• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Огляд нормативно-правових документів, що стосуються соціально-правового забезпечення дітей з вадами у психофізичному розвитку.

Закон України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (22.03.2001 р.) Встановлює гарантований державний рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення. У розділах V та V-А цього закону висвітлено порядок надання допомоги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням (ст..16-19) та допомоги на дітей одиноким матерям (ст.. 18-1 – 18-3).

Цивільний кодекс України (19.06.2003). У главі 4 ст.24-39 розкриваються поняття фізичної особи, обсягу її цивільної правоздатності, цивільної дієздатності, повної і неповної цивільної дієздатності, обмеження фізичної дієздатності фізичної особи, та порядок визнання фізичної особи недієздатною. Глава 6 ст.55-79 розкриває сутність, порядок та процедуру встановлення опіки та піклування, визначає їх суб’єктів та об’єктів.

Сімейний кодекс України. (26.12.2002 р.) У главі 14 ст.173-1 79 визначаються майнові права дітей. У главі 19 ст.243-251 розкривається порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.

Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” (16.11.2000р.) Гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів державного бюджету України та їх соціальну захищеність на рівні прожиткового мінімуму.

Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (21.03.1991р.) Визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній, соціальній сферах життя суспільства., створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів.

Закон України „Про соціальні послуги” (19.06.2003 р.). Визначає основні організаційні та правові засади соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Зокрема, про забезпечення прав таких громадян йдеться у розділі ІІ ст..5-6 цього закону.

Крім законів, про соціально-правове забезпечення людей з обмеженими можливостями йдеться у ряді підзаконних нормативних актів. Ними встановлюються додаткові види соціальних допомог і послуг, зазначаються розміри соціальних виплат, затверджуються різноманітні положення, інструкції, порядки, методики, норми тощо. Серед них:

- Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні

- Положення про індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти

- Типове положення про ценр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

- Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

- Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років.

- Типове положення по цент професійної медичної та соціальної реабілітації інвалідів.

- Інструкція про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабілітації.

- Типове положення про дитячий будинок-інтернат.

- Типове положення про психоневрологічний інтернат.

- Положення про загальноосвітню школу-інтернат та загальноосвітню санаторну школу-інтернат.

- Інструкція з обліку дітей і підлітків шкільного віку

- Нормативи наповнюваності груп дошкільних навчальних закладів (ясел-садків)

компенсуючого типу, класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів),

груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів

усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів

у загальноосвітніх навчальних закладах.

Знання змісту та особливостей застосування цих законів і підзаконних актів знаходять своє відображення у безпосередній професійній діяльності практичних працівників корекційної освіти з дітьми та їх батьками.

Отже, за роки незалежності в Україні розроблений ряд нормативно-правових документів, які регламентують діяльність спеціальних навчально-виховних установ для дітей із психофізичними недоліками розвитку. Законодавство України враховує принцип найкращого забезпечення інтересів дитини й необхідність першочергового врахування цих інтересів у всіх заходах, що торкаються дітей. Цей принцип закріплений у Кодексі про шлюб і сем’ю в Україні”, „Цивільному процесуальному кодексі України”, „Цивільному кодексі України” „Карному кодексі України” „Кодексі законів про працю в Україні”, Законах України „Про охорону здоров’я”, "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні", "Про освіту", "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню й розвитку молоді в Україні". Цей принцип є основним в усіх національних програмах, що торкаються дитинства.

У здійсненні соціального захисту дітей з обмеженими можливостями беруть участь органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації не залежно від форми власності, а також окремі громадяни.

В Україні понад сто тисяч дітей з особливими потребами. Останніми роками спостерігається стійка тенденція до збільшення їх кількості.. Найпоширенішими причинами інвалідності є захворювання нервової системи й органів чуття, дитячий церебральний параліч, психічні розлади, уроджені недоліки розвитку. За статистичними даними третину дітей-інвалідів становлять сільські жителі, дві третини - міські. Майже 20% дітей-інвалідів перебувають в інтернатних закладах, тобто виховуються поза родиною.

