• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 1

Кандидат юридичних наук

Вступ.

Заключна частина.

· формулюються висновки з розглянутої теми;

· визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

- задачі кримінально-виконавчого права;

- загальна характеристика принципів кримінально-виконавчого права України»;

- цілі і задачі кримінально-виконавчого законодавства;

- джерела і суб'єкти кримінально-виконавчого законодавства;

· рекомендуються літературні та інші джерела для додаткової самостійної роботи (з наведеного переліку);

· даються відповіді на запитання.

Однією з головних функцій будь якої держави є боротьба зі злочинністю.

Боротьба зі злочинністю передбачає проведення з боку держави заходів, спрямованих на профілактику, розкриття злочинів, а також забезпечення виконання покарання за скоєний злочин. Якщо профілактичні заходи, які проведені відповідними органами держави, не змогли запобігти скоєнню злочинів, то правоохоронні органи проводять комплекс заходів, спрямованих на розкриття злочину, після чого, керуючись Кримінальним кодексом України, кваліфікують дії особи, яка скоїла злочин. Якщо вину особи доведено, то слідчий на підставі КПК України направляє матеріали до суду, який, знов таки, керуючись КК та КПК України, вирішує питання про застосування відносно засудженого відповідного кримінального покарання.

Всі питання, які були перелічені вище, вивчаються та удосконалюються Кримінальним та Кримінально-процесуальним правом України. Питання, що пов’язані із виконанням кримінальних покарань, вивчає окрема наука – Кримінально-виконавче право України. Але неможливо якісно проводити боротьбу із злочинністю без комплексного застосування Кримінального, Кримінально-процесуального і Кримінально-виконавчого права України, норми яких постійно і тісно взаємодіють.

Поняття, предмет та система кримінально-виконавчого права і є темою сьогоднішньої лекції.

1. Кримінально – виконавче право України, його предмет, система і методи. Основні принципи кримінально-виконавчого права України.

Політика у сфері виконання покарань

В основі формування і розвитку правової системи держави, різних галузей законодавства, правових форм і напрямків її діяльності лежить політика, що відображає принципи, стратегію, основні напрямки і форми досягнення соціальних цілей, які ставлять перед собою суспільство, політичні й владні структури, що його представляють.

Державою здійснюється зовнішня й внутрішня політика. У пункті 5 ст. 85 Конституції України сказано: «Верховна Рада визначає основи внутрішньої й зовнішньої політики». Наскільки різноманітною є здійснювана в державі політика, можна побачити хоча б з того, що в Україні є Департамент внутрішньої політики, Міністерство промисло­вої політики, Міністерство аграрної політики, здійснюється соціальна, молодіжна, цінова, кредитно-фінансова, податкова, інформаційна політика, політика у сфері науки і науково-технічної діяльності і т. ін. Вища атестаційна комісія України, наприклад, реалізує державну політику в галузі атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, присудженні наукових ступенів кандидата й докто­ра наук. Складовою правової реформи в Україні є державна політика щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейсько­го Союзу. Верховна Рада затвердила Засади державної політики України в галузі прав людини. Наведені приклади дають можливість побачити різноманітність різних сфер життєдіяльності, функціонування держа­ви, що відповідають її соціальному призначенню.

Поряд із зазначеними напрямками діяльності держави здійснюється і юридична політика, під якою в теорії права розуміють ті принципи і Цілі, які держава проводить у життя при створенні і застосуванні права, його норм, у діяльності юридичних установ, у формуванні й розвитку правосвідомості населення. Складовою частиною юридичної політики, здійснюваної в Україні, є політика у сфері виконання покарань.

Формується політика у сфері виконання покарань законодавчою галуззю влади. Верховна Рада України, приймаючи відповідні закони (ст. 92 Конституції говорить, що винятково законами України визначається діяльність органів і установ виконання покарань, законом України ого­лошується амністія), тим самим впливає на формування політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Виходячи з загального визначення юридичної політики, можна дати визначення і політики в сфері виконання покарань: політика в сфері виконання покарань визначає цілі, принципи, стратегію, напрямки діяльності органів і установ виконання покарань, її основні форми й методи.

Політика у сфері виконання покарань як діяльність держави ре­алізується в різних формах і насамперед у законодавстві, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань. В даний час ця політи­ка закріплена в Кримінально-виконавчому кодексі України (далі — КВК України), що був прийнятий 11 липня 2003 р. Верховною Радою України і набрав чинності 1 січня 2004 р.

