Наростання кризових явищ в культурі глобалізованого світу. Проблема збереження української національної ідентичності.

План лекції

Провідні тенденції розвитку сучасної української культури. Модерн і постмодерн.

1.Наростання кризових явищ в культурі глобалізованого світу. Проблема збереження української національної ідентичності.

2.Розвиток української культури в умовах «перебудови».

3.Соціокультурний розвиок українського суспільства з утвердженням політичної незалежності: загальна характеристика.

4.Постмодернізм. Характерні риси українського постмодерну та їх прояви в сучасній українській культурі.

Культурне та геополітичне самовизначення України як держави у світі, поза всяким сумнівом, належить числа найбільш проблемних та актуальних сторін існування української нації. Після того, як було проголошено незалежність Української держави, перед нею, як незалежною державою, в першу чергу постають проблеми пошуку та створення необхідних інтеграційних процесів входження в європейські та світові структури. При цьому слід осмислити, яке місце Україна як держава має посісти в теперішньому глобалізованому світі.

Заявивши цілому світові про своє існування та відчуваючи можливість долучення до Європейського Союзу, Україна в кінцевому результаті виявилася неготовою до входження у євроспільноту. Проблема збереження національно-культурних пріоритетів та перспектив з національною ідентичністю загострюється завдяки подальшому широкому розвитку євроінтеграційних процесів. Євроінтеграція, як всякий новий процес, дає можливість розширити культурні обрії української спільноти, зміцнити його дієздатність. З іншого боку такі дії можуть зумовити моральний занепад і деградацію, дати можливість розвитку подій, які в кінцевому результаті можуть привести до занепаду культурної та етнонаціональної ідентичності.

Науково-технічний прогрес докорінно змінив розвиток матеріальної культури і, так би мовити, перекодував світогляд сучасної людини. Наша сучасність показує, що культура занепадає і знаходиться в кризовому стані. Розвиток кризового стану викликано суперечностями між стратегією розвитку духовних цінностей та матеріальної культури суспільства.

Сьогоденний розвиток культурних цінностей характеризується швидкими змінами, які постійно час міняють свої показники. Теперішня соціалізована система навчання та виховання являється джерелом набутих знань та культурних навичок.

Українська культура, як і будь-яка інша, володіє функцією збереження та захисту національно-державної самобутності. На сьогоднішній день відродження почуття національної ідентичності все частіше підмінюють політизацією національного питання, пошуками «національної ідеї», хочуть замінити практичні кроки для її ствердження. З упевненістю можна сказати, що розвиток національної культури завжди буде важливим чинником розвитку національної ідентичності.

Беручи до уваги розвиток світової цивілізації, можна стверджувати, що культурні надбання сучасного світу мають спільні риси, які супроводжуються подібними досягненнями національних культур, кожна з яких вносить свій вклад в загальний розвиток культури. Без творчого спілкування з іншими національними культурами, будь-яка національна культура не може існувати як самодостатня та замкнена. Як національний внесок у розвиток міжнародного культурного процесу можуть стати здобутки української національної культури і, при цьому, часто роблять вагомий внесок у розвиток міжнародного культурного процесу. В сучасній ситуації, коли українська культура намагається посісти гідне місце у світовій спільноті, значно зростають вимоги до національної культури, вимагають більш широкого розкриття її функцій.

У наш час в освоєнні досягнень української культури стали засоби масової інформації – це телебачення, преса, радіо та кіно, і три чверті населення відзначають їх позитивний вплив.

Значна частина громадян України вважає важливим досягненням національної культури, початок процесів пов’язаних з вивченням і оволодінні громадянами України державної мови. В подальшому такий процес дає можливість для розвитку звичаїв, народного мистецтва та фольклору. Проведені опитування в багатьох містах України показали, що народ не тільки підтримує національну культуру, а прикладає максимум зусиль для відродження української культури.

Система національної культури має в своєму складі такі чинники, які посідають в свідомості народу дуже важливе місце і разом з ними вони формують образ національної культури. При опитуванні більшість громадян в такій системі виділили мову, історію та мистецтво. Меншого значення вони надали рисам національного характеру та питанню релігійної приналежності.

2. Розвиток української культури в умовах «перебудови».

Політика перебудови, демократизації та гласності, яка була розпочата у 1985 р. з приходом до влади нового генерального секретаря ЦК КПРС Горбачова, дала поштовх для розвитку в Україні національно-демократичного піднесення. Воно проявилося у наступних напрямках як у суспільно-політичному житті, так і в культурі, а саме:

- розгортається критика існуючого ладу;

- проходить реабілітація жертв сталінських репресій;

- відбувається відродження української історії;

- повертаються із забуття твори багатьох митців і науковців;

- виникають неформальні організації;

- відроджуються заборонені релігійні конфесії та ін.

