• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Умови функціонування страхового ринку

Рис. 2. Схема функціонування фінансового ринку і місце страхового ринку на ньому

Основні питання.

Семінарське заняття до теми № 4.

1. Умови функціонування страхового ринку.

2. Розвиток та аналіз страхового ринку України

1. Умови функціонування страхового ринку.

Використані терміни:фінансово-кредитний ринок, пряме фінансування, непряме фінансування, фінансові посередники, страховий ризик.

Внаслідок реалізації вартості грошові кошти розподіля­ються й перерозподіляються між учасниками виробництва переважно не відповідно до реальної потреби в них. У одних з учасників виникають тимчасово вільні кошти, в інших — вільні матеріальні ресурси, ще в інших — нагальна потреба в цих ресурсах за відсутності грошей для їх купівлі. За умов рин­кової економіки забезпечити чітко діючий механізм пе­реміщення потоків грошових ресурсів від виробника чи насе­лення (основного чинника заощадження грошей) до інвестицій, які реалізуються підприємствами, здатний лише чітко функціонуючий фінансовий ринок.

Розвинений фінансовий ринок складається з різно­манітних каналів, які можна узагальнити у формі двох груп:

канали прямого фінансування, за якими кошти надхо­дять безпосередньо від власників заощаджень до позичаль­ників шляхом продажу акцій, облігацій та інших цінних па­перів;

канали непрямого фінансування, за якими грощові ко­шти від власника заощаджень до позичальника надходять че­рез фінансових посередників (банки, страхові компанії та інші позичково-заощаджувальні заклади). Завданням фінан­сових посередників є спрямування заощаджених коштів від тих, хто заробляє більше ніж тратить, до тих, хто тратить більше ніж заробляє. У цьому процесі найважливіші функції виконують банки, тому що вони цілеспрямовано регулюють потоки грошових коштів від власників заощаджень до інвес­торів. Страхові ж компанії через специфічність свого функціонування таке проводять тільки після реалізації своєї першої функції — функції превенції реалізації взятого на себе в управління ризику клієнта (страхувальника). Але навіть при цьому жодна із складових фінансового ринку не може бути са­мостійним інструментом ринкової економіки, тому що вони взаємопов'язані і взаємо переплітаються (див. рис. 2).

Держава мусить зважати на таку специфіку і використову­вати відповідні механізми регулювання кожного з цих інстру­ментів для покращення економічного стану всіх суб'єктів гос­подарського життя і піднесення ефективності суспільного виробництва. І хоча фінансовий ринок в Україні знаходиться в процесі становлення, його головні діючі елементи вже пра­цюють. Зокрема, склалася національна банківська система, розпочалася робота первинного ринку цінних паперів, запо­чатковано страховий ринок, що невпинно набирає сили. Схе­ма (рис. 1.3), подає два фахових визначення страхового ринку та умови його існування.

В Україні, до прийняття 10 травня 1993 р. Декрету «Про страхування», страховий ринок існував стихійно, не прова­дився страховий нагляд та ліцензування страхової діяльності. Кількість страхових компаній досягала 1000. Багато з них пра­цювали за принципом «піраміди», що суттєво підірвало довіру населення до страхування взагалі. Тільки у вересні 1993 р. розпочав працювати Укрдержнагляд, тому аналіз страхового ринку краще починати з 1994 р.

