• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нормативні основи та практика реалізації права на соціальне забезпечення дітей з вадами у психофізичному розвитку.

Система правової підтримки родини та лікування осіб з психофізичними вадами в Україні.

Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Закон України „Про соціальну допомогу сім’ям з дітьми”.

Закон України „Про психіатричну допомогу”.

Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні

Цивільний кодекс України.

Житловий кодекс України.

Сімейний кодекс України.

Конституція України.

Соціально-правове забезпечення дітей з обмеженими можливостями в Україні.

Конвенція про права дитини.

Декларація ООН про права розумово відсталих осіб.

Міжнародні документи та нормативні акти щодо статусу та прав осіб з вадами у психофізичному розвитку.

Статус людей - інвалідів та дітей з обмеженими можливостями у суспільстві.

Соціально-правове забезпечення захисту дітей з вадами у психофізичному розвитку.

Лекція 11

План:

3.5. Наказ „Про затвердження правил опіки та піклування” ( № 34/166/131/88 від 26.05.99)

4. Спеціальні документи правового поля України, їх перелік, зміст та тлумачення на користь прав та інтересів дітей з вадами у психофізичному розвитку та їх батьків.

Л і т е р а т у р а :

Нормативно-правова:

1. Конвенція ООН про права дитини. – К.:PrintXPressTM, 1999.

2. Декларація ООН про права розумово відсталих осіб

3. Закон України про охорону дитинства (м. Київ, 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП із змінами і доповненнями)

4. Закон України про психіатричну допомогу. (ВВР, 2000, № 19, ст..143. Із змінами і доповненнями згідно із Законом № 1364-ІУ (1364-14) від 09.12.2003, ВВР, 2004, № 15, ст.221).

5. Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні (витяги)

Навчально-наукова:

1. Емельянов В. Гражданское право Украины. Изд. Первое.-Днепро­петровск, УкОМА Пресс, 1994. – 144с.

2. Кузьменко О.Д., Оніщенко О.В., Хомініч М.І. Як захистити права неповностправних осіб на власність. –Суми: БО„Агенція сприяння соціальним послугам”. – 2004. – 60 с.

3. Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М. Енциклопедія правового захисту неповнолітніх. – Київ, 1997.

Інтернет-джерела:

1. www.savehechildren.net/homepage (Міжнародний альянс з порятунку дітей

2. www.crin.org Сайт інформаційної мережі з прав дитини

3. www.huridocs.org Система інформації та документації з прав людини

Право людини на соціальне забезпечення. До основних прав і свобод людини і громадянина, як відомо, належать, особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні. Соціальні права - це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя. Їх завдання – забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві. За Конституцією України до них належать право на працю (ст.. 43), право на страйк (ст..44), право на відпочинок (ст..45), право на соціальний захист (ст.. 46), право на житло (ст.. 47), право на достатній життєвий рівень (ст.. 48), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.. 49), право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст.. 50), право на захист сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст.. 51), право на благодійницьку діяльність щодо дітей (ст.. 52).

Соціальний захист– це система принципів, методів, законодавчо встановлених державою соціальних гарантій і заходів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Включає соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку).

Соціальназахищеність– це цілісна система законодавчо закріплених економічних, юридичних і соціальних прав і свобод, соціальних гарантій громадян, які протидіють дестабілізуючим факторам життя, в першу чергу таким, як безробіття, інфляція, бідність та ін.

Право на соціальний захист є одним із конституційних прав громадянина України.

Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст.. 46 Конституції України і зводяться до такого:

- усі без винятку громадяни України мають право на соціальний захист;

- основою такого захисту є соціальне забезпечення;

- підставами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття, інвалідність тощо;

- види соціальних виплат та допомог, що є основними джерелами існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд їз поняттям соціального захисту, яке має широкий характер, регулюється різними галузями права, поняття соціального забезпечення має більш чітко окреслені межі:

Соціальне забезпечення– це державна система допомоги громадянам, які через соціально значимі причини не мають самостійних засобів до існування у вигляді винагороди за працю, або отримують їх в обсязі, недостатньому для задоволення життєвих потреб. Категорії громадян, яких необхідно охопити соціальним забезпеченням, визначаються чинним законодавством. До них відносять: осіб, які знаходяться за межами юридично встановленого працездатного віку (діти і підлітки до 14-16 р., люди пенсійного віку); осіб, які не можуть бути повноцінними учасниками суспільного виробництва за станом здоров’я (мають вади фізичного або психічного розвитку, тимчасово непрацездатні); жінок в період вагітності і догляду за дитиною; осіб, які виконують у сім’ї функції, що не можуть поєднуватися із роботою (догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, людьми похилого віку).

Соціальне забезпечення реалізовує конституційне право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у випадку захворювання, повної або часткової втрати працездатності, втраті годувальника. Система соціального забезпечення включає: пенсії, допомоги працюючим (при тимчасовій непрацездатності, при вагітності і родах), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сім’ям та ін. Здійснюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, які акумулюються в пенсійному фонді, фондах соціальної підтримки населення.