Політика у сфері виконання покарань реалізується в діяльності відповідних органів і установ, а саме: у діяльності Державного департа­менту України з питань виконання покарань, його управлінь (відділів) в областях, Автономній Республіці Крим, безпосередньо в діяльності органів і установ виконання покарань.

Якщо суб'єктом формування політики у сфері виконання покарань виступає ВерховнаТада України, то суб'єктом здійснення цієї політи­ки є Державний департамент України з питань виконання покарань і про це прямо сказано в п. 1 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань від 31 липня 1998 р.: «Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — Департа­мент) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним стату­сом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань».

Поряд з «політикою у сфері виконання покарань» можливе засто­сування терміна «кримінально-виконавча політика» для:

· позна­чення державної доктрини саме в царині виконання покарань і її ре­алізації на практиці у вигляді застосування державного примусу до засуджених, що виявляється в обмеженні їхніх прав і свобод; і

· найменування галузі наукових знань, що становлять теоретико-пізнавальну категорію.

У зв'язку з цим здається, що досягнення науки, яка досліджує про­блеми виконання покарань (тобто кримінально-виконавчої політики в другому її значенні), повинні бути важливим чинником, здатним упли­нути на формування і розвиток політики у сфері виконання покарань.

Кожна галузь права, у тому числі і кримінально-виконавче право, закріплює у своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрям­ки, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій сфері. Відповідно і кримінально-виконавче право закріплює у своїх нормах ос­новні положення політики держави у сфері виконання покарань. Разом із тим кримінально-виконавче право не є пасивним реєстратором державної політики. Воно має свої власні непорушні базові положення, на які не може і не повинна впливати політика. Стверджувати так дозволяє закріплений у ст. 8 Конституції України принцип верховенства права.

Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.

Поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча КВК України і є формою кримінально-виконавчого права, але не єдиною. Норми кримінально-виконавчого права містяться не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, але й в інших галузях законодавства, наприклад, у законах про вибори, у пенсійному законодавстві тощо.

Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь пра­ва, що характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм. Разом із тим норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права; визначаючи процедуру виконання-відбування покарань, вони виконують допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначену матеріальними кримінально-правовими нормами. Це означає що поняття покарання, його цілі, види покарань, які визначені у КК України, мають вирішальне значення для визначення предмета правового регулювання кримінально-виконавчого права.

Предмет кримінально-виконавчого законодавства входить у предмет правового регулювання кримінально-виконавчого права як галузі права. Предметом регулювання кримінально-виконавчого права й законодавства насамперед є діяльність органів і установ виконання покарань. Це випливає з п. 14 ст. 92 Конституції України. Крім того, ч. 1 ст. 1 КВК уточнює: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань».

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КВК кримінально-виконавче законодавст­во України визначає:

· принципи виконання кримінальних покарань;

· правовий статус засуджених;

· гарантії захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків;

· порядок застосування до них заходів впливу з метою виправлен­ня і профілактики асоціальної поведінки;

· систему органів і установ виконання покарань, їх функцій та по­рядок діяльності;

· підстави й порядок звільнення від відбування покарання;

· регламентує порядок і умови виконання та відбування криміна­льних покарань;

· крім того, вказує на те, хто може здійснювати нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань; називає форми участі громадсь­кості у виправленні і ресоціалізації засуджених.

Основним напрямком діяльності органів та установ виконання по­карань, що надає їй якісно визначених характеристик, слід вважати кримінально-виконавчу діяльність, спрямовану на реалізацію кари як однієї з цілей покарання, визначених у ст. 50 КК України. Структурно-функціональний аналіз діяльності взагалі і зокрема кримінально-вико­навчої діяльності дозволяє виділити в ній об'єкт, суб'єктів, учасників, мету, засоби, результат. Так, об'єктом кримінально-виконавчої діяль­ності є двоєдиний процес виконання-відбування покарання. Виконан­ня покарань полягає у застосуванні адміністрацією органів та установ виконання покарань до засуджених державного примусу, тобто в про­цедурі обмеження їх прав та свобод, які є змістом покарань, визначених КК України. Наприклад, змістом позбавлення волі є ізоляція засудже­ного від суспільства, отже, забезпечення ізоляції осіб, позбавлених волі, і є змістом виконання цього покарання. Відбування покарання є забезпеченим державним примусом правовим станом засудженого, що на­стає після того, як обвинувальний вирок суду набрав законної сили, і полягає у підпорядкуванні поведінки засудженого обмеженням прав та свобод, передбачених у КК України відповідними покараннями. Відбу­вання покарання можливе у межах кримінально-виконавчих пра­вовідносин, що виникають між адміністрацією органів та установ вико­нання покарань та засудженими. Суб'єктом виконання покарання виступає адміністрація органів і установ виконання покарань. Суб'єктом відбування покарання є засуджений.

