Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція 4

МОДУЛЬ 2. Історія філософської думки.

Тема:Філософія стародавнього світу

План

1. Староіндійська філософія.

2. Конфуціанство і даосизм - основні течії старокитайської філософії.

3. Антична філософія: характер, етапи розвитку, проблематика.

1.Зародки філософських ідей в Індії формуються у надрах міфологічно-релігійного осягнення дійсності. Духовним витоком для появи та подальшого розвитку філософських ідей були «Веди» - збірник релігійних гімнів, молитов, формул заклинань.

Філософсько-релігійний коментар до Вед–Упанішади –містили такі основні положення:

- Першопричиною основою світу проголошується духовний Абсолют – Брахман – єдність свідомості, буття, раю. Духовною сутністю людини є Атман (Брахман, який перебуває у людському тілі)

- Сутність світу полягає в циклах, які повторюються, коли щось виникає, а щось загасає.

- Душа людини приречена на безкінечні перевтілення, тобто на нові народження, а значить, на нові страждання. Щоб цього позбутися, людина повинна зосередитись на глибоких роздумах про єдність власної душі і Брахмана.

Подібні позиції так чи інакше суттєво вплинули на різні філософські школи.Більшість з них підтримували авторитет Вед і їх називають ортодоксальними.До них належать ньяя, вайшешика, санкхья, йога, веданта.

Інші філософські школи, які заперечували авторитет Вед, називають неортодоксальними.До них належать

джайнізм, буддизм, чарвака-локаята. Найбільш цікавими можна вважати погляди філософів чарваки-локаята , які з матеріалістичних позицій осмислювали світ:

- сутність світу складає чотири стихії: земля, вода, вогонь, повітря. Їх комбінації утворюють всі речі світу (в тому числі і людину). Ці елементи є вічними.

- життя після смерті немає. Смерть означає, що комбінації першоелементів розпадаються і вони приєднуються до відповідних елементів природи.

- існування богів є вигадкою жерців. Єдиним джерелом пізнання виступають людські відчуття і сприймання.

- мета людського життя полягає в тому. щоб отримувати насолоду від благ цього світу і радість тілесного існування.

Отже, особливостями давньоіндійської філософіїможна вважати:

- її зв’язок із міфологічно-релігійним світоглядом;

- споглядальний характер щодо природного буття;

- наголос на проблемі самовдосконалення людини, її внутрішнього світу.

2.Старокитайська філософія виникає у русі традиційних світоглядних уявлень, що були викладені у канонічних книгах («Книга змін», «Книга історії», «Книга пісень» та інших).

Найбільш впливовими були вчення, які виникли в VI – V ст. до н.е.:

- конфуціанство (засновник - Конфуцій);

- даосизм (засновник - Лао Цзи).

В конфуціанствіосновна увага зосереджена на морально–етичному вдосконаленні стосунків у державі. Центральне місце у вченні посідає концепція «жень» (людяність). Згідно з нею, правитель у державі повинен діяти, як батько в патріархальній сім’ї, тобто бути мудрим, подавати приклад високоморальної поведінки, піклуватись про своїх підлеглих, як про своїх дітей, він має бути справедливим. З іншого боку, підлеглі мають ставитись до правителя з повагою, синівською почтивістю.Тому Конфуцій бере приклад патріархальної сім’ї за основу гармонізації людських стосунків у державі. Порядок в ній буде лише тоді, коли кожен буде виконувати свій обов’язок. Філософія Конфуція закріплює патріархально–сімейне уявлення про підкорення молодших старшим і поширює цей принцип ієрархії на суспільні стосунки.

Даосизм центральним поняттям визначає «дао» (від китайського – шлях). Концепція «дао» осмислюється, як :

- першопричинна основа Всесвіту, яка породжує всю різноманітність світу;

- як всезагальний шлях усіх речей світу;

- усе в світі, в тому числі й людина, підкорюється закону дао, згідно з яким усі речі народжуються і змінюються завдяки власному шляху.

Для даосизму характерні наївно-діалектичні ідеї, тобто ідеї, які висловлюють думку, що усі речі в процесі змін переходять у свою протилежність. Гармонія світу полягає в тому, що в ньому співіснують Добро і Зло, і це визначає його суперечливий характер.

В цілому ж даосизм – вчення про гармонію людини з природою в їх єдності крокуванням вічними законами природи (дао).

3. Антична філософія виникає у Стародавній Греції і у своєму розвитку пройшла такі етапи:

1). Натурфілософський.

Виникає в місті Мілет. Засновник – Фалес (VII – VI ст. до н. е.). Фалес Мілетський поставив у центрі своєї уваги питання: «Що є першоосновою світу?»

