• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Місце страхування серед методів керування ризиками в туристичній діяльності

Страхування - не панацея від усіх лих. Воно безпосередньо не може вплинути на імовірність страхового випадку в туризмі, але це один із найдієвіших методів покриття збитків в умовах прояву конкретних ризиків. Застрахувати можна практично все. Але страхування дасть очікувані результати, якщо будуть задіяні всі інші можливості керування туристичними ризиками.

Якщо застраховані туристи розумітимуть, що туристич­не підприємство дійсно зробило все можливе для запобіган­ня несприятливих випадків і що випадок, який стався, дійсно є безглуздою трагічною випадковістю, вони довірятимуть, на­самперед, туристичній фірмі і через неї страховій компанії. А для цього туристичним підприємствам необхідно мати чітке уявлення про місце страхування серед всіх інших ме­тодів керування ризиками.

Нині у зв'язку з вичерпанням відомих методів підвищення ефективності своєї діяльності великі туристичні підприємства стали приділяти увагу керуванню ризиками. Стало зрозуміло, що без серйозного ставлення до ризиків успіхів у бізнесі досяг­ти неможливо. До бізнес-планів почали включати розділ "Ке­рування ризиками", що містить перелік профілактичних і про­гнозних заходів щодо запобігання форс-мажорним та іншим негативними факторам, пов'язаним з ризиками.

Методи і засоби з обмеження чи мінімізації ризиків у сис­темі економічних відносин називаються системою керування ризиками, або ризик-менеджментом.

Кінцева мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва - одержанню найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному співвідношенні прибутку і ризику. Для туристичної діяльності на першому плані забезпе­чення безпеки туристів. Туристична діяльність, пов'язана зі значними проявами ризику, не є виключенням, а скоріше, підтвердженням цієї тези.

Відповідно до визначення ризик-менеджменту можна вид­ілити стратегію і тактику керування ризиком.

Під стратегією керуваннярозуміється напрям і засіб викори­стання засобів для досягнення поставленої мети. Стратегія доз­воляє сконцентруватися на оптимальних варіантах рішення. У стратегії ризик-менеджменту застосовуються такі правила:

♦ максимум виграшу;

♦ оптимальна імовірність результату;

♦ оптимальне коливання результату;

♦ оптимальне поєднання виграшу і величини ризику. Тактика- це конкретні прийоми і методи для досягнення мети в конкретних умовах, прийнятні в даній ситуації.

Об'єктом керуванняв ризик-менеджменті підприємницької діяльності є ризикові вкладення капіталу й економічні відно­сини між господарюючими об'єктами у процесі реалізації ризи­ку. У туристичній діяльності на перший план виступають відносини між нею і п клієнтами, а далі - з кредиторами, конкурен­тами, контрагентами.

Суб'єкт керуванняв ризик-менеджменті - група керівників (фінансовий менеджер, менеджер по ризику, фахівець зі стра­хування і т.д.), яка по допомогою різних варіантів свого впли­ву здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта керуван­ня в умовах ризику.

Наявність ризику неминуча в ринкових умовах господарю­вання туристичного підприємства, причому чим вищий ризик, тим більшим є можливий прибуток. Як світовий, так і локаль­ний ринки туристичних послуг практично завжди перебувають у стані нестабільності. За цих умов адміністрація турфірми, що уникає ризикованих рішень, прирікає її на застій, втрату кон­курентоспроможності і, в кінцевому підсумку, банкрутство. З розширенням зони ризикованих ситуацій ризик-менеджмент стає об'єктивно необхідним і значимим елементом у керуванні діяльністю туристичного підприємства.

Етап визначення метиявляє собою формулювання мети, керуючись якою визначають ступінь прийнятності ризику. Для туристичного підприємства цілі є складними і неоднозначни­ми. Основними з них є, по-перше, забезпечення фінансової стійкості фірми і досягнення нею певного рівня прибутку, по-друге, забезпечення високоякісних туристичних послуг, що мають попит на ринку, по-третє, забезпечення безпеки туристів під час туристичних турів.