Мета кримінально-виконавчої діяльності — кара.

Засобами є правові (норми кримінально-виконавчо­го права) і матеріально-предметні засоби (будівлі місць позбавлення волі, захисні спорудження, система охорони, сигналізації і т. ін.). Учас­ники кримінально-виконавчої діяльності — це ті особи, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністрацією і засудже­ними, однак не наділені повноваженнями реалізації кари, застосування примусових заходів. Кожен різновид діяльності, здійснюваної в органах і установах виконання покарання, має свій специфічний склад суб'єктів цієї діяльності й учасників. При цьому ті самі особи можуть бути суб'єктами в одному різновиді діяльності органів та установ виконання покарань і одночасно учасниками іншої. Наприклад, ст. 25 КВК України вказує на учасників соціально-педагогічної діяльності в такий спосіб: «Об'єднання громадян, релігійні й благодійні організації та ок­ремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними». Для порівнян­ня можна навести ст. 38 КВК Польщі, де також ідеться про те, що за по­годженням із директором установи виконання покарань або слідчого ізолятора у проведенні перевиховної, громадської, культурної, освітньої, спортивної та культової діяльності можуть брати участь спілки, фонди, організації, інституції, церква та інші релігійні об'єднання, а також осо­би, гідні довір'я.

Оскільки покарання являє собою форму державного примусу, то його виконання визначає характер основного методу правового регулю­вання — імперативного, що припускає нерівність суб'єктів виконання й відбування покарання.

Як і будь яка наука, кримінально – виконавче право базується системі принципів.

Система принципів кримінально – виконавчого права підрозділяється на три групи:

· загально-правові;

· міжгалузеві;

· галузеві.

До загально-правових принципів кримінально-виконавчого права відносяться:

Принцип законності — конституційний, закріплений у ряді статей Конституції України (6,19, 24, 68 та в інших).У кримінально-виконавчому праві він проявляється у забезпеченні верховенства закону, який регулює виконання покарання та його пріоритети перед іншими нормативними актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Принцип законності реалізується в точному й суворому дотриманні кримінально-виконавчого законодавства установами і органами виконання покарань, посадовими особами, працівниками організацій, які взаємодіють з установами і органами виконання покарань, військовослужбовцями, які здійснюють охорону і конвоювання засуджених, громадськими організаціями, котрі беруть участь у виправленні засуджених, окремими громадянами при відвіданні місць відбування покарання і самими засудженими. Цей принцип закріплений також у статті 7 КВК України.

Принцип демократизму відображає сутність багатьох інститутів і норм кримінально-виконавчого права. Насамперед він реалізується у визнанні засудженого суб’єктом цієї галузі права. Принцип демократизму виражається в сутності організації процесу виправлення засуджених, відкритості установ і органів виконання покарань, насамперед у залученні громадськості до виховної роботи із засудженими, здійсненні контролю за діяльністю органів виконання покарань. Цей принцип закріплений у статтях 6,22,23,24,25 КВК України.

Принцип гуманізму кримінально-виконавчого права знаходить свій вияв у багатьох інститутах та нормах Кримінально-виконавчого кодексу України й інших нормативних актах, які регулюють виконання покарань. Він закріплений у численних міжнародних документах про права людини і поводження із засудженими. Цей принцип виявляється також і в тих цілях, які ставить держава при виконанні покарання, — виправлення засуджених, повернення в суспільство повноправними його членами. Він реалізується у заходах виправного впливу: суспільно корисній праці, інтенсивному психолого-педагогічному впливі, професійній підготовці і загальноосвітньому навчанні, поряд з жорсткими режимними вимогами, що забезпечують дисципліну і порядок в місцях позбавлення волі, але одночасно створюють умови для забезпечення прав засуджених аж до умовно-дострокового звільнення

Міжгалузеві принципи:

Принцип соціальної справедливості покликаний оберігати інтереси суспільства, захищати його від нових злочинних посягань, відновлювати порушене злочином почуття справедливості. Цей принцип відображений у ст. 1 КВК України, яка визначає завдання кримінально-виконавчого законодавства, насамперед — забезпечення реалізації покарання (кари), і в ст. 6 КВК України, що встановлює основні засоби виправлення засуджених. Виконання ними своїх обов’язків – першочергова вимога соціальної справедливості.

