• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Травма і травматична хвороба

Бурхливий розвиток цивілізації спричинив іще більш бурхливий розвиток авто- і автотранспорту, механізацію процесів виробництва в усіх галузях господарства, механізацію життя суспільства і т.і., що постійно створює загрозу травматизації людей.

Достатньо сказати, що кожен рік в Україні лише від дорожно-транспортних пригод гине 11-12 тис. людей, а зазнає травм, що потребують тривалого лікування, а інколи й інвалідності – до 30-35 тис.

Що ж собою являє “травма”.

“Травма” (“травматичне ушкодження”) – це вплив на організм людини зовнішнього шкідливого чинника (механічного, фізичного чи хімічного), який призводить до анатомічних та функціональних змін і визиває місцеві (локальні) та загальні розлади.

Найчастіше ушкодження зумовлені механічними чинниками і виникають від удару по тілу людини яким-небудь предметом, або від удару тіла об якусь перешкоду при русі, падінні і т.п.

Ушкодження можуть бути більш поверхневими (шкіра, підшкірна клітковина, м¢язи, кістки, аж до порушення їхньої цільності) і глибокими – пошкодження внутрішніх органів, заочеревинного простору, головного мозку.

Етіологія важких механічних травм мирного часу має наступну характеристику:

- при поєднаних пошкодженнях у 9 із 10 випадків вони є наслідком ДТП та падіння з висоти;

- ізольовані пошкодження у кожного другого із постраждалих є наслідком дії холодної зброї.

Наступне. При ДТП та падінні з висоти пошкоджується частіше інших ділянок тіла голова, при рельсових травмах (залізничні, трамвайні) - кінцівки, при пораненнях холодною зброєю – груди, при здавленнях важкими предметами – кістки і органи тазу.

Як часто зустрічаються поєднання різних органів?:

- пошкодження двох органів зустрічається серед поєднаних травм у 50% постраждалих;

- травма трьох ділянок – у 30%;

- травма чотирьох ділянок і більше – у 20%.

Патогенезбудь-якого пошкодження складається із взаємодії “реакцій пошкодження” і “реакцій захисту” (адаптації). В більшості випадків превалюючу роль відіграють перші – “реакції пошкодження”.

Післятравматичні реакції(адаптаційні) завжди розвиваються за двома напрямками: на рівні пошкоджених тканин чи органів, та на рівні всього організму – системні. Останні (системні) реакції з 1936р. (після праць Г.Сельє) іменують або “загальним адаптаційним синдромом”, або “відповіддю на травму”, “відповіддю організму на агресію”. Особливістю системних реакційє їхня універсальність, неспецифічність, оскільки вони розвиваються в організмі на пошкодження будь-якого генезу (механічні, фізичні чи хімічні), незалежно від потужності (чи “кількості”) їхньої дії. Головне призначення цих реакцій компенсаторне пристосування і перебудова організму у відповідь на агресію.

Про місцеві пошкодження будемо говорити на наступній лекції, а сьогодні зупинимось на системних реакціях. Отже, за сьогоднішніми уявленнями в реакції організму на агресію виділяють дві фази:

- катаболічну, за якої активується симпато-адреналова та гіпофізерно-кортико-адреналова. Це веде до збільшення в 100-150 разів викиду у кров адреналіну та в 10-20 разів – парадреналіну. При цьому попри інші реакції, про що мова йтиме нижче, підсилюється розпад білків, жирів і вуглеводів як локально, так і тотально на рівні всього організму.

- наступна фаза –анаболічна –за якої стихають чи стабілізуються на більш високому рівні нейрогуморальні відповіді і починають превалювати явища асиміляції та проліферації.

Перша фаза тягнеться до трьох діб, а друга – до 2-х тижнів. Звичайно, перебіг цих фаз може скорочуватись чи значно продовжуватись, що залежить від потужності (в якісному і кількісному плані) агресивного фактора та стані реактивності і резистентності індивідууму.

Поєднання місцевих змін в організмі та змін на рівні органів і систем за знаннями сьогодення призводить до хвороби, що має назву “травматична хвороба”. Виділення останньої – досягнення науки кінця минулого сторіччя. Існує значна кількість визначень хвороби. Найбільш просту дають И.И.Деребин (1987 р.) із співавторами: “травматична хвороба – це життя пошкодженого організму після отримання травми до виздоровлення чи смерті”.

Враховуючи значну кількість клінічних варіантів травматичної хвороби рекомендується виділяти 6 варіантів:

1 з пошкодженням голови;

2 з пошкодженням хребта;

3 з пошкодженням грудей;

4 з пошкодженням живота;

5 з пошкодженням таза;

6 з пошкодженням кінцівок.

Складовою частиною травматичної хвороба є шок. Вчення про нього нараховує більше 260 років. Із численної кількості теорій шока на сьогодні до нас дійшли три:

- втрата крові;

- нейрогенна;

- токсимія.

Існувало і існує багато визначень шока. З позицій авторів вони всі найбільш вдалі.

