Психофізіологічна характеристика дорослих

Вікова періодизація дорослих

До дорослого населення відносять осіб старших за 20-21 рік. Дорослих з певною умовністю можна під розділити на такі вікові групи.

22 - 28 років (чоловіки) і 21-28 років (жінки) - молодіжний вік

29 - 39 років (чоловіки) і 29 - 34 роки (жінки) - 1 період зрілого віку

40 - 60 років (чоловіки) і 35 - 55 років (жінки) - 2 період зрілого віку

61 - 74 років (чоловіки) і 56 - 74 роки (жінки) - похилий вік

75 - 90 років - старший вік

91 років і більше - довгожителі.

Таке групування є схематичним, оскільки вікові зміни більшою мірою залежать від індивідуальних особливостей організму і умов життя. Проте поділ на вікові групи не позбавлений змісту.

Серцево-судинна система. Інволюційні зміни відбуваються в стінках судин, що виражається в розростанні сполучної тканини, в яких відкладаються ліпіди, холестерин і солі вапна. М’язова оболонка судин потоншується, розвиваються склеротичні зміни. Просвіт судин звужується, в результаті чого підвищується артеріальний тиск. Відомий афоризм "вік людини визначається віком її судин" надто категоричний, проте в цілому вірно відображає роль вікових змін в старінні організму. Відомо, що з віком різко зростає частота захворювань серцево-судинної системи і вони стають однією з основних причин смерті людини. Чоловіки в 200, а жінки в 260 разів частіше помирають від захворювань серцево-судинної системи у віці 60-69 років, ніж у 20-29 років. Це відбувається на тлі наростаючої загальної смертності від хвороб кровообігу, які набули в сучасному світі епідемічного характеру.

Старіння організму супроводжується значними змінами в судинах і серцевому м’язі. Поступово зменшуються розміри серця, в серцевому м’язі відбуваються гістологічні зміни, що супроводжуються розвитком сполучної тканини. В результаті прогресування цих проявів різко понижується сила серцевих скорочень, зменшується кількість крові, що викидається серцем в судинну систему за 1 скорочення. Змінюється положення серця в грудній клітині.

ЧСС залежить від віку. В 20 років серце скорочується в середньому 60-70 разів за хвилину, а в 55-60 років частота збільшується до 75-80 уд/хв. У фізично тренованих людей поступлення крові до м’язів відбувається за рахунок більшого викиду крові з серця за 1 скорочення. У нетренованих літніх людей при фізичному навантаженні кількість крові, що викидається в аорту за 1 скорочення майже не змінюється, проте значно пришвидшується ЧСС, що викликає більш швидку втому серця. Воно не забезпечує потреби м’язів в крові. Це призводить до їх кисневого голодування і відмирання окремих функціональних одиниць. Зміни функції ССС є одним з важливих чинників, які понижують працездатність організму в старості. Скелетні м’язи, нервові центри ще могли б забезпечити необхідний рівень фізичної працездатності, а серце не може виконати необхідної роботи.

На думку одних фахівців, зміни в ССС, які зустрічаються в старших людей стають результатом не самого процесу старіння, а атеросклерозу. На думку інших - численні зміни кровообігу пов’язані зі старінням серця і судин, а ті вже сприяють розвиткові атеросклерозу.

Таким чином, вікові зміни функції ССС самі по собі вторинні стосовно порушень на молекулярному рівні, визначають старіння цілісного організму: вони сприяють розвитку кисневого голодування тканин обмежують пристосувальні можливості організму створюють умови для виникнення патологій (атеросклерозу, гіпертонії, ішемії і т.п). Тому висока фізична активність і антисклеротична дієта сприятимуть продовженню життя.

Дихальна система. В старшому віці зменшується рухливість грудної клітини і легенів. Понижується екскурсія грудної клітини. Так, якщо у здорових молодих людей цей показник дорівнює 8-10 см, то в старших людей він знижується до 2-4 см.

З віком відбуваються функціональні і морфологічні зміни в легенях. Еластичність легеневих пухирців зменшується, знижується їх пружність, що ускладнює звільнення альвеол від повітря при видиху. Це призводить до зменшення вентиляційної здатності легенів, тобто кількості повітря за одиницю часу. В добре тренованого спортсмена вентиляційна здатність легенів досягає 200 л/хв, тоді як у старшої людини складає 70-100 л/хв. Дихання старшої людини стає поверхневим, розвивається стареча емфізема легенів (збільшення об’єму альвеол з втратою еластичності легеневої тканини), яка ускладнює виконання фізичних навантажень - виникає задишка навіть при невеликих навантаженнях (ходьбі).

