Поведінкові стратегії, що використовуються у рамках технічного аналізу.

Зміст та основні принципи фундаментального аналізу. Прогнозування цін цінних паперів із застосуванням методів фундаментального аналізу.

Для виявлення невірно оцінених цінних паперів, як уже відмічалося, звичайно використовуються методи фундаментального аналізу. В умовах ефективного ринку капіталу саме фундаментальний аналіз складає основу аналізу цінних паперів.

Результатами здійснення оцінки акцій має бути виявлення таких ситуацій, при яких очікувані доходи та дивіденди (1) в значній мірі відрізняються від загальноприйнятої думки, (2) розраховані більш точно у порівнянні з загальноприйнятими оцінками, та (3) ще не отримали відображення в ринковому курсі акцій з огляду на вплив тих факторів, які були прийняті до уваги при здійсненні оцінки.

В рамках фундаментального аналізу використовують два відмінних підходи для виявлення невірно оцінених цінних паперів. Основою першого підходу є здійснення оцінки цінного паперу шляхом визначення його внутрішньої (істинної) вартості або очікуваної доходності та порівняння отриманих результатів із “правильними” значеннями для цінного паперу з даним ступенем ризику. (Про порядок здійснення оцінки цінних паперів йшлося вище). Другий підхід полягає у здійсненні оцінки однієї або кількох фінансових змінних, що стосуються окремого фінансового активу, групи активів або загального стану економіки в цілому, і їх порівнянні із існуючою загальною оцінкою. Якщо оцінка аналітика суттєво відрізняється від оцінок інших аналітиків, то, виходячи із такої оцінки, можна очікувати, що доходність інвестицій буде суттєво відрізнятися від звичайної у більшу або меншу сторону.

З точки зору техніки здійснення фінансового аналізу, для прогнозування майбутніх курсів цінних паперів та інших важливих показників, які можуть мати вплив на очікувану доходність фондових інструментів (як то – обсяг внутрішнього валового продукту, обсяги продажів та рівня доходів різних галузей економіки та окремих фірм тощо) використовуються два відмінних методи: метод прогнозування “зверху - вниз” (top-down forecasting approach) та метод прогнозування “знизу - вверх” (bottom-up forecasting). При застосуванні методу прогнозування “зверху-вниз” фінансові аналітики спочатку роблять прогнози для економіки у цілому, потім для окремих галузей і, нарешті, для конкретних компаній. Прогнози для галузей базуються на прогнозах економіки у цілому, а прогнози для компаній – як на прогнозах для окремих галузей, так і на прогнозах економіки у цілому. У випадку застосування методу прогнозування “знизу - вверх” спочатку оцінюються перспективи окремих компаній, потім на основі такої оцінки робляться прогнози для окремих галузей і, нарешті, для економіки у цілому. Вважається, що система прогнозування “зверху - вниз” у меншій мірі підлягає впливу некоректних припущень (наприклад, в оцінці валютних курсів), а тому здатна забезпечити більш точну оцінку очікуваної доходності фінансових активів. Однак на практиці як правило застосовується не той чи інший метод прогнозування в чистому вигляді, а їх поєднання.

Окрім двох вказаних вище методів прогнозування, для здійснення оцінки очікуваної доходності фінансових активів фінансові аналітики також широко застосовуютьелементи імовірнісного прогнозування(probabilistic forecasting) та різноманітніеконометричні моделі(econometric models). При ймовірнісному прогнозуваннізазвичай основна увага приділяється очікуваним загальноекономічним параметрам, оскільки саме рівень макроекономічних оцінок є дуже важливими для визначення ризику та очікуваної доходності добре диверсифікованого портфеля. Даний метод прогнозування передбачає використання декількох сценаріїв розвитку економіки із урахуванням імовірності настання того чи іншого варіанту. Потім на основі можливих варіантів розвитку економіки здійснюються прогнози перспектив окремих галузей, компаній та динаміки курсів акцій.Економетричні моделі -це статистичні моделі, які є засобом прогнозування значень ендогенних змінних. Для того, щоб зробити такі прогнози, у якості вихідних даних використовуються значення інших змінних – екзогенних. Припущення щодо значень екзогенних змінних здійснюються безпосередньо користувачем моделі. Початково визначення відповідних взаємозв’язків між окремими змінними здійснюється на підставі економічних концепцій, а потім для оцінки кількісних параметрів взаємозв’язку отримані за минулі періоди дані обробляються за допомогою статистичних методів.

80. Використання інформації про емітента при здійсненні фундаментального аналізу. Вибір, розрахунок та порівняння відносних показників.