Діти з особливими потребами формально захищені настільки, наскільки й інші діти, тобто законодавство декларує повагу гідності, право на життя і охорону здоров’я, освіту, соціальний захист при потребі, виховання в родині і т.п.

В українському законодавстві відсутнє правове визначення поняття "дитина-інвалід". Юридичною основою для встановлення інвалідності дитини є наказ Міністерством охорони здоров'я України. Інвалідність установлюється на різні строки (від двох до п'яти років і до 16-літнього віку), залежно від діагнозу. Показаними для визначення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових або набутих захворюваннях, а також після травм.

Питання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні або міські спеціальні дитячі лікарні й поліклінічні відділення.

В Україні для виявлення, ведення обліку й діагностики дітей і підлітків з фізичними й розумовими вадами функціонують обласні психолого-медико-педагогічні консультації, які знаходяться у веденні державних органів управління освітою. Ці консультації здійснюють відбір дітей у спеціальні навчально-виховні й лікувальні установи й консультують батьків і педагогів з питань надання медико-психологічної допомоги цим дітям.

Права інвалідів протягом тривалого часу є предметом значної уваги з боку Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій.

Діти-інваліди згідно із Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” „мають загальні права як і інші неповносправні (заборона дискримінації на підставі інвалідності, право на освіту, на реабілітацію, право на індивідуальну реабілітаційну програму, а також на здобуття професії ).

Діти-інваліди мають право на оздоровлення та літній відпочинок, однак практично отримати відповідну путівку в санаторій у літній період дуже проблематично, зрештою, в Україні не існує санаторіїв, обладнаних згідно з вимогами доступності навіть за тими будівельними нормами, які діють в Україні [41, с.3-5].

Забезпечення належних умов життя і догляду за дітьми. Дитятам-інвалідам до 16 років призначається й виплачується соціальна пенсія, розмір якої становить 100% від мінімального розміру пенсії за віком. Непрацюючі працездатні батьки отримують допомогу по догляду за дитиною-інвалідом. Державні установи покликані проводити роботу із забезпечення дітей-інвалідів з обмеженими фізичними можливостями засобами протезування, іншими допоміжними засобами й пристроями, які полегшують їхнє пересування.

З метою зменшення нерівності дітей, обумовленої економічними або географічними факторами, а також станом здоров'я, державою приймаються спеціальні міри. Відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" встановлюється державна допомога: багатодітним родинам; по догляду за дитиною-інвалідом; по тимчасовій непрацездатності у зв'язку із доглядом за хворою дитиною; на дітей віком до 16 років (учнів - до 18 років). на дітей самотнім матерям; на дітей військовослужбовців термінової служби; на дітей, що перебувають під опікою або піклуванням; тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від виплати аліментів, або коли стягнення аліментів не виявляється можливим.

На законодавчому рівні прийнятий ряд законів і постанов, які сприяють зменшенню соціальної й економічної дискримінації відносно найбільше уразливих груп дітей: сиріт, інвалідів, дітей, що постраждали від чорнобильської катастрофи, дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, дітей з малозабезпечених родин.

Забезпечення необхідних умов для проживання дітей з вадами у розвитку у дитячих домах-інтернатах, їх медичного й комунально-побутового обслуговування, навчального й реабілітаційно-виховного процесу є основним напрямком роботи Міністерства праці й соціальної політики України, Міністерства освіти й науки, Міністерства охорони здоров'я, їх місцевих органів. У цій роботі названі державні інституції спираються на нормативно-правову базу щодо соціального захисту дітей-інвалідів, поліпшенню умов їх проживання, їх матеріального забезпечення, медичного обслуговування, соціально-побутової адаптації і корекційно-виховної роботи.