Принцип невідворотності виконання покарання означає безумовність виконання покарання, призначеного судом, обов'язок засудженого терпіти кару.

Галузеві принципи кримінально-виконавчого права :

Принцип рівності засуджених перед законам. Підґрунтям цього принципу є; конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України); Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7); Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ст. 6).

Принцип підпорядкування правового регулювання завданню виправлення засуджених. Він характеризує соціальну спрямованість кримінально-виконавчого права, його інститутів, норм і принципів. У діючому законодавстві (ст. 1 КВК України) завдання виправлення і ресоціалізації засуджених поставлено на перше місце. Для працівників установ 1 органів виконання покарань вимоги цього принципу полягають в тому, щоб вся організаційна, практична діяльність була підпорядкована переважно досягненню мети виправлення засуджених. Кожне з управлінських рішень, що приймається, мусить оцінюватися передусім саме з цієї точки зору.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання — похідний від такого принципу кримінального права, як диференціація й індивідуалізація відповідальності. В кримінально-виконавчому праві він виражається в диференціації й індивідуалізації виконання (відбування) покарання. Диференціація виконання покарання полягає в тому, що до різних категорій засуджених в залежності від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив в різних обсягах.

Один із методів диференціації виконання покарання — класифікація засуджених і розподіл їх по видах виправних установ. Цей принцип дістав своє відображення в статтях 92, 94 КВК України.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, у ч. 4 ст. 6 КВК України, в якій закріплений цей принцип, вказується, що засоби виправлення повинні застосовуватися з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину, а також поведінки засудженого під час відбування покарння.

Поєднання покарання з заходами виправного впливу передбачає, що виконання покарань повинне супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Це стосується не лише засуджених до позбавлення волі чи виправних робіт, стосовно яких застосовується весь комплекс заходів виправного впливу згідно зі ст. КВК України ВТК, але й покарань, не пов'язаних із застосуванням цих заходів. До таких засуджених повинні застосовуватися, в обов'язковому порядку, загальні заходи виховного характеру. Правовою підставою застосування цих заходів є вирок суду, що набрав чинності.

Участь громадськості у виконанні покарання, виправленні засуджених. Відповідно до діючого кримінально-виконавчого законодавства цей принцип реалізується шляхом контролю громадськості за діяльністю адміністрації установ виконання покарань, за вирішенням правових питань відбування засудженими покарання і закріплення результатів виправлення стосовно осіб, звільнених від покарання.

Всі принципи кримінально-виконавчого права взаємопов'язані і доповнюють один одного, тому й реалізація їх при виконанні покарання має бути комплексною.

Таким чином, кримінально-виконавче право являє собою волю українського народу, піднесену до рівня закону і відбиту в системі правових норм, встановлених державою для регулювання суспіль­них відносин, що виникають у процесі виконання і відбування кри­мінальних покарань і застосування заходів виховного впливу до за­суджених.

Система принципів кримінально – виконавчого права підрозділяється на три групи: загально-правові; міжгалузеві; галузеві.

Питання науки кримінально-виконавчого права України, системи та завдань курсу «Кримінально-виконавче право» будуть розглянуті в наступному питанні лекції.

2. Поняття, мета та завдання кримінально – виконавчого законодавства України.

Кримінально-виконавче законодавство України встановлює порядок і умови відбування покарання і застосування заходів виховного впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, а також до покарань, не пов‘язаних з позбавленням волі, а також порядок діяльності установ і органів, які виконують вироки щодо цих видів покарання, і участі громадськості у виправленні і перевихованні засуджених.

Таким чином у систему норм кримінально-виконавчого права входять норми, що містяться насамперед у КВК України, а також у різноманітних норма­тивних актах, які регулюють діяльність органів та установ виконання покарань і правовідносини, що виникають у сфері виконання пока­рань:

· Кримінально – виконавчий Кодекс України, від 11 липня 2003 року;

· Закон України від 25 червня 2005 року «Про Державну кримінальну – виконавчу службу»;

· від 24 березня 1998 р. «Про держав­ну виконавчу службу»;

· Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про вико­навче провадження»;

· Закон України від 1 листопада 1996 р. «Про засто­сування амністії в Україні»;

· Закон України від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру й чисельність кримінально-виконавчої системи Ук­раїни»;

· Закон України «Про попереднє ув’язнення» 1993 року;

· Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, які звільняються з місць позбавлення волі» від 01.12. 94 року;

· Закону України «Про установи і органи у справах неповнолітніх» 1995 року та інших законів;.