Етап ідентифікації ризикувиражається в усвідомленні можливих ризикованих ситуацій і видів ризику.

Етап оцінки ризикуполягає у визначенні його серйозності і небезпеки. При цьому використовується два види оцінки: які­сна і кількісна.

На етапі виборуметоду керування ризиком поділяються на дві категорії: контроль за ризиком і фінансування ризику.

Контроль за ризикомназивається методом мінімізації збитків. Він здійснюється кількома способами.

По-перше, методом диверсифікованості, під яким розумі­ється інвестування засобів у більш ніж один вид активів. Диверсифікованість у підприємництві полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності.

У теорії імовірностей доводиться, що імовірність одночас­ного настання відразу всіх або навіть декількох несприятливих подій значно менша, ніж кожного з них окремо. Саме на основі цього висновку ібудується диверсифікованість. Наприклад, розробка диверсифікованого набору послуг у туристичній діяльності, створення портфеля цінних паперів, мінімізуючий ризик вкладання грошей. По суті, диверсифікованість - це "роз­пилення" ризику за принципом: "не клади яйця в один кошик" або "не тримай гроші в одній кишені".

Диверсифікованість може здійснюватися в часі і просторі. У часі вона означає додавання зусиль не одночасно до всіх мож­ливих напрямів, а послідовно. Скажімо, запланувати освоєння декількох турів, але розосередити досягнення цього на певно­му відрізку часу і не всі одразу.

У просторі вона означає розосередження зусиль на значній території. Наприклад, створення підрозділів туристичних підприємств, банків, страхових компаній і т.д. у різних населе­них пунктах можна віднести до просторової диверсифікова­ності. Так само розробка туристичних продуктів, що охоплю­ють різні точки країни чи різнікраїни, означає просторову диверсифікованість.

Розрізняють також концентричну і горизонтальну диверси­фікованості. Концентрична диверсифікованість належить до вже освоєних видів діяльності, горизонтальна - до нового. Так, поповнення асортименту послуг, подібних вже використовува­ним підприємством, є концентричною диверсифікованістю. Освоєння ж нових є концентричною диверсифікованістю.

До будь-якого методу керування ризиком варто підходити творчо і виважено, у тому числі до диверсифікованості. Засто­совуючи диверсифікованість, необхідно враховувати наступне:

♦ диверсифікованість може не тільки зменшити, а й збільшити ризик. Це можна спостерігати в тому випадку, якщо нові поля діяльності не відомі для підприємства або в яких його професійні знання обмежені;

♦ не будь-який ризик можна зменшити за допомогою ди­версифікованості. Ризики, пов'язані з очікуванням кри­зи або підйому економіки, рухом банківського відсот­ка, політичний ризик і ряд інших не піддаються диверсифікованості.

По-друге, способом уникнення ризику, тобто відмови від операції, пов'язаної з ризиком. Наприклад, відмова від впровад­ження певної послуги, від поїздки, пов'язаної з ризиком, неба­жання мати справу з контрагентом, що вже тебе підводив або якому просто не довіряєш, нарешті, відмова від підприємниць­кої діяльності.

Це найбільш простий і радикальний спосіб зниження ризи­ку. Він дозволяє уникнути можливих втрат, але не залишає надії на одержання бажаного результату. До уникнення ризи­ку варто вдаватися виважено, оскільки можливий обсяг прибут­ку від певної діяльності може значно перевищувати можливі втрати у разі здійснення ризику в ній. У будь-якому випадку необхідно враховувати такі моменти:

♦ уникнути деяких ризиків просто неможливо, зокрема, це стосується ризиків цивільної відповідальності;

♦ відхилення від одних ризиків може призвести до виник­нення інших, можливо більш значимих ризиків, наприк­лад, відмова від польоту на літаку ставить перед пробле­му вибору іншого виду транспорту, теж ризикованого.