Заклади інтернатного типу для дітей з особливими з вадами у розвитку повинні знаходитися у спеціально обладнаних приміщеннях і мати основні комунально-побутові зручності - центральне опалення, гаряче й холодне водопостачання й каналізацію, необхідне технологічне й холодильне встаткування, твердий інвентар; вони також повинні бути телефонізовані й радіофіковані. Житлова площа на одного вихованця в середньому не повинна бути менше встановленої по Україні санітарної норми, тобто 6 кв. Метрів. Діти повинні забезпечуватися взуттям, одягом, постільною білизною, меблями по нормах, Затвердженим Кабінетом міністрів України, мати чотириразове харчування, у тому числі й дієтичне, а також цілодобове медичне обслуговування. Обов’язковим є контроль за забезпеченням належного санітарно-гігієнічного режиму функціонування цих закладів і за ходом корекційно-виховного процесу в них.

Забезпечення права на освіту і медичне обслуговування. В Україні всі діти шкільного віку, у тому числі й інваліди, користуються правом на освіту. Вони мають право навчатися у денній або вечірній (змінних) школах, індивідуально вдома, а також одержувати освіту екстерном. У Законі України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (ст. 21) зазначено: „Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах”.

Для дітей, що потребують соціальної допомоги й реабілітації, відповідно до Закону України "Про освіту" створюються спеціальні навчальні заклади: Загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки, у тому числі сімейного типу, Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні і інші освітні установи для осіб, що відстають у фізичному або розумовому розвитку. Закон України „Про загальну середню освіту” говорить: „Зарахування та підбір дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах( школах-інтернатах ), їх переведення з одного типу навчальних закладів до іншого проводиться за висновком відповідних психолого-медико-педагогічних консультацій у порядку, встановленому Міністерством освіти України. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою”.

Таким чином, направлення дітей у загальноосвітні школи-інтернати для дітей, які відстають у фізичному й розумовому розвитку, здійснюється відповідно до нормативних документів про навчальні заклади для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку на підставі медичного діагнозу, поставленого дитині.

Для хворих дітей, дітей-інвалідів існують навчальні заклади, де вони мають можливість одержувати загальну середню освіту в обсязі, передбаченому державними вимогами. Навчально-виховна й корекційна робота в цих установах має бути побудована з урахуванням особливостей психофізичних вад та індивідуальних особливостей дітей. Основний напрямок роботи - максимальна корекція психофізичних недоліків і соціально-побутова адаптація дитят-інвалідів до умов стаціонару, тому у штаті закладів повинні працювати педагоги-дефектологи, вихователі, психологи, логопеди, лікарі (педіатр, психоневролог), середній медичний і обслуговуючий персонал, який пройшов спеціальну підготовку у відповідних навчальних закладах. Для проведення корекційно-виховної роботи обладнуються кімнати з необхідною навчальною літературою, наочними посібниками, технічними засобами навчання; а для цілеспрямованого лікування дітей - медичні пункти з різними кабінетами, обладнаними медичною апаратурою й спеціальним устаткуванням. За кожним таким дитячим домом-інтернатом закріплюються спеціалізовані клініки, які надають як консультативну допомогу, так і допомогу в проведенні стаціонарного обстеження й лікування вихованців.

З метою соціально-побутової адаптації дітей-інвалідів при цих установах передбачається створення навчально-виробничих майстерень, в яких вихованці оволодівають трудовими навичками. Здебільшого це картонажні, швейні й столярні майстерні. Також дітям-інвалідам надається можливість освоїти професію в професійно-технічних училищах-інтернатах і технікумах-інтернатах для інвалідів системи соціального захисту. Паралельно з навчально-виховним процесом проводиться реабілітаційно-оздоровча робота в трудових майстернях при кожному домі-інтернаті. Вихованці працюють в учбово-виробничих майстерних і підсобних сільських господарствах. Оздоровча робота спрямовується на корекцію вад фізичного розвитку з використанням спортивно-оздоровчого інвентарю шляхом проведення спеціально організованих занять у фізкультурно-реабілітаційних залах і на свіжому повітрі, спортивних свят, ігор, ранкової гімнастики. За нормативними документами діти з вадами у психофізичному розвитку підлягають літньому оздоровленню.