У якості первоначала світу він називає воду,наводячи чимало доказів на користь такого погляду.Його учень Анаксимандр у якості першоначала пропонує поняття «апейрон» (щось проміжне між повітрям і водою). Учень Анаксимандра Анаксимен вважає першоначалом світу повітря. Отже, представники мілетської школи започаткували космоцентричний характер давньогрецької філософії.

Питання про першоначало світу своєрідно вирішував Демокріт. Він створив атомістичну концепцію побудови світу. Він вважав, що світ і всі речі в ньому є комбінацією атомів (неподільних першоцеглинок). Атомів безліч. Вони відрізняються формою, розміром, положенням. Розмаїття речей пояснюється тим, що атоми по-різному поєднуються між собою. Атоми постійно рухаються, а умовою їхнього руху є пустота. Отже, Демокріта можна вважати засновникомдавньогрецького матеріалізму.

Інший видатний мислитель Геракліт першоосновою світу вважав вогонь. Він уперше обґрунтував такі принципи філософствування, що вплинули на подальшій розвиток усієї філософії.Ціпринципи включають:

- уявлення про закономірності і внутрішню необхідність розвитку світу. Для цього він впроваджує поняття «логос» (закон, який править світом).

- сутність світу в тому, що все тече, все змінюється. Отже, сутність буття в його саморозвитку, самозміні.

- джерелом саморозвитку Геракліт називає «війну» (боротьбу) протилежностей, властивих речей світу, через що може виявлятися їхня сутність.

Завдяки цим міркуванням Геракліта вважаютьяскравим представником античної діалектики, одним із її засновників. В сучасній філософії під діалектикоюрозуміють вчення про всезагальний розвиток та взаємозв’язок всього в світі.

Парменід,на відміну від Геракліта, вважав що буття є єдиним, нерухомим, вічним у часі і просторі. Він вважав, що буття – це те, що можна мислити. Оскільки небуття мислити неможливо, то його не існує.

Отже, Парменід, уперше поставивши у центрі своєї уваги буття як таке, запровадив до філософії ідею про тотожність буття і мислення.

2). Софістика.

Софістами називали вчителів мудрості, які готували юнаків до самостійної громадської діяльності. Вони сприяли переорієнтації антиіної філософської думки з проблем природи на проблеми людини.Видатним представником софістів був Протагор. Він запропонував ідею, що людина є мірою всіх речей, і поза людиною істини не існує. Цей погляд є одним із витоків морального релятивізму.

Найбільш видатним представником цього етапу був Сократ, якийуперше звернувся до людини із закликом «Пізнай самого себе!». Сократ уперше визначив сутність людини, під якою розумів її душу.Для Сократа душа – це сплав людського розуму, мислячої активності і моральної поведінки.)Сократ закликає людейу першу чергу дбати не про тіло, а про душу.

Сократ уперше обґрунтовує нове розуміння щастя: людина щаслива тоді, коли її душа упорядкована, добродійна.

Сократ уперше започаткував нове розуміння свободи людини. Тварина не свободна, тому що нею керує її природа (інстинкти). Людина настільки свободна, на скільки вона виявляється господарем над власною природою.

Сократ ототожнював знання і добродійність людини. Якщо людина вчиняє дурне, зле, то він пояснював це її незнанням.

3). Класичний період.

Представлений іменами Платона і Арістотеля.

Платон першим у світовій філософії розробив власну всеохоплюючу філософську систему, яка була об’єктивно – ідеалістичною. У нього ідеї (суто розумові моделі) є сутністю речей і світу. Вони - справжнє буття. Матерія є небуттям, і слугує матеріалом, з якого Деміург (Бог), немов гончар, взявши за зразок ідеї, створив видимий світ.

Пізнання Платон уподібнює пригадуванню людини, оскільки її душа перед народженням перебувала в світі ідей, познайомившись з ними, і тому знає сутність різноманітних речей.

Арістотель – давньогрецький філософ, учень Платона., вчитель Олександра Македонського.Творчість Арістотеля енциклопедично різнобічна. Він займався природничими науками, проблемами державного устрою, був творцем логіки, психології, естетики. У своїх працях (понад 150: «Метафізика», «Фізика», «Аналітика», «Риторика», «Тоніка»), які охоплювали майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. Основу його спадку складає філософія, перша філософія – метафізика, яку Арістотель трактував як науку «про причини і начала», або як науку про «суще як таке».Арістотель коливався між матеріалізмом та ідеалізмом.

4). Елліністичний період.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 3	\|	Лекція 5

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.