По-третє, шляхом запобігання збитків, тобто за рахунок проведення заходів, що дозволяють звести нанівець імовірність деяких збитків. Наприклад, організація охорони виробництва, інвестування засобів у безризикові цінні папери - державні облігації. Однак з погляду теорії імовірностей ймовірність повного запобігання збитків дорівнює нулю. Навіть власні об­лігації, які вважаються безризиковими, держава за певних умов може відмовитися погасити.

По-четверте, способом мінімізації втрат, тобто проведенням заходів, що дозволяють знизити або імовірність настання неспри­ятливого випадку, або величину збитку до мінімально можливої. Найчастіше мінімізація ризику досягається за допомогою різних запобіжних заходів, наприклад, організація безпеки праці, про­типожежні заходи, посилення безпеки будинків і споруд, уста­новка систем контролю й оповіщення, навчання персоналу спо­собам поводження в екстремальних ситуаціях і т.ін. Іноді диверсифікованість не виділяють в окремий метод керування ри­зиком, а розглядають як один із методів мінімізації втрат.

Існує такий досить часто застосовуваний метод, як мінімізація втрат шляхом поділу (сегрегації) або об'єднання (комбінації) ризиків.

Поділ ризиків здійснюється, як правило, за рахунок поділу активів фірми. Суть поділу - скорочення максимально можли­вих втрат за одну подію, але збільшення кількості ризикованих подій. Активи можна поділити двома шляхами:

♦ фізичний поділ самих активів;

♦ поділ власності.

Приклад першого поділу активів - зберігання їх у різних банках, тобто диверсифікованість. Прикладом другого способу є використання особливих фінансових і правових моментів. Наприклад, власність записується на різних членів родини або на ім'я корпорації і трастових фірм, створених для цих цілей.

Під об'єднанням ризиків розуміється метод зниження ри­зиків, при якому можливий ризик поділяється між суб'єктами економіки. Об'єднання або комбінація ризиків, як і поділ, теж робить втрати більш передбачуваними, тому що зростає кількість одиниць, що піддаються ризику.

Комбінація ризиків може відбуватися шляхом внутрішньо­го зростання, наприклад, освоєння додаткових видів туристич­них продуктів, а також злиття декількох фірм, створення спільних підприємств. Нова підприємницька одиниця матиме більше активів, ніж первісні, і тим самим зможе поглинути більші ризики.

По-п'яте, шляхом передачі контролю за ризиком (трансфе­ром) - відмовою від участі в ризикованому заході (але не від самого заходу) за рахунок залучення іншої сторони. Наприк­лад, найняти субпідрядника, передати ризик за зберігання ван­тажу перевізнику. Основний спосіб передачі підприємницько­го ризику здійснюється шляхом укладення контракту.

Можна виділити три причини, з яких передача ризику ви­гідна як для сторони, що передає (трансфера), так і для прий­маючої (трансфері):

♦ втрати, які завеликі для трансфера, можуть бути незнач­ними для трансфері;

♦ трансфері може знати більш дієві засоби і мати кращі можливості для скорочення можливих втрат;

♦ трансфері може знаходитися в кращій позиції щодо ско­рочення втрат або контролю за ризиком.

Трансфер ризику - не обов'язково є найбільш безпечним і ефективним засобом мінімізації ризику. Трансфери може не тільки не мати достатніх засобів для покриття можливих втрат, але, як правило, він не має ефективних важелів для зниження рівня ризику, оскільки, зокрема, бере під свою відповідальність майно, яке йому неналежить.

Фінансування ризику

До фінансування вдаються у тому випадку, коли безумов­но володіють певними коштами. Фінансування ризику озна­чає відшкодування можливих збитків і може здійснюватися двома способами.

По-перше, шляхом прийняття ризику. Це принципова зго­да на відшкодування збитків за рахунок власних коштів. При цьому деякі ризики приймаються тому, що вони неминучі, інші тому, що мають потенціал можливого прибутку. При прийнятті ризику необхідно враховувати такий момент: втрати, які легко передбачити і прорахувати (дрібні крадіжки, помилки персоналу і т.д.), варто враховувати як оперативні витрати, а не як зби­ток внаслідок дії ризику.

Прийняття ризику може бути двох видів: заплановане і незаплановане.

