Соціально-економічний розвиток України в 60-80-х рр. Наростання кризових явищ

З усуненням в 1964 р. від влади М.Хрущова і закінченням так званого „великого десятиліття” настала майже 20-літня „ера” Л. Брежнєва. Вона почалася за знайомим сценарієм: звинувачення попередників, заяви нового керівництва про свою глибоку відданість народу і рішучість негайно виправити становище, подолати кризові явища, підняти життєвий рівень населення і, звісно, забезпечити динамічне просування країни шляхом комуністичного будівництва. І спочатку дещо було зроблено у цьому напрямку. У березні, прийнято рішення стосовно сільського господарства. Був затверджений новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Визначалися тверді плани її закупівлі. Вводилися надбавки за надпланову продукцію. Закупівельні ціни формувалися з урахуванням кліматичних умов та специфіки виробництва в окремих сільськогосподарських районах. Збільшено капіталовкладення в сільськогосподарське виробництво, поліпшено спеціалізацію і умови праці колгоспників. І це принесло деякі позитивні результати. Валова продукція сільського господарства зросла за восьму п’ятирічку на 16,6%. Середньорічний збір зерна у 1871–1975 рр. перетнув в Україні рубіж у 40 тис. тонн. У промисловості передбачалися посилення економічного стимулювання виробництва, розширення сфери госпрозрахункових відносин, створення ефективної системи матеріального заохочення працівників, скорочення числа диктованих зверху показників.

Результати восьмої п’ятирічки (1965–1970 рр.) були досить обнадійливими. Її підсумки були найкращими за останні 35 років. Дві третини промислової продукції одержано за рахунок підвищення продуктивності праці. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. Було споруджено 250 великих підприємств. У 2,5 рази (з 1965 по 1985 рр.) зріс національний дохід УРСР, чотири п’ятих якого використовувалось на підвищення добробуту народу. Середньомісячна заробітна плата за цей час зросла у 2 рази, мінімальна – в 1,8 рази. Було підвищено стипендії, пенсії, майже у 5 разів зросли виплати і пільги із суспільних фондів споживання (освіта, охорона здоров’я, пенсії, різноманітні допомоги). Щорічно будувалось 17–20 млн. кв. метрів житла, це, приблизно, 7–8 таких міст як Тернопіль. Лише в такій невеликій області, як Тернопільська, щороку вводилось в дію 10–15 шкіл і стільки ж дитячих дошкільних закладів, по 20–30 магазинів, будинків побуту, будинків культури, бібліотек і клубів.

Однак це був тимчасовий успіх. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти й газу, на досягненні успіху будь-якими методами. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку. Швидко зростала чисельність робітників, однак приріст промислової продукції постійно падав. Якщо за 1966–1970 рр. він становив в Україні 50 %, то за 1981–1985 рр. – лише 19 %.

Невисокою була ефективність і сільськогосподарського виробництва. За 20 років (1960–1980) основні виробничі фонди в сільському господарстві України зросли у 4,2 рази, постачання добривами – у 3 рази, оплата праці – у 2,7 рази, а приріст виробництва сільськогосподарської продукції – лише на 39 відсотків.

Головною причиною застійних явищ у сільському господарстві було те, що командно-адміністративна система управління ним не змінювалась, незважаючи на різноманітні реорганізації (РАПО, АПК, укрупнення і розукрупнення господарств, міжгосподарська спеціалізація, ліквідація „неперспективних” сіл і т. п.). Колгоспи так і не стали справжніми колективними господарствами, як це передбачалось Статутом сільськогосподарської артілі. Вони самі не могли ні планувати сівозміни (це диктувалося „згори”), ні розпоряджатися результатами своєї праці. Усе це призвело до того, що при загальному зростанні падають також середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу, які становили в Україні відповідно:

Погіршувалась демографічна ситуація. Протягом 1966–1985 рр. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4,6 млн. осіб. Серйозні нарікання викликав життєвий рівень народу, який підвищувався повільно і значно зростав розрив від країн Заходу. Поряд з цим, як і раніше, величезні ресурси направлялися на розвиток військово-промислового комплексу, підтримку прокомуністичних режимів.

Незбалансованість розвитку економіки, ігнорування об’єктивних економічних законів, інтелектуальна обмеженість і фізична неспроможність Л. Брежнєва до належного керівництва країною – все це посилювало кризові явища і процеси в СРСР, загострювало загальну ситуацію в радянській імперії, котра йшла до своєї катастрофи. Зростало невдоволення не тільки серед робітників та селян, інтелігенції, а й серед певної частини партійних функціонерів різного рівня. Все це вимагало докорінних змін .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період. Завершення радянізації західноукраїнських земель	\|	Суспільно-політичне і духовне життя. Рух дисидентів в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.