Серед усього розмаїття фактичних даних та джерел інформації, які використовуються фінансовими аналітиками при здійсненні фундаментального аналізу, найбільш важливе значення має інформація про емітента цінних паперів. Дійсно, адже саме на підставі інформації про емітента можна досягти кінцевої мети фундаментального аналізу, яку можна розглядати як поетапне визначення величини очікуваних доходів корпорації, прогноз з (оцінкою відповідних вірогідностей) можливого розподілу доходу серед її кредиторів і власників та оцінку фінансових вимог по відношенню до доходу корпорації, включаючи вимоги держателів облігацій та акцій.

В свою чергу, основним та найбільш надійним джерелом інформації про емітента цінних паперів є його фінансові звіти – баланси, звіти про фінансові результати (про прибутки та збитки), про рух грошових коштів, про власний капітал та деякі інші. Вивчення фінансових звітів та підготовка даних для аналізу є справою складною та трудомісткою. Значною мірою складність прочитання фінансових звітів пов’язана із використанням у фінансовому обліку різних принципів облікової політики, що загалом є допустимим як з огляду на міжнародні, так і на національні стандарти обліку. Тож щоб зрозуміти справжній стан справ у компанії та порівняти його із ситуацією в інших компаніях, що можуть використовувати інші принципи обліку, фінансовому аналітику слід дуже ретельно вивчити безпосередньо самі фінансові звіти та примітки до них, в яких розкриваються принципи облікової політики емітента.

На практиці, в силу дефіциту часу, дорожнечі та інших причин, інвестор не має змоги здійснювати всеохоплююче ґрунтовне вивчення фінансової та іншої звітності емітента. Багато аналітиків звертають свою увагу лише на цифри, що містяться у фінансових звітах, навіть якщо ці цифри неадекватно відображають дійсні економічні процеси в корпорації, або використовують для оцінки складних взаємозв’язків прості показники.

Найбільш популярним аналітичним інструментом, який використовується для здійснення аналізу фінансових звітів в рамках фундаментального підходу є застосування показників, виражених відносними величинами, тобто коефіцієнтів.

Вибір та розрахунок відносних показників, їх порівняння та взаємозв’язок, інтерпретація отриманих результатів здійснюється аналітиками, виходячи із власних професійних суджень щодо адекватності відображення за допомогою тих чи інших показників специфіки діяльності емітента, необхідної глибини аналізу та інших аналітичних аспектів.

Одним із найважливіших аспектів фундаментального аналізу є вибір бази для порівняння. Варіантів такого вибору є досить багато, але найбільш часто здійснюються наступні порівняння:

порівняння із абсолютними стандартами,

порівняння із коефіцієнтами “середньої” фірми тієї ж галузі або, як підваріант, – з показниками групи “базових” фірм (бенчмаркінг),

порівняння коефіцієнтів у часі (тобто визначення їх динаміки).

На практиці використання лише якогось одного варіанту у якості бази для порівняння відносних показників зустрічається досить рідко: одні показники доцільніше порівнювати з абсолютними стандартами та коефіцієнтами “середньої” фірми, інші – з аналогічними показниками цієї ж корпорації за відповідні періоди у минулому.

81. Зміст Дюпонівського розкладу та його застосування у рамках фундаментального аналізу.

Однією із найбільш популярних моделей фінансового аналізу, яка широко використовується при виборі об’єктів фінансового інвестування, є так звана модель дюпонівського розкладу, яку ще прийнято називати дюпонівською системою фінансового контролю. Свою назву ця модель отримала від назви корпорації Du Pont, менеджери якої у 50-х роках минулого століття запропонували її до використання.

Основними перевагами моделі дюпонівського розкладу є, по-перше, виділення показників які, як вважається, дають уяву про найбільш важливі фактори впливу на ефективність інвестицій, по-друге, простота розрахунків цих показників та, по-третє, можливість використання лише публічної звітності для отримання усієї інформації, необхідної для здійснення розрахунків.

Очевидно, що для потенційного або дійсного інвестора здійснення вибору об’єктів інвестування має розпочинатися із розрахунку коефіцієнта доходності власного капіталу (ROE, return on equity). Цей показник вимірює віддачу коштів, вкладених в корпорацію акціонерами (власниками), і розраховується як співвідношення чистого прибутку компанії до розміру її власного капіталу:

ROE = 

ЕС

де: Е – чистий прибуток компанії, ЕС – власний капітал компанії.

Розрахований коефіцієнт показує скільки прибутку формує одна одиниця

вкладених коштів, тобто характеризує рівень поворотності вкладеного капіталу.

