Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






РЕАКТИВНІ СТАНИ (РЕАКЦІЇ НА ВАЖКИЙ СТРЕС І РОЗЛАДИ АДАПТАЦІЇ – F-44.00).

 

Реактивними або психогенними станами називаються тимчасові, такі, які минають, зворотні психічні розлади, що виникають як реакція у відповідь на вплив психогенної травми.

Реактивні стани складають дві основні підгрупи –неврози та реактивні (психогенні) психози, що часто є предметом розгляду в судовій психіатрії. Основною клінічною ознакою другої групи є продуктивна психотична симптоматика, яка відсутня при неврозах.

Неврози (невротичні, пов’язані зі стресом тасоматоформні розлади – F-40, F-48)– це такі форми реактивних станів, виникнення яких пов’язане не стільки з гострими психогенними травмами, скільки з довготривалими конфліктами. Усі види неврозів об’єднуються деякими загальними характерними ознаками. В розвитку неврозів велике значення мають особливості особи, котрі відображають слабкість вищої нервової діяльності і низьку межу фізіологічної витривалості стосовно різних за своєю значимістю. Отже, виникнення неврозу залежить від типу вищої нервової діяльності і характеру ситуації, котра внаслідок індивідуальних особливостей особи виявляється для неї вибірково патогенною та невирішеною.

У практиці прийнято підрозділяти неврози на три основні форми: 1) істеричний невроз, 2) невроз настирливих станів, 3) неврастенія.

Серед неврозів у судово-психіатричній практиці частіше зустрічаються істеричні,клінічна картина яких надзвичайно різноманітна. Виокремлюють з певною часткою схематичності чотири основні групи істеричних розладів:

1) психічні розлади,

2) рухові розлади,

3) сенсорні порушення, розлади чутливості,

4) вегетативні порушення.

Психічні порушення характеризуються переважанням емоційних розладів – страхів, коливань настрою, станів подавленості і депресії, при цьому за зовнішньою виразістю, експресивністю, патетикою і театральністю часто приховуються поверхневі емоції. В деяких випадках реакція на травмуючу ситуацію виявляється в підсиленні фантазування. Зміст фантазій відображає прагнення до уникання непідсильної стресової ситуації.

Істеричні напади характеризуються виразністю, довготривалістю, супроводжуються сльозами, стогнанням, криками. Істеричні розлади рухової сфери, зазвичай, не залежать від інервації, а відповідають уявленням про анатомічне ділення кінцівок (“параліч” однієї руки, обох ніг або рук, усіх чотирьох кінцівок). Істеричні контрактури відзначаються в м’язах кінцівок, іноді в м’язах шиї, тулуба. Нерідко трапляються явища астазії-абазії (відмова ходити при повній збереженості опорно-рухового апарату). Іноді при тривалих паралічах відбуваються вторинні м’язові атрофії. При істеричному паралічі голосових зв’язок проявляється істерична афонія (втрата гучності голосу).

Вегетативні порушення займають велике місце у клінічній картині істеричного неврозу. Спазм гладкої мускулатури часто обумовлює такі симптоми, як відчуття стискання горла (істеричний ком), непрохідності стравоходу, нестача повітря.

Нерідко трапляється істерична рвота, що не пов’язана з яким-небудь захворюванням шлунково-кишкового тракту і зумовлена спазмом (пілороспазмом). При хвилюванні відзначаються серцебиття, тахікардія, аритмія, задишка, проноси й інші розлади внутрішніх органів із масивною вегетативною симптоматикою. Функціональні розлади, які виникають в умовах травматизуючої симптоматики, зумовлюють вихід із цієї ситуації. Неврози нав’язливих (настирливих) станів або обсесивно-фобічні стани.

У практиці судово-психіатричної експертизи проводити оцінку настирливостей доводиться зазвичай рідше, ніж істероневротичних станів. Прийнято розрізняти дві основні групи настирливих станів:

• настирливості, зміст яких має абстрактний, відсторонений, афективно-нейтральний характер;

• чуттєво-образні настирливості, з афективно-насиченим, переважно тяжким змістом.

До абстрактних настирливостей можна віднести, наприклад, настирливі мудрування (розумова жуйка), настирливе рахування (калькуляція), настирливі пригадування, повторення та ін.

Переважно важкі за змістом, чуттєво-образні, афективно-насичені настирливі стани є більш різноманітними:

1) настирливі, постійно виникаючі сумніви щодо правильності і закінченості своїх дій, вчинків, наприклад, “чи зачинив двері”, хоч перевіряв;

2) настирливі уявлення, котрі, не дивлячись на їх вочевидь неправдивий характер, явну абсурдність, приймаються за дійсність, наприклад, у матері, котра поховала дитину, раптом з’являється чуттєво-образне уявлення, що дитина похована була живою;

3) настирливі спогади – нестримне, настирливе згадування якого-небудь не-приємного, негативно-забарвленого випадку або такого ж характеру події з минулого, не дивлячись на постійні зусилля не думати про це;

