• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікація злочинів та її значення

Малозначність діяння.

Розвиваючи та закріплюючи соціальну властивість злочину, частина 2 ст. 11 КК вказує: “Не є злочином дія або бездіяль­ність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, перед­баченого цим Кодексом, але через малозначність не становить су­спільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі”.

Згідно з цим визначенням, можна виділити такі обов’язкові умови застосування ч. 2 ст. 11: 1) наявність у вчиненому діянні формально ознак діяння, передбаченого КК, тобто всіх тих юридичних об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК характеризують певний злочин. Тим самим у вчиненому діянні зна­ходить своє відображення кримінальна протиправність як формальна ознака злочину, передбаченого законом. Якщо хоча б одна ознака, передбачена в статті Особливої частини, відсутня у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 КК не може застосовуватися; 2) відсутність у скоєному такої ознаки злочину як його суспільна небезпечність. Відбувається розбіжність між законодавчою оцінкою типової суспільної небезпечності певно­го виду злочинної поведінки і небезпечністю конкретного випадку і такої поведінки. Діяння, передбачене ч. 2 ст. 11, не містить тієї суспільної небезпечності, яка є типовою для злочину, а тому визнається малозначним: не заподіює шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам або заподіює їм явно, очевидно незначну шкоду; 3) особа хотіла вчинити саме малозначне діяння, а не тому, що це не сталося з обставин, що не залежать від волі винного. Малозначним може бути тільки умисне діяння, причому, як правило, вчинене з прямим умислом. При розходженні фактично вчиненого та умислу особи відповідальність настає за замах на той злочин, який особа хотіла вчинити (наприклад, у випадку, коли особа хотіла вчинити крадіжку у великих розмірах з сейфу ощадної каси, а там виявилося лише 5 гривень, які така особа викрала, відповідальність настає за замах на крадіжку у великому розмірі. малозначність діяння відсутня також у випадку вчинення злочину з неконкретизованим умислом, тобто тоді, коли особа передбачала і бажала настання будь-якого з можливих варіантів заподіяння шкоди. Відповідальність настає тільки за фактично заподіяну шкоду. Типовий приклад – вчинення кишенькової крадіжки. Винна особа діє, як правило з неконкретизованим умислом.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залеж­но від того чи іншого критерію.

За родовим об’єктом посягань: є двадцять видів злочинів відповідно до назв розділів Особливої частини КК. За наявністю предмета злочину або потерпілого: 1) злочини, обов’язковою ознакою складу є предмет або потерпілий; 2) безпредметні злочин та злочини, в яких потерпілий не є обов’язковою ознакою складу. За характером суспільно небезпечних наслідків: 1) злочини з наслідками матеріального характеру; 2) злочини з наслідками нематеріального характеру. Залежно від форми вини зло­чини можна поділити на: 1) умисні злочини; 2) необережні злочини; 3) злочини, які можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність; 4) злочини зі змішаною формою вини. Залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності: 1) закінчені злочини; 2) незакінчені злочини. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні зав­дання, а тому має і теоретичне, і практичне значення. За суб’єктом злочину: 1) злочини із загальним суб’єктом; 2) злочини із спеціальним суб’єктом.

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов’язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідаль­ності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні коде­кси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залеж­но від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.

Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочи­ни поділяються на злочини невеликої тяж­кості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 передбачає й її формальний критерій – певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів.

Отже, злочини поділяються у КК на такі види:

1. Злочин невеликої тяжкості – злочин, за який пе­редбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання.

2. Злочин середньої тяжкості – злочин, за який пе­редбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

3. Тяжкий злочин – злочин, за який передбачене по­карання у виді позбавлення волі на строк не більше де­сяти років.