Для того, щоб визначити які фактори впливають на доходність вкладеного капіталу, спеціалісти фірми Du Pont запропонували розкласти ROE на три співмножники – коефіцієнт прибутковості, коефіцієнт оборотності активів та фінансовий леверідж (leverage):

Е IS A

ROE = ---------------- х  х 

IS A EC

де IS – обсяг продажів корпорації за звітний період (фінансовий рік)

A – розмір активів, контрольованих корпорацією.

Таке розкладення дозволяє скласти уявлення як мінімум про три фактори, що впливають на доходність вкладеного капіталу, а саме про:

сприйнятність ринку до продукції компанії (коефіцієнт прибутковості),

ефективність використання активів, контрольованих компанією (коефіцієнт оборотності активів) та

участь власного капіталу у формуванні активів компанії та її прибутку (фінансовий леверідж).

При виборі об’єкту інвестування інвестори (аналітики), розглядаючи перший співмножник (долю прибутку компанії в одиниці грошових коштів продажу), звертають увагу, щоб він не мав тенденції до зниження. Хоча в умовах конкуренції утримання прибутковості продажів є задачею надзвичайно складною, менеджери компаній, як правило, роблять максимум можливого для її вирішення. Покращання коефіцієнта прибутковості продажів можна досягти або шляхом підвищення ціни на продукцію компанії, або за рахунок зниження витрат на виробництво. Однак, потрібно пам’ятати, що підвищення ціни може призвести до зниження попиту на продукцію компанії.

Другий співмножник (коефіцієнт оборотності активів) дозволяє інвестору (аналітику) скласти уяву про ефективність використання контрольованих компанією активів. Очевидним є те, що чим вищим є співвідношення IS / A, тим більше продукції приносить одна грошова одиниця активів компанії, тобто ефективніше використовуються залучені нею кошти. Отже, при виборі об’єктів інвестування слід орієнтуватися на ту компанію-емітента, у якої значення даного коефіцієнта є вищим.

Особливий інтерес для інвестора має третій співмножник – A / EC. Для пояснення того, чим викликаний такий інтерес, нагадаємо, що згідно балансового рівняння загальний розмір активів корпорації відповідає сумі власних та залучених нею коштів (тобто, А = ЕС + L). Таким чином, вищенаведене співвідношення можна представити у наступному вигляді (ЕС + L) / EC, тобто як співвідношення загального розміру залучених корпорацією коштів до розміру власного капіталу. Чим більша доля зобов’язань (L) у чисельнику, тим, з одного боку, більше прибутку може бути отримано у розрахунку на одну одиницю вкладеного капіталу, але в той же час, з іншого боку, корпорація стає більш залежною від зовнішніх джерел, що позначається на її фінансовій стійкості.

82. Зміст та принципи технічного аналізу. Прогнозування цін цінних паперів на основі технічного аналізу.

Якщо фундаментальні аналітики вивчають усю сукупність факторів, яка може вплинути на майбутню доходність цінних паперів, то прихильники технічного аналізу досліджують лише внутрішню статистичну інформацію фондового ринку, в першу чергу ту, що стосується обсягу торгів на біржах та рівня курсу цінних паперів. Використання слова “технічний” у даному випадку означає вивчення самого ринку, а не зовнішніх факторів, прояви яких формують його динаміку.

Застосовуючи відповідний інструментарій, прихильники технічного аналізу намагаються спрогнозувати рух курсів цінних паперів, і на основі цього розробити рекомендації стосовно оптимального часу укладення угод щодо окремих фондових інструментів, або їх груп (наприклад, акцій корпорацій певної галузі), або ринку в цілому.

Методологія технічного аналізу базується на припущенні, що на фондовому ринку існують закономірності, які склалися історично. Відповідно, якщо якісь дії, здійснені у минулому, з високою частотою призводили до певного результату, то дуже вірогідним є те, що і у майбутньому буде досягнуто такого ж ефекту, незалежно від того, коли саме такі дії будуть здійснюватися.

Приведена концепція методології технічного аналізу не відповідає поняттю ефективного ринку, а методи, застосовувані технічними аналітиками, нерідко не мають логічних пояснень. Однак значна група інвесторів та аналітиків застосовує у власній практиці технічний аналіз, а відповідні статистичні дослідження дають підстави стверджувати, що цей напрямок фінансового аналізу все-таки може бути корисним для інвесторів.