Рис. 3. Визначення страхового ринку та умови його існування

На кінець 1994 р. було зареєстровано понад 700 страхових компаній, більшість з яких не змогла виконати взяті на себе зобов'язання і врешті збанкрутувала. Посилення державного контролю над страховим ринком та прийняття у березні 1996 р. закону «Про страхування» дало можливість позбавити ринок від більшості неплатоспроможних товариств. Таким чином, коли планка мінімального статутного фонду піднялась з 5 тис. USD до 100 тис. ЕСU з 500 компаній, що працювали на рин­ку, залишилось лише 369. Після перереєстрації в першому кварталі 1997 р. їх стало ще менше — 212. Тільки ці компанії змогли виконати нові вимоги щодо розміру статутного фонду та підтвердити свою платоспроможність. Усе це певною мірою, привело до стабілізації на страховому ринку. За наступні 9 місяців 1997 р. було зареєстровано лише 12 нових компаній, а за 1998 — 26. Після позбавлення ліцензії п'яти страхових компаній на сьогодні в Україні існує 245 страхових організацій. При цьому реально працюючих можна нарахувати тільки 200. Особливо гостро проблема розміру статутного фонду встала у зв'язку з девальвацією гривні. Згідно зі станом на 01.10.98р. 23,3% страхових компаній з 245 мають статутний фонд 450.000 гривень (100.000 ЄВРО відповідно до бюджетного курсу 3,9 грн.'за USD), при цьому тільки 37 страхових компаній мають сплачений статутний фонд, який перевищує 1 млн. грн. (розмір, що запропонований у проекті змін до закону «Про страхування»). Але навіть мінімальні показники не можуть бути досягнуті багатьма страхувальниками, бо 77,4% (185 компаній) мають статутний фонд менший за 450,000 гривень. Щоб зберегти свої страхові резерви, страховики викорис­товують їх тільки на фінансовому ринку: купують державні цінні папери, розміщують грошові кошти на депозитах. Про­те сьогодні таку діяльність не можна назвати активною. Розміщення страхових резервів регламентується «Положен­ням» Кабінету Міністрів, і доволі часто шляхи розміщення, вказані страховикам, не є привабливими з точки зору ос­танніх. На сьогоднішній день жодна із страхових компаній повною мірою не виконує умови «Положення». Жодна з ви­мог, стосовно розміщення страхових резервів — забезпечення прибутковості, доходності і ліквідності, не спрацьовує, тому що дохід страховиків від інвестиційної діяльності оподатко­вується за ставкою у 30%. Проте ця діяльність є перспективною. Наприклад, у США 25% інвестицій у власну економіку припадає саме на страхові компанії, і за це вони користуються пільгами щодо податків. Західні страхові компанії ведуть помірковану інвестиційну політику, яка контролюється з бо­ку держави, але одночасно й підтримується наданням держав­них дотацій (як, наприклад, медичне страхування в Австрії), пільг, гарантій уряду.

2. Розвиток та аналіз страхового ринку України

Використані терміни: принципи ринкової економіки, основні економічні закони, середовище страхового ринку, інфраструк­тура страхового ринку, суб'єкти страхового ринку, страхова послуга.

Основний принцип ринкової економіки це вільна гра по­питу та пропозиції, що стимулює виникнення послуг, в тому числі і страхових, які необхідні потенційному споживачеві (страхувальнику). У спеціальній літературі наводяться різні поняття страхового ринку — іноді ширше, іноді вужче. Іноді ними охоплюють всі форми надання страхового захисту. Про­те це не зовсім відповідає дійсності. Адже при відшкодуванні збитків з централізованих чи державних фондів відносини купівлі-продажу відсутні, що не дозволяє на конкурентній ос­нові сформувати ціну страхової послуги (тариф). Також не коректно визначати страховий ринок як сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, що є предметом купівлі-продажу, хоч це і дістало визначення у практиків страхування.

З погляду теорії та на наш погляд, страховий ринок треба розглядати з точки зору основних економічних законів функціонування будь-якого ринку — закону попиту та пропо­зиції, закону конкуренції, закону вартості — одночасно.

Отже, страховий ринок це складна, багатофакторна, ди­намічна, відповідним чином структурована, відкрита, здатна до розширення та звуження, залежна від загальної еко­номічної ситуації та політики в країні система, однак залежно від активності страховиків можливий і їх конкретний вплив на середовище страхового ринку, так звані їх ноу-хау тощо. Межі страхового ринку

Рис. 4. Загальна структура страхового ринку

Залежно від критерію аналізу середовища страхового рин­ку розглядаються його організаційно-правові, інстуціональні, галузеві, територіальні структури (див. рис. 5, рис. 6, рис. 7та рис. 8).

Рис. 5 Складові організаційно-правові структури страхового ринку.

Рис. 6. Інституціональні складові структури страхового ринку

Рис. 7. Складові галузевої структури страхового ринку

Рис. 8. Складові територіальної структури страхового ринку

Суб'єкти страхового ринку розглядаються як основні та неосновні (див. рис. 9)

Рис. 9.Складові суб'єктів страхового ринку

Таким чином розглянуті структури страхового ринку ра­зом з суб'єктами цього ринку є складовими інфраструктурами страхового ринку, де:

забезпечується можливість реалізації економічних інте­ресів страховиків та страхувальників;

посилюється захищеність усіх ланок економічного жит­тя суспільства;

проводяться процеси, що допомагають інтегруватись у світовий економічний простір ринків окремої країни;

проводиться практично координація дій усіх суб'єктів ринкових відносин;

посилюється сприяння активізації різних ринків взагалі та страхового зокрема тощо.

