• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Показники вимірювання продуктивності праці. Методи вимірювання продуктивності праці на підприємствах.

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розу­мінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть ха­рактеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Мето­ди обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

§ одиниця виміру не може викривляти показники продуктив­ності праці;

§ повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати ро­бочого часу;

§ забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

§ показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бри­гади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виро­бленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення ма­ємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він ви­мірюється відношенням кількості виробленої продукції до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво:

, де W– виробіток; Q – обсяг виробленої продукції; Т – затрати робочого часу.

Середньоденний виробіток одного робітника ,

де W_г – середньогодинний виробіток одного робітника, грн./год.;

– середня тривалість робочого дня, год.

Цей показник характеризує виробіток одного робітника за день в грошових одиницях.

Середньомісячний виробіток одного робітника ,

де – середня кількість днів роботи за місяць одного робітника, днів.

Цей показник характеризує виробіток одного робітника за місяць.

Середньомісячний виробіток на одного робітника ,

де Q_м – обсяг виробленої продукції за місяць; N_м – середньоспискова чисельність працівників підприємства. Цей показник характеризує виробіток одного середньоспискового працівника за місяць.

Трудомісткість – це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку).

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на, одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці., Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (t _т)визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування (t_о) визначається витратами праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість (t _в) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (t_у)визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції (t_п) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу і визначається за формулою:

t_п = t _т + t_о + t_у = t _в + t_у

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фак­тичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на вигото­влення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість – це затрати праці на одиницю про­дукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої змі­ни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, пе­редбачених комплексним планом підвищення ефективності ви­робництва.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) за­лежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виро­бленої продукції і продуктивність праці розраховуються в нату­ральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобув­ні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продук­цію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомо­гою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обме­жене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих міс­цях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг вироб­леної продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базуєть­ся на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності пе­регляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого тех­нологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв’язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на ви­користанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товар­на продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окре­мому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Величина виробітку може спотворитись, якщо змінюється асортимент продукції, і коли збільшується або зменшу­ється частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси про­дуктивності праці постійного складу, змінного, структурний індекс.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктив­ності праці, незалежний від змін у структурі продукції.

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за оди­ницю, то це означає, що показник продуктивності праці зави­щується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Запишемо спочатку умовні позначення:

t – витрати часу (трудомісткість) на виробництво одиниці продукції;

W – виробіток в грошових одиницях на одного працівника (на одиницю затраченого часу;

V – виробіток в натуральних одиницях на одного працівника (на одиницю затраченого часу;

T – загальні витрати часу на виробництво продукції T = t × q

N – середньоспискова чисельність персоналу підприємства.

; ;

; ;

– індекс продуктивності праці

– індекс трудомісткості (затрат робочого часу)

Читайте також:

1. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. IV група- показники надійності підприємства
4. Абсолютні показники фінансової стійкості
5. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
6. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
7. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
8. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
9. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
10. Адаптація працівників.
11. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
12. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві

Переглядів: 1712