Поняття, види та форми зайнятості

ТЕМА 8. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Регулювання ринку праці

Органи державної влади використовують свої засоби впливуна носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів:

§ трудове та господарське законодавство;

§ оподаткування;

§ пенсійне законодавство;

§ пільгове кредитування;

§ санкції та штрафи.

Об’єкти державного регулювання ринку праці – це ситуації, явища та умови та умови соціально-економічного життя, де виникають або можуть виникати труднощі, проблеми, які не розв’язуються автоматично, в той час як розв’язання їх терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких відносяться:

1. повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої силив поєднанні з їх економічною відповідальністю;

2. відносини агентів на ринку праці – це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами;

3. функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

4. повинен існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

5. наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об’єднуватися у спілки, проте в одній спілці вони перебувати не можуть.

Для повноцінного функціонування ринку праці необхідна розвинена інфраструктура. Інфраструктура ринку праці – це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди тощо, які забезпечують найефективнішу взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці.

1.Поняття, види та форми зайнятості

2. Принципи державної політики зайнятості. Основні напрями державної політики в галузі зайнятості населення

3. Програми сприяння зайнятості

4. Система органів і служб зайнятості.

5. Підходи до визначення поняття та рівня безробіття. Види безробіття.

Зайнятість–одна з найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту – основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого – відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно корисній праці. Отже, зайнятість – надзвичайно важливе соціально – економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб національного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально – економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству та, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

До зайнятого населення належать громадяни України, що проживають на території держави на законних підставах:

§ працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

§ громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

§ обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і громадських об’єднаннях;

§ особи, які проходять службу у Збройних силах України, прикордонних, внутрішніх військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

§ особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, навчаються у загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

§ зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

§ працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, вільно вибрану, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход у нормальних для даного регіону розмірах.

Повна зайнятість, яка супроводжується суспільною корисністю результатів праці, оптимальністю суспільного поділу праці, кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників, економічною доцільністю робочих місць, називається продуктивною або ефективною зайнятістю.

Вільно вибрана зайнятість – це право розпоряджатись власною працею. цей принцип гарантує право кожного працівника на вибір між зайнятістю і незайнятістю і забороняє будь-яке адміністративне притягнення до праці.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Розрізняють видиму (явну) і невидиму (приховану) неповну зайнятість.

Видима (явна) неповна зайнятість зумовлена в основному соціальними причинами, наприклад, необхідністю здобуття освіти, професії, підвищення рівня кваліфікації тощо.

Невидима (прихована) неповна зайнятість відображає суттєві порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами.

Виходячи з критерію зайнятості на умовах неповного робочого дня, розрізняють вимушену і добровільну неповну зайнятість.

Вимушеною називається неповна зайнятість, викликана економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

Добровільною (частковою) називається неповна зайнятість, обумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я та іншими соціальними потребами.

За статусом і характером трудової діяльності розрізняють первинну і вторинну форми зайнятості.

Первинна зайнятість – це основна зайнятість за основним місцем роботи чи навчання.

Вторинна зайнятість – це добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або зайняті навчанням з відривом від виробництва.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють: постійну, тимчасову, сезонну зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи.

Тимчасова зайнятість – це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін.

Сезонна зайнятість – це зайнятість, пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого дня й оформляється відповідним контрактом.

Зайнятість неповний робочий день – це робота неповну робочу зміну у зв’язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв’язку з модернізацією і реконструкцією виробництва.

Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена з сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сегментація ринку праці	\|	Програми сприяння зайнятості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.058 сек.