· Положення про Державний департамент України з питань ви­конання покарань від 31 липня 1998 р.;

· Положення про порядок здійс­нення помилування від 12 квітня 2000 р.;

· Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25 грудня 2003 р.;

· Інструкція про порядок вико­нання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, від 19 грудня 2003 р.;

· Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 16 груд­ня 2003 р.;

· Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних си­лах України від 5 квітня 1994 р.;

· Наказ Міністра оборони України від 28 лютого 2002 р. № 81 «Про порядок і умови відбування арешту засудже­ними військовослужбовцями»;

· Положення про дільницю слідчого ізоля­тора на території виправної колонії від ЗО грудня 2003 р. тощо.

Під галуззю законодавства в широкому розумінні мається на увазі вся сукупність нормативних актів (законів і підзаконних актів), що регламентують суспільні відношення, які стосуються предмету його регулювання.Отже, крім законів України, які регулюють суспільні відносини, що виникають з приводу і в процесі виконання (відбування) покарання і застосування до засуджених заходів виправного впливу, до галузі кримінально - виконавчого права входять Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, спільні накази Державного Департаменту України з питань виконання покарань і відповідних відомств.

Зазначені акти в відповідності з повноваженнями, що надані цим органам, конкретизують положення закону, деталізують його приписи, забезпечують виконання його вимог.

Нормативні акти, які прийняті Державним Департаментом з питань виконання покарання спільно з іншими органами управління акти, носять процедурний характер і, як правило, не повинні встановлювати додаткового обов'язку засуджених або обмежувати їхні права.

Таким чином, під кримінально-виконавчим законодавством України в широкому розумінні слід мати на увазі систему правових актів, які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу і в процесі виконання (відбування) покарань всіх видів і застосування до засуджених заходів виправного впливу.

Завдання кримінально-виконавчого законодавства визначене в ст. 1 КВК України, згідно якої завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є

1. Визначення

· принципів виконання кримінальних покарань,

· правового статусу засуджених,

· гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків;

· порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки;

· системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;

· нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань,

· участі громадськості в цьому процесі.

2. Регламентація

· порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань;

· звільнення від відбування покарання,

· допомоги особам, звільненим від покарання,

· контролю і нагляду за ними”.

Дане визначення завдань цієї галузі законодавства можна розглядати як загальне, що направлено на досягнення мети покарання шляхом належного його виконання.

Загальна задача кримінально - виконавчого законодавства опосередковується в більш конкретних визначеннях, в числі яких:

· Задача регулювання процесу виконання (відбування) різноманітних видів покарання;

· Задача забезпечення передбаченого законом порядку відбування покарання засудженими, контролю за їхньою поведінкою з метою попередження скоєння нових злочинів та інших правопорушень;

· Задача охорони прав і законних інтересів засуджених, надання їм допомоги при звільненні.

Задачі кримінально - виконавчого законодавства реалізуються установами й органами, які виконують покарання і повинні забезпечувати виконання приписів вироку суду про вид і терміни покарання, досягнення виправлення засуджених, попередження нових злочинів.

Таким чином, задачі кримінально - виконавчого законодавства утворюють певну систему, що складається з загальних і конкретних задач, які опосередковуються в задачах установ і органів, що виконують покарання, і реалізуються в їхній діяльності шляхом застосування комплексу заходів карально - виховного впливу на засуджених.

У статті 2 КВК України визначено, що кримінально-виконавче законодавство України складається з КВК України, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов‘язковість яких надана Верховною Радою України.

У зв’язку з прийняттям кримінально-виконавчого кодексу України, кримінально-виконавча система нашої держави зазнала значного реформування. Загальну характеристику Кримінально-виконавчого кодексу України ми розглянемо у наступному питанні.

3. Загальна характеристика та структура Кримінально-виконавчого Кодексу України.

