Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 2. Основні етапи розвитку світової соціології

План

Тема 1. Соціологія як наука, її предмет, структура та функції

З м і с т

1. Соціологія як наука, її предмет, структура та функції 5

2. Основні етапи розвитку світової соціології 13

3. Соціологічна думка України 35

4. Суспільство як соціальна система 48

5. Соціальна структура суспільства 58

6. Соціологія особистості 67

7. Соціологія сім’ї 75 8. Соціологія праці та зайнятості 83

9. Методологія конкретно-соціологічних досліджень 95

(2 год.)

1. Соціокультурні передумови виникнення соціології.

2. Об’єкт та предмет соціології.

3. Закони та категорії соціології.

4. Структура соціологічного знання.

5. Місце соціології в системі суспільних наук, її основні функції.

Основні поняття і терміни: наука, соціологія, об’єкт соціології, предмет соціології, закони соціології, категорії соціології, соціальне, структура соціологічного знання, функції соціології.

1. На виникнення і розвиток науки, об’єктом вивчення якої виступає суспільне життя, в першу чергу впливає наявність суспільних потреб у вирішенні тих чи інших завдань, що виникають в соціальній системі, а також теоретичних передумов, що забезпечують відповідний рівень наукового аналізу.

Багато в чому становлення соціології як самостійної науки пов'язане з глибокими змінами глобального характеру, що відбувалися в Європі в кінці XVIII - початку XIX століть. Це був час переходу від середньовічного станово-монархічного устрою до нових форм організації економічного і політичного життя. Відбувався процес становлення капіталістичного суспільства, який проголосив економічну та духовну незалежність громадянина.

У свою чергу, розвиток вільної конкуренції в економіці, політиці, духовній сфері також поставило в пряму залежність результативність діяльності підприємців і політиків від уміння використання знань про конкретні соціальні механізми, закони поведінки ,настрої та очікування людей. До середини XIX ст. потреби соціального розвитку і внутрішня логіка еволюції науки про суспільство з гострою необхідністю стали вимагати формування нового типу соціальних знань. Виникнення соціології було відповіддю на потреби формування громадянського суспільства.

Можна відзначити такі теоретичні і соціально-економічні передумови та умови виникнення соціології як науки: досягнення в області природознавства, розчарування в раціоналістичних теоріях XVIII століття, зародження і розвиток емпіричних соціальних досліджень, а також ряд соціально-економічних передумов. Розглянемо їх докладніше.

Інтенсивний соціально-економічний розвиток капіталізму призвів до швидкого росту міст, зміни традиційного способу життя населення. Наслідком цього стали: різка соціальна диференціація населення, ріст кількості бідних, збільшення злочинності, соціальна нестабільність. Повстання ліонських ткачів у Франції, силезьких ткачів у Німеччині (1844 р.), чартистський рух в Англії, а далі революція 1848 р. у Франції свідчили про різке наростання кризових явищ.

Як вже зазначалося, соціологія виникає в епоху завоювання буржуазією державної влади в ряді країн Європи. Крах ілюзій в епоху Просвітництва про розумність людської природи, запекла боротьба за владу й власність породили питання про сутність суспільства, його динаміку, його оптимальну організацію. Підсумки Великої французької буржуазної революції 1789-1793 рр. розчарували мислителів Європи. Хід революції показав, що суспільство розвивається по своїй власній внутрішній логіці. Мислителям слід було переключитися зі створеного просвітителями суспільного ідеалу на реальне суспільство, навчитися досліджувати його таким, яким воно є насправді. Принцип об'єктивності дослідження повинен був стати таким же основним, як і в природничих науках.

Таким чином, життя людей у нових умовах загострило соціальні протиріччя, породило різні оцінки перспектив розвитку капіталізму в провідних капіталістичних країнах.

Як відомо, саме в цю історичну епоху почали свою теоретичну й практичну діяльність К.Маркс та Ф.Енгельс. Вони, наслідуючи раціоналістичну традицію, сформульовану в німецькій класичній філософії, і спираючись на свій досвід участі в революційному русі, запропонували розв'язати цю проблему на основі концепції наукового соціалізму, серцевиною якої є теорія соціалістичної революції.

О.Конт та інші "батьки-засновники соціології" - Г.Спенсер, Е. Дюркгейм та М.Вебер - запропонували реформістський шлях розвитку суспільства. Основоположники соціології були прихильниками стабільного порядку. В умовах революційного підйому вони думали не про те, як розпалити пожежу революції, а навпаки, як подолати кризу в Європі, встановити злагоду й солідарність між різними соціальними групами. Соціологія саме й розглядалася ними в якості інструменту пізнання суспільства й вироблення рекомендацій з його реформування.

