Регуляторні реформи та відкритість ринку.

Посилення зв’язку між результатами національної макроекономічної політики і заходами торговельної лібералізації не обов’язково виявляється у прямій залежності, особливо для країн з перехідною економікою і тих, що розвиваються. Інтенсивність конкуренції на ринках цих країн та рівень їх відкритості для зовнішнього середовища істотно залежить від обсягів та змісту національних регуляторних політик.

Загалом регулювання орієнтоване на досягнення різних взаємодоповнюючих, а іноді й суперечливих цілей:

1) соціальних (охорона здоров’я, довкілля, захист споживачів);

2) економічного суверенітету країни;

3) покращення продаж через встановлення стандартів, розмірів, ваги товарів;

4) створення фізичної інфраструктури ринку (взаємодоповнюючих мереж дистрибуції, зв’язку, транспорту та інформації;

5) підтримка конкуренції через захист споживачів і фірм від монополістів;

6) розвиток ринкових інституцій.

Як засоби досягнення таких цілей застосовуються:

а) стандарти товарів (послуг), процесів виробництва (надання робіт,

послуг);

б) регулювання господарської діяльності у певних секторах, галузях

та професіях;

в) податкові платежі, збори, субсидії;

г) регулювання створення, фінансування, управління та ліквідації

компаній;

д) порядок укладання комерційних контрактів.

Сучасні регулюючі реформи обумовлюються, щонайменше, такими обставинами.

Насамперед, змінами у конкуренції в окремих контрольованих монопольних секторах, які підлягали внаслідок цього жорстокому урядовому контролю, в умовах розвитку комп’ютерних технологій. Тому скорочення витрат таких секторів як телекомунікації, повітряний транспорт, електроенергія посилює пропозицію на цих ринках і відповідно потребує усунення регуляторних перешкод.

По-друге, швидке зростання нових технологій і товарів (послуг) знижує ефективність застосовуваних регуляторів, особливо у фінансовій сфері.

По-третє, зростає “попит” на ефективні регулятори, застосовувані у розвинених країнах, і їх розповсюдження у інших країнах.

По-четверте, розвиток глобальних процесів, особливо на основі досягнень у сфері комп’ютеризації, телекомунікації та транспорту збільшує витрати, пов’язані з розбіжностями у національному регулювання і вимагає гармонізації їх на основі єдиних принципів.

Вказаним обумовлюється у міжнародному співробітництві в регулюючих реформах. Припускається, що таким чином забезпечується навчально-інформативна функція ознайомлення з досвідом ефективного адміністративного регулювання, перевагами (потенційними економічними наслідками) дерегулювання. Міжнародне співробітництво дозволяє подолати внутрішні політичні перешкоди у запровадженні реформ.

Важливим завданням міжнародного співробітництва є створення адекватних міжнародних норм для усунення суперечностей між лібералізацією торгівлі та національними регулюючими реформами.

Співробітництво у сфері гармонізації регулюючих реформ сприяє також встановленню персональних відносин між офіційними особами різних країн і, таким чином сприяти міжнародній інтеграції.

Слід вказати на певні труднощі узгодження регуляторних політик у порівнянні з митними, кількісними бар’єрами. По-перше, бар’єри для зарубіжного експортера знаходяться під сильним тиском національних виробників. По-друге, у багатьох випадках регулюючі правила справді мають метою важливі соціальні завдання (охорона здоров’я, довкілля). Саме тому як критерії співробітництва визначаються: економічні вигоди – як правило, угоди з міжнародного співробітництва мають наслідком покращання економічних умов у країнах-учасницях; максимальна гнучкість для незалежного схвалення рішень національними органами щодо завдань міжнародного співробітництва. Третій критерій співробітництва полягає у залученні приватного сектора до розробки міжнародних механізмів. При цьому уряд контролює лише досягнення соціальних цілей та не допускає використання цих механізмів проти потенційних конкурентів.

Отже, запровадження урядом регулюючих реформ, спрямоване на: покращання безпеки, довкілля, захисту споживача та вирішення соціальних завдань, здоров’я; встановлення стандартів розмірів та ваги різних продуктів з метою покращення їх реалізації; створення умов для діяльності взаємодоповнюючих мереж; створення умов для діяльності у ринковій економіці. Для того, щоб досягнути такої мети, необхідно запроваджувати різні регулюючі моделі, які повинні включати:

- створення та застосування стандартів для товарів, послуг, процесу виробництва;

- регулювання економічної діяльності в певних секторах, галузях та професіях;

- використання податкових зборів, субсидій та податків з метою досягнення певних соціальних цілей;

- розробка бізнесового законодавства (створення правової бази для фінансування, керування корпорацією).

Національні регулюючі реформи є ключовими інструментами, які впливають на відкритість національних ринків для світової конкуренції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Практика здійснення регуляторних реформ.	\|	Міжнародне співробітництво у регуляторній політиці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.