(питання винесене для самостійного опрацювання)

Кримінально-виконавчий кодекс був підписаним Президентом України 11 липня 2003 року і набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Кримінально-виконавчий кодекс структурно складається із Загальної частини, Особливої частини та Прикінцевих положень.

Загальна частина складається з 4 глав:

· Глава 1. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

· Глава 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ;

· Глава 3. ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ;

· Глава 4. НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ВИПРАВЛЕННІ І РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ.

Особлива частина складається з 5 розділів:

Розділ ІІ. «ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ» складається з 10 глав:

· Глава 5. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ;

· Глава 6. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВ­ЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ, ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ;

· Глава 7. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВ­ЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ;

· Глава 8. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ;

· Глава 9. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ;

· Глава 10. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ СЛУЖБОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ;

· Глава 11. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА;

· Глава 12. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ;

· Глава 13. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ;

· Глава 14. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ТРИ­МАННЯ В ДИСЦИПЛІНАРНОМУ БАТАЛЬЙОНІ ВІЙ­СЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ.

Розділ ІІІ. «ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ» складається з 7 глав:

· Глава 15. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ПО­КАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ;

· Глава 16. РЕЖИМ У КОЛОНІЯХ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ;

· Глава 17. УМОВИ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ;

· Глава 18. ПРАЦЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ;

· Глава 19. ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ;

· Глава 20. ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ РІЗНИХ ВИДІВ;

· Глава 21. ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЗАСУДЖЕНИМИ ЖІНКАМИ І НЕПОВНОЛІТНІМИ;

Розділ ІУ. «ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ» складається з 1 глави:

· Глава 22. ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ТА ВІД­БУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПО­ЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ.

Розділ У. «ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУ­ВАННЯ ПОКАРАННЯ, КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА НИМИ» складається з 4 глав:

· Глава 23. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ;

· Глава 24. ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ;

· Глава 25. НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ;

· Глава 26. ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПОВЕДІН­КОЮ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ визначають, що:

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність:

Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до №1, ст.6) із змінами, внесеними до нього;

Закон Української РСР “Про затвердження Виправно-трудового кодексу Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., №1, ст.6);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 травня 1971 року “Про порядок введення в дію Виправно-трудового кодексу Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., №21, ст.154);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 року “Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно–трудового впливу на засуджених” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 27, ст.511);

Закон Української РСР “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР “Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно–трудового впливу на засуджених” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст.1124).

3. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

4. До створення відповідних умов для функціонування кримінально-виконавчої інспекції зберігається існуючий порядок обліку осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, та здійснення контролю за їх поведінкою, але не довше ніж п’ять років після набрання чинності цим Кодексом.

5. До законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюється дія статей 22 і 23 Закону України “Про міліцію”, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

6. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня опублікування цього Кодексу:

· подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Кодексом;

· привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;

· відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом;

· забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.

Таким чином, слід зробити висновок, що Кримінально-виконавчий кодекс є єдиним Законом на території України, який визначає порядок і умови відбування кримінальних покарань всіх видів.

Висновки:

· кримінально-виконавче право являє собою волю українського народу, піднесену до рівня закону і відбиту в системі правових норм, встановлених державою для регулювання суспіль­них відносин, що виникають у процесі виконання і відбування кри­мінальних покарань і застосування заходів виховного впливу до за­суджених;

· система принципів кримінально – виконавчого права підрозділяється на три групи: загально-правові; міжгалузеві; галузеві;

· наука кримінально-виконавчого права вивчає вид людської діяльності, яка виявляється в пізнанні і накопиченні шляхом дослід­жень систематизованих знань про закономірності процесу виконан­ня і відбування кримінальних покарань та про основні властивості правового регулювання суспільних відносин у сфері виконання покарання і застосування до засуджених заходів карального і вихов­ного впливу;

· кримінально - виконавче законодавство України забезпечує виконання завдань, що виникають сфері виконання покарань і утворює певну систему, що складається з загальних і конкретних задач, які опосередковуються в задачах установ і органів, що виконують покарання, і реалізуються в їхній діяльності шляхом застосування комплексу заходів карально - виховного впливу на засуджених;

· задачі кримінально - виконавчого законодавства утворюють певну систему, що складається з загальних і конкретних задач, які опосередковуються в задачах установ і органів, що виконують покарання, і реалізуються в їхній діяльності шляхом застосування комплексу заходів карально - виховного впливу на засуджених;

· кримінально-виконавчий кодекс є єдиним Законом на території України, який визначає порядок і умови відбування кримінальних покарань всіх видів.

Іваньков І.В.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 1264