Зміни в легеневій тканині ускладнюють поглинання кров’ю кисню з повітря, що вдихається. Гіпоксичні явища перешкоджають транспортуванню кисню до тканин, в результаті чого організм відчуває хронічний кисневий дефіцит. Це пришвидшує старіння клітин і їх руйнування. Гіпоксія супроводжує численні фізіологічні стани організму - вагітність, пологи, фізичну активність, стреси, розумову роботу і т. і. Вона може обмежувати діяльність організму. Та антигіпоксична система може вдосконалюватися. В ході кисневого голодування збільшується кількість еритроцитів, зростає кількість гемоглобіну, величина серцевого викиду, легеневої вентиляції, кількості кровоносних капілярів в тканинах, вміст міоглобіну, кількості мітохондрій тощо. Академік Сіротинін одним з перших довів, що гіпоксія - важлива причина розвитку старіння. Боротьба з віковою гіпоксією - важливий шлях впливу на старіючий організм. Головне тут - не збільшення потреби тканин в кисні, не стимуляція систем забезпечення кисневого гомеостазу, а оптимізація механізмів більш повного і економічного використання кисню, шляхів підвищення стійкості організму до гіпоксії.

Нормалізуючий вплив на газообмін у старшому і похилому віці здійснюють біостимулятори (вітаміни, апілак, препарат маточного молочка бджіл тощо). На відміну від медичних препаратів, які лікуючи одне можуть шкодити іншому, різнобічний позитивний вплив на різні ланки організму здійснює активний руховий режим. Особливе велике значення для осіб старшого віку в яких часто спостерігається одночасно кілька захворювань. Під впливом фізичних вправ зростає ефективність легеневої вентиляції, покращується бронхіальна провідність, підвищується рівень кисневого насичення артеріальної крові, стає більшим інтенсивним капілярне кровопостачання. В результаті чітко покращується кисневе постачання тканин і поряд з цим підвищується інтенсивність поглинання кисню клітинами.

Нервово-м’язова система, опорно-руховий апарат. Зрілий вік характеризується відносною постійнiстю показників морфології, функцій опорно-рухового апарату і систем, що його забезпечують. Ступінь цієї стабільності, проте, досить індивідуальна і визначається способом життя особи, інтенсивністю і характером її фізичної активності. Так, характер реакції фізично активних людей на навантаження протягом перших 20-50 років суттєво не змінюється.

М’язи людини зрілого віку в цілому зберігають свої функціональні властивості протягом усього періоду стаціонарного стану. Проте регресивні зміни морфологічних характеристик помітні вже після 30-35 років. Це стосується передусім, зниження еластичності зв’язкового апарату, зниження його міцності, збільшення ламкості костей, окостеніння ряду елементів хребта, зниження рухливості в суглобах. Відомо, що лише 1% людей причиною остеохондрозу є дефекти в будові хребта. В решти - 99% поява цього поширеного захворювання залежить від фізичної активності цих осіб.

Оптимальне співвідношення сили м’язів різних м’язових груп завершується до 16-17 років. Найбільші її значення характерні для осіб у віці 25-30 років. Після цього показники відносної сили (на 1 кг маси) понижуються. М’язи 70-літньої людини гублять у масі в порівнянні з юнацьким і середнім віком до 40%. Ріст м’язових волокон в товщину продовжується до 30-35 років, у довжину - до 23-25 років. В процесі старіння особливо помітно зменшується маса розгиначів, перевага маси яких спостерігається від народження протягом всього життя. З віком змінюється співвідношення між сухожиллям і черевцем м’язу. В гомілковому м’язі сухожилля майже повністю поглинають м’яз. Це різко знижує здатність старших людей змінювати положення тулуба. Знижена кількість м’язових волокон уповільнює швидкість їх скорочення. Проте, при відповідному тренуванні рівень сили зберігається до 50-літнього віку. Так, А.Н.Воробйов (важка атлетика) став рекордсменом світу в 37-літньому віці, а трьохкратний чемпіон світу іранець Намдью показав кращий свій результат в 42 роки.

В житті сучасної людини відносній силі належить домінуюча роль. В період суттєвих інволюційних перебудов сила м’язів суттєво понижується, тоді як витривалість до статичних навантажень на рівні 1/2 і 1/3 максимальної сили досягає у жінок свого піку до віку 60-65 років. (Городніченко, 1996). Зі старінням понижується м’язовий тонус, особливо - в м’язах живота. Послаблюються і інші групи м’язів.