Зокрема, зростає активність населення, що вилилось утворенням в 1989р.громадської організації «Народного руху України за перебудову», яку очолив Іван Драч. Мета даної організації – це перетворення України в демократичну правову державу, радикальна перебудова її економіки та створення умов для розвитку і самозбереження українського народу.

Ще одним напрямком суспільно-політичної діяльності у 80-тих рр. стає співпраця з українською діаспорою. Українська інтелігенція починає активно приймати участь у громадсько-політичному житті.

Так як одним із найважливіших факторів розвитку національної культури є мова, то на установчій конференції 11-12 лютого 1989 р. в Києві утворилося Товариство української мови імені Т. Шевченка(ТУМ). Це товариство постало як всеукраїнська громадська спілка, що на хвилі національного піднесення об'єднала численні організації та гуртки. Воно поставило собі за мету відродити українську мову в різних сферах суспільного життя, зберегти її чистоту і самобутність. У тому ж 1989 р. Верховною Радою України приймається «Закон про мови в Українській РСР».

Виникають й інші громадські об’єднання, такі як історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (1989), студентське об’єднання «Громада», клуб «Спадщина».

Починаючи з середини 80-х років ХХ ст. у громадсько-політичне життя країни найактивніше включилися українські літератори, які завзято пропагували демократичні цінності. Зокрема, велику роботу із повернення забутих імен діячів мистецтва та культури, а також відтворення історичної пам’яті України зробила Спілка письменників Українита її центральний друкований орган – газета «Літературна Україна». В «Літературній Україні» відкривається рубрика – «Сторінки забутої спадщини». У цьому напрямку також працювали журнали «Київ», «Вітчизна», «Дніпро», «Всесвіт», «Дзвін» (до 1990 р. – «Жовтень»), «Березіль» (до 1991 р. – «Прапор»), академічні журнали «Народна творчість і етнографія», «Український історичний журнал», «Слово і час», тижневик «Україна». На сторінках цих видань починають публікуватися також і твори письменників та діячів культури, імена яких довгий час, за часів радянського тоталітаризму, були під забороною (В. Винниченка, Г. Чупринки, Б. Лепкого, М. Драй-Хмари, М. Зерова, В. Симоненка, В. Стуса, та багатьох інших). А також, до свідомості людей доносять історичні документи, які довгий час були під забороною. Народ починає вивчати свою справжню (не спотворену комуністичною ідеологією) історію, а саме публікуються матеріали про гетьмана Мазепу, про діяльність Центральної Ради, оприлюднюються матеріали про голодомор 1932-1933 років та ін.

На сторінках тижневика «Україна» починають друкуватися мистецтвознавчі пошуки про художні твори І. Марчука, О. Заливахи, А. Антонюка, Н. Онацького, імена яких також були під забороною в радянські часи. Часопис «Дзвін» ще з 1988 року розпочинає публікувати тритомник Д. Яворницького «Історія запорозьких козаків». Журнал «Пам’ятки України» на своїх сторінках відкриває рубрику, де публікувалися бібліографічні матеріали про забутих українських краєзнавців, а також статті істориків Я. Дашкевича, М. Брайчевського та інших. До друку виходять твори відомих письменників української діаспори Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка, а також поетів, які загинули у боротьбі з фашизмом – О. Ольжича та О. Теліги.

Значною подією в культурному житті України стало проведення Першого пісенного фестивалю «Червона рута» у Чернівцях 1989 р., який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики.

Характерною ознакою української культури на рубежі 80-90-х рр. ХХ ст. стало розмаїття творчих спілок і об’єднань митців поза межами офіційних організацій – Спілкою художників та Спілкою художників України. Так, лише у Львові функціонували: мистецьке товариство «Шлях» (1989-1990), «Клуб українських митців» (1989), Секція мистецтвознавства НТШ (1989), «Бу-Ба-Бу» (80-ті рр.), «Мистецько-літературне об’єднання «Січкарня» (1991-1995), Творча майстерня «Марко» (1992), Спілка критиків та істориків мистецтва (1998). Ці товариства і асоціації об’єднували самобутньо обдарованих мистців, влаштовують виставки і презентації, вечори пам’яті, турбуються про збереження найвизначніших шедеврів української культури, їх популяризацію у світі, підтримують нові ідеї, апробовують нові форми і підходи у мистецтві. Подібні осередки виникають і в інших містах – Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Луцьку, Полтаві та ін. містах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості диференційованого фізичного виховання учнів з різними властивостями нервової системи	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.