4) настирливі страхи (фобії). Вони особливо різноманітні за змістом, характеризуються нестримністю, та, не дивлячись на безглуздість, неможливістю подолати їх. Іноді виникає настирливий безглуздий страх висоти, високих місць (гіпсофобія), страх перебування в закритому приміщенні (кляустрофобія), страх відкритого простору, самому виходити з дому або переходити вулицю (агорафобія). Відомі й інші страхи: страх перед натовпом людей (антропофобія), страх раптової смерті (танатофобія), страх перед гострими предметами (айхмофобія), побоювання спільноти, гурту (петтофобія) або навпаки – самотності, залишатися насамоті (монофобія). Частими є страхи перед хворобами, можливістю заразитися невиліковною чи заразною хворобою, при відсутності обґрунтованих на те причин (нозофобія), страх захворіти раком (канцерофобія), страх заразитися сифілісом (сифілофобія) тощо;

5) настирливі дії, ритуали, думки, рухи (компульсії), що скоюються супроти волі і бажання хворих, не дивлячись на намагання останніх їх стримати, усвідомлення їх безглуздості і боротьбу мотивів щодо їх здійснення. Це покашлювання, витягування рук, шиї, нестримне бажання плювати вниз, навіть у театрі, настирливі антипатії – мимовільно виникаючі цинічні думки і висловлювання про поважних осіб або рідних, про релігію тощо.

При судово-психіатричній експертизі потрібно мати на увазі, що в більшості випадків хворі з неврозом настирливих станів унаслідок критичного до них ставлення і свідомої боротьби з ними не скоюють кримінальних дій, пов’язаних з явищами настирливості. (Так, наприклад, був описаний один випадок, коли у хворого виникало нестримне бажання розбити за ноги об стіну свою єдину дитину, яку він дуже любив. При появі такого потягу його охоплював жах, і він, боячись зробити це мимоволі, панічно тікав із дому. Настирливі потяги, як правило, не виконуються, чим відрізняються від імпульсивних дій.)

Неврастенія.В характері її клінічного перебігу велику роль відіграє довготривалість психотравмуючої ситуації, недостатність сну, відпочинку, постійне психічне напруження. Підвищена збудливість і лабільність нервової системи, що повільно з’являється на початку захворювання, в подальшому супроводжується підвищеною виснажливістю, швидкою стомлюваністю, “подразливою слабкістю”, нездатністю зосередитися на основній роботі. Характерні головні болі, порушення сну, непереносимість звичайних світлових і звукових подразників. Настрій, здебільшого понижений, розвивається виснаження, депресія, вегетативні розлади. Перебіг неврастенії довготривалий і залежить від типу вищої нервової діяльності і тривалості дії психотравмуючої ситуації.

Судово-психіатричне значення неврастенії є найменшим серед неврозів, реактивних станів, тому що вона дуже легко розпізнається і ніколи не супроводжується психотичною симптоматикою та порушенням критичних можливостей.

Реактивні психози. За клінічними ознаками, гостротою, характером і тривалістю перебігу, реактивні психози можна розділити на гострі шокові реактивні психози, підгострі реактивні психози (котрі на початку можуть мати й гостру стадію), а також затяжні реактивні психози.

Гострі шокові реактивні психози.Їх виникнення пов’язане з впливом гострої, раптової та дуже сильної психогенної травми, що становить загрозу для життя, найчастіше при масових катастрофах (пожежах, землетрусах, паводках, транспортних катастрофах та ін.), тяжкому потрясінні, пов’язаному з несподіваною звісткою, арештом тощо.

Вегетативні порушення представлені виразною тахікардією, різким зблідненням або почервонінням, профузною пітливостю і проносом. Стан збудження супроводжується потьмаренням свідомості з наступною амнезією.

Гострі шокові реакції тривають від кількох годин до кількох днів.

Підгострі реактивні психози,це один із найпоширеніших у судово-психіатричній клініці типів реактивних психозів. Їх тривалість – від 2–3 тижнів до 2– 3 місяців. У практиці розрізняють такі форми підгострих реактивних психозів:

психогенна депресія;

– психогенний праноїд, галюциноз;

– істеричні психози(маячноподібні або маревні фантазії, синдром Ганзера, псевдодеменція, пуерілізм, синдром здичавіння, істеричний ступор).

Психогенна депресія. Виділяють чотири її основні варіанти: 1) проста депресія; 2) депресивно-параноїдний; 3) астено-депресивний; 4) депресивно-істеричний синдроми.

У клінічній картині депресійведучими є емоційні розлади, що супроводжуються психомоторною загальмованістю. При простій депресії, яка розвивається у безпосередньому зв’язку з психотравмуючою ситуацією, клінічні прояви можуть коливатися від незначно вираженої пригніченості до порівняно глибокої загальмованості, нуді. Депресивна реакція закінчується повним видужанням.

Депресивно-параноїдний синдромвиявляється повільним, поступовим розвитком і наростанням стану пригніченості, якому передує безсоння, довготривалий період осмислення та переробки в психіці травмуючого пережиття. Свідомість хворих грубо не порушується, хоча при збереженості формальної орієнтації навколишнє середовище сприймається ними невиразно, відзначаються явища деперсоналізації та дереалізації.