Для дітей з легкими формами відхилень, захворювань і патологічних станів функціонують спеціальні загальноосвітні школи, підвідомчі Міністерству освіти і науки України. Серед них інтернатні заклади різних типів (більше 28), у тому числі спеціальні школи-інтернати для дітей з психічними й фізичними відхиленнями. У них навчаються, виховуються й проходять комплекс корекційно-відновлювальних і лікувально-оздоровчих заходів діти-інваліди та діти з вадами у психофізичному розвитку. Також у відповідності з нормативними документами функціонують школи для дітей із психічними відхиленнями (розумова відсталість, затримка психічного розвитку), школи для дітей з недоліками фізичного розвитку (сліпі й слабозорі, глухі й слабочуючі, діти з розладами мовлення, церебральним паралічем).

Велика група дітей-інвалідів не підлягає направленню в спеціальні школи. Це, зокрема, діти, хворі на церебральний параліч, які не можуть пересуватися без сторонньої допомоги, не можуть себе обслуговувати, вимагають індивідуального підходу; діти, що страждають частими епілептичними припадками, енурезом й энкопрезом внаслідок органічної поразки центральної нервової системи; діти, що страждають важкими формами розумової відсталості й т.ін. Таких дітей направляють у дома-інтернати або за ними доглядають удома батьки. Піклування про них здійснюється на основі ряду законів України та таких підзаконних актів, Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних, Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні, Правила опіки та піклування.

У навчально-виховних установах логопедами, сурдопедагогами, тифлопедагогами, олігофренопедагогами й психологами проводиться відповідна корекційно-виховна робота. Залежно від профілю захворювання дітей у школах-інтернатах повинні працювати психоневрологи, ортопеди, отоларингологи, офтальмологи й педіатри. У навчанні має реалізовуватися принцип інтегрованого навчання. З цією метою і для більш повного забезпечення соціальних потреб дітей з психофізичними вадами в нашій країні створюються нові типи навчально-виховних закладів: гімназії-інтернати, комплекси "дитсадок-школа-інтернат", лікувально-реабілітаційні центри для хворих дітей і дітей з фізичними недоліками, експериментальні педагогічні майданчики на базі дошкільних установ і шкіл-інтернатів. Однією з останніх тенденцій є створення реабілітаційних центрів для дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

Контроль за діяльністю спеціальних шкіл для дітей з недоліками фізичного й розумового розвитку, а також загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ соціальної реабілітації здійснюють органи управління освітою.

З метою забезпечення повноцінного навчання й виховання дітей з недоліками фізичного й розумового розвитку, створення умов, які не принижували б їхньої людської гідності, а сприяли формуванню впевненості у собі, здійснюється підготовка фахівців для роботи з такими дітьми.

Відповідно до Закону України "Про освіту" в Україні заборонені будь-які форми насильства над дитиною та її експлуатації. Педагогічні працівники зобов'язані Дотримуватися норм педагогічної етики й моралі, поважати гідність дитини, захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, попереджати спроби вживання дітьми алкоголю або наркотиків та позбавляти їх від інших шкідливих звичок.

Медичне обслуговування дітей у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей з вадами у фізичному або розумовому розвитку здійснює штатний або спеціально закріплений за школою медичний персонал і відомчі медичні установи, які організують проведення лікувально-профілактичних заходів і відновлювального лікування, здійснюють контроль і державний нагляд за якістю дитячого харчування, фізичним навантаженням навчальних занять, відпочинком дітей, комплексом заходів з фізичного виховання, за профілактикою травматизму, дотриманням протиепідемічних правил і за санітарно-гігієнічним режимом у школі. Медичні й педагогічні працівники під час занять, а також у позаурочний час ведуть клінічне спостереження за дітьми.

