Проблема вибору інвестиційного портфеля: правила максимізації доходності та уникнення ризику.

Диверсифікація (diversification) представляє із себе процес включення в портфель нових цінних паперів з метою приведення його структури до оптимальної з точки зору зниження ризику.

Поняття інвестиційного портфеля. Формування портфеля як етап інвестиційного процесу.

Третій етап інвестиційного процесу передбачає формування портфеля (portfolio construction), тобто сукупності різноманітних цінних паперів з відмітними характеристиками очікуваної доходності та притаманного ризику.

Вкладення в фінансові активи пов’язані із невизначеністю ефективності операції в момент її здійснення, викликаної неможливістю прогнозування курсу цінного паперу в майбутньому, а для акцій – і очікуваного доходу (дивідендів). Тому вкладаючи кошти в цінні папери одного виду, інвестор стає залежним від коливання її курсової вартості. Якщо ж вкладення капіталу буде здійснено в різноманітні інструменти фондового ринку, то певною мірою можна уникнути залежності від коливань курсу якогось конкретного паперу. У такому випадку ефективність вкладень буде залежати від усередненого курсу, який, як правило, коливається менше, оскільки при зниженні курсу одного цінного паперу курс іншого може підвищитися і коливання взаємно погасяться. Саме тому здійснення інвестицій не в один вид цінного паперу, а в певну їх кількість, тобто в портфель цінних паперів, має переваги.

В рамках третього етапу інвестиційного процесу здійснюється вибір конкретних об’єктів інвестування, визначається найбільш прийнятний час придбання окремих категорій активів, а також оптимальні пропорції розподілу капіталу, що інвестується, між окремими активами. Таким чином, цей етап інвестиційного процесу передбачає вирішення трьох взаємопов’язаних проблем: селективності, вибору часу операції та диверсифікації.

Селективність та вибір часу операції є, по-суті, розділами аналізу цінних паперів. Селективність (selectivity) передбачає відбір конкретних цінних паперів на основі прогнозування зміни їх курсової вартості з метою включення в інвестиційний портфель. В силу цього, селективність також іменують мікропрогнозуванням. Вибір часу операції (timing) передбачає прогнозування зміни цін окремих категорій фінансових активів та взаємозв’язок таких змін. Як правило, основним об’єктом досліджень при цьому є прогнозування змін цін на акції (як клас фінансових активів) у порівнянні з цінами на боргові інструменти. Відповідно, цей розділ фінансового аналізу прийнято іменувати макропрогнозуванням.

58. Теоретичні основи портфельного інвестування (підхід Марковіца до проблеми вибору портфелю).

Діяльність інституціональних інвесторів у сучасних умовах значною мірою базується на так званій “портфельній теорії”, основи якої були викладені американським ученим Гаррі Марковіцем (Harry Markowitz) у роботі “Вибір портфеля”. У цій роботі уперше була запропонована математична модель формування оптимального портфеля цінних паперів та були приведені методи побудови таких портфелів при певних умовах.

Однією із основних заслуг вказаної роботи Г. Марковіца слід вважати те, що запропонований у ній підхід до формування портфеля базується на теоретико-імовірнісній формалізації понять доходності та ризику. Такий підхід одразу дозволив перевести задачу вибору оптимального інвестиційного портфеля на точну математичну мову.

Спрощено модель Г. Марковіца можна представити наступним чином.

Нехай певний суб’єкт володіє багатством (сумою коштів), яке він має намір інвестувати. При цьому слід зважати на той факт, що у інвестора є можливість вибору між різними активами (які у контексті фінансового інвестування представлені у формі цінних паперів), доходність кожного із яких у майбутньому періоді володіння є невідомою. Те, що доходність кожного конкретного цінного паперу та їх портфеля у загальному є величинами випадковими (тобто, яким буде дохід – наперед невідомо) є найбільш суттєвою проблемою при прийнятті інвестиційного рішення.

Вказану проблему інвестор може вирішити здійснивши, ґрунтуючись на певних припущеннях, оцінку очікуваної (або середньої) доходності (expected returns) різних цінних паперів. За наслідками такої оцінки інвестор матиме змогу обрати серед усієї сукупності цінних паперів той, що має найбільшу очікувану доходність.

Різні інвестиційні цілі клієнтів з точки зору професіонала з управління портфелем означають різні співвідношення ризику та доходності. Іншими словами типовий клієнт - персональний інвестор хоч і прагне до того, щоб доходність була максимальною, але одночасно він хоче по-можливості зменшити невизначеність, тобто ризик. Чим вищий ризик, тим вищою буде і очікувана доходність, і навпаки. Ризик і доходність - це ключові умови, які враховуються при прийнятті рішення про інвестування. Ці рішення спрямовані на максимізацію доходу при припустимому рівні ризику.

Основою для прийняття інвестиційних рішень є показники очікуваної доходності і стандартного відхилення портфелю. Очікувана доходність дає можливість виміряти потенційну винагороду, яку може отримати інвестор від володіння потрфелем, стандартне відхилення - це вимір ризику цього портфелю. Стандартне відхилення є виміром можливого відхилення фактичної доходності портфелю від очікуваної доходності. Чим більше значення цього показника, тим вищим є ризик інвестора, оскільки зростає невизначеність. При розробці інвестиційної політики порівнюються гіпотетичні портфелі з різними значеннями очікуваної доходності і стандартного відхилення. Для цього необхідно визначити очікувану доходність та стандартне відхилення для кожного альтернативного портфелю, нанести ці значення на графік (очікувана доходність (r) по осі х; стандартне відхилення (s )- по осі y):

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції інвестиційного менеджменту фінансових посередників.	\|	При порівняльному аналізі застосовуються такі загальні логічні правила.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.