Для всіх лікарів усього світу виходячи із сучасних уявлень слово “шок” говорить про критичний, важкий стан постраждалого, загрозливий для життя людини. Це слово є таким же лаконічним і зрозумілим для усіх лікарів як сигнал “SOS”. Воно так же, як і цей сигнал кричитьпро необхідність надання екстренної допомоги. Ось у цьому і є його неперебільшене значення для клінічної практики. Найбільш просте і поширене визначення: травматичний шок –це визваний травмою важкий, загрозливий для життя стан постраждалого. Інакше кажуть – це довідка про тяжкий стан постраждалого.

В основі патогенезу будь-якого, в тому числі і травматичного, шоку лежать:

- гостра недостатність кровообігу;

- недостатня перфузія тканин;

- недостатня оксигенація;

- енергозабезпеченість організму.

Враховуючи поліетіологічність травматичного шока (крововтрата, дихальна недостатність, отруєння продуктами катаболізму та токсинами мікробіологічного походження, порушення функцій життєвоважливих органів, жирова емболія та больова аферентація) його іноді називають “збірним процесом” за аналогією із “гострим животом”. Звідси знову ж таки випливає, що шок – це не хвороба, це – стан важкої травматичної хвороби. Іще влучнішим є визначення патологів: шок – це не стан (тобто – не хвороба), а процес.

Найбільш характерною ознакою шока є падіння артеріального тиску (АТ). Воно реєструється при втраті більше 20-30% об¢єму циркулюючої крові. Розвивається гіповолемія– зменшується приток крові до серця – надає разовий і хвилинний об¢єм. Розвивається гіпоксемія – гіпоксія – метаболічний ацидоз.

Стандартними пристосувально-захисним реакція є:

- боротьба за кисень шляхом редукції периферійних ефектів (шляхом переходу на більш низький рівень);

- централізація кровотоку на користь життєвоважливих органів;

- збільшується разовий (ударний) об¢єм серця;

- збільшується хвилинний об¢єм серця;

- збільшується економія хлориду натрія і води;

- підвищується згортаючий потенціал крові;

- кровообіг у шкірі, м¢язах, черевних органах падає до “0”;

- вживання кисню зменшується до 30-40%.

Мозок і серце страждають при зменшенні хвилинного об¢єму серця на 3% і більше, а нирки (кровообіг) при падінні АТ нижче 60 мм рт.ст.;

- при низькому АТ осмотичний тиск у тканинах починає превалювати і розпочинається потік інтерстиціальної рідини в судинне русло – це механізм компенсації гіповолемії (аутогемодилюція).

При невеликій втраті крові швидкість току інтерстиціальної рідини 25-30 мм/год, а при втраті 30-40% ОЦК – до 150 мм/год.

Треба підкреслити, що всі перераховані реакції діють як доцільні протягом декількох годин (до 3 год). Пізніше вони стають собі протилежними: гіповолемія черевної порожнини приводить до утворення гострих виразок – кровотечі і т.п.

Залежно від рівня АТ виділяють ____ ступені шоку:

І ступінь - систолічний тиск не нижче 90 мм рт.ст., крововтрата до 1 л, пошкодження середньої важкості;

ІІ ступінь – АТ – 70-90 мм рт.ст., крововтрата – 1-1,5 л, пошкодження розповсюджені, множинні – реальна загроза для життя;

ІІІ ступінь – АТ 70-50 мм рт.ст., крововтрата – 1,5-2 л і більше.

ІV ступінь – термінальний стан: предагонія, агонія, клінічна смерть.

Серед хворих на травматичну хворобу 80% людей у віці 18-50 років, серед них чоловіки – 77%, жінки – 23%. 40-50% доставляють в стані алкогольного сп¢яніння, серед них 90% - чоловіки.

Загальноприйняті міроприємства по наданню першої допомоги постраждалим:

- забезпечити прохідність дихальних шляхів;

- зупинка кровотечі;

- боротьба із шоком (гаряче пиття, знеболення);

- тимчасова перев¢язка ран;

- іммобілізація переломів;

- транспортування.

Правило: допомога за 15 хв. Критичний час – 3 год. Якщо все це зробити через 30 хв – 17% постраждалих гине, якщо через 45 хв – лише 35%.

Інший процес “травматичної хвороби” – “шокова легеня”: порушення мікроциркуляції, заблокування, блок альвеолярно-капілярний, набряк, декомпенсація серця.

Читайте також:

1. АДЕНОВІРУСНА ХВОРОБА
2. Алгоритм діагностики при травмах живота.
3. Аналіз виробничого травматизму
4. Аналіз виробничого травматизму і професійних захворювань в рослинницькому технологічному комплексі
5. Аналіз виробничого травматизму у адміністративно-територіальних одиницях України за 2006-2009 роки
6. АНАЛІЗ І ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЗАХВОРЮВАНЬ ТА ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ
7. Аналіз та оцінка виробничого травматизму в галузі
8. Визначення економічних наслідків виробничого травматизму та професійних захворювань
9. ВИРОБНИЧИЙ ТРАВМАТИЗМ
10. Виробничі небезпеки, аварійність і травматизм у рослинництві
11. Виробничі небезпеки, аварійність і травматизму тваринництві
12. Внутрішньочерепна пологова травма новонароджених

Переглядів: 1214