Цими різноманітними ідеологічними установками було продиктовано й відмінність у тлумаченні відкриттів у галузі науки. Найбільш значними відкриттями того часу, як відомо, є відкриття клітини німецькими вченими Я.Шлейденом та Т.Шванном (1838-1839), на основі якого була створена клітинна теорія будови живої речовини, і створення Ч.Дарвіном теорії еволюції видів. Для К.Маркса та Ф.Енгельса ці теорії послужили природонауковими передумовами створення діалектичного матеріалізму, основним елементом якого є вчення про діалектику ("алгебра революції", як її назвав В.І.Ленін). Для О.Конта, Г.Спенсера та Е.Дюркгейма ці відкриття послужили основою для створення вчення про суспільство, заснованого на принципах біології, -"органічної теорії розвитку суспільства".

Такими є основні соціальні умови й природонаукові передумови виникнення теоретичної соціології. Однак задовго до цього в Європі закладалися основи емпіричної бази соціології та її методів пізнання. Методологія й методика конкретно-соціологічних досліджень розроблялися головним чином натуралістами. Вже в XVII-XVIII ст. Джон Граунт та Едмунт Галлей розробляли методи кількісного дослідження соціальних процесів. Зокрема, Д.Граунт застосував їх у 1662 р. для аналізу рівня смертності. А робота відомого фізика й математика Лапласа "Філософські нариси про ймовірність" побудована на кількісному описі динаміки народонаселення.

Особливе значення для розробки методології та методики емпіричного соціологічного дослідження мала робота одного із засновників статистики - Адольфа Кетле (1796-1874) "Про людину та розвиток здібностей, або Досвід соціального життя" (1835 р.). Деякі дослідники вважають, що саме з цього моменту можна почати відлік часу існування соціології, або, як говорив А.Кетле, "соціальної фізики". Наукова діяльність А.Кетле допомогла науці про суспільство перейти від умоглядного виведення емпірично не перевірених законів історії до емпіричного виведення статистично розрахованих закономірностей із застосуванням складних математичних процедур.

2. Термін "соціологія" - похідне від двох слів: латинського слова societas - суспільство й грецького logos - слово, поняття, учіння. Отже, етимологічно соціологія - наука про суспільство. Так її й характеризує американський соціолог Дж.Смелзер у своєму підручнику "Соціологія". Але це все ж таки досить абстрактне визначення, оскільки суспільство вивчається значною кількістю інших суспільних наук.

Для того, щоб зрозуміти особливості соціологічного підходу до вивчення суспільства, необхідно провести чітке розмежування між об'єктом і предметом соціології.

Предмет науки не може бути тотожний об'єкту, який вона вивчає. Об'єкт науки - це дана реальність, що представляє той або інший фрагмент об'єктивного або суб'єктивного світу. Предмет науки є відтворення даної реальності на абстрактному рівні, шляхом виявлення найбільш значимих з наукової й практичної точок зору закономірних зв'язків і відношень цієї реальності. Предметом тієї або іншої науки виступає не просто певне явище або процес об'єктивного або суб'єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дозволяє виділити певні закономірності розвитку й функціонування досліджуваного об'єкту, специфічні саме для даної науки й ніякої іншої.

Об'єктом соціології виступає соціальна реальність, громадське життя.

Предмет же соціології, оскільки він є результатом дослідницьких дій, не може бути визначений настільки ж однозначно. Розуміння предмета соціології протягом усієї історії існування цієї науки мінялося. Представники різних шкіл і напрямків висловлювали й висловлюють різне розуміння предмету соціології. І це природно, тому що предмет науки перебуває в тісному зв'язку з дослідницькою діяльністю вчених.

Так, основоположник соціології, французький мислитель О.Конт вважав, що соціологія - це позитивна наука про суспільство. Видатний французький соціолог Е.Дюркгейм називав предметом соціології соціальні факти. При цьому соціальне, за Дюркгеймом, означає колективне. Тому предметом соціології, на його думку, є колективне у всіх його проявах. З погляду німецького соціолога М.Вебера, соціологія - це наука про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти й витлумачити. Американський соціолог Е.Гідденс вважає, що соціологія - це вивчення соціального життя індивідів, груп людей і суспільств.

Відомий український соціолог І.М.Попова стверджує, що не слід перебільшувати значення визначення предмету соціології, прагнути у вигляді дефініції точно й повно вказати на те, що перебуває в центрі уваги соціології. Предмет соціології, - вважає І.М.Попова, - полягає не в тому, що вона вивчає, а в тому, як вона це робить, який її кут зору, якими є проблеми та завдання, які вона вирішує.

3. Закони - це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторювальних зв'язків соціальних явищ і процесів, а передусім, зв'язків між соціальною діяльністю людей як спільноти та соціальними діями окремих індивідів.

На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об'єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку людей стосовно один одного, основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні з боку оточення, у самовираженні та самопізнанні.

