зацікавлена в поширенні серед населення:

- інформації про різні сторони своєї діяльності;

- інформації про своє ставлення до економічних, політичних, екологічних і соціально-культурних лем регіону;

- оперативної інформації конструктивного характеру, спрямованої на зняття напруги в окремих громадськості;

- інформації, що спростовує можливі негативні публікації в пресі;

- інформації, що формує сприятливий імідж місцевої влади;

- інформації, цілеспрямовано орієнтованої на зворотний зв'язок.

2. Основні категорії комунікативного менеджменту.

Інформація за українським законодавством, - це відомості про осіб (фізичних і юридичних), предмети, факти, події, явища і процеси, - незалежно від форми їхньої репрезентації.

Інформація являє собою основу процесу управління, тому що саме інформація містить відомості хідні для оцінки ситуації й ухвалення управлінського рішення. Інформація служить вихідним матеріалові теоретичної і практичної діяльності людини, тому її відсутність не дозволяє менеджеру діяти осмислено аргументовано. У процесі роботи менеджер одержує визначені дані й інформацію.

При аналізі інформації і розробці рішень важливу роль відіграє можливість її обробки, що визнач насамперед, формою представлення інформації.

Інформація як один з основних факторів здійснення управлінського процесу володіє деякими особливостями:

- виступаючи на визначеному етапі управління як продукт праці, на наступному етапі вона виступає предмет праці (структурні підрозділи є як споживачами, так і джерелами інформації);

- інформація може довгостроково і багаторазово застосовуватися;

- при використанні інформація не втрачає своїх споживчих властивостей;

- інформація може бути представлена в різноманітних формах;

- корисність інформації визначається не тільки цінністю закладених у ній відомостей, але ще й одержувача нею скористатися;

- інформація має властивість накопичуватися;

- інформація втрачає свої споживчі властивості з появою нових відомостей, тобто з часом застаріває;

- інформацію просто тиражувати і використовувати одночасно в декількох місцях у різних, навіть протилежних, цілях;

- виробництво інформації - складний і трудомісткий процес.

У загальному обсязі економічної інформації питома вага інформації, виконує функції прямого зв'язку, складає близько 25% і зворотного зв'язку - 75%. ; - змістовною ознакою інформацію класифікують:

- за об'єктами відображення: трудові, матеріальні ресурси, засоби виробництва, фінанси;

- сферами: будівництво, транспорт, торгівля, освіта, наука, культура, охорона здоров'я і т.д.;

- ступенем обробки: первинна і вторинна інформація;

- формою представлення даних: кількісна й описова;

- кратністю використання: одноразова і дубльована;

- адресністю: передана і прийнята;

- типами відносин: економічна, соціальна, технічна, організаційна;

- ступенем відкритості: відкрита, службова, конфіденційна, комерційна таємниця (секретна) , державна таємниця;.

- за організаційною ознакою розрізняють:

- систематизовану інформацію: регламентовану за змістом показників, адресами, періодичністю (змінна, добова, тижнева, квартальна), термінами передачі, формами представлення, складом відправників і одержувачів;

- несистематизовану інформацію: епізодичну, обумовлену зовнішніми і внутрішніми подіями (поломки,

Функціональні ознаки класифікації. У залежності від того, які функції управлінського процесу за чує інформація, розрізняють:

- вихідну інформацію, що кладуть в основу планів і рішень;

- організаційну (координуючу), що використовується при реалізації рішень, виконанні конкретних організаційних дій;

- регулюючу - розпорядження, норми, правила, рекомендації;

- обліково-контрольну, яку одержують на завершальному етапі циклу управління.
Рівневі ознаки визначають напрямок інформаційних потоків:

- вертикальна інформація, що циркулює між суб'єктом управління (організаційна, регулююча) і об’єктом управління (звітна інформація);

- горизонтальна інформація забезпечує обмін між суміжними відділами, службами. За періодичністю надходження розрізняють регулярну й епізодичну інформацію. Регулярна інформація утворюється з планових і облікових даних. Вона буває:

- постійною, яка зберігає своє значення тривалий час (коди, шифри, плани рахунків);

- умовно-постійною, яка зберігає своє значення протягом визначеного періоду часу (нормативи, показники);

- перемінною, яка характеризує стан об'єкта на конкретний момент часу.
Епізодична інформація формується в міру необхідності (відомості про конкурентів, нестандартні, в суміжних областях діяльності).

Стосовно процесу обробки розрізняють первинну і вторинну інформацію.

До первинної інформації відносять дані первинного обліку, обстежень, спостережень, опитувань, інвентиризації. Це відомості, зібрані вперше для конкретної мети. Основні труднощі при зборі первинних даних значні витрати часу і засобів на її одержання.

Вторинна інформація - це первинна інформація, що пройшла визначену стадію обробки (звіти, відома аналітичні огляди), а також дані, уже кимось використані. Істотними недоліками вторинної інформації є те. вона, як правило, деякою мірою вже застаріла і не завжди містить саме ті відомості, що потрібні.