Право на соціальне забезпечення – це визнані й гарантовані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, соціальні та духовні потреби. Це право не може бути відчужене, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві.

Чинне законодавство передбачає право людини на пенсійне забезпечення, забезпечення грошовими допомога ми, надання пільг, компенсацій, натуральних допомог та соціальних послуг у спеціально створених для цього соціальних закладах. Для кожного виду соціального забезпечення дається перелік осіб, які мають на нього право; умови, за яких особа може реалізувати це право; розмір і терміни виплат; порядок надання соціального забезпечення.

Держава надає також гарантії права на соціальне забезпечення, тобто передбачає умови і засоби, які забезпечують його фактичну реалізацію та надійний захист. До них належать матеріальні, політичні, ідеологічні, правові гарантії.

Усіх людей об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню із спеціальних фондів при настанні соціального випадку або при виконанні певних професійних обов’язків. Реалізуючи своє право на соціальне забезпечення, людина виступає як суб’єкт соціально-забезпечувальних правовідносин. Залежно від видів соціального забезпечення, підстав та принципів їх надання, виділяють певні категорії цих суб’єктів, окремими з них є люди з обмеженими можливостями та діти. Це:

- потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включно з дітьми, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- інваліди з дитинства;

- діти-інваліди та хворі діти.

Неповносправні особи (інваліди, люди з обмеженими можливостями, з особливими потребами) мають особливий соціальний статус, а, отже, повинні разом із загальнолюдськими правами мати ще й особливі, пільгові права.

На сьогодні в Україні немає єдиної офіційної термінології для визначення дитини, яка має ті чи інші особливості розвитку. Термінами, що найчастіше використовуються в різних проектах, є: „неповносправний”, „інвалід”, „ дитина з особливими освітніми потребами”, „дитина з особливостями психофізичного розвитку”[66].

Розглянемо зміст цих понять.

Інвалідність – стійке порушення загальної або професійної працездатності внаслідок захворювання або травми, які призводять до обмеження життєдіяльності і і викликають необхідність соціального захисту.

Інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою або уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності.

Дитина-інвалід – дитина зі стійким розладом функцій організму, що зумовлюють обмеження її природної життєдіяльності, та яка потребує необхідної додаткової соціальної допомоги і захисту.

Люди з обмеженими можливостями–люди, які мають функціональні обмеження і не здатні до якої-небудь діяльності в результаті захворювання, відхилень або недоліків розвитку, нетипового стану здоров’я, а також внаслідок неадаптованості зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда та негативних стереотипів, упереджень, що виділяють нетипових людей у соціокультурній системі

Реаліями нашого життя залишається те, що громадські організації, установи, освітні заклади, підприємства прагнуть у першу чергу працювати із здоровими людьми: дітьми, молоддю. Люди ж із обмеженими фізичними та розумовими можливостями залишаються мовби за кадром сучасного життя.

Зловживання соціальними правами неповностправних осіб на освіту, медичну допомогу, працю, майно, житло, приватне життя, грубе поводження з особами зазначеної категорії, приниження їх людської гідності, покарання, а в окремих випадках застосування насилля – все це порушення прав людини – повинно бути завжди у колі уваги тих, хто працює з такими людьми, а надто – дітьми. Оскільки все це зумовлює знищення індивідуальності, підриває гуманістичні та демократичні основи існування людської спільноти, створює додаткові проблеми у галузі охорони здоров’я та соціального захисту населення.

Перед кожним, хто професійно працює з людьми з обмеженими можливостями, дітьми-інвалідами та їх батьками, неодмінно постають питання: яке майбутнє їх чекає, яку освіту зможе отримати така дитина, що буде з її правами на майно, житло, лікування, соціальну допомогу у разі смерті батьків, які єдині по-справжньому піклуються про таку дитину. Які відповіді давати на подібні питання батьків? Як правильно проконсультувати та вірно направити їх? Всі ці питання стають набагато складнішими, а пов’язані з ними ситуації значно драматичнішими, якщо ми працюємо з дитиною-інвалідом, яка до того ще й має статус сироти. Зустрічаються у житті окремі випадки жорстокого, грубого поводження з дітьми-інвалідами, здійснення фізичних, психічних та сексуальних насильницьких дій по відношенню до них, примушування їх до заняття жебрацтвом, нехтування їхніми основними життєвими потребами, правами на житло та майно з боку так званих „піклувальників”.

Значна кількість батьків не знають, що існують механізми протидії порушенню прав таких дітей і не вміють їх використовувати. Саме фахівці, які постійно працюють з дітьми-інвалідами – дефектологи, соціальні педагоги, соціальні працівники – першими повинні розпізнати ситуацію порушення прав такої дитини та надати первинну орієнтуючу консультацію батькам, а в окремих випадках, якщо того вимагають особливі обставини, і виступити від імені дитини. Теоретичною основою здійснення цих функцій них обов’язків зазначених категорій працівників є цілий ряд міжнародних та державних документів й нормативних актів, які стосуються соціально-правового захисту інвалідів, а також знання механізмів їх застосування у судовому та несудовому порядку.