Медичний персонал знайомить учителів, вихователів і батьків з результатами поглибленого медичного огляду, санітарно-гігієнічним режимом школи, клінічними проявами аномалій розвитку, особливостями навчання й поведінки аномальної дитини, проводить роботу із санітарно-гігієнічного виховання дітей.

Консультативну методичну допомогу й керівництво організацією лікувально-відновлювальної роботи у спеціальних школах-інтернатах здійснюють спеціалізовані лікувальні заклади, на території обслуговування яких перебуває школа.

У системі освіти діє психолого-медико-педагогічна служба, яка є складовою ланкою державної системи охорони здоров'я дітей. Одним з напрямків її діяльності є виявлення особливостей індивідуального розвитку дітей, визначення адекватних умов навчання, виховання, корекції, реабілітації й працевлаштування. Ці завдання виконують створені в областях постійнодіючі психолого-медико-педагогічні консультації, укомплектовані кваліфікованими педагогами, лікарями й психологами.

У школах-інтернатах (школах) для дітей з обмеженими можливостями створені шкільні психолого-медико-педагогічні комісії, зміст роботи яких визначається особливостями контингенту учнів. У випадку виявлення недоцільного направлення дитини у даний тип школи комісія готує документи для розгляду в обласній або центральній психолого-медико-педагогічної комісії з обґрунтованими рекомендаціями щодо переведення дитини в інший тип навчально-виховної установи. У школах і класах інтенсивної педагогічної корекції (для дітей із затримкою психічного розвитку, з важкими порушеннями мови) шкільна комісія готує документи для педагогічної ради, що ухвалює рішення щодо переведення у загальноосвітню школу дітей, навчальна діяльність яких привела до стійких позитивних змін. До обов'язків обласних і шкільних психолого-медико-педагогічних комісій входить надання консультативно-методичної допомоги батькам (особам, які їх заміняють), педагогам, лікарям з питань виховання, навчання, корекції й лікування дітей з відхиленнями в розвитку й порушеннями у поведінці.

В Україні діти-інваліди у віці до 16 років і діти до 3 років життя мають право на отримання медикаментів при амбулаторному лікуванні безкоштовно. Однак у наш час це право забезпечується здебільшого відносно лише життєво необхідних ліків.

Забезпечення права на задоволення культурних потреб. В Україні створюються умови для реалізації права дитини на відпочинок і дозвілля й права брати участь у культурному житті, а також для надання їй відповідних рівних можливостей у сфері дозвілля й відпочинку. Забезпечення цього права покладено на освітні, культурні, спортивні заклади, соціальні служби, які діють на підставі нормативно-правових документів і мають відповідні можливості для задоволення культурних потреб дітей-інвалідів. Також цьому сприяють нові форми роботи з дітьми-інвалідами в мікросоціумі, які запроваджуються соціальними службами для сім’ї, дітей та молоді, а саме: клуби спілкування, волонтерська допомога, "Телефони довіри", конкурси й фестивалі художньої творчості, оздоровчі зміни в таборах, мережа постоянко діючих психолого-медико-педагогічних консультаційних пунктів. Традиційно проводяться фестивалі й конкурси художньої творчості дітей-інвалідів "Повір у себе".

Значну роль у соціальній підтримці дітей із психофізичними недоліками відіграють громадські об’єднання таких дітей та їх батьків, які у змозі вплинути на державну політику відносно розв’язання проблем дитинства.

Соціальна робота з дітьми й різними категоріями родин проводиться центрамиСоціальних служб для молоді. У її завдання входять розробка й реалізація системи профілактичних і реабілітаційних заходів, надання різних соціальних послуг, інформаційної, психолого-педагогічної, правовий, медико-соціальної, а також інших форм соціальної допомоги дитятам-інвалідам та їхнім батькам.