Інфраструктуру страхового ринку показано на рис. 10.

Рис. 10.Складові інфраструктури страхового ринку

Необхідно також зупинитись на ролі посередників на страховому ринку, їх значимості як на будь-якому ринку вза­галі, так і на страховому ринку зокрема.

Посередники на страховому ринку — це одна з трьох голов­них дійових груп поряд з страхувальниками і страховиками. Закон України «Про страхування», ст. 14, дає таке визначення місця посередників у страховому процесі: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових по­середників (страхових агентів і страхових брокерів)». Страхо­ва індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати будь-які учасники страхового процесу: персонал страхових ком­паній як «ринкових», так і «неринкових» співробітників стра­хової компанії, персонал банків чи сам банк, як юридична особа, туристичні агентства і їх персонал, відділення зв'язку, пошти та таке ін., агентства нерухомості, профсоюзи, автоса­лони, підприємства і т.п. При цьому треба пам'ятати, що стра­хові агенти є представниками страховика і діють в його інте­ресах за комісійну винагороду, а страхові брокери здійснюють посередницьку діяльність від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юри­дичний статус таких осіб різний. У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках перева­жають агенти, на інших — брокери. В цьому має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій державі, особливості законодавчої системи, національні традиції та багато інших факторів. У міжнародній практиці використову­ють узагальнене визначення діяльності страхових брокерів та страхових агентів як професійну діяльність осіб, різниця кот­рих полягає тільки в тому, конкретно на кого працює ця осо­ба і який юридичний статус вона має, що вже подано вище.

Схема (рис. 1.12), показує місце посередників у процесі продажу страхової послуги на страховому ринку.

Рис. 11. Роль посередників на страховому ринку

Всі учасники страхового процесу зацікавлені в реалізації страхового продукту (послуги) — аквізиції (залучення клієнтів до укладення нових договорів страхування) страхо­вика та його посередників та отримання страхового захисту страхувальниками.

І в першому, і в другому випадках велику роль відіграс страховий тариф, страхової послуги як специфічного товару на страховому ринку. Сам же тариф складається на конкурентній основі при зіставленні попиту та пропозиції у кожно­го конкретного страховика, і разом з вартістю страхового за­хисту є складовими до розрахунку ціни страхової послуги.

У кожного конкретного страховика ціна будь-якої послуги залежать від: складу та обсягу його страхового портфеля; якості інвестиційної діяльності; обсягу управлінських витрат; очікуваного прибутку. Нижній рівень ціни на страхову послу­гу визначається, як правило, за принципом рівності між над­ходженням платежів від страхувальника страховику та випла­тами по страховому відшкодуванню чи страхових сум при реалізації страхового випадку, обумовленого договором стра­хування. Верхній рівень ціни визначається страховиком і ста­новить предмет торгу між страхувальником чи його брокером та страховиком, чи його агентом. За результатом такого торгу і визначається конкретна ціна страхової послуги щодо кон­кретного об'єкта страхування чи ризику. Але це стосується тільки видів страхування, які укладаються на добровільних засадах, тобто тоді, коли проявляється взаємний майновий інтерес страхувальника та страховика. За проведення обов'яз­кових видів страхування ціну послуги і порядок принципів страхування визначають законодавчі нормативи. У таблиці 1 наведено перелік принципів страхування за добровільної та обов'язкової форм страхування.

Таблица 1.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
3. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
4. Аналогія як умовивід
5. Банки як учасники ринку цінних паперів
6. Банківські установи на кредитному ринку
7. Блок 4. Умови та охорона праці.
8. Блок перевірки умови
9. БУДОВА ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ ШАРУВАТИХ ТОВЩ
10. Бюджетні установи отримують кошти на своє функціонування з бюджету виключно на основі фінансових документів, які називаються кошторисами.
11. Важелі впливу на процеси розвитку ринку капіталу.
12. Валютний ринок, основи його функціонування. Основні види валютних операцій

Переглядів: 1646