• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи обліку, калькулювання та управління витратами

ЛЕКЦІЯ 4. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Методи обліку, калькулювання та управління витратами.

4.2. Фактори і резерви зниження собівартості продукції.

Калькуляція собівартості – визначення витрат на виробництво й реалізацію продукції і їхнє групування за певними статтями.

На практиці застосовуються різні види калькуляції:

1) нормативна необхідна для економічно й технічно обґрунтованого визначення величини витрат, відповідно до передових норм і нормативів; розраховується відповідно до заводських галузевих норм і нормативів;

2) планова розраховується для визначення потреби в оборотних коштах, планування й розрахунку прибутку; це є калькуляція на плановий період з урахуванням специфіки підприємства;

3) звітна застосовується для визначення відхилення від планової собівартості, контролю за використанням ресурсів і діяльністю структурних підрозділів; вона показує яка собівартість фактично мала місце наприкінці планового періоду.

Процедура калькулювання собівартості продукції передбачає вирішення декількох методологічних проблем:

1. Вибір об'єкту калькулювання (продукція, процес тощо) і одиниць калькулювання (штуки, метри, упаковки, тонни тощо).

2. Вибір калькуляційних статей.

3. Вибір системи калькулювання витрат.

4. Вибір методу калькулювання й розподілу накладних витрат.

Основні системи калькулювання фактичної собівартості продукції:

- попередільна (попроцесна);

- позамовна.

Попередільна застосовується на підприємствах з масовим типом виробництва однорідної за матеріалом й сировиною, характером обробки продукції, під час виробництва якої переважають фізико-хімічні й термічні операції, тобто виробництво йде безупинно по етапах (переділах).

Попередільне калькулювання передбачає групування виробничих витрат по підрозділах або по виробничих процесах. Повні виробничі витрати акумулюють за двома основними статтями – прямі матеріали й конверсійні витрати (суми прямих витрат на оплату праці й віднесених на собівартість готової продукції заводських накладних витрат). Витрати підсумовують за певний період часу по виробничих підрозділах безвідносно до виробів.

Собівартість одиниці виробу розраховується розподілом собівартості виробництва за певний період на кількість виробів, випущених за цей період.

Позамовна – об'єктом калькулювання є виробниче замовлення в будь-якому типі виробництва.

Позамовне калькулювання виробничих витрат передбачає акумулювання витрат за окремими роботами, підрядами або замовленнями. Така система калькулювання застосовується тоді, коли продукція виробляється окремими партіями або серіями, або коли вона виготовляється відповідно до технічних умов замовника.

Система позамовного калькулювання собівартості застосовується в тих виробництвах, де витрати матеріалів на технологічні цілі, основну заробітну плату виробничих робітників і загальновиробничі витрати легко співвіднести з конкретною продукцією або виконанням будь-яких послуг.

Калькулювання собівартості замовлення здійснюється у міру його виконання. Всі витрати групують у картці або відомості набору витрат. До завершення всіх робіт із замовлення витрати представляють собою незавершене виробництво. Собівартість закінченого замовлення визначають підсумовуванням витрат.

Для калькулювання необхідно знати кошторис витрат.

Кошторис витрат на виробництво – це витрати підприємства, пов'язані з основною діяльністю, за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

Тому кошторис витрат на виробництво й собівартість усього обсягу продукції часто не співпадають.

Кошторис витрат на виробництво характеризує всю суму витрат підприємства в розрізі економічно однорідних елементів (див. п. 3.2.).

Процес калькулювання собівартості здійснюється в кілька етапів:

1. Вибір об'єкта калькулювання, одиниць калькулювання, системи калькулювання, а також методу обліку й методу розподілу накладних витрат.

2. Установлення норм витрати матеріально-енергетичних і трудових ресурсів ( технічно-обґрунтованих або дослідно-статистичних).

3. Розрахунок планової величини прямих витрат (відповідно до встановлених норм й планових цін на ресурси, тарифних ставок, відрядних розцінок й планового обсягу випуску).

4. Визначення непрямих (накладних) витрат виходячи з обраного методу розподілу.