Важливою класифікаційною ознакою інформації є ступінь її відкритості/закритості. Ці ознаки управлінської інформації, на наш погляд, вимагають більш докладного висвітлення.

Джерела управлінської інформації облікового характеру - це всі дані, що містять документи бухгалтерсько-статистичного й оперативного обліку, всі види звітності і первинна облікова документація. Головна роль тут лежить бухгалтерському обліку і звітності, де найбільш повно відбита господарська діяльність, її хід і результати. Особливістю бухгалтерської інформації є її висока точність, оскільки вона відбиває події, що відбулися, ративно-технічна інформація містить систему показників, що відображають стан об'єкта на визначену дату.

Позаоблікові джерела управлінської інформації - це документи, що регулюють господарську діяльність, до таких джерел відносять:

- офіційні документи, якими зобов'язано керуватися підприємство в процесі своєї діяльності (завдання, укази, постанови уряду і місцевих органів влади, накази вищих організацій, акти перевірок і накази і розпорядження керівників підприємства);

- господарсько-правові документи (договори, угоди, рішення судових і арбітражних органів, рекламні

- рішення загальних зборів колективу, ради трудового колективу;

- технічну і технологічну документацію;

- матеріали, що відносяться до сфери діяльності підприємства, отримані по радіо, телебаченню, з Інтернету, друкованих видань;

- матеріали спеціальних обстежень стану виробництва (хронометраж, виміри, фотографії);

- усну інформацію, отриману в ході спілкування з персоналом підприємства.
Планові і позаоблікові джерела управлінської інформації складають систему внутрішньої інформації підприємства.

Система зовнішньої інформації - це дані статистики, періодичних і спеціальних видань, конференції, протоколи ділових зустрічей, агентурні дані, а також офіційні і господарсько-правові документи (позаоблікові джерела).

Джерелами первинної інформації є результати власних спостережень і досліджень, отримані шляхом анкетувань (особистий, телефонний, поштовий, пресовий) чи вивченням матеріалів і документів.

Джерела вторинної інформації - це періодичні видання, книги і монографії, різні дослідницькі структури.

Каналом інформаціїназивають цілеспрямований рух інформації від джерел до споживачів, користувачів). Основні вимоги до організації каналів внутрішньої інформації:

- усунення дублювання інформації;

- мінімізація маршрутів її проходження;

- адресність потоків інформації.

Найбільш уживаними каналами поширення інформації є пошта, телефон, комп'ютерні мережі, радіозв'язок, телебачення, телетайп, телекс і телефакс.

Пошта охоплює близько 60-80% обсягу світової інформації завдяки таким її достоїнствам, як надійність і можливість одночасного пересилання великих обсягів. Недоліки: односпрямованість, повільність, можливі втрати.

Телекс - міжнародна мережа абонентського телеграфування, обладнана автоматичними телеграфними приладами(телетайп із латинським шрифтом). Характеристики аналогічні характеристикам телетайпу.

Телефакс відтворює форму переданого документа. Швидкість передачі невисока. Недоліки: займає телефонну лінію, використання обходиться в 2-3 рази дорожче телекса.

Головне в роботі з інформацією - правильна організація її використання.

Носії інформації. Найчастіше до категорії носіїв інформації відносять людей, документи, технічні засоби, зразки продукції.

Інформаційний ресурс – це доступні для безпосереднього використання дані й знання, невід’ємною характеристикою яких є їхня прагматична цінність, що визначається практичними потребами в їхньому матеріально-енергетичному уречевленні в інтересах вирішення певних практичних завдань. Інформаційний ресурс є інтелектуальним ресурсом, результатом колекти

Комунікація – це соціально обумовлений процес передачі і сприйняття інформації в умовах міжособистісного і масового спілкування різними каналами за допомогою різних комунікативних засобів.

Комунікаційна політика - сукупність стратегічних довгострокових установок фірми у сфері здійснення нею комунікацій у рамках її маркетингової політики.

Комунікаційна стратегія - широкомасштабна і довгострокова програма досягнення головних комунікаційних цілей фірми у рамках її маркетингової стратегії.

Спілкування -є одним з найважливіших феноменів, одночасно і діяльність і результат обміном інформацією, взаємодії, сприймання людьми один одного, керівництво, дідерство, згуртованість і конфліктність, симпатія і антипатія тощо

Взаємодія,

Комунікатор -той, хто повідомляє інформацію.

Реципієнт -той, хто сприймає інформацію.

Комунікативні впливи,

Комунікативний процес,

Комунікативна компетенція,

Комунікативна культура,

Комунікативні технології – способи, форми, методи, прийоми, які свідомо використовуються в управління комунікативними процесами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжкристалітна корозія	\|	Поняття про взаємозв’язок комунікації та спілкування, соціальної й міжособистісної взаємодії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.