Інволюційні психози, що не призводять до слабоумства

Основними формами інволюційних психозів, що не призводять до слабоумства, є пресенільна депресія і пресенільний параноїд. Найчастіше вони розвиваються в жінок віком 40-60 років, як правило, на фоні вираженого клімаксу, здебільшого після психотравми. Форма психозу значною мірою залежить від преморбідних рис характеру і типу особистості.

Пресенільна (інволюційна) депресія переважно розвивається у осіб із психастенічними рисами характеру в преморбіді. У молодому віці їм були властиві тривожні помисли, м’якість і делікатність у поведінці, сором’язливість, вони не вміли постояти за себе тощо.

Клініка пресенільної депресії проявляється тужливо-тривожним настроєм, песимістичними думками і переживаннями, які стосуються майбутнього хворого і членів його сім’ї. Здебільшого депресія має елементи ажитації: хворий плаче, лементує, стогне, заламує руки тощо. Нерідко виникають маячні ідеї самозвинувачення, винуватості, гріховності, він відмовляється вживати їжу, бо «не заслуговує їсти», «за їжу нікому платити», бо «розорює родину, державу» тощо. Хворі слабнуть, марніють, страждають від безсоння. З минулого вони пригадують лише неприємні факти, але депресія в основному спрямована в майбутнє: «У минулому не було нічого хорошого, зараз дуже погано, а майбутнє буде жахливим».

На висоті психозу можливе приєднання маячення Котара. При цьому синдромі розвивається нігілістичне маячення грандіозного фантастичного змісту. Хворі впевнені, що їх внутрішні органи відмерли, кров зникла, що вони є живими трупами. Заявляють про загибель усього живого і кінець світу. Стверджують, що їх звинувачують у скоєнні тяжких злочинів, за які вони заслуговують на жахливі катування і жорстоку страту. Деякі із них заперечують можливість самої смерті й впевнені, що будуть страждати за свої гріхи протягом тисяч років або й вічно.

Такі хворі схильні до скоєння суїцидів. Здебільшого тривалість захворювання – від 4 до 9 місяців, рідко більше. При адекватному лікуванні термін психозу скорочується. Лікувати таких хворих необхідно в психіатричних стаціонарах. Їм призначають на день антидепресанти, а на ніч – нейролептики з вираженим снодійним ефектом.

Пресенільний параноїд розвивається в інволюційному віці, здебільшого при «гіпопараноїчній конституції». Виникає в егоїстичних, самовпевнених, упертих, недовірливих жінок із твердими і ригідними рисами характеру, владних, які прагнуть боротися і до того ж перебувають у несприятливих умовах життя, передусім особистого.

Здебільшого психоз розвивається поступово, характеризується «малим масштабом» хворобливих переживань. Виникає і викристалізовується маячення переслідування, фізичних або моральних збитків. За структурою маячення має переважно паранояльний характер, галюцинацій практично не буває. Переважають скарги на те, що за хворим стежать сусіди, вони заважають йому жити, додають в його їжу отруту, через щілини пускають до кімнати отруйні гази, під час відсутності хворого пробираються в його приміщення і псують його речі.

Хворі змінюють своє ставлення до людей, які їх оточують, оцінка дійсності в них неправильна. Висловлювання спочатку мають характер реальності (в принципі такі події могли відбуватися), нерідко стосуються минулого або пов’язані із змінами афекту або обманами пам’яті, інколи частково незрозумілі й фантастичні.

Емоційно-вольовий стан хворих різний, часом суперечливий, депресивний, піднесений або мінливий, тривожно-полохливий, дратівливий і недовірливий. Здебільшого вони шукають співчуття або, навпаки, сповнені сил та енергії, віри в перемогу над нереальними ворогами і схильні до переоцінки своєї особистості.

Лікувати пресенільний параноїд необхідно в психіатричному стаціонарі. Ефективність лікування набагато нижча, порівняно з ефективністю лікування інволюційної депресії. Застосування нейролептиків дає здебільшого частковий ефект, в основному в плані пом’якшення емоційного напруження. Інсулінова гіпоглікемічна терапія не завжди успішна, коматозна ж звичайно не відповідає віку і соматичному стану хворих.

Хвороба має тенденцію до тривожного безремісійного перебігу і не призводить до грубих порушень цілісності особистості, пам’яті та інтелекту. Багатьох хворих після тривалого перебування в лікарні виписують із стаціонара, і вони пристосовуються до життя. За сприятливих домашніх та соціальних умов деякі з них більше не потрапляють до психіатричної лікарні, інші стають її постійними пацієнтами.

У профілактиці інволюційних психозів велике значення мають формування з дитинства гармонійної особистості з врівноваженими рисами характеру і корекційні заходи щодо запобігання патологічному клімаксу та належного соціального забезпечення людей пенсійного віку.

Практичні поради:

· У зв’язку з погіршенням соціальних умов частота інволюційних психозів має тенденцію до зростання. В інволюційному віці природно переважають різні соматоневрологічні хвороби, таких хворих нерідко доводиться госпіталізувати в медичні лікувальні заклади загального профілю. Ось чому медичні сестри повинні мати певний об’єм знань про цю патологію.

· Догляд за хворими з інволюційною депресією в принципі не відрізняється від догляду за хворими з депресивною фазою МДП. Особливо треба мати на увазі можливість реалізації ними суїцидальних тенденцій, необхідно слідкувати за вживанням їжі.

· Якщо у хворих з пресенільним параноїдом є маячення переслідування з боку родичів або знайомих, їх не можна пускати до пацієнтів без дозволу лікаря.

· Хворі з грубими порушеннями пам’яті та інтелекту повинні бути під постійним наглядом медперсоналу. Особливу увагу необхідно приділяти забезпеченню гігієнічних потреб, вживанню їжі, профілактиці пролежнів та контролю за пересуванням хворих.

· Хворі з грубими порушеннями пам’яті та інтелекту недієздатні й потребують опікунства. Опікуни повинні знати особливості догляду за підопічними, а дільнична сестра зобов’язана контролювати якість надання опікунської допомоги.

Болезнь Альцгеймера выявляется более чем у половины всех больных с деменциями. У женщин заболевание отмечается в два раза чаще, чем у мужчин. Подвержены заболеванию 5% лиц старше 65 лет, однако заболевание чаще начинается с 50 лет; описаны ювенильные случаи в возрасте 28 лет. Занимает 4—5-е место среди причин смерти в США и Европе.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ №7	\|	ЛЕКЦІЯ №8

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.