Функції інвестиційного менеджменту фінансових посередників.

Функції інвестиційного менеджменту полягають у належній організації усіх етапів інвестиційного процесу.

Функції інвестиційного менеджменту полягають у:

1)Виборі інвестиційної політики.2)Проведенні аналізу ринку цінних паперів.3)Формуванні інвестиційного портфелю.4)Перегляді інвестиційного портфелю;5)Оцінці ефективності інвестиційного портфелю.

На першому етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Будь-який тип фінансового посередника, чи то страхова компанія, пенсійний фонд, комерційний банк та інвестиційна компанія при формуванні інвестиційної політики повинен враховувати вимоги законодавства щодо складу активів. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуванням інвестиційних декларацій.

На другому етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів (інвестиційних або пенсійних) або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування.

На третьому етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури інвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції.

На четвертому етапі , у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю.

На п’ятому етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційногопортфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю (альтернативного портфелю, який міг би бути сформованим в рамках інвестиційної політики, типової для даного фінансового посередника). Проведені розрахунки і оцінки виконують контрольну функцію - при недостатній ефективності управління інвестиційним портфелем керівництвом може бути прийняте рішення про відмову від послуг компанії з управління активами.

55. Інвестиційні заощадження і попит на послуги фінансових посередників. Основні цілі інвестування приватних інвесторів.

Оскільки фінансові посередники беруть на себе відповідні зобов’язання щодо виконання побажань персональних інвесторів, інвестиційна політика є вторинною по відношенню до цілей персональних інвесторів.

Різні інвестиційні цілі потребують використання різних фінансових інструментів. Попит на послуги фінансового посередника залежить від того, наскільки ці послуги можуть задовольнити персональних інвесторів. . Інвестиційні цілі персонального інвестора залежать від двох основних чинників : об’єктивні характеристики інвестора ( вік, наявний капітал) та психологічні схильності. Як правило, чим молодший інвестор, тим він більш схильний до ризику і прагне більше заробити, оскільки власні заощадження незначні. Такий інвестор має всі можливості відновити заощадження у разі втрати - у нього є час та працездатність. Літній інвестор має певні нагромадження капіталу, займає консервативнішу позицію у питаннях інвестування та ризику , можливості відновити заощадження обмежені у часі. Звідси - різні цілі інвестування у різних вікових груп.

Більшість молодих інвесторів віддає перевагу інвестиціям, які орієнтовані на зростання, для них важливішим є приріст капіталу (зростання ринкових цін на їх вкладення), ніж поточному доходу у вигляді дивідендів. Такі інвестори виявляють інтерес до інвестиційних портфелей, які складаються зі спекулятивних акцій та акцій швидкозростаючих компаній, конвертованих облігацій, курс яких може також швидко зрости; та похідних фінансових інструментів (деривативів),

Інвестори середнього і передпенсійного віку віддають перевагу менш ризикованій інвестиційній політиці. Як правило в інвестиційний портфель включаються акції відомих компаній, акції з високими дивідендами, привілейовані акції.

Інвестори пенсійного віку мають на меті збереження капіталу і забезпечення високого рівня поточного доходу. Для таких інвесторів приріст капіталу втрачає свою актуальність. В інвестиційний портфель включаються акції відомих компаній, за якими регулярно сплачуються дивіденди; державні цінні папери та корпоративні облігації з високим інвестиційним рейтингом.

56. Фінансові інструменти, емісію яких здійснюють фінансові посередники: види, характеристики, порядок випуску та особливості обігу.

З усіх видів суб*єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів до фінансових посередників належать ті з них, що здійснюють діяльність по випуску та обігу цінних паперів, діяльність з управління цінними паперами та представницьку діяльність з цінними паперами.

Фінансовими посередниками на фондовому ринку України виступають торговці цінними паперами, банки та довірчі товариства.

Основними інструментами згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” є акції, облігації державних (внутрішніх республіканських та місцевих) позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати. Крім таких видів цінних паперів до фінансових інструментів відносяться широко поширені у країнах з розвинутою економікою похідні цінні папери - депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси тощо. Використання похідних цінних паперів на фінансових ринках України поки що широко не практикується.

Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Головна відмінність облігацій полягає в тому, що, як уже відмічалося вище, вони є, на відмінну від акцій, інструментами позики, їх власники не є власниками підприємств-емітентів і не мають права голосу на його зборах.

Державні казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів в бюджет і дають право на отримання встановленого доходу.

Ощадні сертифікати - це письмові свідоцтва банку про депонування грошових коштів, які засвідчують право власника на одержання після закінчення встановленого строку суми внесених грошових коштів і процентів по них.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Депозитні розписки - це цінні папери, які вказують, що їх власник має акції певної іноземного акціонерного товариства (АТ), які зберігаються в одному із банків, і володіє правом на отримання дивідендів, а також на частину активів цього АТ у випадку його ліквідації. Депозитні розписки дають можливість доступу на зарубіжні фондові ринки.

Варрант - специфічний вид цінних паперів, який випускається разом з привілейованими акціями і облігаціями і дає їх власнику право на покупку простих акцій по обумовленій ціні протягом встановленого періоду часу (як правило, кількох років). Введення такого інструменту дозволяє корпорації знизити проценти регулярних виплат по облігаціям та привілейованим акціям, оскільки власник варранта має можливість отримати прибуток на курсовій різниці простих акцій у випадку зростання їх ринкової вартості понад вартість, визначену у варранті.

Опціон - угода (контракт) між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його і отримує право до обумовленої дати по фіксованій ціні купити певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (так званий опціон на покупку), або продати їх йому (опціон на продаж). Особливістю опціону є те, що його власник отримує право купити або продати акції на завчасно обумовлених умовах, а продавець контракту приймає на себе обов'язок по його виконанню. . Ф'ючерс - це контракт, згідно з яким особа, яка уклала його, бере на себе зобов’язання по закінченні певного строку продати своєму клієнту (або купити у нього) відповідну кількість фінансових інструментів по обумовленій ціні. На відміну від опціону, розрахунок по завершенню строку ф'ючерсного контракту є обов'язковим.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Диверсифікація як стандарт управління капіталом та основний принцип інвестиційної політики.	\|	Проблема вибору інвестиційного портфеля: правила максимізації доходності та уникнення ризику.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.