Однак сьогодні проблемним є вільний доступ дітей з особливими потребами до різних сфер життєдіяльності людини. У суспільстві продовжують існувати певні стереотипи, у силу яких діти й молодь із особливими потребами розглядаються як функціонально недієздатні особи. Національне телебачення періодично включає у свої програми сюжети про життя й творчість дітей-інвалідів, реалізацію їхніх творчих можливостей та про захист їхніх прав. Проте, невирішеним залишається питання висвітлення в засобах масової інформації соціальних аспектів інвалідності, створенні позитивного іміджу інваліда, використання в програмах українського телебачення сурдоперекладу, що допоміг би дітям з недоліками слуху включатися в інформаційний простір України.

Опіка над дитиною.Розглянемо значення низки основних понять, якими оперують законодавчі та нормативні акти щодо соціально-правового забезпечення неповносправних осіб, а також дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

Опіка (піклування) – це поняття з’явилось у ХVІІ ст. і мало наступне змістове навантаження: доброзичливе ставлення; заступництво; догляд, турбота, піклування. В активній професійній лексиці ХІХ ст. воно вживалось у вигляді словосполучення “суспільна опіка”: 1) піклування про когось, догляд за кимсь, опікування; 2) організований і контрольований державою нагляд за недієздатними громадянами (малолітніми, душевнохворими та ін.), піклування про їх особисті і майнові права та інтереси; 3) один із основних напрямків соціальної роботи в цілому; правова форма захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції. Опіка та піклування встановлюється: для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей; для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно захищати свої права та виконувати свої обов’язки.

Опікуном є фізична або юридична особа, на яку покладено зобов’язання піклуватися про людину, яка визнана недієздатною через вік або стан

Органами опіки і піклування є місцеві органи самоуправління, які здійснюють функції по опіці і піклуванню: через органи управління освітою стосовно неповнолітніх осіб; через органи охорони здоров’я стосовно осіб, визнаних судом недієздатними або обмежено дієздатними; через органи соціального забезпечення стосовно дієздатних осіб, яким необхідна опіка за станом здоров’я

Законними представниками дитини є батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вона перебуває.

Під договором довічного утримання розуміють угоду, за якою одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров’я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги

Зловживання опікунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду і допомогитлумачиться законом яквикористання опіки з корисливою метою на шкоду підопічному (захоплення житлової площі, використання майна, яке залишилося після смерті батьків тощо) або залишення підопічних дітей без нагляду і необхідної матеріальної допомоги.

В Україні серед дітей інвалідів та дітей з вадами у психофізичному розвитку майже кожна восьма є сиротою або залишилася без піклування батьків. Якщо над дітьми, які виховуються в державних дитячих установах, а також дітьми, які потребують опіки і піклування й знаходяться у відповідних лікувальних закладах або установах органів соціального забезпечення, не призначені опікуни й піклувальники, виконання обов'язків останніх держава покладає на ці установи. У Міністерстві освіти і науки України, в обласних державних адміністраціях функціонують відділи, а на районному рівні - органи опіки й піклування при органах виконавчої влади), у компетенцію яких входить рішення проблем, з якими зіштовхуються діти. Найчастіше – це проблеми захисту майнових та житлових прав дітей з обмеженими можливостями.

Право на житло. Житловий кодекс України визначає право всіх громадян на житло. Самостійно реалізувати право на отримання житла дитина може тільки по досягненні 18-літнього віку, після вступу до шлюбу або при влаштуванні на роботу в передбачених законом випадках до досягнення повноліття. Неповнолітні у віці від 15 до 18 років реалізують право на отримання житла за згодою батьків або опікунів. Житло зберігається за дітьми, які перебувають на вихованні в державному дитячому закладі, протягом усього часу їхнього перебування в цьому закладі, у випадку, якщо в житловому приміщенні, з якого вибули діти, залишилися проживати інші члени родини.

Якщо в житловому приміщенні, з якого вибули діти, не залишилися проживати члени їхніх родин й приміщення було надано іншим громадянам або вселення в нього є неможливим з яких-небудь інших причин, то після закінчення строку перебування дітей у державній дитячій установі або повернення їх від родичів або опікуна (піклувальника) їм надається житло виконавчим комітетом місцевої ради в останньому постійному місці проживання. Інтереси дітей-інвалідів також враховуються при отриманні батьками або опікунами соціального житла від держави відповідно до норм, встановлених законом.