В людей зрілого віку, які ведуть малорухливий спосіб життя, м'язова маса зменшується, більшими стають жирові відклади в області живота, стегон, шиї. Встановлено, наприклад, що в добре розвинутого фізично 30-літнього чоловіка м’язи складають близько 43% маси тіла, а в старця - лише 25%, у спортсменів високого класу - 50 -52% маси тіла. Зрозуміло, що слабі м’язи стають лімітуючою ланкою фізичної сили, рухливості і спритності.

За даними досліджень А.В. Коробкова, скритий (латентний) період рухової реакції у відповідь на комбіновані (світлові і звукові) подразники мінімальний в 20 - 30 років. В пізньому онтогенезі він знову, як і в ранньому, - вищий. Це дозволяє зробити висновок, що найбільшої швидкості нервово-м’язова реакція людини досягає в пізній юності і ранній зрілості.

В результаті складних морфологічних змін нервових клітин, волокон, синапсів, перебудов обміну і регуляції, з віком понижується збудливість, реактивність коркових клітин, послаблюються процеси збудження і гальмування, диференціація зовнішніх подразників. Це ускладнює вироблення і закріплення нових умовнорефлекторних зв’язків. Засвоєння нового матеріалу вимагає більш тривалого часу, рефлекторні зв’язки носять нестійкий характер. Так, формування нового рухового динамічного стереотипу роботи в передпенсійному віці (55-60 років)потребує в 1,5-2 рази більше часу, ніж у молодому.

В кістках опорно-рухового апарату зі старінням відбуваються структурні зміни. Особливо часто страждають суглоби, що часто навантажуються - гомілко-стоповий, колінний і кульшовий. Суглобові поверхні стираються, в’язи стають менш еластичними, що не тільки ускладнює рухи, але і часто спричинює біль. Причиною змін в костях людини є те, що % неорганічних речовин в кістках з віком збільшується. Так, в кістках молодої людини неорганічні речовини складають близько 50%, середнього віку - 65%; а у старців - 80%. Тому кістки в старості стають більш ламкими, при переломах важко зростаються.

Погіршення лабільності - одна з основних закономірностей старіння. Нервово-м’язовий синапс у дорослих може відтворювати 200 імпульсів за хвилину, старших осіб - до 100. Оцінюючи вікові зміни нервово-м’язової системи в цілому, необхідно відмітити, що не зважаючи на недостатню вивченість в онтогенезі ряду важливих функціонaльних показників особливо у старших людей, вже тепер можна встановити такі важливі закономірності: м’язи набувають функціональної зрілості відносно пізно, до 15-19 років; різні м’язові групи дозрівають в різні терміни; стареча інволюція нервово-м’язової системи - процес тривалий, проте у порівнянні з іншими тканинами виражений досить сильно.

Фізична працездатність. М’язова сила рук у людей в 60-69 років складає 62%, в 70-79 років 55%, а у 80 р. і більше - 45% рівня, зареєстрованого в молодих людей віком 20-29 років. З віком суттєво знижується максимальна потужність роботи. У віці 20-29 років цей показник складає в середньому 180 Вт, в 60-69 р. - 80ВТ, 70-79 р. – 60 ВТ. Необхідно відмітити, що фізична працездатність людини визначається функціональними можливостями енергозабеспечуючих систем - ССС, дихальної. Одним з інтегральних показників фізичної працездатності є МПК. У чоловіків у віці 64-69 років вона складає 63% у 70-79 - 54 % рівня поміченого у віці 20-29 років.

Старіння призводить до відмирання клітин. В кожному органі (легені, нирки, печінка) є працюючі в певний час групи клітин, функціональні одиниці і резервні, що підключаються при напруженій діяльності. При старінні зменшується кількість резервних одиниць, за рахунок чого підтримується кількість "працюючих". В старості через відмирання багатьох клітин обмежений обсяг резерву посилення. Окрім того, через відмирання клітин у літньої людини при виконанні тієї ж роботи aктивізується більша кількість функціональних одиниць, ніж у молодшої людини. В молодших людей певний рівень підтримується за рахунок більшої активності кожної функціональної одиниці.

