• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Рис. 1.3. Квадрат потенціалу підприємства

Рис. 1.2. Графоаналітична модель потенціалу підприємства

Інноваційний потенціал — сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Календарний план лекцій

Затверджую

Декан стоматологічного факультету

доц. _______________ Максютенко С. І.

“____” _________________ 2014 р.

по фізіології для студентів 2 курсу стоматологічного факультету

на весняний семестр 2013-2014 навчального року.

Примітка: лекції читаються по понеділках згідно штатного розкладу в ауд.1СГ(9⁴⁵-11¹⁰)

Зав кафедрою фізіології,

академік НАМН України, професор В.М. Казаков

Виробничий потенціал — наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його слід також трактувати як сукупність функціонуючих ресурсів, які здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять: потенціал землі та природно-кліматичні умови; потенціал основних фондів; потенціал оборотних фондів; потенціал нематеріальних активів; потенціал технологічного персоналу.

Потенціал землі та природно-кліматичні умови — можливості підприємства щодо використання сукупних природних багатств у господарській діяльності.

Фондовий потенціал —наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

Потенціал оборотних фондів— це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавер­шеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення й витратах майбутніх періодів.

Потенціал нематеріальних активів—сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи існуючі продукти інтелектуальної праці у господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на основі задоволення суспільних потреб.

Потенціал технологічного персоналу — здатність працівників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

Фінансовий потенціал—це обсяг власних, позикових та залучених фінансових ресурсів підприємства, який знаходиться в його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат.

Головною складовою фінансового потенціалу є інвестиційний потен­ціал, який являє собою наявні та приховані можливості підприємства щодо простого й розширеного відтворення.

Під потенціалом відтворення слід розуміти сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу, які знаходяться у розпорядженні підприємства, можуть бути додатково залучені та використані для простого й розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

Суб’єктні складовіпов’язані із суспільною формою їх прояву. Вони не споживаються, а виступають як передумова, як загальноеконо-
мічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального використання об’єктних складових.

До суб’єктних складових потенціалу підприємства відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

Науково-технічний потенціал — узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва: науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів (у тому числі науково-технічних кадрів), які є у розпорядженні підприємства для вирішення науково-технічних проблем.

Управлінський потенціал—це навички та здібності керівників усіх рівнів менеджменту щодо формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства. У найбільш загальному вигляді він є інтеграцією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структури управління—являє собою загальнокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює у собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв’язків між ними.

Маркетинговий потенціал—це максимальна можливість підприємства щодо систематизованого та планомірного спрямування всіх його функцій (визначення потреб і попиту, організації виробництва, продажу та післяпродажного обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту. У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний потенціал.

Логістичний потенціал підприємства можна визначити як максимальну продуктивність (функціональну спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо переміщення в просторі та руху в часі: персоналу — перевезення співробітників, розміщення їх по службових приміщеннях, переміщення згідно з часовим графіком роботи; матеріалів і готових виробів — транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків — передача, обробка, збереження і трансформація.

Особливої уваги в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. Усі вони не підпадають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести ані до суб’єктних, ані до об’єктних складових.

Трудовий потенціал — це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Дане поняття дозволяє, по-перше, оцінити ступінь використання потенційних можли-
востей як окремо узятого працівника, так і їхньої сукупності, що необхідно для активізації людського фактора, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансованість у розвитку особистого і уречевленого факторів виробництва.

Інфраструктурний потенціал —збалансовані звимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб, які забезпечують необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства та задоволення соціальних потреб його персоналу.

Інформаційний потенціал —це єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку та прийняття управлінських рішень і впливають на характер (специфіку) виробництва через збір, зберігання (накопичення), обробку та розповсюдження інфор­маційних ресурсів. У складі інформаційного потенціалу можна окремо виділити інформаційно-обчислювальний потенціал, до якого належить комплекс технічних, програмно-математичних, організаційно-економічних засобів і наявність спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу вирішення задач управління підприємством у різних галузях людської діяльності.

У ширшому змісті графічна модель потенціалу підприємства, котра призначена для проведення діагностики можливостей підприємства, має форму сфери. Така форма представляє всі напрямки діяльності підприємства, тим самим розкриває діалектику його потенціалу.

Метод дозволяє системно встановити кількісні та якісні зв’язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на основі цього своєчасно обґрунтувати та реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Він має декілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень.

Алгоритм графоаналітичного методу оцінки потенціалу
підприємства «Квадрат потенціалу»:

1. Вихідні дані подаються у вигляді матриці (а_ij), тобто таблиці, де в рядках записані номери показників (i = 1,2,3,..., n), а у стовпцях — назви підприємств, що розглядаються (j = 1,2,3,..., m).

2. По кожному показнику визначається оптимальне значення при урахуванні коефіцієнта чутливості k_ч і здійснюється ранжування підприємств, з визначенням зайнятого місця.