На відміну від законів природи, які діють з силою природних стихій, особливість соціальних законів полягає в тому, що вони виявляються у свідомій діяльності людей, не втрачаючи при цьому об'єктивності. Тому вчені доходять висновку, що в дійсності соціальні закони не є раз і назавжди даними, абсолютно незмінними; вони схоплюють, фіксують певні тенденції вірогідного зв'язку. Найчастіше соціальні закони розглядають як закони-тенденції. Отже, соціальний закон слід тлумачити як фундаментальне поняття соціології, як важливий методологічний орієнтир у людському пізнанні надорганічного світу.

У науці існують різні підходи до класифікації соціальних законів. Так, ще О.Конт виділяв дві групи законів: закони соціальної статики, що відтворюють функціонування соціальної системи, її окремих складових елементів, та закони соціальної динаміки, які пояснюють соціальний розвиток та соціальні зміни.

Відома також класифікація соціальних законів за ступенем їхньої дії:

- загальні, що діють протягом всієї історії, їх ще називають загальносоціологічні;

- специфічні, що діють на певних історичних етапах розвитку суспільства або у певних типах суспільств.

Однак найбільш розповсюдженою в сучасній соціології э є позиція, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів:

- закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);

- закони, що встановлюють тенденції вірогідного зв'язку (наприклад, впровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);

- закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основними елементами соціального об'єкту (наприклад, демократичний політичний режим зумовлює політичний, економічний плюралізм);

- закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами (наприклад, суспільство перехідного типу спричинює тенденцію зростання злочинності у суспільстві);

- закони, що стверджують можливість або вірогідність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності у суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами).

Далі розглянемо основні категорії соціології. Перш за все слід констатувати, що категорії соціології - це загальні поняття, що відтворюють певні властивості об'єкту, тобто суспільства як цілісної соціальної системи.

Виділяють декілька основоположних категорій соціології. Центральним і засадним поняттям соціології є "соціальне". Слід вирізняти поняття "соціальне" в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні "соціальне" є синонімом "суспільного" і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні "соціальне" означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів та інших соціальних груп.

Серед інших базових категорій виокремлюють наступні: соціальна дія, соціальна взаємодія; соціальні відносини; соціальна система; соціальна спільність тощо. Соціологія не обмежується розглянутими категоріями. Вона запозичує багато понять з інших наук. Взаємозбагачення понятійного апарату - процес необхідний і об'єктивний. Він свідчить про гнучкість та динамічність знань.

4. Сучасна соціологія - це складно структурована галузь наукового знання. Найбільш відомим є підхід, згідно якого в структурі соціологічного знання можна виділити три основних рівні.

Перший рівень - загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

Другий рівень - спеціальні та галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

Третій рівень - конкретні (емпіричні) соціологічні дослідження.

Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, розкриває соціальні зв’язки, формує принципи соціального пізнання.

Спеціальні соціологічні теорії (теорії середнього рівня) конкретизують положення загальної соціологічної теорії до окремих видів, механізмів соціальної взаємодії. Тут досліджуються відносно самостійні спільноти (соціально-структурні, етнічні, територіальні), соціальні інститути (сім’я, школа, держава), соціальні процеси (праця, дозвілля, освіта, наука, виховання).

Спеціальні соціологічні теорії конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних концептуальних понять до операційних, за допомогою яких можна виміряти конкретний соціальний процес.

Певної уваги заслуговує вивчення процесів соціалізації й адаптації людини, тобто найважливіших соціальних процесів, що містять систему взаємодії людини з навколишнім соціальним середовищем.

Третій рівень соціологічної системи знання – конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження соціальних фактів, тобто теорія, методика і техніка конкретно-соціологічного аналізу. На цьому рівні здійснюється вимірювання конкретних соціальних процесів і явищ на основі тих підходів, принципів, показників, що дають загально соціологічна і спеціальні соціологічні теорії.

Існує багато видів конкретно-соціологічних досліджень. Вони розрізняються за масштабом (міжнародні, загальнонаціональні, регіональні, місцеві), за часом дії (тривалі й оперативні, проведені в гранично стислі строки) та ін.. За цілями всі соціологічні дослідження можна поділити на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні мають на меті розвиток науки.

Прикладні ставлять цілі і завдання, пов’язані з використанням знання для вдосконалення соціальних процесів, вирішення різноманітних практичних завдань життєдіяльності суспільства.

Виділення рівнів соціології мають умовний характер. Усі вони перебувають у тісній взаємодії.

Також досить розповсюдженими у сучасній соціології є інші підходи до структурування соціологічного знання: з точки зору методів та рівня отриманого знання виокремлюють теоретичну та емпіричну соціологію; з точки зору предмету вивчення розрізняють мікросоціологію і макросоціологію.