За даними досліджень Фролькіса і І.В.Муравова у старших людей при фізичному навантаженні спостерігається явище, яке вони назвали "феноменом обриву". Суть його полягає в тому, що люди похилого віку при високій ступені працездатності повинні на деякий час припинити роботу, а потім знову можуть виконувати її. Це ніщо інше як пристосувальна реакція, що охороняє людину від глибокої втоми. Таким чином досягається більш досконала, ніж у молодих людей, організація режиму праці і відпочинку. Вважається, що в основі механізму цього явища суттєве значення відіграють зміни інтенсивності гальмівного процесу в ЦНС.

В похилому віці нервова система, кровоносна, дихальна обмежують працездатність організму. Тому фізична активність в старшому віці має основну мету - вдосконалення і розвиток функції цих систем організму: ЦНС, с-с, дихальної.

Розумова працездатність. Одним з головних чинників, що викликають старіння всього організму, є вікові структурні і функціональні зміни у нервовій системі, її центральних відділах. З віком погіршується пам'ять, особливо на поточні події, підвищується подразливість, знижується функція сенсорних систем. В осіб 60 років послаблюються процес гальмування і дещо пізніше збудження. Знижується сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів і розвивається їх інертність.

Рівень розумової працездатності, темп і спрямованість її змін з віком здебільшого детерміновані соціально. Має значення рівень освіти, інтелекту, умов і характеру професійної діяльності, тренованість, стан здоров’я і тощо. Американські психологи встановили, що інтелект осіб з 20 до 60 років знаходиться в стаціонарному стані. Тривале обстеження було розпочате у віці обстежуваних 20-30 років. Потім дослідження провели повторно через 35-40 років. Повторні дослідження не виявили пониження інтелектуальних здібностей обстежуваних. Дослідники прийшли до висновку, що значне погіршення інтелектуальних можливостей у старших осіб у більшості випадків визначається хворобами, соціальною ізоляцією, а не старінням. Однією з найбільш поширених причин змін психіки, пам’яті та емоцій вважається швидко прогресуючий атеросклероз судин головного мозку. Тому профілактика атеросклерозу, що будується на раціональному способі життя і антисклеротичній дієті - одночасно є профілактикою порушень ВНД.

Одним з основних проявів змін ВНД в старості є зниження здатності сприймати і переробляти інформацію. Це пов’язано зі зменшенням лабільності в усіх ланках передачі інформації. Встановлено, що найчіткіше знижуються показники, що характеризують швидкісні якості психічних функцій. При праці у вільному режимі результати виконання розумових завдань у літніх і старших людей не нижчі, а іноді і кращі.

Аналіз результатів досліджень активності психічної діяльності у 800 людей у віці 26-96 років показав, що з віком погіршуються процеси розподілу, зосередження і концентрації уваги, утримання в пам’яті. У людей похилого віку пригашення емоцій триває довше, ніж у молодих, вони частіше носять негативне забарвлення.

Статева потенція У чоловіків пониження потенції проходить повільніше, ніж у жінок і oхоплює період від 55 до 65 років (у жінок - 50-60 років). Правда і те, що статева потенція - індивідуальна. Окремі чоловіки і в 70 років зберігають повноцінну потенцію, інші і в 50 - імпотенти. Значною мірою все залежить від загального стану здоров’я, способу життя, дотримання гігієни статевого життя. У жінок однією з ознак старіння є припинення менструального циклу (клімакс). Це стається після 45 років. При нормальному фізіологічному клімаксі особливих змін в організмі не відбувається. Зовсім по-іншому протікає патологічний клімакс. Жінка часто звертається до лікаря з приводу підвищеної дратівливості, скаржиться на безсоння, головні болі. Лікарі помітили, що кращими ліками при патологічному клімаксі є фізичні вправи.

Обмін речовин. З роками якісно змінюється обмін речовин, знижується його інтенсивність. Піддаються змінам білковий, вуглеводний, ліпідний водний і мінеральний обмін. Відбувається відмирання частин клітин тканин органів і заміщення їх сполучною і жировою тканиною. Значно знижується інтенсивність окисно-відновних процесів і використання кисню тканинами. В осіб похилого віку часто спостерігаються функціональні порушення кишково-шлункового тракту - знижується активність секреції, перистальтика кишківника, атрофуються залози. Часто спостерігається зниження тонусу кишківника і закрепи. Вони сприяють виникненню загального неврозу. Їх можна уникнути. Головна причина - невисока фізична активність і нестача клітковини в їжі, невеликий вміст рідини в їжі. Ранкова гігієнічна гімнастика, велика кількість овочів і фруктів, 2 склянки води (1 натще - 2 - перед сном) допоможуть уникнути неприємностей, пов’язаних із закрепами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Цілі та стратегія управління процесом фізичного виховання дорослих

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.