Не зважаючи на те, що в рамках технічного аналізу використовується надзвичайно широка палітра поведінкових стратегій, в цілому їх можна розділити на дві основні групи: (1) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на підставі вивчення доходностей цінних паперів за період, який тільки-но закінчився, та (2) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на основі залежностей між курсом цінного паперу, який тільки-но склався, та тим курсом, який склався за відносно довготривалий період.

Незважаючи на те, що проведені дослідження дозволяють зробити припущення про ефективність застосування розглянутих вище інвестиційних систем навіть з урахуванням трансакційних витрат, корисність їх використання усе-таки залишається спірним питанням. По-перше, ніякі дослідження не можуть у повному обсязі врахувати всі витрати, пов’язані із застосуванням стратегій, що базуються на технічному аналізі (зокрема, не піддаються точному розрахунку витрати на здійснення аналізу, вплив спреду між цінами продавця та покупця тощо). По-друге, не існує впевненості, що дані стратегії будуть приносити аналогічний результат у сучасних умовах, коли організовані ринки якісно змінюються. По-третє, широке розповсюдження комп’ютерних технологій, що спрощують застосування технічних стратегій, очевидно призведе до втрати будь-якої можливості забезпечувати технічні ексклюзивні переваги окремим інвесторам, що використовують ті чи інші методики у рамках цього напряму аналізу.

До першої групи стратегій відносяться так звані інерційні та протилежно направлені стратегії. При застосуванні інерційних стратегій інвестори намагаються знайти з метою придбання ті акції, які нещодавно виросли у ціні, гадаючи, що вони будуть продовжувати зростати і надалі внаслідок інерційного зростання попиту на них. І навпаки, для цілей продажу здійснюється пошук тих цінних паперів, які нещодавно значно впали у ціні, оскільки вважається, що попит на них інерційна буде зменшуватися та, відповідно, зменшуватиметься і їх курс. При застосуванні протилежно направлених стратегій дії інвесторів є абсолютно протилежними тенденціям, які у даний час панують на фондовому ринку: інвестори, які притримуються цієї стратегії, купують цінні папери, від яких інші намагаються позбутися в силу несприятливого руху курсу цих цінних паперів, а продають ті цінні папери, які зростають у ціні та, як правило, переважно купуються більшістю інших інвесторів. Застосування протилежно направлених стратегій пояснюється наступним чином: на думку прихильників цих стратегій, інвестори у основній своїй масі надають новинам занадто великого значення, а, відтак, як оптимізм, так і песимізм стосовно можливого розміру підвищення або зниження курсів відповідних цінних паперів є, зазвичай, перебільшеним.

До другої групи стратегій відносяться стратегії змінної середньої та розриву лінії ринку. При застосуванні стратегій змінної середньої (їх є декілька модифікацій) інвестори намагаються знайти такі цінні папери, курс яких на момент закриття організованого ринку значно відрізняється від усередненого курсу цих же цінних паперів за попередній відносно довготривалий період (як правило – 200 днів). Якщо співвідношення “поточний курс закриття” / ”курс закриття за довготривалий період” є більшим одиниці, то вважається, що є сенс здійснити купівлю відповідного цінного паперу наступного дня, якщо ж співвідношення “поточний курс закриття” / ”курс закриття за довготривалий період” менше одиниці, то таке співвідношення розцінюють як сигнал про доцільність продажу наступного дня відповідного цінного паперу. Така процедура розрахунків та відбору цінних паперів є основним аналітичним інструментарієм прихильників стратегій змінної середньої та повторюється кожного дня. Отже, застосування стратегій змінної середньої гіпотетично може забезпечити інвестору доход вище середнього. Стратегія розриву лінії ринку в цілому схожа на стратегії змінної середньої. При її використанні інвестор обирає найвищі і найнижчі курси того чи іншого паперу за відносно довготривалий період (як правило – за 200 днів). Сигнал на покупку цінного паперу поступає тільки тоді, коли курс даного цінного паперу закриття ринку є вищим, ніж найвища ціна за цей день, за умови, що курс на момент закриття попереднього біржового дня був нижчим самої високої ціни у той день. І навпаки, сигнал на продаж цінного паперу виникає, коли його курс на момент закриття ринку є нижчим за найнижчу ціну, що була зафіксована у цей день, за умови, що попереднього дня курс на момент закриття був вищим, ніж найнижча ціна цінного паперу, що мала місце того дня. Так само, як і щодо усіх попередніх стратегій, проведені дослідження показали, що дана стратегія може принести інвестору результат, який забезпечить доходність вище середньої.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості застосування традиційних методів фінансового аналізу на сучасному етапі в Україні.	\|	Інструментарій та методи візуалізації інформації, що використовуються технічними аналітиками.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.