5. Аналіз відповідності суми витрат цеху (підприємства), розрахованих відповідно до калькуляцій за всіма виробами, кошторису витрат по даному виробництву.

6. Коректування калькуляції у випадку виявлення невідповідності.

Залежно від способу збору інформації, що забезпечує контроль за витратами, розрізняють такі методи обліку витрат:

1) Метод прямого обліку – заснований на аналізі фактичних витрат розрахункового періоду. Під фактичними витратами розуміють витрати, які дійсно мали місце на даному об'єкті в розглянутому періоді при фактичному обсязі виробництва. Головний недолік – неможливість поточного контролю витрат і їхньої економічності.

2) Нормативний метод – заснований на складанні нормативної собівартості, коли в процесі калькулювання використовуються певні нормативи, прийняті на підприємстві (нормативи витрат матеріально-енергетичних ресурсів і нормативи з праці, нормативні документи технічної підготовки виробництва). Цей метод дає можливість здійснювати безперервний контроль за поточними витратами й виявляти відхилення фактичних витрат від нормативних з причин і винуватців.

3) Облік витрат з неповною собівартістю (неповним розподілом собівартості) – "директ-костинг" – у калькуляцію включаються не всі витрати на виробництво й реалізацію продукції. Витрати діляться на постійні й змінні, а на собівартість окремих видів продукції відносять тільки змінні витрати. Постійні витрати всією сумою відносяться на фінансовий результат і не розносяться за видами продукції. Метод використовується в управлінському обліку й дозволяє проводити аналіз беззбитковості, застосовувати більш гнучке ціноутворення й планувати ціни й знижки, збільшуючи конкурентоспроможність продукції.

Головною проблемою віднесення витрат на відповідні види продукції або замовлення є непрямі витрати. На практиці ці витрати зазвичай розподіляються між виробами або замовленнями пропорційно певній базі, на основі якої розраховується ставка розподілу накладних витрат (відношення суми накладних витрат до загальної величини бази їхнього розподілу).

Ставка розподілу накладних витрат може бути єдиною для всіх виробничих підрозділів підприємства, установлюватися окремо для кожного підрозділу або окремо для певних груп накладних витрат.

Процес розподілу виробничих накладних витрат здійснюється в такій послідовності:

1 етап – розподіл загальних витрат між підрозділами підприємства. Загальні витрати – це витрати на здійснення діяльності, споживані декількома виробничими або обслуговуючими підрозділами. Для кожної статті або групи статей визначається база розподілу з урахуванням певних рекомендацій (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Рекомендації щодо визначення бази розподілу загальних витрат

2 етап – перерозподіл витрат обслуговуючих підрозділів між виробничими підрозділами, виходячи з наданих послуг (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Можливі бази розподілу витрат обслуговуючих підрозділів

3 етап – розрахунок ставки накладних витрат кожного виробничого підрозділу між виробами або замовленнями.

Розподіл накладних витрат на основі фактичних показників створює труднощі оперативного характеру й вимагає постійних перерахунків при зміні різних факторів. Це приводить до коливань собівартості й цін.

Тому на практиці часто використовують заздалегідь встановлену певну ставку розподілу накладних витрат, виходячи із планових показників – як відношення планових виробничих накладних витрат до очікуваного значення бази розподілу.

Застосування такої ставки дозволяє визначати собівартість продукції відразу після її виготовлення (не очікуючи кінця місяця, коли буде підрахована загальна сума фактичних накладних витрат) і уникнути коливань собівартості при коливанні обсягів діяльності. Зазвичай ця ставка розраховується один раз у рік.

Однак варто пам'ятати, що при використанні заздалегідь розрахованих ставок розподілу виникають недорозподілені накладні витрати (сума, на яку фактичні накладні витрати перевищують величину розподілених витрат) або надлишково розподілені накладні витрати (сума, на яку розподілені накладні витрати перевищують їхню фактичну величину).

4 етап – розподіл накладних витрат між виробами.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
8. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
9. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
10. Адаптивні організаційні структури управління.
11. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
12. Адміністративне право і державне управління.

Переглядів: 1406