3. Для кожного підприємства знаходимо суму місць (Р_j), отриманих у ході ранжування, за формулою:

4. Трансформуємо отриману в ході ранжування суму місць (Р_j) у дов­жину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (рис. 1). Квадрат потенціалу підприємства має чотири зони відповідно до розділів (k), які застосовані в розглянутій системі показників, та чотири вектори (В), що створюють його.

Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (Вk, де k = 1,2,3,4), знаходимо за допомогою формули:

5. Визначивши довжину всіх векторів, створюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки:

1. Форма квадрата потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата — і якщо в результаті аналізу ми будемо мати фігуру, візуально близьку до квадрата, то розглянуте підприємство має збалансований потенціал, що є основою успіху його діяльності. Другий тип має викривлену форму квадрата, причина цього може бути двояка: один вектор розвинутий більше за другий («проблемний» вектор) або всі вектори розвинуті по-різному (дисгармонія векторів). Якщо підприємство має другий тип форми квадрата, то його потенціал потребує негайних перетворень, що дозволить покращити збалансованість елементів потенціалу.

2. Потенціали підприємств можуть бути прокласифіковані за розміром як великі, середні та малі. Великий потенціал мають підприємства, коли довжина векторів, що створюють квадрат потенціалу підприємства, знаходиться в межах 70—100 у. о.; середній — у межах 30—70 у. о.; малий — до 30 у. о.

3. Зовнішній контур квадрата окреслює можливості підприємства для розвитку потенціалу до оптимальних параметрів.

5. Другий та третій вектори квадрата потенціалу («Організаційна структура та менеджмент» і «Маркетинг») виступають передумовою подальшого розвитку потенціалу підприємства.

6. Четвертий вектор — «Фінанси» — є результативним і характеризує успішність функціонування підприємства.

ТЕМА 2. Формування потенціалу підприємства

Потенціал підприємства— це складна, динамічна, поліструктурна система. Ця агломерація має свої закономірності розвитку, від уміння використання яких у вирішальному ступені залежить ефективність економіки, темпи та якість її росту.

Формування потенціалу підприємства — це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм, задля стабільного розвитку та ефективного відтворення.

1. Фондовий потенціал (ФП) визначається за формулою:

ФП = Ф ´ Ен,

де Ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів; Ен — нор­мативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

2. Потенціал оборотних фондів (ОП):

ОП = М ´ Км,

де М — річний обсяг матеріалів; Км — коефіцієнт витягу продукції з ресурсної маси, який визначається відношенням вартості матеріальних ресурсів, використаних на виробництво продукції, до загальної вартості матеріальних ресурсів, спожитих підприємством.

3. Потенціал нематеріальних активів (НП):

де Не — експертна оцінка вартості нематеріальних активів та вартість землі, яка вираховується згідно з методикою, прийнятою на державному рівні.

4. При розрахунку потенціалу технологічного персоналу спочатку проводиться оцінка живої праці (тобто одного середньоспискового працівника) встановленням його фондового аналога у вартісному обчисленні за формулою:

А = Пп ´ (DФо / DПп),

де А — оцінка одиниці живої праці; Пп — продуктивність праці одного працівника; DФо — збільшення фондоозброєності праці одного працівника у базовому періоді; DПп — збільшення продуктивності праці одного працівника у базовому періоді.

Величина потенціалу технологічного персоналу (ПТП) буде визначатися за формулою:

ПТП = А ´ Ч ´ Нт,

де Ч — середньорічна чисельність ПВП; Нт — коефіцієнт реалізації потенціалу технологічного персоналу, що приймається на рівні нормативу ефективності капітальних вкладень.

5. Розмір виробничого потенціалу (ВП) вираховується як сума його складових частин:

ВП = ФП + ОП + НП + ПТП

6. Управлінський (УП), інноваційний (ІП), фінансовий (ФінП), маркетинговий (МП), науково-технічний (НТП), інформаційний (П_інф), інфраструктурний (П_інфр) потенціали та потенціал ОСУ (ПОСУ) визначаються часткою витрат на їх формування, яка припадає на рік, що обирається для аналізу.

7. Обсяг потенціалу підприємства (ПП) – це інтегральний показник:

ПП = ВП + ІП + ФінП + УП + МП + НТП + ПОСУ + П_інф + П_інфр.

Закон синергії стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або значно більше простої суми потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.

Синергія може мати двояку користь: пряму й опосередковану.

Пряма користь — збільшення чистих грошових потоків від найбільш повного використання потенціалу підприємства. Вона має місце при операційній, управлінській та фінансовій синергії.

Операційна синергія — економія на операційних видатках за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія — економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.

Фінансова синергія — економія за рахунок змін підходів щодо формування фінансового потенціалу підприємства.

Опосередкована користь — збільшення вартості потенціалу підприємства або зміна мультиплікатора ціна/прибуток.

