Поняття про взаємозв’язок комунікації та спілкування, соціальної й міжособистісної взаємодії.

Комунікацію розглядають як інформаційний аспект спілкування. Комунікація - це процес передач: і прийому інформації емоційного й інтелектуального змісту, що веде до взаємного розуміння. Тобто комунікація має місце лише в тому випадку, коли люди, що спілкуються, розуміють один одного (вони мають загальний соціальний досвід або спілкуються однією мовою).

Численні опитування менеджерів провідних фірм світу показали; що комунікації є головною умовок на шляху досягнення ефективності їх організацій (так висловилися 63% англійців, 73% американців і 85^ь* японців).

Комунікації - це обмін інформацією, у процесі якого керівник отримує інформацію, необхідну для прийняття ефективних рішень, і доводить прийняті рішення до працівників. Дослідження показують, що комунікації між керівником і підлеглими складають до 2/3 усіх комунікацій в організації. Саме комунікація є засобом включення організації в зовнішнє середовище, забезпечує їй необхідний рівень взаємодії з іншими організаціями, без взаємодії з якими неможливе чи навіть безглузде її існування (споживачі, постачальники, партнери, виборці, фінансисти).

Комунікація - одна з форм взаємодії людей у процесі спілкування, основа соціального життя. Всі існуючі комунікації класифікують у такий спосіб:

- пізнавальна комунікація: передача змісту або частково інформації (диктор, лектор);

- експресивна комунікація: спілкування між людьми з метою передачі почуттів, оцінок, поглядів;

- переконуюча комунікація: вплив на інших, заклик змінити ставлення до чого-небудь, прохання щось зробити (усна реклама);

- соціально-ритуальна комунікація: визначена частина спілкування, спрямована на підтримку форм і способів поведінки людей (процедура знайомства, прощання, звичаї гостинності);

- несловесна комунікація: міміка, пози, жести.

Людська комунікація, «комунікація» в широкому розумінні цього слова її специфіка, види ототожнюється із поняттям «спілкування». Стосовно вузького тлумачення міжособистісної комунікації, то вона являє собою складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією (це формальний бік справи), а те, як вона формується, відправляється, отримується, уточнюється, перероблюється, обговорюється, розвивається, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином вона виражає свою думку словами, як доносить цю думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про те, чи думка була правильно інтерпретована, як співрозмовник на неї реагує, яким чином відбувається процес обговорення.

Отож характеризувати комунікацію лише як обмін інформацією — це не тільки зводити її до процесів, які відбуваються в будь-яких інформаційних системах, а й не помічати її специфіки, котра проявляється в такому:

• комунікація передбачає наявність єдиного комунікативного простору;

• учасники комунікації є активними суб'єктами взаємного інформування, тобто, спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого; інший, своєю чергою, також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки партнера, аналізувати їх (окрім, звичайно, аналізу власних мотивів, цілей, установок);

• у ході виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

• активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний «рух інформації», а активний обмін нею;

• у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;

• інформація, яка пройшла з одного кінця в інший і повернулась назад, об'єднує партнерів в єдине інформаційне поле;

• загальний смисл виробляється за умови, коли інформація не просто прийнята, але й осмислена, тобто відбувається процес спільного осягнення предмета розмови;

• характер обміну інформацією визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного; а ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки вдалим є цей вплив;

• інформація, яка зародилася у процесі обміну, набагато глибша, ніж попередня; вона може суттєво різнитися за смислом від попередньої;

• комунікативний вплив можливий лише за умови, коли людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), наділені єдиною або подібною системою кодифікації і декодифікації, тобто, іншими словами, люди мають говорити однією мовою;

• комунікація психологічно можлива за умови, якщо знаки, закріплені за ними значення (це відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) і смисли (це той суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі всім учасникам комунікативного процесу;

• в учасників комунікації має бути ідентичне розуміння ситуації спілкування;

• у ході обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

Є люди, які немовби від природи наділені хистом обмінюватися інформацією у процесі спілкування, формувати, уточнювати, перс робляти, розвивати та обговорювати її. Вони інтуїтивно вгадують, як треба поводитися в різних ситуаціях і з різними людьми, що сказати, як донести свою думку до співрозмовника, яку інформацію зробити доступною для нього, а яку приховати. Робиться це з різною метою щоб справити на них приємне враження й викликати симпатію до себе; зачаровувати присутніх своєю зовнішністю, власним голосом, манерою поведінки, своєю ерудицією, способом подавання інформації, вмінням слухати й відповідати співрозмовникові; отримані певну інформацію, необхідну для подальшої взаємодії тощо. Згадані хоча б Чичикова з «Мертвих душ» М. В. Гоголя, якого навіть Собакевич після першого знайомства назвав «щонайприємнішою люди ною». Звісно, Чичиков не може бути для нас прикладом для наслідування, але його вміння «зачаровувати» людей, слухати й виголошувані інформацію привертає нашу увагу. Сказане наводить на думку про те, що досягти взаєморозуміння під час комунікації і створити спільне інформаційне поле — справа надзвичайно складна.