У Законі України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (ст. 33) зазначено:: „Діти-інваліди, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя.

Розглянемо недоліки у забезпеченні соціальних прав дітей з вадами психофізичного розвитку в Україні. Лише 10% дітей з особливими потребами знаходяться у державних спеціальних навчальних закладах, будинках для дітей-інвалідів, решта виховується, отримує необхідний догляд у своїх родинах. Проблема у тім, що такі діти, перебуваючи вдома, не можуть вести повноцінне життя, вони не спілкуються зі своїми ровесниками. Через дитину з особливими потребами вся родина веде замкнений спосіб життя. Окрема проблема – порушений опорно-руховий апарат. Така дитина позбавлена можливості вийти з дому, бо міський транспорт та метро недосяжні, відсутні наземні переходи та з’їзди з тротуарів, як правило, повністю відсутні пандуси та в’їзди до магазинів, кінотеатрів, інших громадських споруд. Всі будівлі мають при вході різну кількість східців, а в’їздів для колясок майже немає. Певні труднощі існують для сліпих та глухих дітей.

У світлі дотримання вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, держава на законодавчому рівні повинна здійснювати умови для безперешкодного доступу дітей з особливими потребами до об’єктів соціальної інфраструктури, планувати та будувати житло, споруди, об’єкти, засоби громадського транспорту тощо, з врахуванням потреб таких дітей, а також надавати можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах. Крім того, згідно статті 23 Конвенції про права дітей надавати доступ до засобів відпочинку таким чином, який дає змогу найповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку, включаючи культурний та духовний.

На жаль, в дійсності, діти з особливими потребами практично позбавлені права здобути не лише вимріяну, а й будь-яку професію, навчальні заклади так само не пристосовані до потреб таких дітей. такий стан речей викликаний відсутністю необхідних коштів для створення умов, які б забезпечили фактичну рівноправність дітей з особливими потребами.

Л і т е р а т у р а :

1. Конвенція ООН про права дитини. – К.:PrintXPressTM, 1999.
2. Декларація ООН про права розумово відсталих осіб
3. Закон України про охорону дитинства (м. Київ, 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП із змінами і доповненнями)
4. Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні (витяги)
5. Емельянов В. Гражданское право Украины. Изд. Первое.-Днепро­петровск, УкОМА Пресс, 1994. – 144с.
6. Кузьменко О.Д., Оніщенко О.В., Хомініч М.І. Як захистити права неповностправних осіб на власність. –Суми: БО„Агенція сприяння соціальним послугам”. – 2004. – 60 с.
7. www.savehechildren.net/homepage (Міжнародний альянс з порятунку дітей)
8. www.crin.org Сайт інформаційної мережі з прав дитини
9. Закон України про психіатричну допомогу. (ВВР, 2000, № 19, ст..143. Із змінами і доповненнями згідно із Законом № 1364-ІУ (1364-14) від 09.12.2003, ВВР, 2004, № 15, ст..221).
10. Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах НАКАЗ Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2002 р. № 732 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 січня 2003 р. за № 9/7330 Зміни тексту: Наказ зареєстровано №268/7609 10.04.2003МОН № 61 05.02.2003
11. Сімейний Кодекс України (витяги)
12. Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні (витяги)
13. Правила опіки та піклування. Наказ Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166,131/88 від 26.05.99.(Розділи 4,5,6) та рекомендації органам опіки та піклування)

4. Зміст спеціальних документів правового поля України, їх перелік, зміст та тлумачення на користь прав та інтересів дітей з вадами у психофізичному розвитку та їх батьків.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
3. II.1 Програмне забезпечення
4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
7. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
8. Аліментні обов’язки батьків і дітей
9. Аналіз програмного забезпечення з управління проектами.
10. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
11. Аналітичний огляд
12. Аналітичний огляд використання вторинної сировини і відходів

Переглядів: 1467