Міжнародні документи та нормативні акти щодо статусу та прав осіб з вадами у психофізичному розвитку.Основними міжнародними документами щодо статусу та прав осіб з вадами у психофізичному розвитку є:

§ Декларація прав людини

§ Декларація ООН про права розумово відсталих осіб.

§ Конвенція про права дитини

Саме ці документи на міжнародному рівні визначають статус у суспільстві і декларують права розумово відсталих осіб. Конвенція підкреслює, що всі діти мають рівні права. Особливого сенсу у контексті прав дітей з обмеженими можливостями набувають статті 1, 2, 5, 6, 12, 16, 23, 27. Отже, діти з вадами у психофізичному розвитку користуються такими ж правами, як і усі інші діти. Але, з огляду на їх особливий статус у суспільстві, крім загальнолюдських прав і загальних прав дітей, такі діти мають ще й додаткові, пільгові права. Так, на них розповсюджується дія „Декларації ООН про права розумово відсталих осіб” (20.12 1971 р.). Цей документ, виходячи на принципи Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про права людини, Декларації про права дитини, а також спираючись на норми соціального прогресу, проголошені у конституційних актах різних держав світу, проголошує, що розумово відсталі особи мають у максимальному ступені здійснюваності ті ж права, що й інші люди, а саме:

§ Право на належне медичне обслуговування

§ Право на освіту, навчання, поновлення працездатності та піклування, які дозволять розумово відсталій особі розвивати свої здібності і максимальні можливості.

§ Право на матеріальне забезпечення та на задовільний життєвий рівень.

§ Право продуктивно працювати або займатися яким-небудь корисним видом праці у повну міру своїх можливостей.

§ Право на проживання ( у тих випадках, коли це можливо) у колі своєї родини або з прийомними батьками і брати участь у різних формах життя суспільства. Сім’ї таких осіб повинні отримувати допомогу. Якщо ж є необхідність поміщення такої людини у спеціальний заклад,слід зробити так, щоб нове середовище і умови життя максимально наближалися до умов звичайного життя.

§ Правона користування кваліфікованими послугами піклувальника, якщо це необхідно для захисту особистого майна та інтересів розумово відсталої особи.

§ Право на захист від експлуатації, зловживань та принизливого ставлення, а також право на відповідне здійснення законності з урахуванням ступеню розумового розвитку.

§ Право розумово відсталих осіб на запобігання від будь-яких зловживань щодо реалізації прав та інтересів.

Конвенція про права дитини наголошує: „Неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства..” Саме це положення є вихідним у встановленні статусу і належних прав дітей з обмеженими психофізичними можливостями. Така дитини поряд із загальнолюдськими правами володіє ще й додатковими пільговими правами, що випливають з її особливого статусу у суспільстві. Кожна демократична країна у своїй законотворчій діяльності спирається на зазначені вище міжнародні правові документи

Соціально-правове забезпечення дітей з обмеженими можливостями в Україні.Дитинство – важливий період становлення особистості кожної людини. Враховуючи це, слід юридично й реально забезпечити додержання прав дітей, і не тільки в конкретній життєвій ситуації, а й з огляду на перспективи їх фізичного й розумового зростання, соціальної зрілості, громадянського становлення й дієздатності.

Діти з особливими потребами – найуразливіша категорія дітей. Діти з особливими потребами – це особливий та неоднорідний гурт дітей, це і психічно хворі або розумово відсталі діти, діти з вадами зору, слуху або мови, діти з обмеженою рухомістю або з так званою непрацездатністю. Всі вони щоденно зустрічаються з труднощами різного характеру, які потребують певних шляхів їх подолання.

Кожна дитина „має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства”( із Конвенції ООН про права дитини ).

В Україні протягом тривалого періоду створювалася державна система соціальної підтримки дітей-інвалідів і дітей з фізичними й психічними вадами у розвитку. Нею законодавчо опікується держава, а виконавська і організаційна функції поділені між Міністерством освіти й науки, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці й соціальної політики, Міністерством у справах сім’ї, молоді й спорту тощо. Правові норми, що стосуються задоволення особливих потреб дітей з обмеженими фізичними й психічними можливостями в соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці й суспільній діяльності, закріплені в Законах України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні", "Про освіту", "Про пенсійне забезпечення", "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", "Про фізичну культуру й спорт", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про сприяння соціальному становленню й розвитку молоді в Україні", а також у Законі України про охорону здоров'я й Законі України про культуру.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
3. II.1 Програмне забезпечення
4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
5. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
6. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
8. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
9. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
10. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.

Переглядів: 2931