Незадоволеність соціальним життям і стосунками	Неефективне спілкування	Ефективне спілкування	Задоволеність соціальним життям і стосунками
Показники: негативні емоції, самотність, дистрес, погіршення психологічного і фізичного благополуччя, зниження працездатності і комунікативної активності і т. п.	Параметри: відсутність інтеграції «я і ти» в «ми», Обтяжливість контактів, уникнення зв'язків,негативне ставлення до партнера зі спілкування та ін.	Параметри: об'єднання «я і ти» в «ми», гнучкість контактів, стабільність у спілкуванні, погодженість дій, позитивне ставлення до партнера зі спілкування та ін.	Показники: психологічне і фізичне благополуччя учасників комунікативного процесу, успіх у досягненні мети, підвищення працездатності й комунікативної активності і т. п.

Суб'єкт-суб'єктний підхід до проблеми спілкування долає одностороннє розуміння спілкування як форми чи виду діяльності. У свій час Б. Ломов та його співробітники зробили висновок про необхідність формулювання нового методологічного принципу - принципу спілкування як суб'єкт-суб'єктної взаємодії, базуючись на якому, спілкування є особливою самостійною формою активності суб'єкта. В. Знаков у зв'язку з цим зазначає, що сучасна психологічна наука вивчає дві основні форми спілкування: в одному випадку — це засіб організації діяльності, в іншому — задоволенні потреби людини в іншій людині, у живому контакті.

Окрім суб'єкт-суб'єктного підходу до вивчення природи спілкування, який ще в психологічній літературі називають діалогічним(партнер зі спілкування залишається для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю), мають місце й інші підхопи. Моносуб'єктивний підхід спирається на уявлення про те, що людина у цьому світі практично самотня, й спілкування для неї є епізодом в її житті. При цьому інша людина в житті особи не відіграє помітної ролі. Згідно з полііндивіднимпідходом індивід не просто один у цьому світі, а один із багатьох інших. І вплив однієї подини на іншу ґрунтується на врахуванні психіки останньої. Інтерсуб'єктивнийпідхід має своїм підґрунтям згоду, яка означає однакове розуміння людьми ситуації. Спілкуючись, такі люди поступаються одне одному в розмові, пристосовуються один до одного, будуючи міжособистісні зв'язки. Натомість, якщо аргументи одного партнера не збігаються з очікуваннями іншого, то спілкування набуває суб'єкт-об'єктного характеру. Залишаючи за вченими право на власний погляд щодо підходів до проблеми спілкування, підтримуємо тих з них, котрі керуються гуманістичними уявленнями про людину, перебуваючи на засадах суб'єкт-суб'єктних стосунків між партнерами зі взаємодії.

Під структурою (від лат. — розташування, порядок) об'єкта розуміють порядок стійких зв’язків між елементами об’єкта дослідження, котрі забезпечують цілісність феномену, тотожність самому собі в процесі зовнішніх і внутрішніх змін. З тієї самої причини, з якої важко дати вичерпне визначення спілкуванню, так само важко визначити структуру спілкування. Водночас формалізація будь-якого явища, у тому числі і спілкування, виявлення в ньому стійких зв'язків між структурними і комопонентами, дає змогу глибше його зрозуміти й проаналізувати.

Стосовно рівнів аналізу, Б. Ломов запропонував три рівні:

• макрорівень: спілкування являє собою складну сітку взаємозв'язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами й розглядається як важливий аспект способу життя особи (процес спілкування вивчається в інтервалах часу, що порівнюються, зіставляються з тривалістю людського життя; при цьому акцент робиться на аналізі психічного розвитку індивіда);

• мезарівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, які змінюються і в яких опиняються люди в процесі життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя (акцент робиться на змістових компонентах ситуацій спілкування — «у зв'язку з чим» і «з якою метою»; навколо цього предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються вербальні й невербальні засоби, етапи спілкування);

• мікрорівень: увага зосереджується на аналізі елементарних одиниць спілкування як взаємодії поведінкових актів (взаємодія охоплює дію одного партнера і протидію іншого, наприклад «питання — відповідь», «повідомлення інформації — ставлення до неї» тощо).

Г. Андреєва визначає структуру спілкування як виокремлення в ньому трьох взаємопов'язаних чинників:

· комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами),

· інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями),

· перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі І взаєморозуміння). Б. Паригін розглядає структуру спілкування як взаємозв'язок двох аспектів — змістового й формального, тобто комунікацію та взаємодію зі своїми змістом і формою. О. Бодальов у структурі спілкування виокремлює гностичний (пізнавальний), афективний (емоційний) і праксичний (діяльний) компоненти.

Особистісна	Зовнішній
	чинник
спілкування	спілкування
н		а
	Соціальна ситуація спілкування
	Структурні компоненти спілкування як безпосередньої взаемодії:
	мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку, що встановлюється між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації індивідів; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види, форми, стилі, стратегії і тактики спілкування; соціокультурна та етнопсихологічна специфіка спілкування; етико-психологічні и тендерні особливості спілкування; результат спілкування

и	](
Внутрішній чинник	Інструментальна
спілкування	спілкування

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність поняття комунікативний менеджмент.	\|	Структурні функції комунікацій. Комунікативна функція управління та її характеристики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.