4. Особливо тяжкий злочин – злочин, за який перед­бачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

У практиці застосування КК класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості має значення для: 1) визначення чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених за межами України іноземцями та особами без громадянства, які не проживають постійно в Україні (ст. 8); 2) вирішення відповідно до міжнародних договорів України питання про видачу особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та осо­би, яка засуджена за вчинення злочину (ст. 10); 3) визначення підстав кримінальної відповідальності за готування до злочину (ст.14); 4) ви­значення поняття злочинної організації (ст. 28); 5) визначення обставин, що виключають злочинність діяння, зо­крема такої, як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочин­ної організації, а також визначення міри покарання особі, яка ви­конувала спеціальне завдання, беручи участь .в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, і вчинила певний особливо тяжкий або тяж­кий злочин (ст. 43); 6) визначення підстав і умов звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема: звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з поте­рпілим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обста­новки (ст. 48); визначення строків давності притягнення до кримі­нальної відповідальності, умов, за яких перебіг давності перерива­ється, а також питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі (ст. 49); строків давності при­тягнення до кримінальної відповідальності щодо неповнолітніх (ст. 106); 7) застосування покарання у виді позбавлення військового, спе­ціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіс­кації майна, а також довічного позбавлення волі (ст. ст. 54, 59 і 64); 8) застосування покарання щодо неповнолітніх у виді позбавлення во­лі на певний строк (ст. 102); 9) призначення покарання, зокрема: більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); покарання за сукупністю злочи­нів і за сукупністю вироків (ст. ст. 70і 71); 10) визначення підстав і умов звільнення від покарання та. його відбування, зокрема: звільнення від покарання особи, яку з ураху­ванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпеч­ною (ст. 74); 11) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); 12) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням стро­ків давності виконання обвинувального вироку, а також визначен­ня підстав, за яких перебіг давності переривається (ст. 80); 13) умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81); 14) заміни невідбутої частини покарання на більш м’яке (ст. 82); 15) звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі жінок, які стали ва­гітними або народили дітей під час відбування покарання (ст. 83); 16) звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); 17) зві­льнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусо­вих заходів виховного характеру (ст. 105); 18) строків давності вико­нання обвинувального вироку щодо неповнолітніх (ст. 106); 19) умов­но-дострокового звільнення неповнолітнього від відбування пока­рання (ст. 107); 20) встановлення строків погашення судимості (ст. 89), у т.ч. щодо неповнолітніх (ст. 108); 21) визначення підстав кримінальної відповідальності за створен­ня злочинної організації (ст. 255), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372), завідомо неправдиве по­відомлення про вчинення злочину (ст. 383), завідомо неправдиве по­казання (ст. 384), приховування злочину (ст. 396) та деяких інших (наприклад, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 395, може бути тільки особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд. Від­повідно ж до законодавства України такий нагляд встановлюється, зокрема, щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі зло­чини).

У практиці застосування законодавства України зазначена класифікація злочинів має також значення для вирішення питання про: 1) визначення виду кримінально-виконавчої установи, в якій особа має відбувати покарання; 2) провадження у кримінальних справах, зокрема, про: можливість закриття кримінальної справи у разі не встановлення особи, яка вчинила злочин; колегіальний чи одноосібний розгляд справи; підсудність справ; прийнятність від­мови від захисника; порядок провадження дізнання та його строки; застосування застави і взяття під варту тощо; 3) застосування ам­ністії; 4) розірвання шлюбу з особами, засудженими до позбавлен­ня волі; 5) визначення підстав застосування вогнепальної зброї пра­цівниками міліції та інших правоохоронних органів; 6) здійснення оперативно-розшукової діяльності, зокрема: про право оператив­них підрозділів негласно виявляти та фіксувати сліди злочину, до­кументи та інші предмети, що можуть бути доказами його підготов­ки, провадити візуальне спостереження; продовження строку ве­дення оперативно-розшукової справи тощо; 7) порядок розміщення осіб, взятих під варту; 8) наявність підстав для встановлення адмі­ністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі; 9) дозвіл чи відмову у наданні допуску до державної таємниці; 10) прийняття до громадянства України, поновлення у громадянстві України і надання статусу біженця; 11) зняття з військового обліку; 12) особисту недоторканність і можливість затримання та арешту консульських посадових осіб у разі вчинення злочину тощо.

Читайте також:

1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
5. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
6. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
7. Iсторичне значення революції.
8. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
9. Ocнoвнi визначення здоров'я
10. V. Класифікація і внесення поправок
11. V. Класифікація рахунків
12. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.

Переглядів: 3995