У запланованому випадку втрати покриваються з поточно­го доходу, якщо в цілому вони незначні. У такому разі часто вдаються до так званого самострахування, тобто створення власних резервних фондів (фондів самострахування або фондів ризику) для покриття можливих збитків шляхом нагромаджен­ня засобів. Самострахування доцільне, якщо:

♦ вартість майна, яке залишається на свій ризик, невелика порівняно з майновими і фінансовими критеріями всьо­го бізнесу,

♦ ймовірність збитків дуже незначна.

За кордоном при визначенні розмірів страхових резервних фондів фірма виходить із середньозважених компонентів: ре­сурсів, поточних активів, основного капіталу. Одні компанії формують фонди самострахування в розмірі 1% від вартості активів, інші - 1-5% від обсягу продажів, треті - 3-5% від річного фонду виплат акціонерам.

Для діючих підприємств можна рекомендувати такий спосіб розрахунку оптимальної величини резервів: середню суму втрат за минулі три роки варто поділити на середньорічні суми до­ходів, скоригувавши їх на середньорічні темпи інфляції. Ця сума береться за основу і переглядається за необхідності.

При незапланованому прийнятті ризику фірмі доводиться покривати втрати з будь-яких ресурсів, що полишилися. Якщо вони великі, можливі скорочення і навіть припинення діяль­ності туристичного підприємства.

Прийняття ризику не завжди означає відмову від будь-яких дій, спрямованих на скорочення збитку. До заходів, що здійсню­ються при збереженні ризику, належать: одержання кредитів і державних дотацій, випуск акцій та інші заходи, необхідні для компенсації збитків.

По-друге, шляхом передачі ризику. Це передача відповідаль­ності за ризик третім особам при збереженні існуючого рівня ри­зику. Для цього призначене страхування. Мета страхування - забезпечити відшкодування всього або частини збитку за ра­хунок спеціальних грошових фондів. Його варто застосовува­ти для запобігання одиничних небезпек, що не залежать від діяльності підприємства або конкретної особи, таких як стихійні лиха, пожежі, аварії, акти вандалізму, викрадення автотранспор­ту, розбійні напади .

У принципі, страхування належить до методу передачі ри­зику за допомогою укладення контракту. У ролі трансфери тут виступає страхова компанія. З усіх форм передачі ризику стра­хування найбільш близьке до ідеальних умов, що пропонують­ся до трансфери, а саме:

♦ страхова компанія є спеціалізованою фірмою, а тому має можливість оперативно виконувати прийняті зобов'язання;

♦ страхова компанія має значні повноваження для скоро­чення збитків і контролю за ризиком і може найкраще ви­користовувати ці повноваження;

♦ страхова компанія має можливість приймати ризик за виправданою, добре розрахованою ціною.

Реальними є випадки, коли страхова компанія, яка має дос­татні страхові резерви, може прийняти ризик на страхування за зниженою ціною (для постійних партнерів, з метою залучен­ня клієнтів), на що не піде жодний інший партнер. У страхуванні існують і обмеження: ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії, застрахувати мож­на далеко не всі ризики.

Етап застосування обраного методуозначає усвідомлену керовану діяльність з реалізації ризик-менеджменту. Питання про те, який із методів прийняти, залишається за менеджером туристичної фірми. Найчастіше найкращим рішенням у ризиковій ситуації є поєднання відразу кількох методів. На першо­му етапі програми керування ризиками на туристичному підприємстві варто використовувати всі методи, які воно може здійснити самостійно, і тільки після цього скласти програму страхування.

Етап оцінки результатів- це підбиття підсумків за певний період діяльності в умовах ризику. Найчастіше або за минулий рік, або за результатами виконання певного проекту.

Читайте також:

1. D-тригер з динамічним керуванням
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I. Грецький період (друга половина VII — середина
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
7. V. Питання туристично-спортивної діяльності
8. VI. Середня кишка
9. VІ Середня хронологічна
10. А середній коефіцієнт росту в такому випадку визначається як
11. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
12. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.

Переглядів: 2071