5. Особливе місце соціології в системі суспільних наук пояснюється, по-перше, тим, що соціологія - це наука про суспільство, його явища і процеси; вона включає в себе загальну соціологічну теорію, тобто теорію суспільства, яка виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних наук; по-друге, всі суспільні науки, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають в себе соціальний аспект, тобто досліджують закони і закономірності, які діють в тій чи іншій сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людини; по-третє, техніка і методика вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру тощо, які розробляються соціологією, необхідні для використання в інших суспільних науках. По-четверте, склалася ціла система досліджень, які проводяться на стику соціології та інших наук. Ці дослідження отримали назву соціальних (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні, соціально-екологічні і т. ін.).

Як і кожна наука, соціологія має функції, які випливають з її предмету. Функції соціології - це роль та значення даної науки, її зовнішній вплив на систему відносин, що склалася у суспільстві.

Найважливіші з них наступні:

- пізнавальна (гносеологічна) функція, яка полягає у відтворенні соціальної реальності, її усвідомленні, поясненні, накопиченні знань про соціальні процеси, що поступово призводять до можливості свідомого керування соціальними процесами;

- прогностична функція, яка полягає в можливості (на підставі вивчення соціальної дійсності) виробляти наукові прогнози щодо майбутнього. Саме тому інколи дану функцію називають футурологічною;

- соціально-технологічна функція, яка зумовлює створення соціальних технологій, на основі яких може відбутися удосконалення суспільства, окремих його частин;

- соціально-управлінська функція, яка обумовлює теоретико-методологічну розробку та прийняття управлінського рішення.

- виховна функція соціології полягає в тому, що знання, які здобуваються цією наукою безпосередньо використовуються системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування певних соціальних якостей.

Питання для самоконтролю:

1. Що дає знання соціології сучасній людині?

2. Як визначається об’єкт і предмет соціології? В чому полягає їх відмінність?

3. Чим визначається науковий характер соціології?

4. Чи можна вважати соціологію міждисциплінарною наукою?

5. Що являють собою теорії середнього рівня?

6. Що таке «соціальний закон»?

7. За якими критеріями здійснюють типологізацію соціальних

законів?

8. Якими основними категоріями оперує соціологія?

9. Що Ви розумієте під терміном «соціальне»?

10. Які функції соціології слід вважати головними?

Література:

1. Андреєв Є. На шляху до нової соціальної реальності // Політика і час. - 1991. - №8.

2. Вебер М. Основные социологические понятия // Вебер М. Избранные произведения. - М. 1990.

3. Гіденс Е. Соціологія: пер. з англ. – К.: Основи, 1999.

4. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

5. Дюркгейм Е.Соціологія і соціальні науки // Філософська і соціологічна думка. -1992. - №5.

6. Исаев Б.А. Социология в схемах и комментариях: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2008.

7. Комаров М.С. Размышления о предмете и перспективах социологии // Социс. -1990. - №11.

8. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія: Загальний курс. - К.: Каравела, 2006.

9. Танчин І.З. Соціологія - К.: Знання.- 2007.

10. Овсянников В.Г. Методы социологии: их содержание и особенности // Социально-политический журнал. - 1993. - №3. - С. 40-42.

11. Практикум з соціології: Навч. посібник /За ред. В.М.Пічі. - Львів: "Новий Світ -2000", 2004.

12. Пшеничнюк О.В., Романовська О.В. Соціологія: Посібник. - К.: Вид. Паливода А.В., 2002.

13. Смелзер Н. Социология: пер. с англ. - М.: Феникс, 1994.

14. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посібник / За ред. В.М.Пічі. - Львів: "Новий світ - 2000", 2002.

15. Соціологія: Підручник /За ред. В.Г.Городяненка - К.: Вид. Центр "Академія", 2002.

16. Тарасенко В.І. Соціальне, суспільне та соціологічне пізнання// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2006. - №4. - С.52-68.

17. Тощенко Ж.Т. Возможна ли новая парадигма социологического знания? // Социс. - 1991. - №7.

18. Фетисов В.Я. Специфика социологии как науки и учебной дисциплины// Социально-политический журнал. - 1992. - №11. - С. 12-22.

19. Чорноволенко В.П. Соцiологiя як суспiльна та гуманiтарна наука // Соцiологiя: Навч. посiб. / За ред. С.О. Макеєва - К.: Т-во "Знання", КОО, 2005. - С.17-42.

20. Шаповал М. Загальна соціологія. - К.: Укр. Центр духов. культури, 1996.

21. Ядов В.А. Размышления о предмете и перспективах социологии // Социс. - 1990. - №2.

(2 год.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Хмельницький - 2010	\|	Інтерпретативні парадигми сучасної соціології. Символічний інтеракціонізм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.