Процес оптимізації структури потенціалу підприємства слід проводити за наступними етапами:

Етап 1 — формування системи цілей підприємства (стратегічні, так­тичні, поточні; для всього підприємства, його підрозділів, а також окремих видів діяльності);

Етап 2 — визначення необхідного для кожної цілі набору стратегіч­них ресурсів. Цей етап обов’язково треба узгоджувати з першим;

Етап 3 — оскільки для задоволення однієї і тієї ж потреби може існувати декілька варіантів наборів ресурсів, то доцільно провести оцінку альтернативних їх комбінацій, і після цього зробити остаточний вис-
новок;

Етап 4 — виходячи з того, що підприємство не в однаковій мірі володіє всіма видами ресурсів, треба провести раціональний розподіл обмежених ресурсів, визначити куди вигідніше їх направити, щоб забезпечити високий рівень конкурентоспроможності потенціалу підприєм­ства;

Етап 5 — після проведення попередніх 4-х етапів, необхідно оцінити отриманий результат.

Сьогодні в періодичних виданнях і наукових працях домінують дві точки зору на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальна та соціальна. Перша з них визначає ключовим фактором розвитку техніко-технологічну базу виробництва, а друга — соціально-трудовий фактор. Відповідно до цього, сучасні тенденції формування потенціалу підприємства також побудовані на цих двох концепціях.

H Основа формування потенціалу сучасних підприємств — персонал. Розвиток і широке поширення концепції управління трудовими ресурсами перетворюється в найважливішу тенденцію, що знаходиться в найтіснішому взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими основними напрямками загальної еволюції економічної думки: появою і поширенням сотових організацій, формуванням «плоских» ієрархій і «прозорих» систем управління; реінжинірингом виробничо-господарської діяльності; переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація тощо); розширенням внутрішньофірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

H Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Сьогодні більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагаються за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників.

H Важливою особливістю потенціалу сучасних підприємств є його інформатизація, що також тісно пов’язана з соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси накопичення та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу.

H Нарощування темпів науково-технічного прогресу визначає зростання частки основних фондів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств, хоча на вітчизняних підприємствах ця тенденція обумовлена скороченням усіх інших елементів.

В основі аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств лежить специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, відмінностях ринків збуту тощо.

Тема 3. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства — комплексна порівняльна характеристика, яка відображає ступінь переваги сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу по відношенню до сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

1. Конкурентоспроможність не є іманентною властивістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена і оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенціальних).

2. Поняття це відносне, тобто буде мати різний рівень по відношенню до різних конкурентів.

3. Визначається конкурентоспроможність потенціалу підприємства продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4. І взагалі рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових елементів, у першу чергу — продукції, а також визначається конкурентоспромож­ністю галузі та країни.

Залежно від глобалізації цілей дослідження:

І. Світове лідерство;

ІІ. Світовий стандарт;

ІІІ. Національне лідерство;

IV. Національний стандарт;

V. Галузеве лідерство;

VІ. Галузевий стандарт;

VІІ. Пороговий рівень[1].

Залежно від фокусування на функції управління:

Для підприємств першого рівня характерно розглядати організацію апарату управління як внутрішньо нейтрального елементу потенціалу. Роль керівника зводиться до випуску продукції, не піклуючись про проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Уважається зайвим зміна конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не враховуються зміни ринкової ситуації та потреби споживачів.

Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю
відповідати стандартам, які встановлені його основними конкурен-
тами.

Якщо керівники підприємства розуміють свої переваги в конкуренції на ринку дещо по-іншому, ніж їхні основні суперники, та намагаються не дотримуватися загальних стандартів виробництва, які встановилися в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На цих підприємствах виробнича складова потенціалу підлягає сильному впливу з боку елементу управління, що сприяє її розвитку та вдосконаленню.

Коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією вироб­ництва, скільки функцією управління та залежить від якості, ефектив­ності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу і виявляються попереду конкурентів на довгий час.

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності спрямована на чотири їх головні класифікаційні ознаки: напрямок формування інформаційної бази; спосіб відображення кінцевих результатів; можливість розробки управлінських рішень; спосіб оцінки.

У розрізі цих класифікаційних ознак виокремлюються: критеріальні (К) та експертні (Е); графічні (Г), математичні (М) та логістичні (Л); одномоментні (О) та стратегічні (С); індикаторні (І) та матричні (таблич­ні) (Т) методи оцінки конкурентоспроможності.

У таблиці представлено перелік існуючих методів оцінки конкурентоспроможності із зазначенням класифікаційної ознаки та групи до якої вони належать.

Таблиця 3.1

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. V. Класифікація рахунків
5. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. АЛЬТЕРНАТИВНІ ПІДХОДИ ДО ВИДІЛЕННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ
8. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
9. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
10. Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж-Ж. Ламбена
11. Аналіз методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми
12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ

Переглядів: 829