Депресія супроводжується психомоторним загальмовуванням і, наростаючи, може перейти в депресивний ступор. Перебіг хвороби, як правило, довготривалий (2–3 місяці), при цьому хворі втрачають у вазі, в них відзначаються вегетативні зрушення – тахікардія, болі і відчуття важкості в ділянці серця, коливання артеріального тиску. Нерідкими є вперті суїцидальні тенденції та спроби. При зміні ситуації або лікуванні, насамперед, зникає маячна (маревна) інтерпретація оточуючого. Депресія стає менш глибокою та більш адекватною, поступово проходить психомоторна загальмованість, з’являється критика до перенесеного хворобливого стану.

Астено-депресивні станипочинаються з явищ нервово-психічного виснаження, яке досягає ступеня глибокої астенії. З подальшим розвитком захворювання наростає психомоторна загальмованість. Афект тоскного настрою має маловиразний характер, заміщуючись станом одноманітного психічного зниження, апатії, пригнічення всіх функцій психіки. Загальмованість, уповільненість темпу психічних процесів, підвищення порогу сприйняття відображають зміну свідомості за типом оглушення. В подальшому поглибленні стан депресії може перейти у в’ялий ступор, який відзначається особливо несприятливим перебігом. При зворотньому розвитку психічна діяльність поступово відновлюється, однак довгий час ще спостерігається стан постреактивної астенії.

Істерична депресіяв судово-психіатричній практиці зустрічається найчастіше. Вона розвивається після короткого істеричного збудження. Афект нуді, тоскного настрою при істеричній депресії характеризується надзвичайною виразністю. Правдивої психомоторної загальмованості в цих випадках немає. Іноді нудь поєднується з гнівливістю, депресія набуває ажитованого характеру. Нерідко хворі наносять собі пошкодження або скоюють демонстративні суїцидальні спроби. Вони не схильні до маячних ідей самозвинувачення. Частіше їм властиві зовнішньо звинувачувальні тенденції, поряд із цим вони висловлюють перебільшені побоювання з приводу свого здоров’я. Істерична депресія протікає на фоні істерично звуженої свідомості з коливаннями психомоторних проявів. При поглибленні реактивного стану істерична депресія переходить в істеричний ступор, однак її перебіг загалом є благополучним. Вихід із хворобливого стану може відбутись одразу ж після зміни психотравмуючої ситуації чи проведеного лікування, але може бути і поступовим.

Психогенний параноїд і галюциноз. Реактивний, психогенний параноїд виникає, як правило, після арешту, в місцях позбавлення волі, після напруженої безсонної ночі у зв’язку з усвідомленням того, що відбулося. В початковій стадії хворих з’являється незрозуміла тяжка тривога, загальне емоційне напруження та неспокій. Все навколишнє сприймається й оцінюється хворим крізь марення.

Хворі сповіщають про внутрішні голоси, які втручаються в хід їх думок, звучать всередині голови, відтворюють процес слідства. З’являється також відчуття зміненості власного організму, явища деперсоналізації. На висоті гострого психотичного стану, на тлі наростаючого афекту страху переважають істинні вербальні галюцинації, зміст яких безпосередньо пов’язаний із травмуючою ситуацією. “Голоси” мають множинний характер, часто у вигляді діалогу обговорюють поведінку хворого, погрожують, віщують смерть. Поряд із цим хворим може причуватися плач їх дітей, рідних, крики, волання про допомогу тощо. Іноді бувають і зорові порушення сприйняття: хворим привиджуються рідні, близькі, озброєні люди, направлені на них рушниці чи інша зброя та ін.

Велике місце в клінічній картині займають маячні ідеї відношення, переслідування, а також маячення зовнішнього впливу, постійної підконтрольності своїх дій, впливу зі сторони гіпнозом або якимись апаратами. Всі маячні ідеї об’єднані загальним змістом, пов’язаним із психогенно травмуючою ситуацією. На висоті гострого психотичного стану переважає страх.


Читайте також:

  1. Агрегатні стани речовини
  2. Адаптації до паразитичного способу життя
  3. Адаптації та навчання
  4. АДАПТИВНІ РЕАКЦІЇ МІКРООРГАНІЗМІВ НА СТРЕСОВІ ДІЇ.
  5. БАЖАННЯ і НАМІРИ - це миттєво виникаючі і досить часто змінюють один одного мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають змінюваних умов виконання дії.
  6. Боротьба зі стрессми
  7. Важкий авіаносний крейсер
  8. Важливий механізм адаптації до стресу полягає в зміні зкспрессіі генів
  9. Вегетативні розлади: закрепи, аменорея, сухість шкіри і слизових, тяжкість у грудях.
  10. Взаємозвязок соціалізації та професійної адаптації в
  11. Визначення факторів дезадаптації молоді.
  12. Відомі чотири основні історичні типи організації соціальної нерівності — рабство, касти, стани і класи.




Переглядів: 769

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Судово-психіатрична оцінка алкоголізму, наркоманій і токсикоманій. | Істеричні психози

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.